Як ви прийшли в ботаніку?

Я з дитинства цікавилась рослинами, і це захоплення було сімейним. Моя бабуся мала розкішний квітник, мама завжди шукала щось незвичне. Я бачила, як це може захоплювати, як у бабусі горять очі, коли вона «дістає» якусь рідкісну квітку, якої ні в кого немає. І оце відчуття «змагання» передалося мені.

Спершу я хотіла працювати в заповіднику. Але вже зараз розумію, що ботанічний сад дає більше можливостей для досліджень. Це не просто охорона території, а постійна робота з рослинами, спостереження, аналітика, висновки. 

А коли вирішили пов’язати життя саме з ботанічним садом?

Після училища я спочатку працювала у сфері озеленення, що вимагало фізично важкої праці. Доводилося носити воду для поливу, вантажити пісок та виконувати інші трудомісткі завдання. Наступним кроком була робота в офісі, що займався організацією роботи працівників і працівниць у сфері озеленення. Але я швидко зрозуміла: мені не вистачає глибини, мені нецікаво. А коли я була студенткою 4 курсу, з’явилась можливість перейти до Ботанічного саду ім. Гришка. Зараз я старша наукова співробітниця відділу дендрології, що займається вивченням деревних рослин.

Чим саме ви займаєтесь у Ботсаду зараз?

Я кураторка колекції живих рослин, зокрема — голонасінних. Це не лише ялини й сосни, а й, наприклад, гінкго, кедри, ефедри. Ми вивчаємо, як ці рослини поводять себе поза природним ареалом. Вибираємо нові види, збираємо насіння, спостерігаємо за ростом, робимо заміри, фіксуємо зміни. Це ціла система, де кожен крок впливає на результат. Особливо важливою є робота з рідкісними рослинами та видами, що зникають — ботсади сьогодні грають ключову роль у їх збереженні.

Як виглядає ваш звичайний робочий день?

Це залежить від сезону. Найгарячіша пора розпочинається навесні. Зараз я вже з 7–8 ранку в саду: сіємо, пересаджуємо, робимо біометричні вимірювання, доглядаємо колекцію. Це не просто полив і обрізка — ми ведемо спостереження, які дають наукову інформацію. Якщо не встигла зафіксувати певну фазу розвитку рослини — доведеться чекати рік. І ще не факт, що тоді будуть сприятливі умови. Тому зараз робимо все на максимум. 

Також працюю в нашому розсаднику — там ростуть ті рослини, які згодом потраплять в основну колекцію. Важливо розуміти, що кожна колекція повинна постійно розвиватися, доповнюватися, якщо цього немає, — колекція мертва. Тому це постійна, цілорічна праця, як фізична, так і дослідницька. 

От завтра до мене прийдуть волонтери, будуть допомагати, і в мене вже для них є купа завдань. 

Як часто вам допомагають волонтери та волонтерки?

Регулярно. Ми створили волонтерську спільноту у Facebook ще у 2020-му. Там публікуємо оголошення, де описана вся потрібна інформація: з ким, де й що саме будемо робити.

До нас приходять люди, яким справді цікаві рослини. Це не «суботник під примусом», а співпраця з тими, хто хоче допомогти, дізнатись більше, любить копатися в землі, вчитися й бути корисним. Часто це перетворюється на неформальну школу ботаніки просто в полі.

До того ж волонтерство приносить не лише користь у щоденній роботі, а й дозволяє реалізовувати масштабні проєкти. Наприклад, завдяки волонтерам, волонтеркам і команді благодійного фонду «Peli can live» ми змогли реалізувати проєкт «Вода для Ботсаду» — і збудувати водогін до дендрарію. 

Такі активності в нас відбуваються постійно — особливо навесні. Якщо ви колись мріяли долучитись до життя Ботсаду — ось ваша нагода.

А чи є у вас якась історія про Ботсад, яка особливо запам’яталась?

Їх безліч! Наприклад, кожну свою поїздку я намагаюся спланувати так, щоб привезти цікавий рослинний «трофей» до колекції саду. Якось ми з чоловіком, ще до 2022 року, їздили в Албанію. Усі йдуть на море, а ми — у гори шукати одну цікаву форзицію (рід чагарників). Закрита територія, нас ледве пустили. Місцеві бігали навкруги нас, не розуміли, що ми шукаємо. Але врешті ми її знайшли — й тепер форзиція росте в нашому розсаднику.

Або Кіпр: ми дерлися в національний парк Троодос, аби зібрати насіння кедра короткохвойного — виду, якого в українських колекціях не було. А тепер ви теж можете побачити його в розсаднику.

Відпустки в нашій родині — це завжди дослідницька експедиція. Мій чоловік дуже любить море, але знає: доведеться і в гори йти, і зразки в пакетики збирати.

А чи є якісь труднощі в роботі науковиці в Ботсаду?

Мабуть, те, що замість науки ми змушені витрачати час на базовий догляд за рослинами. А також на їхню охорону. Наш відділ в саду — один із найвідвідуваніших, бо там росте бузок. Люди ходять фотографуватися, витоптують, зривають квіт. Часто гуляють з собаками, вішають гамаки на дерева — і це все шкодить рослинам. 

На жаль, з боку держави недостатньо розвинена система контролю чи штрафів. Наш сад відкритий до відвідувань та відпочинку, але водночас перед нами стоїть задача — зберігати наукову цінність рослин. Виходить, що замість аналізу я поливаю, обгороджую, прибираю. Бо інакше просто не буде що досліджувати.

Як на сад вплинуло повномасштабне вторгнення?

На початку було дуже важко. З лютого до кінця травня 2022 року ми були повністю зачинені. На території стояли військові, нас не пускали навіть полити розсадник. Ми самі шукали способи потрапити на ділянки, щоб урятувати рослини. У цей час дуже допомагали волонтери — багато хто приходив просто тому, що не міг сидіти вдома.

Тоді треба було виходити із ситуації, і я ініціювала кампанію «Тепло для оранжерей». Разом із благодійним фондом «Peli can live», нашими друзями, ми зібрали 3 млн грн — завдяки донатам, ярмаркам, навіть організували фестиваль чаю. Нас підтримали як українці, так і закордонні партнери з Литви, Британії, США. І ми вижили.

Серед чинників, які можуть впливати на сад, — кліматичні зміни та глобальне потепління. Чи помітили ви їхній вплив у своїй роботі?

Бачимо й фіксуємо. Я особисто вже понад 20 років веду фенологічні спостереження. Це щоденник фаз: коли розпустились бруньки, квіти, коли відцвіли, коли плодоношення. Ми бачимо, як зрушується графік: рослини починають цвісти раніше, цвітіння триває коротший період.

Це впливає і на туризм, і на стосунки рослин із комахами, і на запилення. Також, як ви могли помітити, останні зими були дуже теплі. А теплі зими призводять до збільшення кількості шкідників. Ми бачимо, як втрачаються ялинові насадження через короїда-типографа. Сад — це лабораторія, де всі ці процеси можна відстежити, зафіксувати та зробити певні висновки.

Як, на вашу думку, можна зацікавити молодь ботанікою?

У нас є крутий проєкт — «Школа садівника». Це курс лекцій від наших фахівців та фахівчинь. Наприклад, людина, яка курує колекцію півоній (а це — національне надбання, там понад 800 сортів), знає про кожен листочок, про кожну тичинку. І вчені діляться цією інформацією, її просто так в Google не знайти. 

Є ще напрям «терапевтичного садівництва» — зараз дуже популярний і актуальний — це практичні воркшопи про догляд за рослинами. 

Є наш YouTube-канал, який ми ведемо за власною ініціативою. Наприклад, у відео про підсніжники професор Віктор Іванович Мельник розповідає практично про кожен вид і показує, чому ці квіти не можна рвати.

Або в нас були випадки, коли людина приходила волонтерити, тому що подивилась відео з Юрієм Олександровичем Клименко, завідувачем відділу дендрології. Приходять, бо ж треба подивитися, що ж це за Клименко, познайомитися з ним. Він тепер — наша зірка. Ми йому навіть кепку зробили: «Головний дендролог».

А чи є у вас улюблена рослина?

Мабуть, зараз це форзиція. Здавалося б, банальний кущ — жовті квіточки, які ростуть буквально скрізь: «під кожною сільрадою», як я кажу. Їх легко розмножити: встромив гілочку в землю — і вже росте. Вони невибагливі, гарні, на букети підходять. Але! Коли починаєш придивлятись — виявляється, що у межах одного виду є дві морфи за будовою квіток: з довгими тичинками або з довгими стовпчиками, що підіймають маточку (морфи — це різновиди однієї й тієї ж рослини з відмінностями у будові певних частин, наприклад, квіток). І лише якщо поруч ростуть обидві морфи, можливе запилення та утворення насіння. А більшість форзицій в озелененні — це вегетативні клони, одна морфа. Тому насіння майже не буває.

Ми запланували спостереження, порахували всі квіточки на кущі (а це до 8 тис. квіток!), описали — і це дало змогу по-новому подивитися на звичну рослину. У такій «банальщині», яку всі бачать і не помічають, може бути цілий світ для дослідника. Я завжди кажу: от тепер ходіть і заглядайте в кожну квіточку — ви повз форзицію вже не пройдете.

Що вас найбільше мотивує продовжувати цю роботу?

Дослідницький азарт. Можливість дізнаватися щось нове про, здавалося б, звичні речі. Ми нещодавно з колегами створили монографію про колекції голонасінних в Україні — зібрали дані з 67 установ, 96 авторів, майже 400 сторінок. Зокрема, там є інформація, яка може зацікавити не тільки вчених — вказані локації, сади, які можна відвідати. Це унікальний досвід. І це читають люди! 

Також хочеться довести колекцію до такого стану, щоб вона працювала як жива лабораторія: стабільна, доступна для спостережень, з високою науковою цінністю. Це нелегко. Особливо коли ти водночас і дослідниця, і садівниця, і менеджерка, і охоронниця.

Що б ви порадили людям, які гуляють Ботсадом?

Будьте свідомими. Сад — це не просто парк. Це місце, де кожна рослина має назву, походження, історію. Тут працюють люди, які вивчають, зберігають та передають далі цінність і інформацію про рослини. Не ламайте, не зрізайте, не вішайте гамаки на дерева. Краще запишіться на екскурсію чи приходьте волонтерити — побачите, скільки всього цікавого навколо.

А щоб ви сказали тим, хто хоче піти в ботаніку?

Я завжди кажу: «з нами стидно, але весело». Це нелегка робота, але якщо любиш рослини — тебе затягне. Читати, копати, рахувати, поливати, досліджувати — усе буде. І якщо ти не кинеш,  залишишся — значить, це твоє.

Матеріал було створено в межах проєкту «НАУКОВИЦІ», що реалізується громадською організацією INSCIENCE в рамках програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства» (фаза 2) спільно зі Структурою ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення за фінансування Європейського Союзу.

Зміст цього матеріалу є виключною відповідальністю громадської організації INSCIENCE та не обов’язково відображає погляди ООН Жінки в Україні, UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, та/або Європейського Союзу.