З чого почалася ваша цікавість до науки та метеорології? 

Це в мене точно з дитинства. Енциклопедія була першою книжкою, яку я не розмалювала та не порвала. Мені її подарували, коли я ще навіть не вміла читати. Проте я могла годинами розглядати картинки про космос, планету та природу. А згодом просто-таки зачитувалася нею.

Вже у старшій школі мене дуже надихнула героїня з фантастичного серіалу «Зоряна брама» — астрофізикиня, яка вивчала особливості клімату на інших планетах. Це мене настільки вразило, що я почала шукати, чи існує щось подібне в реальному житті. Так і знайшла метеорологію. І вже тоді почала цілеспрямовано готуватися до вступу саме на цю спеціальність.

Я обрала кафедру метеорології та кліматології КНУ ім. Шевченка, де згодом успішно закінчила з відзнакою і бакалаврат, і магістратуру. Під час навчання я почала працювати в Українському гідрометеорологічному центрі. І з перших хвилин на роботі зрозуміла: це моє! З цього і почався мій шлях у відділі прогнозів, де я працювала синоптикинею.

Метеорологія — це наука з купою нюансів і складнощів, але я вже не уявляю себе поза цим фахом.

Метеорологія в розумінні більшості людей — це щось про прогноз погоди. Як би ви пояснили людині, далекій від науки, чим насправді є ваша робота?

Дійсно, люди часто думають, що метеорологія — це просто подивитися в небо, оцінити ситуацію та сказати: «Завтра буде дощ». Проте насправді за цим стоїть надзвичайно складна робота.

Метеорологія базується на рівняннях, які описують фізику атмосфери — і це одні з найскладніших рівнянь у світі. Вони настільки деталізовані і їх так багато, що теоретично вони мають описати рух кожної мікроскопічної частинки у повітрі на всій планеті. Звісно, на практиці це зробити неможливо через їхню величезну кількість. Тому ми використовуємо спрощені моделі, але навіть у такому вигляді вони потребують надпотужних комп’ютерів. Перші метеомоделі запускалися на тих же суперкомп’ютерах, які розраховували траєкторії польотів у космос для NASA (до речі, тут варто прочитати розмову із фахівцем із космічної погоди. — Platfor.ma).

Тож у роботі метеорологів використовується багато технологій та аналітики. І, на жаль, це часто залишається «за кадром», бо люди зазвичай бачать уже готовий прогноз. Хоча шлях до нього складний і водночас захопливий.

Зокрема, в моїй роботі в Гідрометцентрі одна з основних задач була формувати короткострокові прогнози. Це один із найінтенсивніших напрямів, і саме на основі таких прогнозів приймаються рішення державного значення. Ми постійно моніторили й прогнозували небезпечні явища:  стихійні вітри, зливи,  грози чи ожеледь. Це дуже високий рівень відповідальності.

Я досі пам’ятаю свою першу зміну. Саме тоді Черкаси накрив потужний циклон зі стихійною кількістю опадів. І ми не змогли це спрогнозувати так точно, як це було потрібно. Тоді в мене вперше з’явилося відчуття: ми можемо і маємо робити це краще. Це стало поштовхом до розвитку.

Тож зараз ми з командою працюємо над тим, щоб перезапустити всю гідрометеорологічну систему в Україні. І це ще один напрям, який мене надихає.

Ми впроваджуємо новітні технології у метеорології, адаптуємо міжнародний досвід під українські реалії — наш рельєф, мікроклімат, специфіку погодних процесів. Працюємо з супутниковими даними у партнерстві з Європейською організацією з експлуатації метеорологічних супутників (EUMETSAT).

Окремий компонент цієї роботи — впровадження фінської системи SmartMet. Вона дозволяє аналізувати тривимірну структуру атмосфери, створювати власні метеорологічні індекси та точніше прогнозувати небезпечні явища — від злив до пилових бур. Моє завдання — зробити ці інструменти доступними для синоптиків, навчити з ними працювати та забезпечити, щоб якісна інформація швидко доходила до людей. Бо метеорологія — це не лише про прогнози погоди, а й про безпеку.

Ви вже раніше були в антарктичній експедиції. Чим робота там відрізнялася від вашої роботи в Україні?

Метеорологія має багато напрямів: є фахівці та фахівчині, які збирають дані; метеорологи, які розробляють методики; синоптики, які працюють з прогнозами погоди. І один із напрямів — це полярна метеорологія. Щоби потрапити в антарктичну експедицію, потрібно обов’язково мати досвід роботи за фахом. Коли я вже мала стаж, я подалася на відбір в експедицію на станцію «Академік Вернадський» і з першого разу його пройшла. 

Метеорологія в Антарктиці — це цілий комплекс досліджень: від вивчення снігового покриву та льодовиків до радіозондування та гідрологічних робіт.

У роботі в антарктичній експедиції кожна дія та кожне рішення — критично важливі. Наприклад, коли я була в експедиції у 2022–2023 роках, тривав YOPP — Year of Polar Prediction (Рік полярного прогнозування — це міжнародна ініціатива, місія якої — покращити можливості прогнозування атмосферних умов для полярних регіонів і за їхніми межами. Радіозондування атмосфери проводили одночасно на 24 антарктичних базах). Тоді було важливо запускати зонди точно в синхронізований час з іншими станціями. Це дуже складно: уявіть вітер швидкістю 28 м/с, який збиває з ніг, а ви тримаєте кулю з гелієм, яка може розірватися в будь-який момент. І від цього залежить успіх всього дослідження — ти фактично не маєш права на помилку.

Станція «Академік Вернадський» — це метеобсерваторія з різноманітним метеорологічним обладнанням: автоматичні прилади для виміру температури та інших показників, фінська система Vaisala. Проте навіть найсучасніша техніка не працюватиме без ретельного людського нагляду. Саме для цього на станції є ми. 

Ще одна особливість роботи метеорологів в Антарктиці — це те, що ми готуємо прогнози не лише для досліджень, а й для безпеки. Біологи/гині чи геофізики/кині виходять на роботу та збирають дані у морі чи на сусідніх островах — і ми маємо попередити про зміни погоди. Наприклад, при тумані та температурі −1 °C човен може заледеніти за хвилини. Тоді виникне потреба в евакуації, а це — серйозні ризики для життя та здоров’я.

Робота на станції важка: добові зміни, суворий клімат, повна ізоляція від світу. Водночас Антарктика ніби «прибирає» все зайве, вчить аскетизму та бути щасливою від того, що маєш тут і зараз. Коли повертаєшся з експедиції, ти вже не та сама людина, яка відправлялася туди. Перебування там змінює твоє ставлення до життя назавжди. 

Коли стало відомо, що саме ви очолите 31-шу експедицію, якою була ваша перша емоція?

Це призначення я сприйняла з холодним розумом. Це не про тріумф чи перемогу — це про складний шлях і величезну відповідальність. Відповідальність, в першу чергу, за людей на станції.

І все ж моє призначення — це певною мірою про зміни. Бо ще не так давно в українських експедиціях жінки взагалі не брали участі. На відміну від чоловіків, серед яких роками формувалися потенційні керівники, у жінок такої можливості не було. Проте пройшов час, і вже з’явилося ядро спеціалісток, з яких можна обирати керівниць (до речі, почитайте розмову з людиною, яка очолювала полярні експедиції аж вісім разів. — Platfor.ma).

Як ви готуєтеся до експедиції? Чи є у вас особисті ритуали, особливий список справ, які ви маєте зробити до від’їзду?

Я ніби все життя готувалася. В обмеженому просторі станції надзвичайно важливим стає психологічний аспект: твої цінності, здатність знаходити спільну мову з людьми, які різні за віком, статтю, досвідом. І для керівника/ці головне завдання — не просто успішно завершити всі наукові задачі, а повернути команду додому фізично й ментально здоровою. Тому керівник/ця не може допускати ні тиранії, ні надмірної м’якості. І саме цьому я вчилася все своє життя та й продовжую вчитися досі.

А ще восени я спеціально виходила дивитися на зелені дерева, взимку милувалася блакитним небом. Бо ж в Антарктиці такої зелені немає, а хмари низько нависають і буквально тиснуть на тебе. Також перед від’їздом обов’язково їм багато фруктів і овочів, бо там вони не такі смачні, як у нас в Україні, і швидко закінчуються, без можливості поповнити запаси довгі місяці.

Чи було щось, що вас особливо вразило під час експедиції в Антарктику?

Як метеорологиня, я 90% часу дивлюся в небо. Тож одне з найзахопливіших явищ, яке я побачила, — це перламутрові хмари. В Україні таких не побачити. Вони формуються в стратосфері з кришталиків льоду чи наддрібних крапель переохолодженої води, температура якої може сягати −70 °C. Коли Сонце знаходиться трохи нижче горизонту, його промені проходять крізь ці кришталики чи крапельки, і світло розкладається на кольори спектра — утворюється іридесценція. У сутінках ці хмари світяться, немов фосфорні, та виглядають як клаптики райдуги в небі.

Ще вразили айсберги. Здавалося б, просто лід, але кожен айсберг — унікальний. Вони мають різну форму, відтінки, фактуру. Ніби над ними старанно працювали архітектори.

А ще — рослини. Коли сходить сніг, з-під нього зʼявляються перші живі паростки. Там ростуть лише дві вищі рослини: щучник та перлинниця, яка до того ще і єдина квітуча там рослина. І коли ти бачиш цю соковиту зелень серед снігової пустелі — це справді диво.

За даними нещодавнього дослідження INSCIENCE та аналітичного центру Cedos, лише 12% керівних посад у наукових установах України обіймають жінки. І те, що жінка вперше очолить українську антарктичну експедицію, називають історичною подією. Як ви оцінюєте такі зміни?

Призначення керівників/ць експедицій — це дуже відповідальне рішення, і воно має базуватися виключно на фаховості. Керівником або керівницею має бути людина, здатна виконати цю роботу, незалежно від статі. Але щоб серед жінок сформувалося покоління, з якого можна обирати керівниць, потрібен був час. І ось цей час настав.

Бути першою — це окрема відповідальність. Це як криголам: ти першою приймаєш удар, щоб інші могли пройти далі. Якщо не впораєшся — наступним буде складніше. Тому я усвідомлюю, що цього року відповідаю не лише за експедицію, а й за те, щоб після цього ніхто не міг сказати: «Жінка не може очолювати антарктичну станцію».

Водночас дуже важлива суспільна думка. Ми знаємо, що жінок довго не допускали до експедицій, і певні стереотипи досі залишаються. Але зараз ситуація змінюється. У Гідрометслужбі дедалі більше жінок очолюють відділи, і не «заради квоти», а тому, що вони чудові професіоналки.

Для мене це рішення — про зрілість суспільства. Про те, що стереотипам більше немає місця, а визначальними є людяність, компетентність і готовність нести відповідальність.

Що б ви побажали молодим науковицям, які тільки починають свій шлях у науці?

Найгірший ворог успіху — це страх. Страх, що не вийде, що розкритикують, що скажуть щось неприємне. Дуже часто саме ці думки зупиняють нас ще до того, як ми зробимо перший крок. А насправді треба спробувати. Якщо не вдалося, значить, це — досвід. Спробуйте ще раз або в іншому напрямі. Не виходить лише там, де не пробують.

Ще одна важлива річ — не відмовлятися від себе. Ми дуже часто дозволяємо іншим впливати на наш вибір чи навіть змусити нас відступити від мрії. Але до кінця життя з вами завжди буде лише одна людина — ви самі. Тому важливо розвивати себе і не зраджувати власним цілям заради чужих очікувань.

І якщо поруч із вами люди, які справді вас люблять і поважають, — вони вас підтримають. І через усі труднощі ви зможете пройти разом.

Матеріал створено організацією INSCIENCE у межах проєкту «НАУКОВИЦІ» в рамках програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства» (фаза 2), що фінансується Європейським Союзом і реалізується спільно зі Структурою ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення.

Матеріал створений за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст — відповідальність організації INSCIENCE та не обов’язково відображає погляди ЄС.