Від початку вторгнення до лав ЗСУ доєднались 27 учасників експедицій — це майже два склади річних зимівок. Серед «Бойових пінгвінів», як символічно називають полярників-військових, є представники всіх антарктичних професій: вчені, кухарі, лікарі, дизелісти, сисадміни, механіки. Тепер вони — піхотинці, оператори дронів, сапери, зв’язківці, розвідники, медики та техніки. Полярники навіть мають особливий шеврон, на якому зображений пінгвін із прапором.

Є ті, хто мобілізувались із перших днів великої війни, адже були на той момент в Україні. Є й ті, хто перебували в експедиції й пішли воювати після повернення додому. Ба більше, є два полярники, які працювали на початку вторгнення на станції, але не дочекались перезмінки й «яхтостопом» дісталися Південної Америки, щоби повернутися до України та вступити в лави ЗСУ. 

«На жаль, маємо кількох “Бойових пінгвінів”, які отримали поранення на фронті й зараз або продовжують службу в тилових частинах, або демобілізовані. Зокрема, одному з них, Юрію Лишенку, на Донбасі прямо в окоп прилетіла ворожа міна. Він дивом вижив, але залишився без ноги. Потім під час лікування на Київщині Юрій знову потрапив під обстріл і теж дивом вцілів. Тож тепер у нього не один, а цілих три дні народження. Після відновлення він працює в НАНЦ, і зараз в складі сезонної експедиції якраз перебуває в Антарктиці, допомагаючи з технічною модернізацією станції», — розповідає Анна Торгоненко, керівниця відділу звʼязків із громадськістю та ЗМІ Національного антарктичного наукового центру. 

Кухар 26-ї експедиції Артем Ігнатенко був одним із тих, хто пішов служити, щойно зимівка завершилась. Вторгнення він зустрів на станції, а родина Артема в цей час була в оточенні окупантів у Славутичі на Київщині. Тривалий час там не було ані продовольства, ані медикаментів, ані електрики. Тому люди робили багаття, ставили великі чани, готували їжу на всіх і роздавали.

«Окупанти заїхали в Славутич десь через два тижні після початку повномасштабної війни. Ворог був не тільки з РФ, а й з Білорусі — спецпризначенці. Але наші люди, як і всюди, зібралися, вийшли проти них і не пускали далі. Зрештою домовилися, що окупанти покинуть місто», — розповідає Артем.

Лише після цього в Славутич почали завозити продукти, але напружена ситуація тривала до деокупації Київщини та Чернігівщини.

Коли почалось вторгнення, до кінця експедиції залишалось ще декілька місяців. Полярники, які приїжджали на сезонні роботи, могли повернутись в Україну раніше. Проте в зимівників такої можливості не було. 

Після повернення Артем домовився з одним із хлопців з експедиції, щоби той забрав його до себе на службу. Але швидко це зробити не вдалося, тому чоловіку довелося ще чекати й зрештою йти за повісткою.

«Якось мені приходить повістка — прямо в поштову скриньку. Відкрив, глянув: виклик на 5-те число. А я її тільки 6-го побачив. Прийшов і кажу: “Ось, вибачте, трохи запізнився, бо не бачив. Якби мені в руки вручили, то, звісно, одразу б прийшов”. А вони такі: “Ого, ну ти красунчик. Молодець!” Отак я й потрапив у ЗСУ», — згадує «Бойовий пінгвін».

Вміння, набуті в Антарктиді, допомагали. Зокрема, Артем згадує, що одразу почав правильно вдягати термобілизну, «бо головне — не один шар, а кілька, щоб було тепліше». Спершу він, як і всі, був піхотою. Першим виїздом був Часів Яр, де тривалий час в обороні стояли всі: і кухарі, і зв’язківці. Лише згодом все трошки структурувалось, і кожен почав відповідати за свою посаду.

Другий виїзд у Часів Яр був рік тому, у 2024-му. Тоді Артем вже був в аеророзвідці та виконував роль спостерігача: слідкував за моніторами й керував польотами безпілотників. На цій посаді Артем пробув приблизно пів року. 

«Зараз уже не знаю, скільки різних обов’язків виконував. Нещодавно повернувся з позиції — теж літав. А потім за день мене вже ставлять на іншу задачу, не пілотну, а щось інше. У нас із цим велика проблема — людей не вистачає. Ти можеш працювати в одній сфері, а потім одразу перейти в іншу», — каже він.

За весь час служби одним із найскладніших напрямків була Луганщина. «Ми тримали певне село, і це було дуже тяжко, бо там залишилося багато наших хлопців. Ворог просто фігачив посадку за посадкою без перерви. Дуже багато зниклих безвісти. Зараз усіх, кого могли, вже витягли», — розповідає Артем.

Іншою проблемою був брак боєприпасів. Їх не вистачало, на повну силу відбиватися не вдавалось. Зараз на Сумському напрямку, де перебуває військовий, з боєприпасами ситуація краща. Але головна проблема лишається — нестача людей.

Нині з 26-ї експедиції воюють п’ятеро : Артем, лікар, геофізик, системний адміністратор і дизеліст-електрик, з яким Артем тримає контакт, адже вони перебувають на одному напрямку. Каже, що якось хотіли зустрітися, але через постійні виїзди так і не склалось.

Поки про завершення війни й плани після Артем не думає. 

«Я не знаю, коли це все закінчиться. Я ще цього не бачу. Памʼятаю, як сиділи тут за столом з хлопцями перед виборами в Штатах і обговорювали: “Може, оце Трамп виграє і завтра на позицію не доведеться їхати”. Але він виграв, а ми поїхали. Нічого у нас поки не міняється», — ділиться Артем.

Проте підтримку він завжди відчуває. Адже колеги, які працюють на станції «Академік Вернадський», та безпосередньо Антарктичний центр закривають різні потреби «Бойових пінгвінів»: організовують благодійні виставки, розіграші та безліч інших заходів. 

Екіпірувати «пінгвіна»

Анна Торгоненко розповідає, що ще влітку 2022-го, коли в лавах ЗСУ служили близько 10 полярників, було вирішено провести благодійний аукціон із різноманітними антарктичними артефактами. Адже багато людей ними цікавляться і до того ж хочуть допомагати військовим. 

Підготовка тривала кілька місяців: команда збирала речі полярників, щось створювали самі. Зрештою перший аукціон влаштували до Дня захисників та захисниць України. Тоді розіграли понад 20 унікальних лотів: футболки з мерчем експедицій, листівки, шеврони, фото з підписами полярників, антарктичний паспорт, пивний кухоль, виготовлений на станції, онлайн-екскурсію, магнітики тощо.

Загалом вдалося зібрати 126 тис. грн і придбати українську антидронову рушницю «Тризуб» для підрозділу, в якому на Бахмутському напрямку тоді воювали одразу двоє полярників. Відтоді Антарктичний центр провів сім таких аукціонів. 

Деякі артефакти були в єдиному екземплярі, як-от прапор з щогли «Ноосфери» з підписами команди, або шапочка, яку на станції власноруч звʼязав біолог 27-ї експедиції Сергій Гоголь. А от лот, який завжди повторювався і мав величезний попит, — це онлайн-екскурсія станцією. 

За цей час також додавали й інші формати розіграшів, робили різні колаборації, отримували підтримку від постійних партнерів. Наприклад, з брендом YaVereta створили невелику колекцію антарктичних патчів, шкарпеток та бафів, частина з продажів яких іде на підтримку «Бойових пінгвінів». А з Inscience полярники робили великий збір під час їхньої великої науково-популярної конференції восени 2024 року. Там можна було зробити фото на тлі банера з зображенням станції та пінгвінів або придбати листівки. Їх надав Сергій Глотов — біолог 27-ї та 28-ї експедицій та фотограф родом із Луганська. 

«Також була цікава історія з мандрівним персонажем. Навесні 2024 року я їздила в сезонну експедицію, щоб висвітлювати перезмінку річних команд на станції та низку важливих досліджень на “Ноосфері”. Буквально перед виїздом придумала показувати весь шлях і події в сторіз наших сторінок від імені іграшкового пінгвіна, а після повернення — розіграти його за донат. Разом із читачами придумали пінгвіну ім’я — Чорнобривчик. Він став популярним за півтора місяця поїздки, тож розіграш був досить успішним. Вдалося зібрати понад 180 тис. грн, які пішли на РЕБ та дрон», — згадує Анна.

Завдяки всім антарктичним аукціонам та зборам для «Бойових пінгвінів» вдалося придбати багато важливого: від грілок, хірургічних ножиць, термобоксів, сіток та запчастин до генераторів, зарядних станцій, старлінків, дронів та РЕБ. 

«Одного разу ми допомогли придбати жовтий багі для саперів. Наш “бойовий пінгвін” Олександр Книжатко назвав його “Жовта перлинка” за аналогією з іншою “Перлиною” — великим моторним човном, яким він керував в Антарктиці. Це було дуже мило», — додає Анна.

Усією благодійністю Анна займається вдвох із колегою — прес-секретаркою НАНЦ Оленою Марушевською. Але дуже допомагають і колеги з Антарктичного центру, і полярники зі станції «Академік Вернадський». Вони постійно донатять самі, надають речі для аукціонів, проводять екскурсії, долучаються до заходів тощо.

Якось до аукціонів навіть доєдналися польські полярники. Їхня антарктична програма надала свій мерч для розіграшів. А самі лоти вже відправляли в Канаду, Ісландію, Велику Британію, США.

«Насправді, коли ми готували перший аукціон, то не думали, що це виросте в постійну підтримку “Бойових пінгвінів”. Але війна триває, потреби є постійно і часто їх стає дедалі більше. Тож ми робимо все можливе, щоб і надалі підтримувати наших полярників на фронті. І мріємо, щоб уже незабаром в них була можливість повернутися до антарктичних досліджень у мирній Україні», — каже Анна.

Про роботу станції до та під час великої війни й про полярника, який був на «Академіку Вернадському» аж вісім разів, читайте у першій частині цього матеріалу.