14 серпня 2026 року київська галерея сучасного мистецтва The Naked Room відкриє двері нового простору на Золотоворітській, 2а. Перезапущений простір буде інклюзивним, а стартує виставкою художниці Каріни Синиці.
Київ досі залишається містом із критично низьким рівнем доступності, а кількість галерей, адаптованих для людей з різними потребами (включно з попереднім простором на Рейтарській), майже дорівнює нулю. The Naked Room воліє змінити цю ситуацію, зокрема власним прикладом. Таке облаштування вимагало суттєвих додаткових ресурсів — партнером реконструкції стала компанія-платформа Kiss My Apps.
«Наш переїзд з Рейтарської був вимушеним — попри серйозне погіршення безпекової та економічної ситуації в місті, орендна ставка на вулиці, яка стала символом нового творчого Києва, невпинно зростає. Тож нам довелось поступитися місцем більш комерційно сталим проєктам, що в моменті здавалося смертю галереї. Натомість ми змогли знайти більший простір, буквально за 100 метрів від попереднього, із можливістю адаптації для людей з різними можливостями, що, я вважаю, є базовою необхідністю сьогодення.
У програмі галереї ми прагнемо зберегти наш оригінальний фокус — представлення виняткових мистецьких практик через сфокусовані персональні виставки. Як і на початку нашої роботи, у програмі на наступний рік домінують жінки-художниці. Але тепер уже із зовсім інших причин. Та попри те, що багато близьких нам художників служать у Силах оборони або працюють в оборонній промисловості й часто не мають достатньо часу й ресурсу на мистецькі висловлювання, ми прагнемо шукати з ними інші формати взаємодії й участі», — розповідає Марія Ланько.
The Naked Room відкривається персональною виставкою Каріни Синиці «Антологія». На виставці будуть представлені її живописні та графічні роботи, створені у 2024–2025 роках. У них Каріна звертається до ландшафту — міського або природного — та до архітектури, використовуючи їх як умовну сцену для розповіді про зміни середовища під час війни, досвід переселення чи історії стосунків між людьми й простором навколо них. Мисткиня часто працює з вернакулярною архітектурою — типовою забудовою та буденними міськими об’єктами.
Виставка присвячена міським ландшафтам, змальованим здебільшого у Харкові, Дніпрі та Києві, — їхнім вулицям, дворам, спостереженням за тим, як природа існує серед багатоповерхівок чи між кварталами. Найбільше творів зроблено саме в Харкові, де переважно й виникла ця серія — як підглядання за навколишнім середовищем, з багатьма згадками про район Салтівки та харківські джерела.
«Здебільшого я працюю з контекстом регіонів Лівобережної України, де проживала, які розумію і добре знаю. На мене сильно вплинула харківська школа — переважно навчалася в монументалістів і досі зберігаю ту обмежену палітру кольорів, яку там опанувала. Вплинула на мене, зокрема, і харківська школа рисунка: я багато копіювала роботи своїх вчителів та інших відомих постатей. Свідомо продовжую працювати виключно з монументальним та станковим живописом, але перед безпосередньою роботою з живописом звертаюся до архівних матеріалів чи локальних історій, що стоять за зображуваними місцями й об’єктами», — підкреслює Синиця.
Окрему роботу художниця створила безпосередньо в просторі галереї. «Мені хотілось зробити щось розміром зі стіну — це часто з’являється в моїй практиці, — говорить Каріна. — На роботі зображено момент пересадки квітів: горщики ніби висять у просторі над фонтаном, куди стікає вода. На фонтані — скульптура з набережної Харкова: чоловік з відсутньою ногою. Ногу було пошкоджено ще під час Другої світової війни, а згодом скульптуру демонтували».
Вхід вільний