За останні роки тисячі українців та українок стали потужними лідерами громадянського суспільства. Чи не найбільше участі волонтерського руху потребував Південь. Тож Platfor.ma вирішила підтримати волонтерів з Херсонської, Запорізької, Одеської та Миколаївської областей у проєкті «Лідери Півдня». Ми оголосили open call й попросили номінувати активістів — і отримали понад 120 заявок. З них ми вибрали найяскравіших особистостей та поговорили з ними.
Сьогодні у «Лідерах Півдня» — Віктор Рекун із потужного волонтерського фонду «Оборона Одеси 2.0», який за ці два роки займався, здається, всім — від дронів, машин та допомоги у збитті ракет до польової стоматології й енергобезпеки.
Розкажіть, з чого почалася ініціатива Оборона Одеси?
Фактично це сталося у перший же день повномасштабного вторгнення. Ми з моїм другом і партнером Євгеном Ляшаном стали думати, що взагалі можна зробити, щоб якось допомогти. Вирішили спершу здати кров. Приїхали — але людей було стільки, що наша кров скоріше скисла б, ніж ми би дочекалися своєї черги.
Ввечері побачив у соцмережах, що бійцям потрібен одноразовий посуд. У нас якраз була літня кафешка і після сезону дещо лишилося. Відвезли. На місці з’ясувалося, що треба ще й воду. У нашого друга була компанія з доставки води — почали розвозити її. Трохи згодом мій однокашник Олександр Хачатурян подзвонив, спитав, чим допомогти, — розповіли йому, що лютий, а бійцям не вистачає термобілизни. Його компанія виділила 1 млн грн, ми змогли купити 1,5 тис. комплектів. Причому ринок «7-й кілометр» був зачинений, знайшли якусь людину, яка поїхала та відкрила нам.
Готували бутерброди. Люди речі приносили, ми їх передавали тим, кому потрібно було. Врешті якось одне до іншого приєднувалося — і закрутилося. Адміністрація видала нам приміщення, ніби сам собою утворився волонтерський штаб, де весь час щось робили людей 120. За пару тижнів вже вийшли на 2,5 тис. порцій гарячого харчування щоденно. Десь понад 100 тонн води розвезли у Миколаїв та у військові частини.
Хоча ми ж навіть не були професійними волонтерами. До повномасштабного вторгнення особисто я працював адвокатом, викладав в університеті, кандидат юридичного наук. Колектив теж такий склався: нотаріуси, юристи. Але чим тільки не займалися: судді вантажили генератори на Миколаїв. Або всі разом евакуйовували з цього міста художній музей.
У певний момент стало зрозуміло, що в Одесі немає харчових запасів, при цьому сама продукція була і були виробники, але не вистачало металевих банок, щоб все законсервувати. Тоді ми з Дніпра привезли понад мільйон цих банок. Дівчата шили спальники, фліски, балаклави, прапори. Хто вмів готувати — готував. Інші воду розвозили.
З Німеччини приганяли буси, переобладнували їх в мобільні пункти керування для 36-ї бригади морської піхоти. Машини — тільки через фонд штук 20 вже передали. Навіть переробляли звичайні машини на дещо особливе — я з Польщі пригнав Фольксваген, а один наш доктор юридичних наук в гаражі створив із нього багі. Причому цей багі досі живий, там вже і бак пробивали, і стійки вилітали, але їздить у 126-й бригаді Тероборони.
Ще цікавий проєкт «Зубайстер». Якщо тебе поранили, то перебинтувати усюди зможуть, а якщо зуби болять, то варіантів немає, потрібні специфічне обладнання та лікарі. Ми пригнали старий 10-тонний Мерседес й з цієї вантажної машини зробили пересувний стоматологічний пункт. Їздить по частинах на другій лінії, надає допомогу.
Ще консервів багато знайшли. Домовилися з данцями Royal Dane, 24 фури привезли різних смаколиків, сосисок, шинки. А коли були блекаути, то з норвежцями домовилися і майже на мегават привезли різних генераторів. Віддали в Херсон у медичний заклад, в одеську станцію відкачки води, на Миколаїв.
Ну а дрони й всяке таке навіть не рахую вже. Бронежилети самі робили. Поляки теж передали сучасні шоломи й бронежилети, десь сотню. В Херсон кілька човнів відправляли, коли там дамбу підірвали. Важко вже все згадати. Все це як один якийсь нескінченний день.
У вас же є й окремий напрямок про технології та військові інновації?
Так, із часом з’явився такий напрямок — Технарі. Це технічне забезпечення Сил протиповітряної оборони. Починалося все з біноклів, бо за номенклатурою хіба що у командира роти був старий радянський бінокль як з музеїв. Але сліпе ППО — так собі ідея, то ми їм вже понад 800 спеціальних біноклів передали.
Далі цей напрямок теж почав розвиватися, на базі VR створили тренажер для малих мобільних груп, які працюють по Шахедах. Тепер можна тренуватися без витрачання набоїв і при цьому розуміти, як стріляти саме по таких цілях у небі. Те ж саме про ПЗРК і крилаті ракети. Вже навіть тренувальний центр відкрили.
А ще Технарі разом з Фондом Сергія Притули модернізували старі радянські ПЗРК «Ігла». Взагалі-то їх розробляли, щоб вдень полювати на вертольоти та літаки. Тобто вночі по ракетах працювати було неможливо, нічого ж не видно. Але ми розробили спеціальні кріплення і підібрали тепловізори, щоб встановлювати їх на ПЗРК — вже майже 1000 «Ігол» осучаснили, по всій Україні використовують. Є хлопець, який таким гібридом вже три ракети збив.
Можливо, ви чули про додаток єППО — це наша розробка (за його допомогою будь-хто може в режимі реального часу передавати військовим інформацію про ворожі ракети, дрони та авіацію, щоб зенітникам було легше відстежити та перехопити ціль. — Platfor.ma). Там вже понад 526 тис. активних користувачів. Тепер є й зворотній зв’язок — якщо дрон чи ракета летить у твоєму напрямку, то буде попередження. Бо люди розслабилися і перестали реагувати на тривоги, а так є додатковий стимул все ж піти в укриття.
Ви казали, що на початку було близько 120 людей. А скільки зараз у вас активних членів команди?
За ці пару років основне ядро зменшилося до 12. А тих, хто постійно в процесі — шестеро. Частина хлопців пішла служити в Збройні сили.
Загалом важко зараз. Донати впали. Ще й нові регламентації від держави все ускладнили. Скажімо, ті ж самі консерви — ми їх привезли й роздали безплатно, кому треба було. Звісно, облік був. Але ті умови, які зараз держава висуває до облікування таких речей, — ми просто змушені були відмовитися від нових поставок, бо фізично немає кому все це заповнювати.
А які зміни може зробити держава, щоб полегшити діяльність ефективних і чесних волонтерів й при цьому не дати шансів шахраям?
Найкраще — взагалі нічого не робити. Бо щось все, що не робиться, — стає гірше. Наприклад, приїхав наш англієць, привіз фуру всякого. Витратив свій час, кошти, зібрав по всій Англії, привіз, роздав безплатно. Але коли виїжджав, йому кажуть: ставай в єЧергу (електронна черга перетину кордону на міжнародних автомобільних пунктах пропуску, діє з травня 2023-го. — Platfor.ma). А що це таке? Англієць пояснює, що він привозив гуманітарку, а зараз пустий назад їде. Ні, ставай в чергу. В результаті ми якимись надзусиллями добилися того, що його через чотири дні все ж випустили. Але більше бажання щось везти фурою в Україні в нього немає.
За регламентами тепер в штат фондів потрібні комірники, бухгалтери. Ну хто це здатен зробити? От всі маленькі фонди й кажуть своїм закордонним донорам, що зараз не можуть приймати. Ну, не можете — добре, поїде в Палестину.
Бійцям потрібні сітки для захисту від дронів. Я прошу надати мені акт, що ми від фонду передали підрозділу ці сітки. А військові пояснюють, що не можуть, бо у них в номенклатурі просто немає такого пункту як сітки. І як тут бути?
А загалом вам з-за кордону як ще допомагають чи допомагали?
Айтішні хлопці зі Швеції вже, мабуть, на мільйон євро надіслали різних серверів, маршрутизаторів, екранів. Поляки у перші дні передавали багато касок, дитячого харчування, памперсів. Норвежці, данці — вже розповідав, сильно допомогли. Досі співпрацюємо з англійцями Sunflower Sisters, вони багато українських родин вивезли й допомогли облаштуватися у Британії. Компанія з Молдови чимало хірургічних припасів передала. Французи теж підтримували. Литовці машини передавали, навіть самі фарбували під камуфляж й так приганяли. Велика географія.
А як Одеса та одесити загалом змінювалися за час повномасштабного вторгнення?
Зараз важко так сказати, бо багато одеситів поїхали. Натомість у місті чимало переселенців з Миколаєва та Херсону. Але на початку це була прямо міць — я навіть не очікував такого від одеситів. А зараз вже багато втоми. Хоча є люди, які все ще активно залучені й роблять все, щоб наблизити перемогу.
Що будете робити після перемоги?
Святкувати. А потім хотілося б повернутися до улюблених мирних справ — викладання, кафе.