Крила Фундейшн: херсонські волонтери, які рятують українців на окупованих територіях

За останні роки тисячі українців та українок стали потужними лідерами громадянського суспільства. Чи не найбільше участі волонтерського руху потребував Південь. Тож Platfor.ma вирішила підтримати волонтерів з Херсонської, Запорізької, Одеської та Миколаївської областей у проєкті «Лідери Півдня». Ми оголосили open call й попросили номінувати активістів — і отримали понад 120 заявок! З них ми вибрали найяскравіших особистостей та поговорили з ними.

Сьогодні у «Лідерах Півдня» — ідеологи херсонської «Kрила Фундейшн» брат і сестра Олександра Книга та Андрій Книга. Вони розповіли нам про те, як вдається допомагати українцям навіть на окупованих територіях та як в умовах великої війни вони змогли подарувати свято дітям Півдня.

Як ви взагалі прийшли у волонтерство і як виник фонд «Kрила Фундейшн»?

Олександра: Приблизно 10 років тому ми з друзями почали возити речі у дитячий будинок «Радість» в Каховці, проводили для малих різні благодійні заходи та акції. Взагалі ми з братом з міста Олешки Херсонської області, а я ще й у Херсоні навчалася. То це два для мене рідних міста. Але Каховку обрали тому, що дитячому будинку там приділяли менше уваги, ніж в інших містах області. Туди й складніша логістика, і більше фінансування треба.

Також з 2016 року я працюю з дітьми з ментальними особливостями, у яких є синдром Дауна або прояви аутичного спектру. Першочергово як дизайнерка я створила для них колекцію одягу і вони вперше дефілювали на справжньому подіумі! Поступово ми почали розвивати інклюзивне суспільство і робити різні заходи для того, щоб показати — такі діти є, але вони абсолютно нормальні, їх не треба соромитися або знецінювати.

Андрій: До повномасштабної війни я займався не стільки волонтерством, скільки меценатством. В Олешках був спільний родинний бізнес – база відпочинку «Чумацька криниця», де ми разом з дружиною Аліною займалися розвитком зеленого туризму. Проводили заходи та свята, організували перший в Україні лісовий театр, де вистави грали прямо на свіжому повітрі посеред лісу. У нас працювала перша південна резиденція Санти, діти на три тижні потрапляли до різдвяної казки. Це була справа мого життя, якою я займався близько 16 років, починаючи з встановлення першої альтанки. Але це Олешківський ліс, зараз все окуповано. Це велика територія у 5 гектарів, де тепер живуть орки.

Виходить, що волонтерство — ваша сімейна справа. А коли саме з’явився фонд «Крила Фундейшн»?

Олександра: У 2020 році у нас був інший фонд, завдяки якому ми проводили благодійні акції, книжкові ярмарки, збирали кошти на ліки для дитячого будинку або уколи від тяжкої хвороби по запиту від батьків тощо. Проте, як виявилося пізніше, колега з цього проєкту була проросійських поглядів. Тому з 2022 року ми відкрили свою благодійну організацію, щоб працювати самостійно, не залежати ні від кого і допомагати по совісті.

Андрій: Буквально в перший день повномасштабки в Олешках вже по обіді їздили танки та російські військові. Кілька днів і, попри старання наших воїнів, Херсонщина майже повністю була окупована. Ми залишалися та почали допомагати. Місцеві знали дороги, якими ще можна виїхати й про які окупанти ще не здогадувалися — росіяни в основному орієнтувалися тільки на шлях в чорнобаївському напрямку. Тому відважні волонтери їздили до Миколаєва та привозили звідти ліки, продукти, консерви тощо. Наприклад, знайомі Олександри з-за кордону організували декілька фур гуманітарки. Ми ж в Херсоні допомагали все це сортувати, розподіляти та роздавати людям.

Але потім почалися викрадення волонтерів, які висловлювали активну громадянську позицію. Нам довелося виїхати, проте ми все ще закуповували продукти, передавали активістам або перераховували гроші на допомогу. Після деокупації Херсону одразу повернулися в місто, щоб відновлювати тут життя. Так і виникла необхідність відкрити фонд, щоб офіційно і прозоро збирати кошти на гуманітарну допомогу та масштабувати діяльність.

Які зараз у вас напрямки роботи?

Олександра: Ми починали з майстер-класів для дітей у великому сучасному бомбосховищі в Херсоні. Проте в цілях безпеки ми ніде не публікуємо і не розповідаємо про конкретне місце. Більшість людей з дітьми в місті знають адресу, а новенькі отримують її через сарафанне радіо. Там ми проводили безплатні творчі майстер-класи, інклюзивні фізичні онлайн-руханки, поетичний табурет тощо. Наша діяльність розрослася, почали організовувати заходи для дітей, зокрема нещодавно втілили кулінарний майстер-клас, де ліпили з дітьми та батьками вареники, а потім майстерно їх їли. Було багато посмішок, радості, емоцій — діти задоволені, ми теж.

Андрій: Також у новорічні свята ми хотіли подарувати свято херсонським дітям, тож місяць працювали над безплатною масштабною версією резиденції Санти — Приймальнею Чарівника. Моя дружина дизайнерка, тож вона створила локації, ми зробили різдвяну програму, пошили костюми й провели величезне свято. Працювала приймальня з 6 грудня по 8 січня — загалом до нас завітали 1,8 тис. дітей. Для прифронтового Херсона це великий показник. Ми змогли на це зібрати кошти, нас підтримали наші янголи-охоронці Kryla, друзі надали фуру солодощів — ми потім їх ще розвезли по місту та громадах.

Проте після трагедії на Каховській ГЕС ви змінили напрямок?

Андрій: Ми всі наші сили спрямували на допомогу людям Лівого берега і Херсону. Коли стався підрив, всі були в шоку, не знали, що робити, і постійно моніторили, як зростає рівень води.

Люди думали, що вода буде прибувати потроху. Орієнтувалися на річку — вона спочатку на пів метра піднялася, потім на 20 см, потім ще трохи. Тому місцеві розслабилися, думали, що може трохи берег затопить та й найближчі будинки. Але близько першої ночі дійшла величезна хвиля, яка просто позмивала будинки за кілька хвилин. Хто встигав — вистрибував у вікна, вилазив на дахи, рятувався, як міг. Але багато людей так і не вибралися, точну цифру ніхто не скаже.

Олександра: Росіяни, щоб приховати свої злочини, після потопу вивозили тіла за місто та спалювали. Це були сотні людей, а, за офіційними даними, від підриву Каховської ГЕС загинуло 32 людини. Це число і близько не відповідає реальності.

Як саме ви допомагали після підриву? Як вдалося налагодити цей процес?

Андрій: Під час окупації багато людей залишалися через майно і квартири, які не хотіли віддавати оркам. Але після потопу у них нічого не залишилося, ніщо вже не тримало на місці, тож вони евакуювалися. А ми самі з Олешок і у мене там залишалося багато друзів і знайомих. Ми скоординувалися, тож я й Олександра працювали віддалено, а інші волонтери — на місцях. Разом шукали човни, інші плавзасоби, паливо і людей, які можуть сісти за кермо.

Олександра: Люди згуртувалися, тому що це проблема, яка торкнулася кожного місцевого. Створили мапи, де залишали примітки, у кого і де родичі або друзі очікують на даху на порятунок. Координували волонтерів, щоб вивезти їх на сушу — на ті 20-25% міста, які були незатоплені. Там є район багатоповерхівок, де ми шукали житло та речі для людей, які мокрі, замерзлі, голодні. Хтось і по 4 дні на даху сидів.

Андрій: У мене знайомий тримав склад на незатопленій території. Ми швидко зробили великий збір, до якого долучилися друзі та небайдужі люди, викупили його і почали формувати продуктові набори. Їх доставляли тим, кого вдалося врятувати, шукали по місту ліки. А от в Олешки в перші тижні доставити щось було неможливо. Місто стало островом. Були навіть так звані «хороші росіяни», які з Криму хотіли привезти допомогу, але їх також не пропускали.

У нас був такий смішний випадок, коли написала жінка у соцмережах: «Добрий день, я з Криму, я хороша». Скидає ролик, на якому ФСБ заламують якусь нещасну. Каже: «От це я на відео».

І вона хотіла допомогти якось?

Андрій: Так-так, вона волонтерка з Криму, яка намагалася провести продукти та корм тваринам. Але безрезультатно. У нас була критична проблема в паливі, щоб заправляти човни та генератори. І люди підпливали на точки, казали, що їм просто передати паливо і назад, а росіяни у відповідь починали стріляти у повітря.

Олександра: Ми всередині міста робили те, що могли. Почали активно збирати кошти, плюс нам допоміг фонд UAnimals. Ми викупили частину товару, який завозять у місто, і вже в перший тиждень роздали 550 продуктових наборів, і тільки за червень понад 1000, окремим списком — медикаменти, корм для тварин. Був хаос — машину, яка привозила їжу, люди просто розривали на частини. Сиділа в телефонах 24 на 7, сну по 2-3 години на добу. Потім росіяни у нас забрали машину і ми залишилися без коліс.

У друзів Андрія був склад, де ми стали таємно сортувати й звідти роздавати гуманітарну допомогу. Потім в цьому районі росіяни почали обшуки й ми переїхали. Потім домовилися з власником продуктового магазину і він віддав нам свій склад. Наша волонтерка працювала продавчинею там і заодно допомагала. Направляли людей туди — це ідеальне прикриття. Тому що людина зайшла в магазин і вийшла з пакетом — ніяких підозр.

Олександра: Ми всередині міста робили те, що могли. Почали активно збирати кошти, плюс нам допоміг фонд UAnimals. Ми викупили частину товару, який завозять у місто, і вже в перший тиждень роздали 550 продуктових наборів, і тільки за червень понад 1000, окремим списком — медикаменти, корм для тварин. Був хаос — машину, яка привозила їжу, люди просто розривали на частини. Сиділа в телефонах 24 на 7, сну по 2-3 години на добу. Потім росіяни у нас забрали машину і ми залишилися без коліс.

У друзів Андрія був склад, де ми стали таємно сортувати й звідти роздавати гуманітарну допомогу. Потім в цьому районі росіяни почали обшуки й ми переїхали. Потім домовилися з власником продуктового магазину і він віддав нам свій склад. Наша волонтерка працювала продавчинею там і заодно допомагала. Направляли людей туди — це ідеальне прикриття. Тому що людина зайшла в магазин і вийшла з пакетом — ніяких підозр.

А взагалі, який в Олешках настрій у людей? Чи є спротив?

Андрій: Більшість людей чекають на звільнення. Колаборанти ж давно повиїжджали в Крим. Звісно, є ті торгаші, які возять енергетики та папіроси, обіймаються з росіянами, бо це їхній хороший прибуток. Але жовто-блакитні написи й тризуби постійно з’являються, хтось ризикує навіть прапор вивісити.

Олександра: Супротив скоріше підпільний, тому що активно мало що зробиш. Навіть телефон ризиковано брати з собою в місто, тому що росіяни їх перевіряють, роблять облави, тиснуть оформлювати російські паспорти.

Яка зараз взагалі ситуація в Олешках? Пройшов майже рік після підриву ГЕС.

Андрій: З самого підриву ГЕС в Олешках немає світла — раніше його ще намагалися ремонтувати, але вже давно змирилися. Немає також центрального водопостачання, люди користуються тим, що у когось є помпи в приватному секторі. Тож жителі з багатоповерхівок домовляються, ходять туди й баклажками таскають. Але ця вода не придатна до пиття, вона для побутових потреб. Газ поки що є.

Ситуація критична через те, що місто досить сильно зруйновано. Є люди, які посушили за цей час свої будинки й живуть у них далі, це більш сучасні будівлі з ракушняка і силікату. А от глиняні знищені повністю. Якщо відбудовувати місто, то там буде досить багато роботи. Але я вірю в те, що після деокупації ми та інші люди знайдемо сили й будемо відбудовувати.

Я думаю, насправді вся Україна з’їдеться, щоб відбудовувати. До речі, скільки людей зараз залучено у ваш проєкт?

Олександра: У нас понад 30 людей, які з різною періодичністю підключаються. Це і волонтери в Олешках в тому числі. В Херсоні у нас є аніматори та майстрині, які проводять майстер-класи, це вчителі зі шкіл або викладачки з палацу дитячої та юнацької творчості, самоучки, ведучі заходів, також у нас є SMM-ниця, робітники театру дуже допомагають в організаційних моментах. Всі об’єднані спільною місією і працюють на волонтерських засадах.

А як зараз виглядає система ввозу гуманітарки? Адже, наскільки я розумію, росіяни цьому заважають.

Андрій: В місті майже не працюють магазини, але функціонує ринок. Росіянам теж треба щось купляти, тому туди машини з товаром вони пропускають. Однак зараз ці дороги підвозу майже непроїзні, тому що дуже багато FPV-дронів і прильотів: як наших, так і російських. Тож їздити там небезпечно. Проте бажання щось продати по завищеній ціні є, тому люди шукають можливості.

Ми ж домовилися з гуртовиками, які возять товар на ринок. Вони знають, що ми займаємося гуманітаркою, тож роблять закупівлі та відвантажують нам частину з привезеного по закупній ціні.

Олександра: Тільки обхідними шляхами, тільки під прикриттям. І ми робимо замовлення на великі партії, тому що ціна на доставку величезна і може зростати залежно від ситуації. Іноді росіяни перекривають дороги й одного разу ми три тижні чекали, щоб та машина з продуктами доїхала. Також були дуже важкі січень і лютий, тому що росіяни перестали давати бабусям пенсії.

Андрій: Бабусям треба пройти аутентифікацію в банку, щоб отримати українську пенсію. А вони мало того, що не знають про інтернет-банкінг нічого, так і зв’язок мало де є. Тож у нас є один волонтер, який раніше працював в банку, і який тепер допомагає бабусям пройти цей цифровий шлях. Його вже всі старенькі знають. А там вже у місті працюють «міняли», яким можна переказати гривню.