Чи можна якось узагальнити, які спільні риси імперії мають на етапі вже свого занепаду перед розпадом?

Падіння кожної імперії — специфічна подія. Але часто це відбувається в процес воєн чи як наслідок цих воєн. У XX столітті було три великі хвилі: після Першої світової війни, після Другої світової й події після Холодної війни. 

Проте імперії також падають у відносно мирних умовах. Скажімо Португальська, коли йшлося просто про економічне виснаження. Однак саме війна додає тиску на всі інші фактори: структурні, політичні, економічні.

Які риси у сучасній Росії від імперії?

Просто подивіться на карту. Це не національна країна і не політична нація — держави з політичними націями таких масштабів не створюють. Це очевидно територія імперії. Друге — багатонаціональний склад. Третє — керування йде з центру, самоврядування мінімальне.

Ще одна ознака — геополітичні виклики. Росія повинна мати справу і з Японією, і з США, і з Україною, з Європою, Іраном, із питанням Арктики. Це список проблем, які можуть мати тільки імперії, як би вони не називалися.

Якщо взяти всі ці аспекти — політичний, погане управління, рухи до незалежності, війну — що можна прямо зараз сказати в цьому контексті про Росію? 

Росія зараз якраз намагається зупинити процес падіння своєї імперії. Це ж не одноактна п’єса, це багатокомпонентний процес, що може розтягуватися не те що на десятиліття, а на століття.

Британська імперія розпалася після Другої світової війни, але фактично цей процес почався ще з проголошення американської незалежності в XVIII столітті. Певною мірою можна сказати й те, що Югославські війни 1990-х чи події на Близькому Сході — це процес переформатування Османської.

Тож зараз Росія намагається або призупинити, або змінити процес розпаду своєї імперії. Пробує втримати свої кордони й розширити їх коштом українців і білорусів, які в ідеалі для Москви перетравлюються на росіян і збільшують слов’янський елемент, слов’янську основу цієї держави. Російське надзавдання — втримати імперію й переформатувати її в національну. Ту ж саму задачу намагається виконати й Сі Цзіньпін у Китаї, заганяючи в концентраційні табори уйгурів або тиснучи на Тибет. І він, і Путін хочуть зберегти імперську територію, але мати не багато-, а мононаціональну державу.

Москва намагається працювати із національним фактором. Тобто зміцнити керівну націю, русифікувати всіх, хто не є росіянами. Ленін і Сталін намагалися робити це інакше — вони створювали у СРСР імперію різних націй. І хоча далі це дещо змінилося, розпад Радянського Союзу показав, що поєднання імперії з етнонаціональним фактором веде до краху.

У нас дійсно є цей приклад СРСР, який значну частину свого існування намагався створити наднаціональну радянську людину. Але врешті не вийшло, і коли він розвалився, то утворилися саме етнічні держави. Хіба це не урок для Путіна?

Більшовики йшли на поступки національним меншинам: українцям, білорусам, грузинам, узбекам і так далі. Було навіть чисто формальне, але прописане право виходу із СРСР. У Росії цього немає. Національні автономії чи республіки вони зрівняли в правах зі звичайними областями. І легально виходити з Російської федерації не можна. Ми бачимо, як Росія діє на окупованих українських територіях. Вже до 2030 року вони хочуть перетворити там всіх українців на росіян. 

А що має статися, щоб етнічні групи, які зараз в складі Росії, врешті задумалися про незалежність?

Потрібні дві речі. Перша — криза всередині імперії. Вона приходить як результат війни або економічної виснаженості. Фактично центр втрачає можливість залякувати периферії або підкуповувати їх, надаючи якісь права чи якісь привілеї.

Другий фактор — регіон, який хотів би вийти на інший шлях, повинен мати якусь альтернативну візію, що оформлена в національному історичному наративі, культурі тощо. Скажімо, як це завжди було в Україні. Як Росія не намагалася знищити українську мову, літературу, інтелігенцію — завжди була й культура, й лідери.

Якщо дійсно дивитись на Росію як на імперію, то де зараз її найслабше місце? 

Росія на сьогодні в ситуації, коли вона методично виснажує свої резерви: військові, економічні, політичні й так далі. Якщо ці процеси продовжаться і будуть ще прискорюватися, то саме через це може відбутися поразка Росії. 

Сучасна Росія Путіна народилася із війн, які йшли за розпадом Радянського Союзу, наприклад, Чеченської, а також з економічної кризи 1999 року. Ці дві родові травми супроводжують режим Путіна — економічна криза і війна.

До того ж ця країна стає все більше і більше залежною від Китаю. Відбувається переорієнтування Росії з Заходу на Схід. І це є досить проблемна річ для російських еліт, які, починаючи фактично з кінця XVII століття, зокрема завдяки випускникам Києво-Могилянської академії, орієнтувалися на Захід. Переорієнтуватися на Пекін швидко і без ускладнень — дуже складно. 

А загалом імперії можуть перетворюватись на сучасні модерні держави? Чи це завжди через війну, конфлікт, насильство?

Велика Британія, позбувшись імперії, тепер функціонує більш-менш як національна держава. Те саме можна сказати про Францію, Італію.

З іншого боку, у Франції була війна в Алжирі, тобто розпад через конфлікт…

Зовсім без насильства імперії не падають, але його рівень може бути різний. Британці втратили свою набагато меншою кров’ю, ніж французи, у яких був Алжир, В’єтнам, Індокитай. В Африці були великі війни на території Португальської імперії, але вони почалися фактично тоді, коли португальці вже пішли. Тобто зовсім без конфлікту такого майже не відбувалося, але часто конфлікт був мінімізований для самої метрополії.

На жаль, з Росією історія інша. Ця імперія відходить у минуле з великими війнами, зі спробами збирати колись привласнені землі, а Україна в епіцентрі цього процесу.

Ви згадали про збирання земель. Наскільки взагалі у сучасному світі ця концепція збирача земель може єднати людей, консолідувати державу? 

Це один зі способів зіграти на імперській ностальгії, показати колишній метрополії, що вона є жертвою. В умовах війни в уряду з’являється можливість фактично узурпувати владу. Це один з інструментів керування і мобілізації навколо центру влади. Це також надає населенню якусь ціль. 

Згадайте про період в Китаї, який називається століттям приниження. Сі легітимізує узурпацію влади обіцянками «великого відновлення». Якщо послухати Путіна, то він постійно нарікає про те, що Росія принижена, Росію треба підіймати з колін. Тобто рівень життя в країні знижується, але людей відволікають, коли кажуть: нам треба подолати приниження, встати з колін, повернути велич, возз’єднати нібито історичні російські землі. 

Між Першою і Другою світовими війнами Гітлер так само говорив про об’єднання Німеччини від Відня до Данцига. Ми всі маємо сподівання, що поразка нацистської Німеччини — це було не виключення, а закономірність в плані того, куди веде використання цих інструментів політичної мобілізації.

А якщо вже говорити про історичні паралелі, війну в Україні можна порівняти з якимись ще подіями?

Більшість країн мають у своєму календарі свято незалежності. Тобто більшість держав у світі — це не колишні імперії, а колишні колонії. І значна частина з них це свято незалежності отримала в результаті війни — антиімперської, антиколоніальної. Сполучені Штати Америки тут один з найбільш очевидних прикладів. 

Війна в Україні є безпрецедентною за масштабами після Другої світової війни. Але вона при цьому чітко вписується у світовий контекст війн за незалежність. Просто цей конфлікт був відкладений, саме тому події такі масштабні.

Чи правильно буде сказати, що всі імперії рано чи пізно розпадаються і чому так?

Всі імперії розпадаються і всі держави переформатовуються. Це реальність історії людства, так було, так є, так буде. Суспільства завжди шукають кращий спосіб організуватися. Імперії принесли багато горя, але були й плюси — наприклад, частково завдяки їм стала можливою глобальна комунікація сьогодення. Однак зараз ми в тому моменті історії, коли імперії себе вже вичерпали.

Чи є передумови для того, що спротив України може стати каталізатором краху Росії? 

Безумовно. У 2022 році ми бачили протести проти військової мобілізації, бачили заворушення в національних регіонах, у 2023-му — військовий бунт Пригожина в Росії. Паралельно в України були успіхи на фронті. Це був момент, коли Росія опинилася в найслабшому стані. Тоді Путіну довелося йти на ядерний шантаж — і він спрацював, союзники стали допомагати Україні менше. 

Війна продовжується. Захід став значно менш консолідованим. Ситуація на фронті складна для України. Але водночас Росія все більше економічно виснажується. 

Якщо підсумувати, дуже багато залежить від того, як закінчиться ця війна, і в якому стані Росія буде після цього. Адже, скажімо, Британська імперія розвалилася після виграної Другої світової — через те, що у них не вийшло коштом колоній відновитися після дуже виснажливого конфлікту.

Щоб запобігти цьому, Путін проводить «націоналізацію», прагне перетворити всі народи, які вийде завоювати, на росіян. Вдасться йому це чи ні — залежить від України та її союзників.