А з вересня 2024-го організація вже зареєстрована саме як український офіс Greenpeace.

А що для цього взагалі потрібно? От хтось сидить і думає: «Хочу офіс Greenpeace в Україні»…

Потрібна готовність когось працювати над створенням і погодженням. Цими питаннями опікується Greenpeace International. Ну і має бути готовність підтримувати цю ініціативу і знаходити гроші на роботу.

А що незнайомі люди зазвичай кажуть, коли дізнаються, що ви працюєте саме в Greenpeace? 

«О, в нас, виявляється, є Greenpeace!»

Але цікаво, що, на відміну від інших країн, у нас немає особливого уявлення про організацію. Ну, якісь зелені проєкти, боротьба. Всі чули, але що саме робить Greenpeace — не дуже зрозуміло. Хоча, скажімо, в Німеччині чи Франції ми однозначно маємо образ протестної організації, яка проводить багато конфронтаційних заходів.

А Greenpeace документує чи комунікує світу, що в Україні відбувається екоцид?

Так, безумовно. Тому я зокрема й переконана, що дуже важливо було відкрити у нас офіс і підтримувати його діяльність. Ми не лише робимо щось, спрямоване на Україну, ми ще й значною мірою впливаємо на те, що роблять інші Greenpeace у світі. Бо є таке правило, що коли організація має представництво у певній країні, то на пов’язані теми треба консультуватися. Умовно, до нас приходять і кажуть: ми тут робимо акцію за мир у всьому світі й за хороших росіян — нормальна ідея? А ми їм — жахлива.

А загалом похваліться, будь ласка, що за рік офіційної роботи встигли зробити?

Ми пишаємося роботою в муніципалітетах і проєктами, де ми показуємо, що цілком можливо обладнати об’єкт соціальної інфраструктури, використовуючи теплові помпи, сонячні панелі, інші зелені технології. Що це вигідно, що є результат.

Та ж сама амбулаторія в Горинці жодного разу не сиділа без електрики під час відключень. Вона продовжувала працювати завжди, і стала для громади справжнім центром незламності. Саме тому, що вона була грамотно обладнана, а витрати на опалення й струм ще й серйозно знизилися. Ми пишаємося тим, що показали — це працює.

Ще у нас є, як мені здається, дуже вдалий проєкт з навчанням жінок на спеціальності, пов’язані з сонячними електростанціями. Бо є проблема, що компанії, які проводять їхній монтаж, кажуть: у нас немає співробітників. Не вистачає чоловіків. Тож минулого літа ми запустили перший такий курс. Ідею швидко підхопили, з’явився цілий ряд ініціатив, спрямованих саме на жінок. Це дало всій сфері справжній поштовх, що врешті призведе до більшої сталості. 

Ще пишаємося, що відкрили у Києві на Подолі громадський центр, який вже почав працювати з молоддю, місцевими ініціативами. Вже маємо таку невеличку неформальну мережу активістів, які фокусуються на розв’язанні місцевих питань щодо довкілля. Намагаємося підтримувати, розвивати.

Я останні кілька років трохи допомагаю створювати український павільйон на головній кліматичній конференції світу — COP. Там завжди є акцент саме на зеленому відновленні, що, дивіться, у нас повномасштабна війна, а ми вже зараз багато думаємо і робимо щодо цього. У Greenpeace зелене відновлення — це теж один із пріоритетів. Як ви оцінюєте стан справ в Україні?

Загалом зелене відновлення відбувається дуже обмежено і дуже точково. На початку було багато декларування щодо цього, особливо назовні. Президент і міністерства на всіх рівнях комунікації послідовно казали про зелене відновлення. Очевидно, це було спрямоване на донорів та інвесторів, щоби залучити фінансування.

Але у 2025 році ми бачимо значне згортання цієї риторики. Особливо після Конференції з відновлення України, яка пройшла в липні в Римі. Після неї у нас відбулася зміна уряду, ліквідація Міндовкілля, підпорядкування задач довкілля під економічні пріоритети й фокус на використання ресурсів.

Ми бачимо прийняття закону 12089, який, по суті, узаконив дерибан землі, що відбувся десятиріччя тому. Ми бачимо заборону перевірок, в тому числі з ракурсу впливу на середовище. Бачимо, що в пріоритетах уряду довкілля теж немає. Тобто, я б сказала, що 2025 року напрям зеленого відновлення на державному рівні зникає.

Незрозуміло, наскільки це відіб’ється на реальності, оскільки іноземні донори, в першу чергу це ЄБРР, заходять в Україну якраз зі значним фінансуванням на підтримку відновлювальної енергетики й інструментів, які підштовхували б саме до зеленого відновлення.

А якою в ідеалі має бути зелена відбудова? Що вже зараз треба закласти, щоб не було старих помилок? 

Немає якоїсь чарівної відповіді. Загалом важливо, щоб будь-яка відбудова проходила не в дусі «ми повертаємо, що було». Наприклад, у нас була Каховка, давайте залиємо водосховище заново. Ми маємо відбудовувати на порядок краще.

Це має відбуватися з використанням найкращих технологій, мінімального впливу на довкілля, зеленої відновлювальної енергетики. Тобто ідея в тому, щоб відбудова була саме на рівень краще.

Як конкретно це зробити? Є дорожня карта, яку ми теж допомагали розробляти. Там досить конкретні рекомендації, що має бути зроблено й у сфері енергетики, і в сільському господарстві, і в управлінні навколишнім середовищем, житловій сфері, транспорті. Секторальні пріоритети добре розписані.

Зрозуміло, що обстріли дуже змінили енергетичну сферу в Україні. А ви бачите, що це пришвидшує перехід на зелену енергетику?

На жаль, ніхто не зробив так багато для зеленого переходу, як Путін, розбомбивши великі вугільні електростанції. Це показало всю вразливість централізованих джерел енергії — вони великі, в них легко влучити й знищити. А от якщо у тебе багато децентралізованих невеличких джерел, як, наприклад, сонячні станції, ти не можеш по кожній з них ударити. Тому вже багато бізнесів, приватних господарств, комунальних об’єктів змушені переходити на децентралізовані джерела.

Тож зростання в цій сфері є. Єдине, що ми не бачимо значного відображення цього в загальному енергоміксі країни саме через те, що переважно ці установки працюють на споживання одного конкретного об’єкту. Умовно, поставили станцію собі в будинок, воно із загальною мережею ніяк не взаємодіє.

Я ще нещодавно дізнався, що не всі вітряні енергостанції однаково корисні…

Загалом зараз в Україні вітрова енергетика є найдешевшою порівняно з усіма іншими джерелами енергії. Вітряки є справді необхідними для зеленого переходу, без них не вийде, це дуже хороший і децентралізований спосіб зеленого переходу для енергосистеми. 

Тому це точно має бути пріоритетом. Але, на жаль, є випадки порушення законодавства в плані того, що стосується саме місця розміщення. Тобто того, куди цей вітряк конкретно ставлять. Є приклади, коли чи саме місце невдале, чи дороги, які до установок прокладають, проходять через природоохоронні ділянки. Як, наприклад, сумно відома вже Полонина Руна. Це випадки, коли вплив на довкілля набагато гірший, ніж та вигода, яка буде отримана через роботу цього конкретного вітряка.

А як загалом ви зараз оцінюєте екологічну діяльність в Україні? Чи є відчуття, що ой, зараз не до вас, давайте якось пізніше зі своєю природою повертайтеся?

Звісно. Але за 20 років мого досвіду у сфері громадських екологічних організацій це відчуття було завжди. Ми завжди не на часі. Екологи постійно заважають вести бізнес, розвивати економіку, роблять щось не те. Протестуєш проти продажу первоцвітів — краще б боролися з вирубкою дерев. Борешся з цим, кажуть — краще б копачами вугілля зайнялися. І так по колу.

Думаю, у 2022 році й у нас самих було якесь подібне відчуття. І певна самоцензура, що справді нам наразі важливіше вистояти як країні. Але ми бачимо, що війна продовжується, і, прикриваючись нею, в деяких регіонах просто продовжують нищити природу. Коли військові рубають дерева, щоб побудувати собі оборонні споруди — питань немає. Але коли на Закарпатті вирубують цілі ліси, то це щось не те. Проблема несталого використання природних ресурсів нікуди не ділася. Але до неї ще й додався вплив війни.

А загалом Greenpeace відомий своїми зухвалими акціями. В Україні таке можливо?

Під час війни — навряд чи, а після — звичайно! Після завершення бойових дій ми готові до ненасильницьких акцій прямої дії. Будемо наочно вказувати на проблеми. Я в Greenpeace лише з початку минулого року, але вже встигла приєднатися до акції у Балтійському морі, де ми на надувних човнах спіймали танкер тіньового флоту Росії. Намалювали там йому на борту величезне слово RISK — тобто нагадали, що тіньовий флот і перевезення нафтопродуктів — це ризик і для природи, і для безпеки, бо йде фінансування війни.

А яка загалом у вас улюблена акція Greenpeace з останніх? 

Наприклад, коли в Антарктиці маленькими катерами активісти зупиняли величезні траулери, що проводили вилов криля в цінних ділянках океану. Тоді була велика дискусія. Зокрема там заблокували й український траулер.

А загалом багато різних яскравих акцій, що привертають увагу. Нещодавно от Макрона вкрали — точніше, його воскову фігуру з музею. Активісти Greenpeace принесли її під російське посольство, щоб нагадати, що Франція все ще чудово торгує з РФ ураном чи ядерними технологіями.

Якщо помріяти, от пройшло років 10-15. Всі в Україні активно включилися в зелену відбудову, наша держава стала світовим флагманом. Як би це могло виглядати?

Ми би пишалися тим, що на повністю звільнених від РФ землях всі заміновані території використані найкращим чином: щось відведено під заповідники, щось — під промислові задачі. В енергетиці відбувся максимальний перехід на відновлювальні джерела, Україна більше не залежить від ядерних технологій чи видобутку вугілля. Все, що було зруйновано, або вже відбудовано, або відбудовується з використанням найкращих технологій. Сільське господарство замість неефективного радянського канального зрошення переходить на нові технології. Завдяки цьому площа аграрних земель скорочується, але зате вони використовуються ефективніше. Нашу країну перестають розглядати як житницю світу, ми переходимо на роботу інтелектом і замість ресурсоорієнтованою стаємо людино орієнтованою країною.

А ще повертаються наші люди. І всі разом ми творимо краще майбутнє.