До більшості здобутків, якими так любив вихвалятися Радянський Союз, доклалися саме українські інженери та підприємства. Адже загалом до нашої ракетно-космічної галузі входило аж 40 великих виробництв та лабораторій. Взяти хоча б конструкторське бюро «Південне» та Південмаш у Дніпрі, де виготовили сотні штучних супутників Землі, ракет-носіїв та космічних апаратів. 

Проте ще задовго до цього українці вже створювали проривні винаходи. Зокрема, уродженець Полтавщини Олександр Засядько, нащадок козаків та талановитий інженер, виготовив військові ракети, які використовували під час російсько-турецької війни 19 століття. За внесок Засядька у 1976 році на його честь назвали один із місячних кратерів.

Ще одного представника Полтавщини — Юрія Кондратюка — взагалі вважають одним із засновників світової космонавтики. За свідченнями американських учених, саме працю Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів» 1929 року використали під час підготовки польоту на Місяць. Цікаво, що кілька розділів з цієї роботи так і не дійшли до друку.

«Вони надто наблизилися вже до робочого проєкту оволодіння світовим простором — занадто, щоб можна було їх опублікувати, не знаючи заздалегідь, хто і як цими даними скористається», — сказав тоді винахідник.

Зрештою інженер-самоук все ж зробив внесок в «оволодіння світовим простором». У 1969 році це підтвердив американець Джон Губольт — один із керівників космічної програми «Apollo». Губольт розповів, що в процесі запуску «Apollo-9» — корабля, який виконав перший політ геоцентричною орбітою під час підготовки експедицій на Місяць — він звірявся з українським інженером. Адже саме Кондратюк за 50 років до першої висадки на Місяць розрахував подібну траєкторію польоту

Ймовірно, праця українця потрапила до рук Джона Губольта в 1960-х, коли NASA переклала англійською та видала радянську збірку «Піонери ракетної техніки». Вона зокрема містила роботу Кондратюка. І хоч американські інженери кажуть, що не використовували його розрахунки, на згадку про першовідкривача маршруту на Місяць його часто називають саме «Трасою Кондратюка». А у 2014 році імʼя українця внесли до Міжнародної зали космічної слави.

Але, звісно, найвидатнішим українцем в історії освоєння космосу вважають вченого та конструктора родом із Житомира — Сергія Корольова. Саме завдяки йому СРСР досяг перших успіхів у ракетобудуванні та космонавтиці, випередивши США в цих космічних перегонах.

Ще на початку 1930-х Корольов очолив групу інженерів — фахівців у галузі ракетного руху. Під його керівництвом у конструкторських бюро при експериментальних заводах розробляли перші ракети, які проходили випробування на полігонах. Згодом він очолив відділ крилатих ракет Реактивного науково-дослідного інституту в Москві, а в 1937 — став начальником групи ракетних апаратів. Проте рік потому Корольова заарештували та відправили в Колиму на пʼять років за нібито «співучасть у контрреволюційній організації» всередині інституту.

Після років ув’язнення, уже в 1946 році, Сергій Корольов стає головним конструктором балістичних ракет. А 4 жовтня 1957 року завдяки вченому на навколоземну орбіту запускають перший штучний супутник Землі. Участь у підготовці брала низка українських підприємств, як-от «Комунар», «Арсенал», «Моноліт» та Євпаторійський космічний центр.

Міжконтинентальні балістичні ракети, якими сьогодні росіяни намагаються залякувати світ, розроблялись у дніпровському КБ «Південне». Взагалі науковими дослідженнями бюро почало займатись ще з 1961 року, створивши космічні апарати «Метеор» та «Стріла». Так, саме в той рік, коли Юрій Гагарін першим у світі полетів у космос. До речі, відправити його туди вдалося теж не без допомоги українців, адже ракета Гагаріна була обладнана приладами харківського підприємства «Комунар» та київського «Арсеналу».      

Четвертим космонавтом в історії та першим українцем у космосі став уродженець Київської області Павло Попович. У 1960 його обрали для участі в радянській космічній програмі серед 20 найкращих військових льотчиків. Після року навчання Павла вважали одним із найімовірніших кандидатів на перший космічний політ, але у змаганні переміг Гагарін. Через рік після нього Попович все ж таки досяг космосу.

11 серпня 1962 року на навколоземну орбіту вийшов космічний корабель «Восток-3». День потому те ж саме зробив «Восток-4», пілотований українським космонавтом. Це був перший спільний політ двох кораблів, який тривав три дні. Тоді вперше в історії Попович вручну керував системою орієнтації корабля в космосі. Свій другий і останній політ українець здійснив на кораблі «Союз-14» у складі першого польоту на орбіту станції «Салют-3». За важливий внесок у розвиток космонавтики іменем Павла назвали гірський хребет в Антарктиді та малу планету № 8444.

За всю історію свого існування основні українські підприємства ракетно-космічної галузі — Державне конструкторське бюро «Південне» та машинобудівний завод «Південмаш» — створили десятки балістичних та космічних ракет, двигунів, супутників та інших інноваційних технологій. 

Серед найвідоміших українських ракет — «Космос». Це сімейство ракет легкого класу для запуску космічних апаратів на навколоземні орбіти висотою до 1700 км. Загальна кількість запусків таких ракет із 1961 року перевищила 600. Не менш знаменита — балістична ракета шахтного базування «Сатана» з дальністю польоту до 16 тис. км. Її виробляли з 1970 по 1988 рік. «Сатана» могла вражати до 10 цілей одночасно в умовах поганої видимості та вважалася дуже складною для систем протиракетної оборони.

А от «Зеніт» — взагалі найуспішніша в історії української аерокосмічної галузі. Сімейство ракет-носіїв використовували з 1985 по 2014 рік із 75 успішними запусками з 84. У 2015 році ще не закенселений Ілон Маск в інтервʼю CNN сказав, що, на його думку, «Зеніт» — найкраща ракета у світі (після його Falcon, зауважив він).

Після відновлення Україною незалежності майже одразу підписали той саме злощасний Будапештський меморандум. У той день, 5 грудня 1994 року, Україна отримала неядерний статус, а отже — і балістичні ракети виявились нам непотрібними. Тоді загалом постало питання, чи доцільно продовжувати утримувати космічну галузь. На щастя, її вирішили зберегти, створивши Національне космічне агентство України. 

Задач зʼявилось багато. Необхідно було створювати все з нуля: шукати шляхи розвитку ракетно-космічного комплексу, створити власну структуру управління підприємствами та й загалом сформувати космічну політику. Проте доволі швидко Україні вдалося налагодити співпрацю з іншими державами.

Так, у 1995 році Південне спільно з Південмашем, американською компанією «Boeing», російською «Енергією» та норвезькою Aker Solutions почали впроваджувати проєкт «Морський старт». Це — морський космодром, який мав доставляти ракету-носій морем на екватор для подальшого запуску. З платформи, розташованої у Тихому океані біля острова Різдва, почали здійснювати комерційні запуски, а «Зеніт-2» виводила на орбіту супутники зв’язку та розвідки. 

За 15 років, з 1999 по 2014 рік, «Зеніт — 3SL» здійснив 36 запусків, 33 з яких були успішними, що є дуже високим показником. Проте після анексії росіянами Криму та початку війни Україна вийшла з проєкту та припинила виробництво «Зеніту», оскільки деякі компоненти ракети постачалися російськими підприємствами. РФ зрештою так і не змогла знайти гідну заміну українським ракетам-носіям і була змушена заморозити проєкт.

У листопаді 1997 вперше після відновлення Україною незалежності у космос полетів наш космонавт Леонід Каденюк. Він вирушив у складі міжнародного екіпажу з американцями та японцем на космічному кораблі «Columbia». У кожного було своє завдання — Каденюк виконував обовʼязки науковця-біолога. Команда мала з’ясувати, як стан невагомості впливає на ріст та розвиток кількох видів рослин. До речі, під час експедиції вперше в історії у космосі побували прапори України, тризуб, портрети Тараса Шевченка, Сергія Корольова та Юрія Кондратюка (тут варто прочитати розмову із тренером, який готував Каденюка до польоту, а тепер є мінометником).

У середині нульових Україна почала активно співпрацювати з Європейською комісією та Європейською космічною агенцією. І це не дивно, адже провідні підприємства хотіли налагодити виробництво з Південмашем для розробки ракет-носіїв, супутників, проведення космічних досліджень, виведень на орбіту тощо. 

Зокрема, до європейських проєктів долучився харківський «Хартрон», що спеціалізується на виробництві космічних систем керування. А КБ «Південне» та Південмаш взяли участь у створенні унікального розгінного блоку — рідинного ракетного двигуна 4-го ступеня носія Vega. 

У листопаді 2018 року відбувся успішний пуск Vega з українським двигуном. Ракета-носій вивела на орбіту космічний апарат Mohammed VI-B, який використовують для спостереження за змінами земної поверхні, моніторингу в сільському господарстві, прогнозів погоди тощо.

Наприкінці 2000-х американська компанія Orbital та Південне створили перший ступінь важкої ракети-носій «Antares» (Taurus 2). Завданням українського підприємства зокрема була розробка та контроль виробництва паливних баків та пневмогідравлічної системи першого ступеня. До речі, діаметр «Antares» ідентичний діаметру «Зеніту» — 3,9 м. Адже Південмаш та Південне використовували власні напрацювання за програмою «Зеніт» та «Маяк». З 2013 по 2021 рік «Antares» здійснила численні успішні запуски.

У 2017 році інвестиційний фонд Noosphere Ventures Partners придбав активи приватної американської аерокосмічної компанії Firefly, врятувавши її від банкрутства. Noosphere Ventures — це група проєктів українця Максима Полякова. У їхньому космічному напрямі, що має назву Flight Control, працює понад 200 фахівців: інженери‑конструктори, технологи, випробувачі та багато інших. 

Компанія співпрацювала з NASA і будувала модуль Blue Ghost для підтримки місії «Артеміда», що знадобиться для безпечного доправлення вантажу на поверхню супутника Землі та зможе нести 150 кг корисного навантаження.

Після того як у 2017 Noosphere Ventures Partners придбала активи Firefly, Макс Поляков залучив ракетно-космічних інженерів з Дніпра до роботи над легкою ракетою Firefly Alpha у складі підрозділу Firefly Aerospace Ukraine. 

Поляков і до того розвивав космічну галузь в Україні. У 2015 році завдяки йому була створена EOS Data Analytics, яка розробила платформу для обробки та аналізу супутникових знімків, зроблених із космосу. А у 2021 підприємець придбав Dragonfly Aerospace, виробника супутників із Південної Африки, відкривши представництво Dragonfly Aerospace Ukraine.

З того часу здобутків українців було багато. Зокрема, у 2016 році український проєкт Mars Hopper отримав нагороду на хакатоні NASA. Українці запропонували технологію, яка допомогла б пересуватися Марсом — літак, що стрибатиме поверхнею і збиратиме лід, перетворюючи його на газ. Завдяки цьому вивільнятиметься енергія, яка створить реактивну тягу для обертання пропелерів і наступного стрибка.

У 2017 ще два українські проєкти — макет орбітальної станції та концепція розумного поселення — були включені NASA до списку топ-25. 

З моменту відкриття Національного космічного агентства Україні вдалося реалізувати пʼять державних програм. Вони не лише розвинули космічну галузь, а й налагодили міжнародну співпрацю та допомогли українським підприємствам вийти на світовий ринок.

Зі старту першої державної космічної програми, у 1993 році, українці змогли укласти угоди з близько 24 країнами світу, створити Національний центр управління та випробувань космічних засобів з потужною наземною інфраструктурою, вперше під юрисдикцією України запустити космічні апарати серії «Січ», та інші.

Україна є однією з небагатьох країн світу, яка має замкнений цикл ракетобудування, — від ракетного палива до готових корпусів, ракет-носіїв та космічних апаратів. І велика частка розробок припадає на державні підприємства, які підпорядковуються Державному космічному агентству.

А ще українська космічна промисловість — світовий лідер за відсотком жінок, які працюють у галузі. Так, у Державному космічному агентстві зараз майже 50% жінок. Водночас в інших країнах цей відсоток коливається від 20 до 30%.

Проте понад 25 років економічної та політичної кризи, а також залежність від РФ зрештою призвели до кризи й у космічній галузі. І хоч у 2021 році почали впроваджувати нову космічну програму та збільшувати фінансування стратегічних напрямів, велика війна знову завдала удару по розвитку галузі. 

Так, окрім ракетних ударів по наших виробництвах, під час вторгнення зокрема постраждав найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль УТР-2, що розташовується на Харківщині.

Колись саме завдяки йому астрономи першими у світі виявили спектральні лінії вуглецю в міжзоряному середовищі, каталогізували джерела випромінювань у далекому космосі та вивчили механізми радіовипромінювання Сонця і Юпітера. Після деокупації Харківщини журналісти побачили, що комплекс, де розташований УТР-2, сильно постраждав від обстрілів.

Та навіть попри це більшість космічних підприємств та компаній, як-от КБ «Південне», Південмаш, Space Electric Thruster Systems, Promin Aerospace та інші продовжують працювати.

Щоб космос ставав ближчим і до України, і до всього світу.