Сергій Цигіпа з Нової Каховки, Херсонська область

Незаконно утримується РФ з 12 березня 2022 року 

Сергій працював журналістом і письменником, а у 2006 році заснував ГО «Каховський плацдарм», що організовує культурні заходи та популяризує українську культуру за кордоном. Крім того, він був учасником Євромайдану, співзасновником музичного фестивалю «Таврійські ігри» та чотири рази обирався депутатом місцевої ради.

24 лютого 2022 року чоловік створив проєкт «Інформаційна самооборона Нової Каховки», завдяки якому популяризував проукраїнську позицію серед жителів регіону та повідомляв інформацію про окупантів. Проте звинуватили його, звісно, не в цьому.

Окупанти затримали Сергія 12 березня, перевірили його телефон на наявність проукраїнських публікацій і одразу забрали чоловіка з собою. Росіяни звинуватили його у «Шпигунстві та заподіяння шкоди РФ під час спеціальної військової операції» (ст. 276 КК РФ).

Нині Сергія тримають в Сімферополі в СІЗО №2. Дружина та двоє дітей все ще чекають його вдома. Жінка продовжує боротися за повернення свого чоловіка та виступає з промовами на різноманітних майданчиках. Саме вона передала вірші Сергія, які подекуди отримувала потай. Як зазначає Олена, її чоловік любить акровірші — коли перші літери рядків вертикально складаються у слово. 

*

Приниження. Тортури. Приниження.

Ось так нам живеться в полоні.

Лихо лишається в наближені.

Очі, кров стука у скроні.

Нерви — кордон оборони останній. І той геть посивішав.

*

Моїй коханій майже 40…

І розлучив, на жаль, нас ворог, —

Лише вчора було весілля,

Епічно-джинсове дозвілля.

Давно було це… Я в полоні,

І тільки крапелька надії живе в сльозі її солоній.

*

Палає в серці Віра,

Розквітла в душі Любов,

А світла Надія з Миром

Прийшла в Україну знов. 

Орнамент наш синьо-жовтий

Розлився на небокрай;

Це диво: Війна замовкла,

І світ став тепер як Рай. 

*

Герб-тризуб порвав московські кайдани

І наче святий німб.

Молитвой співає він разом з Майданом

Наш український гімн.

*

Невже знов буду зустрічати

Очікуваний Новий рік

В Криму за ґратами у «хаті»

Окремій, майже як торік?..

Різдво із присмаком баланди,

Інспектор, що «пуйню» верзе…

Чи, може, цю рашистську банду 

Нарешті ЗСУ знесе?!

І де Ви, пане ПреZEденте,

Слуга народу та військам?

Ви б, користуючись моментом

Ялинку надіслали б нам…

Та й годі вже про нас мовчати!

Агов, настав час визволяти

      всіх нас цивільних із полону, 

      Щоб повернулись ми додому. 

Андрій Голубєв з Мелітополя, Запорізька область

Незаконно утримується РФ з 6 квітня 2022 року 

Андрія, на той час 44-річного спортсмена й тренера з кунг-фу, російські окупанти викрали, арештували та вивезли до Москви. Звинувачення надумані — нібито чоловік причетний до тероризму, за що так званий «Верховний суд» Криму постановив заарештувати його на два місяці. Пізніше апеляційну скаргу відхилили, а Андрія перевели до СІЗО в Ростові-на-Дону. Українцю не забезпечували належного лікування, чим створили загрозу його життю та порушили всі можливі норми Женевські конвенції.

У неволі Андрій Голубєв писав вірші. Вони — про реальність за ґратами, надію на повернення додому та щасливі миті минулого, які надають сил. 

 

xxxxx

Замки, колючки, двері, грати

Життя як Бог висить розп’яте 

Навколо темрява, та біль

Здається, що нема зусиль, 

Щоб жити далі!

 

Та майбутнє, закрите темрявою вщент

Ми бачим тільки сни минулі

Про те життя, та серці ___

Щеміть від болі, від образи

Від гулких стін та міцних ґрат.

 

За те, що ми були солдати

Що і годиною жахливою

Не поховались як щури

Повстали, кожен без вагання,

Бо на своїй ми землі.

 

Та зараз ми є полонені

І кожен пережив таке,

Що неможливо серед друзів, 

Так просто згадувати все!

 

Та що згадати? Катів знущання?

Тортури, голод, холод, біль!

Та тих надій легке торкання

Що не забуті ми усі.

Вони нам лестять!

За те що встали

Що не злякались лиходіїв

Не зрадили свою державу

Не кинули присягу ниць.

 

Та ми живем! Попре страждання,

Бо не боїмся забуття!

Бо відчуваємо кохання

Турботу ласку, співчуття

Турботи тих, хто зараз вдома

Не залишають всіх надій

Працюють вдень і в ніч невтомно

Для здійснення  наших мрій!

 

Та наші мрії та надії

Що скоро повернемось ми!

Та зможем обійняти сина

Та жити на своїй землі!

 

Кам’яна могила

Летять віки над сивими степами

Як скіфський кінь забувши про узду

Легенд народів древніми стопами

Як древній воїн, камінням я їду.

 

Як хвилі часу розрізають каміння

Усі століття, що киплять навкруг

Лишаючись незламними стовпами

Як ці зірки, що світло нам дають!

 

Стоїть вона давніш за піраміди

Ховаючи знання у глибині

Народів сивих, що несли данини

Вклоняючись магічної краси

 

Цих гротів таємничість неосяжне

На перехресті всіх часів, світів

Пробудить пам’яті пращурів завчасно

Для їх потомків, світлий дар батьків

 

Як скіфський акінак в просторі синієм

Впов’ються ці знання за небокрай

На користь нашої святої Батьківщини

На радість людям, та всім бідам край.

 

День народження

Колись, в часи далекі мирні

Збиралась радо вся сім’я!

За стіл запрошували друзів

Та був як в казці щасливий я.

 

Та зараз радість тільки спомин

Про ті щасливі добрі дні

Звучить «запретки» «заборонки» гідний гомін

Нагадуючи, що я в тюрмі!

 

Вже другий раз «святкую» свято

Без радощів та без надій

Що буду далі святкувати 

У світлі сцен сумних подій

 

Так хочеться почути поруч

Близьких сердець ритмічний стук

Ліворуч мамо, син праворуч, 

Дружини дотик милих рук.  

 

Про нас

Я пам’ятаю кримські наші зорі

Які дивились, мріючи про світ!

Про то велике, неосяжне море

І ось з’явився син на білий світ

І ми несем його, як найвеличезне диво

Мов той ліхтар, що мерехтить у сні

Бо та любов, що впала нам в долоні

Тепер босоніж бігає в житті

І може був я не найкращий батьком

Бо не цінив я Божій доброти

Але колись, назвав він мене 

ТАТКОМ!

І ці слова тепер навік в моїй душі!

І знаю я, що будемо ми разом

В усіх святах що в обрії пливуть

Бо наш зв’язок, він не належить часу!

Бо це кохання!

Мрії тут живуть!

Даміан Омельяненко з Бердянська, Запорізька область 

Незаконно утримується РФ з 16 листопада 2022 року 

22-річного хлопця затримували в рідному Бердянську двічі. Вперше, 22 червня 2022 року, його незаконно утримували у катівні близько місяця без жодних підстав і піддавали жорстоким тортурам — зокрема застосовували струм та били палицями. Від російських окупантів чоловік вийшов з сильними травмами та не міг отримати належної медичної допомоги. За місяць Даміан схуднув на 10 кілограмів. Тоді він сказав своїй матері: «Мамо, другого такого разу я не переживу».

Вдруге, 16 листопада, Даміана затримали вже на довший строк — й по сьогодні його незаконно утримують в СІЗО-2 у Таганрозі (після кількох переміщень). Звинувачують українця в приналежності до терористичного товариства — щобільше, буцімто саме його мати спонукала хлопця на цей крок. Нібито саме він з ще двома обвинуваченими скоїв серію замахів та організував теракти у Бердянську, через що навіть було ліквідовано заступника начальника ГИБДД міста. Звичайно, українці заявили про повне невизнання провини за пред’явленим обвинуваченням.

*

Лежит, привязанный к кровати, 

Ни в чем невинный человек.

Глаза его темнее мрака

И видно в них лишь силует…

Лежит он, не издав ни звука, 

Уставив взор свой в никуда.

Как-будто шепчут отовсюду,

Что он давно сошел с ума. 

Но это все на первый взгляд…

И только стоит обойти кровать,

Увидишь два горящие костра 

И нескончаемый ручей надежды,

О том, что встанет он с кровати этой, 

Забыв ее как страшный сон!

*

Я лев, закрытый в глухой клетке,

Отрезан от мирских простор…

Мой рев ночной, оскал зубов

Пугает окружающих людей.

Они ведь видят лишь плохое,

Забыв о том, что я живой,

Но этот рев услышат дома

Те люди, что ко мне близки!

Они ведь знают все на самом деле 

И чувствую я их тепло. 

О, как хотел бы превратиться я в колибри

И улететь отсюда вдаль.

К своим родным, к своей любимой,

Что плачет по ночам в кровать…

Как скоро буду дома я —

Никто не может мне сказать.

Но верю я, что время это —

Так близко, что не успею ничего понять.

И буду дома полной грудью

Свободу и любовь вдыхать.

Наріман Джелял з села Первомайське, Сімферопольський район Криму 

Незаконно утримувався РФ з 4 вересня 2021 року до 28 червня 2024 року 

Наріман — журналіст і перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, організації, яку Росія у 2016 році визнала «екстремістською». Чоловік завжди мав чітку громадянську позицію, тому з 2014 року регулярно спілкувався з українськими та іноземними ЗМІ про ситуацію в окупованому Криму. Його свідчення стали потужною доказовою базою. Також він постійно допомагав родинам жертв політичних репресій на півострові та продовжує боротися за права кримських татар. За всю цю діяльність окупанти часто затримували Нарімана для допитів і розмов. 

23 серпня 2021 року активіст відвідав Саміт Кримської платформи та взяв участь у відкритті Національного офісу Кримської платформи у Києві. Одразу після цього працівники ФСБ під вигаданим приводом провели обшуки в оселях деяких активістів і затримали зокрема Джеляла. Його викрали, вивезли в невідомому напрямку та піддали катуванням. А вже 21 вересня  «Верховний суд Криму» виніс вирок — 17 років позбавлення волі з відбуванням строку в колонії суворого режиму, штрафу у розмірі 700 тис. рублів та обмеження прав на півтора року після відбуття покарання. Причина? Буцімто організація диверсії на газопроводі у селі Перевальному, а також звинувачення у контрабанді та зберіганні вибухових речовин.

Нарімана утримували в СІЗО №2 міста Севастополь. Українець не зміг проводити свого батька Енвера аг’а в останній шлях, коли той помер у березні 2022 року. Про це він також написав вірш у неволі:

Не прошел я со скорбной ношей,

Не укрыл его горстью земли.

Лишь молитва в стенах за решеткой:

«Ты грехи его, Боже, прости».

28 червня цього року Нарімана вдалося повернути додому в Україну. Він нарешті возз’єднався зі своєю сім’єю, дружиною та чотирма дітьми, які продовжували чекати на нього та боротися за справедливість. 

Взаперти

Первое, не дать себя сожрать

Мыслям о друзьях, родных, любимых,

Несомненно, сильных, но ранимых.

Научиться терпеливо ждать.

Отгонять тревоги и сомнения,

Перестать бессмысленно гадать.

Во-вторых, признать,

Ты отныне здесь, уже не там

Разговор з собою по душам

За закрытою железной дверью.

Что твои обычные стремления

Видеть цель, трудиться, достигать, 

Слышать смех детей, ее обнять

Оказались тоже в заточении. 

Ты без них, они остались сами.

Мир тебе доступен лишь частями. 

Третье — гнев свой удержать. 

Несмотря на боль и раны,

В путах подлого обмана,

Когда хочется пылать, 

Чтобы выжечь яд и страх,

Но превратиться в прах.

И в конце концов, дышать.

Несмотря на стены и решетки.

Пусть они бьют жестоко.

Верить, видеть, знать.

 

SUSMA !

Saba erte yavur duşman -tam bir hasis zalım,

Bizge taşlap sahte qabat – zulum işine salım,

Evlerimizge kelip ep  qorquzmağa tırışa.

“Senin iç bir aqqıñ yoq. Sus ! “- dep sataşa. 

 

Aqsızlıqların körip, içim dayanmay, qaynay.

Er bir laqaytsız olğan insan küçüni toplay.

Tek bir ayneci hayın, saçıb şube safsata,

“Olar küçlü ! Ne yapasın ?! Sus ! – dep qorqular sata.

 

Bazıları yavurlarğa teslim oldılar pek tez.

Amma aytqan yalanların çoq yahşı bile er kes.

Halqımız azap çekkenin sanki bilmeyler olar,

Padişaların ögünde tizge çökip turalar.

 

Çağıram sizni dostlar – qardaş, ağa, tatalar,

İndemeyip otursaq, qazanırlar duşmanlar.

Bir sesni mumkün ebet, küç, yalan ile boğmaq,

Bir değil – çoq bin olsaq da, olmaz susıp oturmaq.

 

Довільний переклад:

Рано вранці нещадні, безжальні вороги,

Намагаючись залякати, вриваються в наші доми,

Висувають брехливі звинувачення.

Кажуть: ти маєш мовчати, бо в тебе немає ніяких прав.

 

Бачу це безправʼя і все закипає в душі,

Кожен небайдужий збирається з силами,

Тільки підступний зрадник сіє навколо страх,

Каже: що ти робиш? Вони ж сильніші, скорися, мовчи!

 

Деякі побігли до ворога на уклін,

Скільки б вони не брехали, ніхто не вірить їм.

Усі навколо знають, що страждає народ,

Перед царем невірній зрадники падають ниць.

 

Я закликаю вас друзі, сестри й брати,

Якщо будемо мовчати – переможуть вороги,

Поодинокі голоси можна брехнею здолати,

Якщо нас будуть тисячі, нас не змусять мовчати!