У середині лютого Platfor.ma попросила читачів поділитися особистими історіями та фото про повномасштабне вторгнення. У річницю початку великої війни ми публікуємо кілька з них.
Sergeivendin
25.02.22 Запоріжжя. Русня вже пройшла Мелітополь, почалися бої за Василівку. На вулицях Запоріжжя порожньо. Ті, хто трапляються на шляху, — розгублені. Та раптом чую Гімн України. Його на сопілці грав ось цей пан, який збирав гроші собі на хліб. Тоді я повірила, що Україна встоїть.
Alise.drctr
Єдине, що памʼятаю з того дня, — що ми були готові, але ніхто (навіть я), не вірили, що це станеться. 23-го — мітинг в центрі з українськими прапорами й вигуками, що Краматорськ — Україна. А 24 зранку я прокидаюсь від тряски дому, тому що «почалось». Мама забігає до мене, ми вдягаємось і їдемо з квартири. А далі все як в тумані. Не памʼятаю, як ми опинились в новій квартирі й що я робила всі ці дні.
Хочеться знову додому і знову спати у себе в ліжку.
Elizaveta_baabich
Коли в місті став закінчуватись бензин — люди пересувались на різному, от, наприклад качка з парку атракціонів.
Bulkina_ola
Перші дні вторгнення. Діти в лікарні Охматдит після ночі обстрілів і вибухів змайстрували «блокпост» та «укриття» з коробок і вчили мене ховатися туди, коли звучала імпровізаційна сирена, яку вони самі й «вмикали». Діти казали, що будуть мене захищати. Тоді я зрозуміла, що з такими сміливими козаками мені нічого не страшно і ми маємо просто триматись разом і робити кожен що може, щоб вистояти.
Elizaveta_baabich
Ця нотатка в телефоні нагадує мені про те, як ми обʼєднались. Мені писали онуки дітей з інших країн, у кого хтось лишився в окупації, просили допомогти. Я замість цих бабусь стояла у двогодинних чергах, зідзвонювалась з ними й питала, що їм потрібно. Так було до моменту, поки я не виїхала.
Elizaveta_baabich
Коли в окупації закінчилась їжа в магазинах, в тому ж числі все солодке (а я страшна солодкоїжка), то ми отако нарізали моркву і їли її замість шоколаду.
J.salizhenko
Перед вторгненням багато хто вивішував прапори на вікно, ми також. Потім, коли жили більше місяця не вдома, постійно дивилась на це фото і мріяла повернутись назад. У квітні ми повернулись додому і вирішили, що тепер нікуди не поїдемо. За жодних обставин.
