Антонія Баєтт «Одержимість»

Девід Лоуренс казав, що початком будь-якого роману можуть стати дві пари героїв. Тут такі пари є, щобільше, тут є навіть дві часові лінії, щоби персонажі не зіштовхувалися. За сучасність відповідає літературознавець Роланд Мітчелл, який досліджує творчість вікторіанського поета Рендолфа Еша і перебивається випадковими заробітками (не всім філологам щастить, так). Одного разу у книжці італійського філософа Віко він знаходить любовні листи Еша до жінки, явно не поетової дружини.

Наступні кількасот сторінок Мітчелл розплутуватиме цю нитку, що приведе його до іншої героїні сучасної сюжетної лінії — літературознавиці Мод Бейлі, яка займається творчістю письменниці Крістабель Ля Мотт. Вагоме місце у романі посідає британська поезія ХІХ столітті, та й сама ідея «Одержимості» постала із захоплення Баєтт Робертом Браунінгом. Це роман про минуле і його інтерпретацію, про пам’ять й тривання традиції. А ще це Букерівська премія 1990 року і загалом один з найсильніших текстів сучасності (так, не побоююся таких голосних оцінок).

Персіваль Еверетт «Джеймс» 

Саме за цей текст я вболівала торік на Букерівській премії, однак не склалося. Блискуче переосмислення «Пригод Гекльберрі Фінна» Марка Твена — тексту, який часто називають одним з перших великих американських романів. Чорношкірий Джим, який у Твена видається добрим, однак недалеким, тепер зве себе Джеймсом. Насправді він дуже освічений герой, за життям якого цікаво спостерігати. Джеймс — пристрасний читач і часто подумки сперечається з найвизначнішими людьми минулого, як-от Вольтер. А коли він отримує олівець, може вписати й власне ім’я в історію.

Персіваль зовсім по-іншому розставляє акценти, ніж Твен — в результаті маємо текст не лише смішний, а й трагічний. Критики відзначили, що це найзахопливіший і водночас найдушевніший твір Еверетта. А ще видання здобуло Національну книжкову премію за художню літературу.

Хан Канг «Уроки грецької»

У романі «Уроки грецької» художниця Янь втрачає голос і починає вчити грецьку, тоді як її викладач поступово губить зір. І це не так іронізування з образу Гомера, як неможливість омовити болюче, попри те, що «наші голоси найчіткіше чути в найчорнішій темряві». Мовчання, виразні паузи — все це значущі елементи поетики Хан Канг. При цьому мовчання може важити навіть більше, ніж вимовлене слово. Стриманий досконалий стиль нобеліатки заворожує, та це не герметична література, яку неможливо зрозуміти, а радше дуже добре написаний і абсолютно читабельний роман.

Юн Фоссе «Трилогія» 

Фоссе дістав нагороду «за новаторські п’єси та прозу, які дають голос невимовному». Майстер повільних романів, глибокий поет, перший нобеліат, що пише мовою нюношк, однієї з двох письмових форм сучасної літературної норвезької. Але найбільше у Фоссе мене заворожує інше: у часи пост-пост — повторіть стільки, скільки вважаєте за потрібне — -модернізму він не боїться простоти. «Трилогія» — темний поетичний твір, що складається з трьох романів, який неодмінно сподобається тим, хто любить добру модерністську прозу. 

Серед авторів, яких можна назвати літературними батьками Фоссе, Нобелівський комітет згадав Семюеля Бекета, Георга Тракла і Франца Кафку. Як і згадані автори, Фоссе торкається універсальних тем, того, що хвилює читачів, водночас не боячися оголюватися на письмі, оповідати про особисте. Можливо, такий ефект дає повернення до чистого слова, не перевантаженого декораціями, ніби вимовленого дитиною, що відкриває для себе світ. Це називають «Фоссовим мінімалізмом» і порівнюють із літургійним дійством.

Анна Лодигіна «Історії українських митців. Олександра Екстер» 

Це перша книжка із серії «Історії українських митців» від Projector Publishing. Я захоплююся Екстер і вважаю, що наша амазонка авангарду змінила саме розуміння малярства, створивши справжню революцію у театральній декорації. Вона не боялася сміливих поєднань, роботи із кольором, експресивних висловлювань — і це заворожує. Що більше книжок про Екстер ми матимемо, то краще (а почитати про Київ часів Екстер і те, як сама вона змінила місто, варто тут. — Platfor.ma).

Сильвія Плат «Аріель» 

Плат — одна з найтонших, найчутливіших авторок XX століття, ніжний камертон своєї епохи. Мало хто вміє так працювати із самим звучанням слова, розкривати його зсередини, показувати болючу оголеність нас перед світом. Для мене американська поетична традиція чи не найпотужніша сьогодні, і жіночі голоси в ній чути особливо виразно. Емілі Дікінсон, Сильвія Плат, Луїз Ґлік — і це тільки початок списку. Те, що за переклад взялася Ярина Чорногуз, сама чудова поетка, — найкраща новина для всіх нас.

Вільям Блейк «Вибрані твори» 

Найчастіша англомовна поетична фраза, яку я вимовляю вдома, — це «Tyger Tyger, burning bright, in the forests of the night». Бо у мене живе дуже бойова кішка. Серед усіх представників «озерної школи» Блейк для мене найбільш візуальний та яскравий. Романтичний і містичний, екзотичний і експресивний — у ньому є все, аби про цю поезію було цікаво говорити й у XXI столітті.

Ґеоргі Ґосподінов «Фізика смутку»

Ґосподінов — один з найвідоміших болгарських авторів сьогодні, лауреат Міжнародного Букера за роман «Часосховище», філософ та поет у прозі. У цьому романі базовим стає міф про мінотавра, а головною структурою — лабіринт історій, зворушливих, сумних і смішних. До речі, мінотавр тут меланхолійний, а в самому лабіринті чимало сліпих плям. 

Дуґлас Гофстедтер «Ґедель, Ешер, Бах. Вічне золоте плетиво» 

Я ніколи особливо не цікавилася теоремою про неповноту Ґеделя, але те, як композиції Баха, графіка Ешера і вже згадана теорема Ґеделя переплітаються у цьому чудовому нонфікшні, заворожує. Гофстедтер зосереджується на темі людського інтелекту та пізнання і підходить до цих питань з усією ґрунтовністю вченого. Як наголошував автор, текст не про математику, а про питання, як з’являється процес пізнання у системі, яка не була розумною. 

Джошуа Коен «Сімейство Нетаньягу»

Одного разу до критика Гарольда Блума влаштовуватися на роботу в університет приїхав Бенціон Нетаньягу. Із собою батько майбутнього очільника Ізраїлю прихопив всю свою гучну й нестерпну родину, зокрема й середнього сина Беньяміна. Вражений побаченим, Блум переповів цей невеликий епізод зі свого життя одному з найдотепніших американських прозаїків — Джошуа Коену. У результаті маємо один судовий процес, одну Пулітцерівську премію й один роман, який цю премію здобув. Схоже, непоганий був візит.