— Спочатку мій чоловік сміявся, що я йду навчатися. Казав: ну навіщо тобі це треба, це складно, ти не впораєшся. Але коли я ще під час програми почала розповідати, що і як ми вивчаємо, то чоловік, хоч і сам електрик, вже сам став мене питати: а що от в такій ситуацій робити? А якщо це гібридна станція? А що краще було б ось тут поставити? Він швидко зрозумів, наскільки якісні знання мені дають, і почав розпитувати мене про те, чого не знав сам.

Наталя Константинова з Миколаївщини пригадує, як в оточення з’явилася повага до її нових знань. У неї дві вищі освіти, одна з яких — інженер-механік. Ще до повномасштабного вторгнення Наталя працювала головним енергетиком у компанії «Нікотекс» у Миколаєві. Але у певний момент виробництво було майже зруйноване російським обстрілом.

Наталя разом із колективом почали шукати варіанти відновлення роботи, зокрема й через встановлення альтернативних джерел енергії. Випадково вона побачила оголошення про безплатні курси з освоєння професії монтувальниці сонячних електростанцій. На перший набір у серпні 2024-го організатори планували зібрати десять жінок із різних областей України. Всього заявки подали аж 150 кандидаток. Наталя дізналася про вже другий набір, розписала ситуацію про рідне підприємство, про обстріл, власний досвід — і потрапила до фінального списку.

Ця освітня програма — спільний проєкт Women in Tech Ukraine та Greenpeace Україна у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки чеського народу. Після першого набору з десяти учасниць пройшов і другий, куди з 250 заявок відібрали вже 30 жінок. Всі — із п’яти різних регіонів (Харківщина, Дніпровщина, Івано-Франківщина, Миколаївщина, Львівщина) та, як і Наталя, мали технічний бекграунд в освіті чи роботу в суміжній сфері.

— Попит на альтернативну енергетику неймовірно зріс через обстріли. Але встановлювати та налаштовувати зокрема сонячні станції немає кому, бо багато чоловіків-фахівців пішли воювати, а галузь історично вважалась чоловічою, — констатує Поліна Колодяжна, програмна лідерка Greenpeace Україна й авторка проєкту «Монтувальниця сонячних електростанцій».

Лише з початку жовтня 2025-го Росія запустила по українській енергосистемі понад 150 ракет та більш як 2 тис. безпілотників. Внаслідок цих атак в Україні пошкоджені всі великі теплові та гідроелектростанції, повідомили у Міненерго наприкінці листопаду. Все це призвело до значного зниження генерації, руйнування систем розподілу і передачі енергії. У деяких регіонах світла не було по 15-17 годин на добу.

На цьому фоні відновлювальні джерела енергії, зокрема сонячні електростанції, стали надзвичайно актуальними. Але зараз кадрів катастрофічно не вистачає. Саме тому курс «Монтувальниця сонячних електростанцій» став настільки важливим.

Серед жінок, що навчалися на програмі, наприклад, спеціалістка, яка до цього займалася проєктуванням систем в енергетичній сфері, або дві студентки з енергетичних напрямків, які вирішили поглибити знання для майбутнього працевлаштування. Були й ті, хто планували встановлювати сонячні станції для власного домогосподарства чи бізнесу. Для усіх учасниць курс був безплатним.

— Мене вразила історія Марини із Харкова, яка у нас навчалася, — пригадує Поліна Колодяжна із Greenpeace Україна. — Рік тому втратила чоловіка, він захищав батьківщину. Після цього Марина вирішила: те, чим вона займається, має нести цінність. Цю цінність вона знайшла у зеленому відновленні України.

«І цікаво, і складно»

Наталя Константинова працювала головним енергетиком, була обізнана в цій сфері й навіть трохи розумілася саме на сонячних станціях. Але зізнається, що рівень навчання став для неї сюрпризом:

— Це було одночасно і дуже цікаво, і дуже складно. Перші два тижні — теорія онлайн. Загалом я проходила чимало різних курсів, і, чесно кажучи, часто вони бували дещо поверхневі. Тут ми кожну тему вивчали надзвичайно ретельно. Окрім інформації про, власне, монтування панелей, було безліч інформації й про побудову станцій як таких, про підключення, про юридичну і документальну складові процесу. Але в цьому й великий плюс програми – вона дійсно всеохопна.

Після кожного теоретичного модулю — тестування. Якщо його не здати, то на наступний етап вже не потрапити. Після успішного проходження дистанційної частини — ще тиждень офлайн у Києві. Окрім додаткової теорії – ретельне відпрацьовування навичок на практиці: підключення і налаштування інверторів, в’язання вузлів, роботи на висоті, техніка безпеки тощо.

Для наочності тренувалися на спеціально сконструйованому макеті даху, куди учасниці залазили в повній екіпіровці, щоб готуватися до справжніх умов у майбутньому. З реальними викликами допомагали й викладачі — авторську програму розробила Академія «Атмосфера», що спеціалізується на підготовці спеціалістів у сонячній енергетиці.

— Всі викладачі були людьми, які самі на практиці займаються сонячними станціями, повністю від А до Я. І це було дуже відчутно. Тобто з нами розмовляли люди, які знають не теорію, а реальність, — підкреслює Наталя. — Тому й заняття були такі надихаючі: лазити по покрівлях, в’язати вузли, розбирати інвертор, підключати панелі. Це все було цікаво, бо нас супроводжували вчителі, які розповідали, показували на своїх прикладах, на своїх фотографіях, що до чого, як це працює, які ризики. Фактично під час навчання ти вже повністю поринала в реальну роботу.

Таке занурення принесло результат — чимало з жінок із програми вже працюють у цій сфері. Троє із них у команді встановили сонячні станції у двох лікарнях у прифронтових областях. Ще троє облаштовують навчальну лабораторію з альтернативної енергетики й за допомогою Greenpeace Україна та німецьких партнерів планують передавати свої знання людям на Харківщині. 

Наталя теж може похвалитися реальним результатом свого навчання.

— У нас в Миколаєві є фірми, що займаються сонячними станціями. Після програми вони вже пропонували мені роботу, причому навіть не монтажницею, а на посаду, де потрібні більш всеохопні знання — тепер вони в мене є. Але паралельно в одному агентстві дізналися, що я пройшла цю програму, й запропонували роботу, де я допомагаю шукати підприємствам гранти на встановлення сонячних станцій. Тобто тепер завдяки своїм знанням я й сама поширюю зелену енергетику.

Втім, вийшло, що нові навички Наталі допомагають не лише іншим.

— Ще з 2022 року у мене самої вдома стоїть сонячна панель, інвертор, акумуляторна батарея. І я ніколи особливо не розуміла, як вона працює. Постійно питала чоловіка, куди й що треба включити, як правильно заряджати, що і як. Зараз я не питаю, я розумію все сама. Тож ці знання мені знадобилися навіть для власного життя.

«Ми зламали стереотипи»

Організатори програми продовжують підтримувати учасниць і після завершення курсу — порадами чи у працевлаштуванні. Проєкт має домовленості з відповідними підприємствами енергетичної індустрії, які допомагатимуть з роботою.

— Ми зламали стереотипи не лише в компаніях, що належать до енергетичної галузі, а й у самих жінок. Адже навіть ті, хто подавали заявку, не були впевнені, що вони зможуть працювати у цій сфері. Але насправді бар’єрів немає. Всі жінки обох наборів довчилися, отримали сертифікати, які або вже допомогли, або ще допоможуть працевлаштуватися на посади монтувальниці, проєктувальниці чи інші у сфері сонячної енергії, — говорить Поліна Колодяжна.

Щодо ще одного набору курсу планують вирішити наступного року, коли зрозуміють актуальність та потреби ринку. А тим часом у Наталі з її чоловіком вже з’явився реальний план на майбутнє.

— Він зараз служить у Збройних силах. Але якось я розповідала якісь деталі про навчання, і раптом чоловік сказав: а знаєш, я так давно хотів власний бізнес. Сонячні станції — це ж так перспективно, особливо в нашому регіоні. Він продовжив: коли війна закінчиться, я повернуся, й ми відкриємо фірму, де ти будеш збирати й розраховувати все обладнання, а я буду його монтувати. Тепер це — наша спільна мрія.