Навесні 2022 року Валерія була на Азовсталі. В один із днів вона написала на інстаграм-сторінку станції «Академік Вернадський», що мріє до них потрапити. Валерія розповіла:

«На той момент я вже втратила багатьох побратимів і свого чоловіка. Сама була поранена і погано пересувалася. І, з одного боку, це відчуття повного розпачу, а з іншого — поруч зі мною знаходилися мої близькі люди.

І я розуміла, що вони дивляться на мене, і від мого настрою, від мого стану багато в чому залежать і їхні настрої та стан. Я намагалася десь не плакати, здаватися сильнішою, ніж я була в той момент. Пробувала відшукати в собі ту себе колишню, оптимістичну людину. Мені здається, взагалі мені по життю допомагає не так сила, як оцей вроджений великий оптимізм.

І в той момент я чомусь згадала про свою велику мрію опинитися на Південному полюсі, на станції “Академік Вернадський”. Побачити пінгвінів, побачити наших полярників, провести з ними цілий рік, можливо, написати книгу. І хоч я кандидат наук, але все ж з соціальних комунікацій, гуманітарій. Таких не беруть в Антарктиду.

Але в той момент я подумала, що я ж про це мріяла. І якщо вже смерть настільки близько, в чому проблема взяти й написати про цю мрію? Я звернулася просто в Інстаграмі до сторінки станції “Академік Вернадський”. Тим паче, що вони дуже підтримували нас інформаційно. Я написала, що якщо я виживу, то  обов’язково подам заявку. Вони відповіли, що чекатимуть.

І я розповіла про це своїм побратимам: “Оресту”, якому допомагала зі світлом, поки він фотографував, “Нікополю”, який був уже поранений, і з яким це у нас була спільна мрія. І хлопці так раділи, що мрія продовжує жити. І я теж продовжую жити цими мріями, не здаватися. Це був якір, кинутий у майбутнє. Якщо я про це пишу, значить я не збираюся вмирати на Азовсталі».

Полярники зберегли це повідомлення, і згадали про нього через 2 роки. Взимку 2024 року астронавт Скотт Келлі збирав своїх друзів у “Подорож Легенд” в Антарктику. Серед учасників експедиції були, наприклад, астрофізик Ніл Деграсс Тайсон та актор Вільям Шетнер, відомий за роллю Капітана Кірка у легендарному серіалі «Зоряний шлях».

Як амбасадор United 24, Скотт Келлі поцікавився, кого з українських військових було б важливо запросити. Полярники згадали лист «Нави» і запросили її долучитися.

«Це така різдвяна, дивовижна історія. Чесно, я в той момент дуже розгубилася. Бо я щойно повернулася на службу, яка може бути Антарктида взагалі? Але командування мене підтримало, тому що це велика можливість і для мене, і для мого підрозділу знову голосно говорити про тих, хто досі знаходиться в російському полоні», — поділилася «Нава».

«А можна з вами сфотографуватися?»

Від початку подорожі планувалося, що люди з експедиції зійдуть на берег і потраплять на саму станцію «Академік Вернадський». Але погода не дозволила причалити. Учасники засмутилися, але Валерія і в цьому побачила оптимізм: «Я знаю, що полярники нас очікують у наступному році». 

І хоча здавалося, що ключовою точкою мало стати розгортання прапора Free Azovstal Defenders на Південному полюсі, головним досягненням цієї подорожі стали розмови: з астронавтами, науковцями, журналістами та іншими відомими американцями, які могли безпосередньо у військових «Азову» розпитати про війну та полон, каже Валерія:

«На лайнері показали фільм “20 днів у Маріуполі”. Мене це вразило. Організатори довго думали, в який саме день показати, щоби це було доцільно. Бо це час Різдва, а для більшості учасників це дуже яскраве, гучне свято. Але все ж вони це зробили. Зал на лайнері був повний. І що мене приємно вразило, було досить багато дітей. 

Буквально переді мною сидів американець зі своїм сином, хлопчиком років 12. І я все дивилась на них і думала: “Ну наскільки вони в іншому світі живуть. Що ця дитина може знати про горе в Україні?”. Я бачила, як батько його підтримує, обіймає, щось пояснює. І хлопчик продивився весь фільм повністю».

Потім Скотт Келлі провів з «Навою» і «Гердою» публічне інтервʼю про Маріуполь і полон. Після цього гості лайнера також підходили до військовослужбовиць спілкуватися, цікавилися їхніми історіями. Валерія була вражена, що зірки самі підходять фотографуватися: 

«Там був знаменитий астрофізик і популяризатор науки Ніл Деграсс Тайсон. І дуже приємно було, коли він сам підійшов до мене і попросив сфотографуватися. І таких ситуацій було кілька. Коли ти впізнаєш людей, але вони до тебе самі підходять і кажуть, що хочуть сфотографуватися, бо це ви ті самі дівчата-військові з “Азову”, з України.

І те, що ми побували в цьому холодному регіоні, що ми все ж розвернули прапори “Азову”, що я неодноразово передавала привіт пінгвінам від артилеристів бригади “Азов”, адже я їм обіцяла це зробити, що наші шеврони та прапори там побували — це вже стало досягненням. Тому що увесь цей час ми говорили й про нашу бригаду, і про тих, хто досі знаходиться в полоні, постійно розповідали про це і продовжуємо розповідати. Тому хоча поїздка була науково-розважальна, але вона стала глибшою для всіх тих людей, які перебували на цьому лайнері».

Найбільше у військових цікавилися рецептом стійкості, як українцям вдається вистояти, згадує «Нава»: 

«Відповідали, що як такого рецепту немає. Люди самі не знають, на що вони здатні, поки не переживуть таких подій. Ми так само не знали, поки не опинилися в таких умовах, і не зрозуміли, що насправді ми можемо. Насправді людина може і здатна на все. Це просто вибір кожного.

Хтось обирає здатися, розклеїтися, бути слабким. Важко це засуджувати. Але стосовно мене, я завжди знала, що якщо я проявлю слабкість, розклеюся і здамся, то немає поруч нікого, на кого я цю свою слабкість можу звалити. 

Я не можу сказати, що я самотня людина, і немає кому мене підтримати. Але я розумію, що коли ми підтримуємо з друзями одне одного, то ми стаємо сильнішими. А коли хтось з нас повністю ламається, починають ламатися і сипатися всі».

Досвіди самотності та героїзму 

Вже після подорожі Скотт Келлі передав «Наві» і “Герді» листівки українською мовою та значки NASA, які рік перебували з ним на космічній станції. 

«До речі, це такі прикольні сенси. Я дуже хотіла рік провести на станції “Академік Вернадський”, щоб описати життя в умовах ізоляції. І, по суті, я написала книгу про річну ізоляцію, але в геть в інших умовах — “Полон”. І Скотт був рік ізольований в космосі. І він постійно підкреслював, що наше перебування в полоні — от саме це про мужність. Дуже круто було чути це саме від нього», — відмітила військова «Азову». 

Валерія поділилася, що для неї подорож була емоційно важкою, оскільки Різдво вона хотіла провести зі своїм підрозділом. Але врешті зустрічала з новими знайомими на іншому краю світу. Тому вона надсилала повідомлення, фото і відео своїм побратимам і посестрам, розуміючи, що їх це також підтримує. 

«Подорож була дуже емоційно складною і цікавою водночас. Коли мріяла про неї, я дуже хотіла відчути оцю самотність, в якій, здавалося, мені дуже приємно і добре. А там, серед цих льодовиків, відчуваєш повну самотність. Тож коли не було спілкування, я дивилася, сприймала, запамʼятовувала. 

Нам багато в чому пощастило: ми зблизька побачили китів, косаток, пінгвінів. Ти постійно на щось дивишся. Плюс я зараз відкриваю в собі таланти фотографа, всюди ходжу з камерою, знімаю. І для мене всі льодовики здавались максимально різними. Ці фактури хотілося постійно фотографувати. 

Світ там абсолютно чорно-білий. Він, з одного боку, максимально класний. А з іншого — максимально холодний, ніби не приймає людей в себе. І це такий простір, де ти просто багато думаєш». 

Амбасадорка маленьких мрій

Хоча головна мрія — це повернення всіх військових і цивільних з російського полону, Валерія постійно наголошує на важливості маленьких мрій. 

«Таким чином ми показуємо ворогу, що ми плануємо майбутнє і здійснення своїх мрій в цьому майбутньому. І для психічного стану важливо ставити собі маленькі, локальні цілі. 

Коли я повернулася з полону, чесно кажучи, я не думала взагалі про майбутнє, уявляла собі життя тільки сьогодні. Життя сьогодні круте тим, що ти не відкладаєш нічого на завтра. Ти доволі щиро ділишся відчуттями, говориш людям, що любиш їх, коли це так, говориш про свою печаль, коли тебе хтось засмучує. Ти нічого не відкладаєш, тому що прекрасно розумієш, що ніякого “потім” у тебе може не бути. 

Але водночас дуже важливо хоч трошечки уявляти своє майбутнє, будувати плюс-мінус реальні плани й розуміти, що в тебе є якісь бажання, і ти вже сьогодні їх потроху досягаєш».

Валерія працює з психотерапевтом сама і цікавиться психологією, практикує мотиваційні розмови про плани на майбутнє зі своїми побратимами й цивільними друзями. Вона вже думає про те, щоби написати свою третю книжку. 

«Сподіваюся, вона буде про життя після полону, але все ж про життя сьогодні. Я поки не уявляю книгу про життя після війни. Я розумі, що навіть коли ми досягнемо певної крапки, і наша війна зміниться, все одно вона не завершиться для всіх тих, хто перебував в цій війні. А це практично кожна адекватна людина в Україні.  

Ми все одно продовжимо якоюсь мірою воювати за наше майбутнє, за майбутнє наших дітей, за свободу цієї країни. І хочеться написати про те, як жити, як продовжувати жити в цій нашій вічній війні, яка, напевно, буде продовжуватися до нашого останнього дня. 

Але в нашій боротьбі, я не кажу в війні, а саме в нашій боротьбі, — в ній є дуже великий позитив. Тому що ми зростили в собі великих борців. Це саме те, що не розуміють народжені за кордоном, ті, хто має інше громадянство. Вони не розуміють оцього кайфу, коли ти став борцем, коли ти перестав бути людиною, яка постійно боїться, а став людиною, яка розуміє, на що вона здатна. І хочеться цим ділитися, хочеться, щоб люди зрозуміли кайф перестати боятися».

Послухати подкаст повністю можна на усіх платформах Радіо Skovoroda.

Якщо ви хочете підтримати «Азов», долучайтеся до збору. За донати від 200 грн ви візьмете участь у розіграші книжок Валерії «Нави» Суботіної з автографом. Деталі у Facebook, Instagram і власне банка. Також ви можете оформити регулярну підписку Струм від «Азов One» і підтримувати бригаду щомісячними внесками.