У путівнику «На шлюб» зібрали вісім весільних звичаїв — від особистих запросин і випікання короваю до вінкоплетин та пов’язування хустки. Автори пояснюють походження обрядів і пропонують способи адаптувати українські весільні традиції до сьогодення.

«На шлюб. Короткий путівник весільними звичаями» випустили проєкт «Витоки» від Zagoriy Foundation та український бренд Koreiko Corset House. Авторкою видання стала етнологиня та дослідниця української весільної обрядовості Леся Горошко-Погорецька. Науковою редакторкою — Дар’я Анцибор, а ілюстрації створила Олеся Глуханюк.

Українські весільні традиції: від короваю до весільного деревця

Путівник розповідає про вісім елементів традиційного українського весілля: запрошення гостей, випікання короваю, весільне деревце, вінкоплетини, благословення, вінчання, обдаровування та пов’язування хустки молодій. Для кожного звичаю автори пояснюють його значення, регіональні особливості та способи, якими окремі елементи можна перенести в сучасне святкування.

Наприклад, запрошення на весілля раніше передбачало особистий візит молодят або їхніх родичів до майбутніх гостей. Із собою могли брати калачі, а перед запросинами — отримувати благословення старших. Сьогодні автори пропонують зберегти особистий характер цього звичаю: відвідати близьких, зателефонувати їм, надіслати листівку чи записати відеозапрошення.

Окремий розділ присвятили короваю. Колись до його випікання запрошували непарну кількість жінок, щасливих у шлюбі й материнстві, а в тісто могли запікати монети — знайти таку вважалося доброю прикметою. Наприкінці весілля коровай ділили між гостями. У путівнику пропонують і сьогодні замовити традиційний для свого регіону обрядовий хліб і розділити його з близькими.

Ще один поширений атрибут — весільне деревце, яке в різних регіонах називали «вільцем», «косицею», «різкою» або «сосонкою». Його прикрашали калиною, квітами, колосками, стрічками, солодощами та грішми. Воно символізувало перехід від неодруженого життя до подружнього та об’єднання двох родів.

Не відтворювати минуле дослівно

Автори наголошують, що традиційного українського весілля з одним універсальним сценарієм не існувало: обряди відрізнялися залежно від регіону, часу, середовища й конкретної родини. Деякі старі практики також не відповідають сучасним уявленням про рівність, приватність та особистий вибір.

Наприклад, під час обряду пов’язування хустки, який означає перехід молодої до статусу заміжньої жінки, колись було заведено обрізати косу нареченій. У путівнику цю практику називають неприйнятною для сьогодення і пропонують залишити лише символічну зміну головного убору. Саме тому автори видання радять не копіювати старі обряди буквально, а розуміти їхній сенс і обирати лише ті елементи, які близькі конкретній парі.

Завантажити «На шлюб. Короткий путівник весільними звичаями» можна безоплатно на сайті «Витоків».