Карпати — один із найцінніших природних регіонів Європи. Це середовище існування рідкісних видів, простір для сталого туризму й екологічних бізнесів. Проте зараз українські гори опинилися під безпрецедентним тиском не дружньої до довкілля забудови. Platfor.ma разом із Greenpeace Україна зізнаються в любові до Карпат та розповідають про трагедію, що може їх спіткати.
Бурий ведмідь, рись, пугач і навіть сич волохатий. Щонайменше 2,1 тис. гектарів лісів, полонин і пасовищ. Букові праліси, що входять до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Все це може зникнути, якщо втіляться нинішні плани забудовників.
У звіті Всесвітнього економічного форуму про глобальні ризики за 2026 рік втрата біорізноманіття та руйнування екосистем протягом наступних 10 років вважаються другим за величиною ризиком, піднявшись з 37-го місця у 2009 році. При цьому бездіяльність коштуватиме світу астрономічні $2,7 трлн у втрачених доходах до 2030 року.
Карпати — частина цієї статистики. Загалом гори займають площу 200 тис. км2 і простягаються приблизно на 1,5 тис. км від Чехії до Сербії. На Україну припадає 14% Карпат.
Одна з перлин українських Карпат — Свидовець. Це гірський масив на Закарпатті з вершинами майже до 2 тис. метрів і унікальною концентрацією біорізноманіття. Тут можна знайти щонайменше 42 види рослин і 51 вид тварин, що занесені до Червоної Книги України.
А ще — водоспади й озера. Більш ніж половина льодовикових озер України знаходиться саме на Свидовці. Крім того, тут практично незаймані ландшафти та ліси високої природоохоронної цінності, зокрема букові праліси зі спадщини ЮНЕСКО. Свидовець також є частиною Смарагдової мережі — територій особливого природоохоронного значення, важливих для збереження біорізноманіття, які захищені міжнародними природоохоронними угодами.
«Це унікальна територія, — говорить кандидатка біологічних наук, експертка з питань екології й охорони довкілля Оксана Станкевич-Волосянчук. — Це край льодовикових високогірних озер, де живуть червонокнижні тритони, край оксамитових субальпійських луків та пралісів, які ростуть на схилах могутнього хребта. Тільки тут досі можна знайти едельвейс. І такі рослини, як вероніка безлиста, тирлич сніговий, верба альпійська, ломикамінь переломниковий та очиток чорнуватий в Україні є лише на Свидовці. Тут досі трапляються усі види карпатських великих хижих тварин — рись, кіт лісовий, вовк, ведмідь. Тут відомо про гніздування тинівки альпійської та сокола сапсана, яких також внесли до Червоної книги України».
З нею погоджується й експерт із лісового напрямку Української природоохоронної групи, нині військовослужбовець Єгор Гринник: «У Карпатах збереглися найбільші в Україні за площею старовікові ліси. Вони фактично не зазнали суттєвого впливу людини. В інших регіонах таких пралісів просто немає, хіба що трохи на Поліссі. Причому це екосистема навіть не українського, а континентального масштабу — в Європі таких лісів теж не лишилося, окрім як у Карпатах та на Півночі».
Щоправда, через недоліки українського законодавства навіть статус об’єкта Смарагдової мережі не гарантує справжнього захисту. У липні 2016 року стало відомо про плани будівництва в самому серці гірського масиву колосального лижного курорту. У 2022-му ця ідея розрослася вже до трьох комплексів — «Свидовець», «Бистриця» і «Турбат» — на понад 58 тис. людей. Бетонні стіни замість лісів, полонин і пасовищ.
Науковці констатують: реалізація такого масштабного інфраструктурного проєкту зруйнує природні екосистеми та ландшафт всього Свидовецького масиву. Загалом весь проєкт мережі курортів може пошкодити чи зруйнувати щонайменше 3 тис. гектарів лісів, лук та річок.
Наразі рішення Рахівської та Тячівської райдержадміністрацій щодо затвердження детального плану території курорту «Свидовець» на 2.1 тис. га скасоване у Верховному суді у жовтні 2024. Натомість у Єдиному реєстрі стратегічної екологічної оцінки зареєстровані щонайменше три нові (із 2024-2025 років) заяви закарпатських селищних рад для проведення стратегічної екологічної оцінки під будівництво курортів. Тож загроза для Свидовця не зникла.
«Коли йдеться про порушення екосистем на кшталт гірських полонин або старовікових лісів, то їх майже неможливо відродити. Дуже легко прокласти там лижну трасу або побудувати готелі, але треба розуміти — те, що при цьому буде знищене, вже ніколи не відновиться», — попереджає Єгор Гринник.
І не всі згодні спостерігати, як нищиться унікальна місцевість.
Протидія
У 2016 році почала боротьбу ініціативна група «Free Svydovets». Цей низовий рух об’єднує місцевих активістів, природоохоронців, науковців, екологічні та правозахисні організації на національному та міжнародному рівнях.
Ще у 2019-му група підготувала детальний звіт, де йшлося про те, що лише початковий проєкт курорту на Свидовці порушує аж чотири міжнародні природоохоронні угоди, підписантом яких є Україна.
Щоправда, плани побудови мегакурорту це не змінило. Хоча в Закарпатській області вже є близько 50 лижних об’єктів різного масштабу із загальною протяжністю лижних трас у 73 км. Поблизу самого Свидовця знаходяться відомі курорти «Драгобрат» і найбільший в Україні «Буковель». Неподалік також чимало закинутих лижних трас, які можна відновити та модернізувати без масштабного знищення унікальних екосистем.
Крім того, такий мегакурорт дуже швидко може стати економічно недоцільним. Відповідно до моделей зміни клімату, вже за кілька десятиліть лижні курорти, що знаходяться на висоті менше як 1,5 тис. м над рівнем моря, стануть економічно невигідним. Це вже відбувається — зокрема на знаменитих трасах Альп. Так, географ з Гренобльського університету П’єр-Олександр Метраль підрахував, що з 1970-х років у Франції закрилося понад 180 гірськолижних курортів. А якщо у сезоні 2013-14 років зафіксували 17 тис. днів катання на лижах, то за той самий період 2023-24 років цей показник становив лише 6 тис.
Ситуація актуальна для всього світу: нещодавнє дослідження показало, що з 21 міста, де раніше проходили зимові Олімпійські ігри, лише одне зараз змогло б забезпечити змагання природним шляхом, без використання штучного снігу.
Значна частина проєктної території запланованої в українських Карпатах мережі знаходиться нижче 1,6 тис. м, а подекуди нижче за ті самі критичні 1,5 тис. м. Тож є ризик, що високогір’я Карпат забудують, але вже скоро ці курорти стануть невигідними через глобальне потепління.
«Відповідно до вимог Рамкової конвенції про охорону і сталий розвиток Карпат, туризм у регіоні має розвиватись у сталий спосіб. Туризм — це завжди навантаження на екосистеми. І тут необхідно знайти баланс, щоб не знищити те, заради чого люди власне приїжджають у гори. Тому перед плануванням будь-яких об’єктів треба рахувати граничне рекреаційне навантаження. Звісно, мегакурорти в особливо цінних куточках Карпат — це зовсім не про сталий розвиток», — констатує Оксана Станкевич-Волосянчук.
Експертка наводить приклад Буковеля. За її словами, зараз ця місцина нічим не відрізняється від будь-якого щільно забудованого сучасного міста, просто крізь цей урбанізований простір проглядаються обриси гір. Люди, які приїздять в Буковель, роблять це в першу чергу заради фешенебельних готелів, СПА салонів, відомих ресторанів, але рідко — заради власне природи.
«Мені здається, що Буковель із відпочинком на природі вже не має нічого спільного. Лицемірно казати про курорт у Карпатах, коли замість пралісу, полонини або чистої річки ми отримуємо щільну забудову, готелі, басейни. А нові заплановані комплекси — значно масштабніші. Ніхто не каже, що не треба кататись на лижах, не треба ночувати у Карпатах. Але курорт на десятки тисяч людей — це, по суті, ціле місто посеред диких гір. Чи це єдиний безальтернативний формат? Очевидно, що ні, — підкреслює Єгор Гринник. — Зараз у Карпатах десятки напівзакинутих лижних баз. Чому не йдеться про відновлення такого менш масштабного формату лижного відпочинку?»
У березні 2023 року одразу кілька організацій (ГО «Українська природоохоронна група», ГО «Дунайсько-Карпатська Програма», МБО «Екологія-Право-Людина» та WWF-Україна) подали до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів клопотання про створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Вільний Свидовець». Створення тут заказника дозволило б ефективно зберігати природу регіону, не накладаючи непотрібних обмежень.
Прикладом може слугувати знаменитий американський Єллоустоунський національний парк — взірець того, що охорона природи може бути економічно вигідною. Це перший у світі нацпарк (його заснували ще у 1872 році) і теж об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. За останні пів століття його щороку відвідують щонайменше 2 млн туристів із 4,5 млн у 2023-му. Складові успіху Єллоустоуну — це ранній захист, адже парк створили ще до масової індустріалізації регіону; чіткий правовий статус й сильна державна охорона; керований туризм — не «що завгодно заради прибутку»; а також наука як основа управління — рішення ухвалюють на основі даних, а не політики.
Щоб пришвидшити створення природоохоронної території на Свидовці захисники гірського хребта створили офіційну петицію. Амбасадоркою ініціативи виступила українська реперка Альона Альона. За кілька тижнів петицію підписали понад 25 тис. громадян.
У травні 2023-го надійшла відповідь Президента: «Я звернувся до Прем’єр-міністра України Д.Шмигаля з пропозицією опрацювати із залученням зацікавлених місцевих органів виконавчої влади порушені в електронній петиції питання та вжити відповідних заходів реагування. Про відповідні результати автора електронної петиції поінформує Кабінет міністрів». Проте хоч якогось «поінформування» від уряду так і не дочекалися.
Щобільше, місцеві органи влади взагалі не демонструють великого бажання зберігати унікальну природу. Можливо, деякі чиновники розглядають кожний квадратний метр як потенційно цікаві площі для релокованих підприємств та бізнесів. На жаль, часто це суперечить принципам прозорості, екологічності та інтересам місцевих жителів. Більше про це — в розслідуванні Bihus Info Дикий Захід.
Фото: Анна Семенюк
Фото: Анна Семенюк
Так, у грудні 2024-го Ясінська селищна рада вдруге не погодила створення ландшафтного заказника «Вільний Свидовець», оскільки розцінила цю ініціативу як «спробу загнати громаду у “резервацію”, навкруги оточену об’єктами природно-заповідного фонду». Можливо, в громаді взагалі не читали пропозицію про створення заказника, адже там чітко вказано, що режим заказника не заборонятиме ані випас худоби, ані сінокосіння, ані збір грибів чи ягід.
А, наприклад, восени 2025-го чиновники Закарпатської облдержадміністрації запропонували змінити постанову про правила створення охоронних зон для збереження біорізноманіття, зокрема, червонокнижних видів. За словами експертів Української природоохоронної групи, ці зміни спрямовані на максимальне затягування та ускладнення процедури.
Закон «Про Червону книгу» прямо зобов’язує чиновників забезпечувати охорону червонокнижних видів. Але в Українській природоохоронній групі вважають, що дії чиновників можуть бути пов’язані із ще однією проблемою Карпат.
У жовтні 2025-го Верховна Рада лише з різницею в один голос не прийняла поправку до законопроєкту №13174. Вона передбачала можливість забудови Карпат вітряками без проведення оцінки впливу на довкілля.
Адже ще одна загроза — безконтрольна побудова вітряків на високогір’ї.
(Руйнівна) сила вітру
Один із пріоритетів відновлення України — «build back better», на чому не раз наголошувала влада. Важливий елемент цього принципу — перехід на відновлювальну енергетику.
Окрім очевидних переваг для довкілля, зелена енергетика зменшує залежність від викопного палива — значна частина вугільних шахт зруйнована або перебуває на тимчасово окупованих територіях. Крім того, відновлювані джерела енергії (сонячні та вітрові станції) більш стійкі до обстрілів, ніж централізовані теплоелектростанції, де навіть один ракетний удар може спричинити збій усієї системи. А ще у середині 2024-го повідомлялося, що в Україні зруйновані, пошкоджені або окуповані понад 70% усієї генерації енергії. З того часу ворог не припиняв атакувати ці об’єкти. У листопаді 2025-го Міненерго констатувало: в Україні пошкоджені всі великі теплові та гідроелектростанції.
Тож зелена децентралізована енергетика, обладнана системами накопичення енергії, — очевидне рішення. У 2024-му уряд затвердив Стратегію розвитку розподіленої генерації. Вітроенергетику у ній називають одним із провідних напрямків, а відповідно до Національного плану дій з відновлюваної енергетики вітроенергетичні потужності до 2030-го мають збільшитись до 6,2 ГВт.
Так, ДТЕК вже кілька років будує Тилігульську вітроелектростанцію. Цього року в компанії оголосили, що нарощують будівництво. На повній потужності Тилігульська ВЕС вироблятиме 1,7 ТВт-год електроенергії на рік — цього достатньо для забезпечення електроенергією 900 тис. домівок. Завершити будівництво планують до кінця 2026 року.
Однак є нюанс — цей вітропарк знаходиться на Миколаївщині, а не на високогір’ї, яке є унікальним і для України, і для всієї Європи.
Весною 2025-го в науковому журналі Renewable Energy вийшла публікація із картою зон прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії України. Високогір’я Карпат, зокрема ті хребти, на яких сьогодні планують звести 1,7 ГВт вітрових електростанцій, не потрапили у зони прискореного розвитку ВДЕ. Натомість вони підпали під екологічні критерії. Про те ж саме каже і дослідження Greenpeace.
«Достатньо глянути на цю карту вітроенергетичного потенціалу України, щоб зрозуміти, що Закарпатська область є наймеш придатною для розвитку вітроенергетики. На решті частини України багато територій для будівництва ВЕС. І це передусім рівнини, які можна використовувати також і в сільському господарстві, як це роблять в ЄС. У горах, а тим більше на високогір’ї, європейці будують дуже неохоче — лише у гірських країнах: Австрії, Швейцарії, Іспанії, Греції, — нагадує Оксана Станкевич-Волосянчук. — Але саме тут у нас вирішили сконцентрувати величезну потужність вітрогенерації — 1,7 ГВт. Це приблизно така ж потужність, яка існувала в Україні до повномасштабного вторгнення у східних та південних областях на безкраїх степових просторах».
«Противників вітрової енергетики, звісно, немає. Це екологічно і правильно. Але для вітропарків просто є кращі місця, ніж таке особливе й рідкісне високогір’я. Бо в цьому випадку виходить парадокс, що зелена енергетика шкодить природі», — погоджується закарпатський екскурсовод Макс Адаменко.
Окрім науковців, про небезпеку проєктів високогірних вітроелектростанцій говорять і розслідувачі, акцентуючи на корупційних ризиках. Так, журналістка Олена Мудра опублікувала про безконтрольну забудову Карпат одразу кілька матеріалів (перший, другий, третій). Ці розслідування посіли перше місце на конкурсі журналістських робіт про Закарпаття. Щоправда, сама журналістка після цього зіткнулася з цілою дискредитаційною кампанією.
Попри все українські гори лишаються у фокусі уваги забудовників. Проте світовий досвід показує: високогірні вітропарки несумісні зі збереженням екосистем.
І Україна вже має тут і свій показовий кейс.
Руна
Будівництво будь-яких вітряків у горах — це надзвичайно масштабні земляні роботи. Щоб встановити лише одну турбіну, необхідно зрізати частину схилу, прокласти широкі дороги для техніки й звести багатометровий бетонний фундамент. У Карпатах це означає неминучу руйнацію ґрунтів, зсуви, втрату гірських луків, які формувалися тисячоліттями. Дороги та прокладена інфраструктура розривають ареали тварин і порушують міграційні коридори.
Хребти Карпат — це важливі міграційні маршрути птахів і кажанів. Уявіть башту заввишки 100 метрів з діаметром ротора 150 метрів — і уявіть тридцять таких вітряків. Саме стільки стануть їх на шляху птахів на полонині Руна в Карпатах. Фундаменти під перші з вітряків вже залиті.
Полонина Руна займає площу в понад тисячу гектарів і є частиною Полонинського хребта. Тут — чотири раритетні оселища, що охороняються Бернською конвенцією, 13 червонокнижних видів рослин, щонайменше 75 видів птахів, які перебувають в національних та міжнародних охоронних списках. Природоохоронні організації виступили проти спорудження вітропарку. Проте опоненти стверджують, що офіційного природоохоронного статусу ця територія не має.
Крім того, кожен вітряк — це 30-метровий фундамент із глибиною бетону в чотири метри. Один сантиметр ґрунту в горах наростає понад 100 років, тобто кожен вітряк знищує ґрунт, на формування якого природі потрібно понад 40 тис. років — і це за оптимістичними оцінками.
Втім, наразі будівництво на Руні триває. Попри те, що досі немає висновку з оцінки впливу на довкілля, а на Закарпатті навіть проводили спільне засідання двох парламентських комітетів, під час якого наголошували на потребі дотримання всіх процедур. Тим часом стартує вирубка лісу для будівництва ЛЕП. На час судів, що йдуть за позовами активістів, починати роботи не можна. Проте вже зараз на полонині знищують праліси, стверджують активісти – за формулюванням забудовника, це не будівництво, а «підготовчі роботи».
Фото: ГО ЕКОДІЯ
Фото: ГО ЕКОДІЯ
Наприкінці 2025 року апеляцію природоохоронців щодо побудови вітряків на Руні відхилили. На їхню думку, при цьому суд проігнорував порушення процедури громадських слухань спірного плану територій; порушення норм міжнародного та національного природоохоронного законодавства; ризики невиконання міжнародних євроінтеграційних зобов’язань щодо створення Смарагдової мережі. Тепер активісти планують оскаржити рішення у Верховному суді.
Цього тижня Мінекономіки має надати висновок з Оцінки впливу на довкілля щодо будівництва ВЕС на Руні. Якщо висновок буде позитивним – це стане узаконенням порушень і прецедентом для інших полонин: Боржави, Гострої, Красної, Апецької. Активісти закликають усіх небайдужих написати звернення до Міністерства економіки, щоб захистити високогір’я. П’ять хвилин вашого часу дійсно можуть допомогти. Інструкція за посиланням.
Боржава
Боржава — найдовша полонина Закарпаття протяжністю близько 50 км. Тут проходить Закарпатський туристичний шлях — найдовший піший маршрут в українських Карпатах і в Україні в цілому, включений в мережу європейських далекобіжних шляхів. Тут серце українського парапланеризму (хоча не тільки українського — тут проходив і чемпіонат Литви). Боржавський хребет, як об’єкт Смарагдової мережі, є міжнародною природоохоронною територією.
Але ще у 2017-му році стало відомо, що заснована турецькими інвесторами компанія «Atlas Volovets Energy» планує поставити на боржавському хребті понад три десятки вітряків. Кожен — понад 150 метрів, тобто вище, ніж київський ТРЦ «Гулівер» або піраміда Хеопса.
Інвестори роками намагалися розпочати будівництво, попри ті ж ризики, що й на Свидовці. Але у травні 2024-го Верховний суд все ж визнав незаконним спорудження вітряків на полонині Боржаві.
Хоча загроза зберігається практично по всьому Закарпаттю — вітряки можуть вирости на Полонині Руні, на Апецькій, Гострій, Вододільному, Красній, Свидовці.
«Навіщо нищити такі важливі для всієї Європи території, коли є багато інших і кращих місць під подібні проєкти? — ставить питання місцевий екскурсовод Макс Адаменко. — До того ж вітропарки зазвичай будуються ближче до споживачів, щоб не втрачати на передачі енергії. Чому їх хочуть будувати у нас, для кого? Зараз вже з’явилася інформація про виробництво водню, яке вимагає багато енергії. Тобто це не для енергоефективності, енергобезпеки країни, а заради комерційних проєктів».
Макс говорить про ще одну потенційну небезпеку — створення в Закарпатській області так званої Водневої долини — масштабного інфраструктурного кластера для виробництва водню. Це перспективне «зелене» паливо, але процес виробництва дорогий, складний і потенційно небезпечний.
Крім того, можлива мета проєкту — експорт водню до Словаччини, а не задоволення внутрішніх енергетичних потреб України. Активісти наголошують: чи варто знищувати унікальне високогір’я заради бізнес-інтересів окремих підприємців?
Гора на серці
Кожен кейс окремо виглядає локальною проблемою. Разом — це стратегічна загроза для Карпат як природної системи.
Проблема не у самих інвестпроєктах, а в тому, як вони реалізуються. У більшості випадків — без комплексних планів використання територій, прозорих процедур, врахування екологічних обмежень. У результаті десятки точкових рішень складаються у проблему масштаба країни: розірвані екосистеми, ерозія, забруднення річок, зникнення рідкісних видів.
Економіка працює сама проти себе. Нові дороги, турбази й вітропарки нібито дають робочі місця та приводять інвестиції. Але насправді загрожують глобальному майбутньому регіонів.
Дослідження однієї з найбільших у світі консалтингових компаній PwC показує, що 55% світового ВВП (були проаналізовані 163 сектори економіки) залежить від дикої природи — це приблизно $58 трлн.
Щоправда, навіть це не заважає людям нищити довкілля.
Фото: vasya.shtefaniak
Фото: vasya.shtefaniak
«У Карпатах, які ніколи не були густозаселеними, важливе збереження автентики населених пунктів, традиційного стилю у будівництві. Це можливо лише в умовах невеликих курортів, — переконана Оксана Станкевич-Волосянчук. — Насправді це велика кількість робочих місць через створення різних малих і середніх бізнесів: готелі, ресторани, садиби, дегустаційні зали, винні підвали, прокатні пункти, інструкторські послуги та послуги гідів, приполонинні господарства, виробництва крафтової продукції, “органічні” ферми й дуже багато іншого. Цим маленькі курорти приваблюють дуже різних за потребами й фінансовими можливостями туристів».
Засновник ініціативи з популяризації туризму в Закарпатті Турінформ Олександр Коваль каже, що з розумінням ставиться до логіки місцевої влади та громад, коли інвестор обіцяє їм десятки мільйонів надходжень. Але він наголошує: важливо чесно визнати — це не стратегія, а симптом, який є наслідком того, що влада не інвестувала в знання, спроможність громад і альтернативні моделі розвитку гірських територій.
«Те, що ми не знаємо або не вміємо інакше працювати з природним капіталом Карпат, не означає, що його потрібно конвертувати в бетон і індустріальні проєкти, — говорить Олександр. — Збережена природа Карпат — це не емоційна цінність, а стратегічний актив на 20-50 років, особливо у контексті нашої євроінтеграції. Вона забезпечує сталі доходи для локального бізнесу, підтримує якість життя, зменшує ризики паводків і деградації територій. Втрачаючи цей ресурс, громади фактично обмінюють майбутню стабільність на тимчасове фінансове полегшення».
У Всесвітньому економічному форумі стверджують, що сам процес розв’язання проблем втрати біорізноманіття обіцяє серйозні вигоди. За даними форуму, захист природи може генерувати $10 трлн бізнес-можливостей щорічно до 2030 року та створити майже 400 млн нових робочих місць.
Спорудження мегакурортів чи заповнення цілих гектарів високогір’я інфраструктурою вітряків несе загрозу не лише екосистемам, а й людям, які живуть поруч. Щоб зупинити знищення Карпат, потрібні зусилля і центральної влади, і громад, і відповідальність самого бізнесу. На першому рівні — заборонити високогірне будівництво; посилити офіційну оцінку впливу на довкілля і зробити її реальною, а не формальною. На другому — забезпечити реальну роль громад у прийнятті рішень і розробляти локальні стратегії сталого туризму. На третьому — переходити від мегапроєктів до малих екологічних бізнес-моделей; залучати місцевих до планування; дотримуватися найкращих міжнародних стандартів екологічної безпеки.
В умовах війни Україні критично потрібна децентралізована відновлювальна енергетика, стійка до військових загроз. Але для цього є багато рівнинних ділянок, не таких цінних для довкілля. Так само і для гірськолижних спусків в горах можна знайти чимало варіантів, що не вимагають знищення цілих екосистем.
«Україна — рівнинна країна, Карпати займають лише 5%. А високогір’я, тобто території вище 1400 м над рівнем моря — це взагалі менше як 1% нашої країни. Ці ландшафти є справді рідкісними, реліктовими та унікальними для нашої держави», — нагадує Оксана Станкевич-Волосянчук.
Свидовець, Руна чи Боржава — це тест на те, чи здатна Україна захистити свої гори. І шанс продемонструвати, що природна спадщина — це стратегічна цінність, а не привід для швидкого збагачення попри все.
