Чим ви займались до того, як попали у військо?

Я раніше був підприємцем, опікувався своїм проєктом — це чайний бізнес. Був свій заклад у Броварах: китайські чаї, чайні церемонії. Певною мірою це і зараз продовжується — з одним моїм «чайним» другом беру участь у чайній колаборації. Називається «Мамай», по моєму позивному. 100 гривень з кожного чайчика йде на забезпечення бойової підготовки у 28-й бригаді, де я маю честь служити.

А чому позивний «Мамай», якщо не секрет? 

А це з місця, де я народився. У нас було половецьке городище. Плюс я все життя займався східним бойовим мистецтвом, і коли був у Китаї, то наставникам було складно вимовляти моє ім’я — Андрій. У них якесь Адилєй виходило. І якось так пішло, що стали називати від перших літер прізвища: Мамай.

А як ви потрапили до війська?

Мабуть, як і більшість з тих, хто пішов в перші дні. Спочатку щось на кшталт самооборони свого рідного села, потім територіальна оборона, далі набридло чогось чекати — і прямо поїхав на Донбас в конкретний військовий підрозділ. На початку служив мінометником.

Зараз ви начальник фізичної підготовки. Якщо простими словами, що це за посада?

Щось мені у війську регулярно доводиться відбілювати репутацію якоїсь певної посади. Я ще був на посаді заступника командира мінометної батареї із психологічного забезпечення (МПЗ). І МПЗ-шників завжди, а часом і недармо, вважали такими кабінетними вояками, що вони завжди десь далеко. Я своїм прикладом показував, що МПЗ-шник, чи так званий замполіт, має бути в бою разом зі своїми побратимами. Щоби розуміти воїна, знати його потреби й дати те саме психологічне забезпечення, він має бути не тільки офіцером між командиром і стройовою частиною, а і знати що таке бій.

Ще під час служби в мінометній батареї комбати стрілецьких батальйонів знали про мою пристрасть до ножового бою, просили по дружбі давати по пару уроків їхнім штурмовим групам. Так це помітили в командуванні, зазначили в характеристиці. А оскільки ще до повномасштабної війни у мене було понад 20 років тренерського стажу, то при формуванні нової бригади запропонували посаду.

Я потрапив у 21-шу бригаду на посаду начальника фізичної підготовки. Там аналогічна ситуація, теж довелося відбілювати репутацію вже цієї посади. Хоча насправді начальник фізичної підготовки — це дуже важлива фігура в бойовій підготовці.

Наприклад, зараз солдату, щоб дійти до позиції пішим ходом, потрібно долати десь 8-10, а то й більше кілометрів. Без достатньої фізичної підготовки це просто неможливо. Тому бійців потрібно готувати. 

Піхота — це щит, а щит він важкий, його складно тримати. Потрібна і сила, і воля. Фізична підготовка — це база, і для цього є певні методи. Сучасні підходи дозволяють виховати бійця і збільшити його можливості навіть за 45 днів. Розділити всіх на три категорії й зафіксувати, що ось ці можуть виконувати такі задачі, ось ці — інші.

Загалом начальник фізичної підготовки організовує все, що, як зрозуміло, пов’язане з фізичною підготовкою бійців.

Це ж не тільки про базову загальновійськову підготовку, ви й вже на службі ганяєте бійців, правильно я розумію?

Раніше, у 21-й бригаді, — так, займався усіма. Зараз, у 28-й бригаді, — тільки мобілізованими та тими, хто прийшов на добровільний контракт 18-24.

А чи є проблема, що в армії дають фізпідготовку, умовно, для залу, для фітнесу, а не для тих фізичних задач, з якими бійці реально стикаються?

Ви прямо дивитеся в корінь. Дійсно, у війську є випадки, коли для оцінки рівня фізичної готовності застосовують виключно загальнорозвиваючі вправи. Хоча воно має бути не лише так. Ми маємо готувати бійця до конкретних задач — щоб він, скажімо, перевірив, чи зможе протягнути свого пораненого товариша на волокушах хоча б 20 метрів. Чи зможе пару сотень метрів донести боєкомплект. Чи зможе він взагалі щось зробити з навантаженням. І є тести, які реально дозволяють це перевіряти. Наприклад, у Британії є British Army Fitness Test. 

Ви ж його навіть самі проходили.

Так, було таке. Я до чого — в деяких арміях світу нарешті думка йде в цьому напрямку, тестів саме під задачі війни. У нас, на жаль, це досі не всюди, все залежить від особистостей людей, які за це відповідають.

Фінансування фізичної підготовки відсутнє, якщо і є, то це якісь невеличкі ініціативи на залишкові гроші. Мені завдяки донатам вдається щось купувати. Значну частину свого грошового забезпечення я також виділяю на забезпечення своєї ж діяльності. Якось так. На жаль. Минулого місяця от купив сендбеги, ще дещо. Ну і в моєму «Течіку», на якому я пересуваюся, є достатньо, щоб я приїхав у будь-яку точку і розгорнув там заняття з фізичної підготовки, з бою ножем, з чого завгодно.

Ви згадали ножі. Ви ж є співавтором методики армійського бою. Розкажіть про це, будь ласка?

Так, тут треба зайти у тему таким чином, щоб не роздратувати частину і військовослужбовців, і цивільних. Тому що ідеї бою ножем зараз не дуже популярні. Всі думають, що наразі війна дронів, артилерії, що навички близького контакту не потрібні. Але в мене своя «проповідь» — і вона про те, що вже доведено на практиці. Що коли ти даєш рукопашну підготовку, зокрема й через бій ножем, то змінюється все.

От, наприклад, у 21-й бригаді військовослужбовці спочатку йшли на тактику, відпрацьовували в окопах певні дії. А потім, повертаючись назад, буквально на 20 хвилин заходили до мене, де я давав їм бій ножем. І за ці лічені хвилини люди абсолютно мінялися. Тому що і тактика, і навіть робота зі зброєю врешті втомлюють, стають рутиною. А тут все впритул! Хай і через макети, хай в повному захисному обладнанні, але це повний контакт. І цілком можуть протистояти 50-річний з 20-річним. Ножі вирівнюють все.

Плюс саме в цій методиці основою є правильне положення тіла, яке збігається з положенням для вогневих тренінгів, для бою врукопаш. Окремою частиною тренування є бій з ножем в партері, що ставить також базу боротьби. Тобто через ножі, таку ніби хуліганську, в лапках, забаву ми готуємо військовослужбовця до багатьох речей. І психологічно він стає набагато спокійніший, він готовий до бійки.

У мене ледве не в половині випадків контрактників 18-24 вони зізнавалися, що ніколи в житті не билися. Але після ножових тренувань з’являлася якась впевненість в тому, що конфлікт — це не так страшно, це не кінець. І у фіналі курсу вони вже достойно ставали в поєдинки, як тигри билися проти тих, хто на початку здавався домінаторами. Тобто це реально робить людей більш впевненими в собі.

До речі про молодих контрактників 18-24. От яке це покоління? Чи можна якось узагальнити, хто ці люди, які пішли?

Я уже давно в відриві від нормального соціального життя, тому не дуже знаю, які цивільні люди взагалі, мої висновки не можуть бути репрезентативними. Але з тих, хто приходить до нас по добровільному контракту, складається якась така картинка. Це свідомі молоді люди. Коли я їх запитую: чому ви тут, то відповідають — хлопців на фронті треба поміняти. Мене ще дуже вразив вислів одного із них: я прийшов захищати своїх майбутніх дітей.

Не знаю, чи це притаманно всьому нашому суспільству. Але я бачу дуже достойних людей. І вони різні: є історики, інженери, є й такі, що одразу видно — ну, якийсь розбишака-гайдамака. Дуже строката аудиторія. Так само як і все наше військо. За час підготовки вони стають мені рідними. Я дуже за них переживаю. 

А загалом чим фізична підготовка у 28-й бригаді відрізняється від інших підрозділів?

Я можу говорити тільки про те, що бачив сам. Мене іноді залучають інші підрозділи для проведення у них курсу з бою ножем — просто в Україні мало хто займається цим серйозно, тільки двоє. От я і мій побратим Максим Кудрявцев. Тож, маючи певний досвід відряджень до різних навчальних центрів, можу сказати, що в 28-й бригаді до цього підходить дуже фахово і правильно.

На фізпідготовку виділяються окремі години, які при цьому не заважають основним тренінгам. Є ранкова фізична зарядка — причому не та стародавня радянська, а зі розумним підходом — SmaRT. Обов’язково приділяють увагу основам бою ножем. І окремо суто практичні заняття з фізпідготовки, щоби боєць знав, наскільки його ресурсу вистачає, щоб виконати певне завдання: перенести боєкомплект, перетягнути пораненого побратима, пройти марш з точки вигрузки до точки виконання бойової задачі тощо. Якщо іншим підрозділам, навчальним центрам потрібен такий досвід — я із задоволенням поділюся.

У нас дуже круті й професійні інструктори. Більшість самі ветерани цієї війни, мали важкі поранення. У 30% там, мабуть, в аеропортах просто зашкалює детектор металу. Тобто вони побували в нормальних таких боях і знають, які знання варто передавати. Плюс самі весь час навчаються, у нас є відрядження, зараз пара інструкторів підвищують свій фах у Польщі. Хоча скоро вже ми самі будемо поляків чи німців навчати, бо нашого досвіду в них просто немає.

Ще з важливого — людське ставлення до кожного. Солдата не потрібно любити, його треба берегти. А це означає, що має бути й стресова підготовка. Але обов’язково при цьому планування і нормальне ставлення.

Ну а, мабуть, найголовніше — 28-му бригаду точно знають по її операціях та за участю в боях за Україну.

Рекрутинг 28-ї бригади: +38 077 666 00 12 (WhatsApp / Telegram / Signal).

Сайт: https://bit.ly/4jfxVSc