Походження прислівʼїв та приказок

Є багато теорій, звідки взялися прислівʼя. Хтось із дослідників каже, що через них люди хотіли систематизувати досвід праці. Проте більшість схиляється до того, що прислівʼя та приказки радше відокремились від інших жанрів народної творчості, як-от казок, замовлянь, легенд чи пісень.

Про це зокрема говорив Іван Франко, який збирав та досліджував прислівʼя й приказки, та на початку 20 століття видав «Галицько-руські народні приповідки» з 30 тис. текстів. Лекції про це читав і знаменитий мовознавець Олександр Потебня, який казав, що байка перетікає в прислівʼя, а прислівʼя — у приказку. Тобто текст дедалі більше скорочувався і спрощувався.

Справді багато приказок стали самостійними, коли відокремились від інших жанрів:

‣ гуморесок — «Не мала баба клопоту — купила порося»;

‣ байок — «Добрий борщик, та малий горщик»;

‣ демонології — «До чорта в зуби»

Якщо ж зазирнути саме в контекст, точно можна сказати, що і прислівʼя, і приказки відображають колорит національної культури: світогляд, історію та релігію. А якщо простими словами, це — узагальнений досвід народу. 

Підручники стверджують, що прислів’я — це влучний образний вислів, що містить у собі оцінку події, явища, рис характеру людини тощо й обов’язково має повчальний характер. Приказка — це теж стислий короткий вислів, але без повчального значення.

Найдавнішими за походженням вважають ті вислови, в яких ще збереглися дохристиянські вірування. Вони перегукуються з іще древнішими замовляннями, ворожіннями та забобонами.

Наприклад — у прислівʼях та приказках, де фігурує слово «душа» («душа втекла в пʼяти» чи «залізти в душу»). Або ж «перемивати кісточки» походить від давнього обряду перепоховання померлих, під час якого мили кістки. Вислів «сказав, як у воду глянув» повʼязаний із ворожінням по воді, коли люди кидали в неї каміння чи віск. А деякі — є частиною повір’їв, як-от «сказав би слівце, та піч у хаті». Адже в давнину люди вірили, що піч є місцем існування духу дому.

До того ж в українців була розвинена обрядова творчість. Тому не дивно, що багато прислівʼїв та приказок були повʼязані саме з нею — наприклад, «підсунути гарбуза» походить від знаку відмови під час сватання. 

А загалом прислівʼя та приказки зʼявились на основі людського досвіду — зокрема, під час спостереження за різними життєвими явищами. От, наприклад, ми знаємо багато висловів, у яких фігурують тварини. Пояснюється це тим, що здавна люди спостерігали за їхньою поведінкою і таким чином намагались описати власний досвід. Так виникли «як кіт із псом», «як мухи до меду», «битися, як риба об лід», «вовча натура», «така вже вдача собача» та інші.

Так само багато висловів присвячені явищам природи — «вода камінь точить», «причепився, як репʼях до кожуха»; розвитку ремесел — «товкти воду в ступі», «все перемелеться»; моральним якостям — «краще з мудрим загубити, ніж з дурним знайти»; реаліям соціального життя — «доля чумацька гірка, щастя щербате». Словом, усім проявам побуту та світогляду нашого народу. 

Якщо ж узагальнити, то як прислівʼя, так і приказки — це свого роду памʼять українського народу, висновки життєвого досвіду, погляди на мораль, історію, суспільне життя, політику. Лише подекуди ці вислови констатують якийсь факт. Переважно у них — оцінка чи рекомендація.  

Герої й мотиви 

Багато прислівʼїв та приказок ґрунтуються на метафорах чи порівняннях. А дійовими особами в них, як уже зрозуміло, можуть бути предмети, явища природи, тварини чи рослини. Тобто все, що увібрав в себе людський досвід та спостереження за навколишнім світом.

Найбільш поширеним мотивом прислівʼїв та приказок є перенесення якостей та дій тварин чи рослин на життя людини. Так, наприклад, зʼявилися вислови: «Кривого дерева не виправиш», «Кожна корова своє теля лиже», «Старий кінь борозни не псує» та безліч інших. Багато й таких, що порівнюють ознаки чи дії — «Як печений рак» чи «Пропав, як у воду канув». 

А ще більше — засновуються на зооморфізмі, тобто зображенні людей у вигляді тварин. Цікаво, що багато тварин, які фігурують у прислівʼях та приказках, мають певні усталені якості та характеристики. Якщо лисиця — то точно хитра, якщо заєць — то лише боягуз, а якщо вовк — то обовʼязково хижий. Не дарма ж маємо прислівʼя — «Скільки вовка не годуй, все одно в ліс дивиться».   

Загалом тваринні образи у фольклорних текстах є свідченням одного з найдавнішого виду спостереження людини за світом — полювання та приручення тварин. Це притаманно не лише нам, а й більшості народам світу, особливо, тим, які займалися скотарством. Звідси ж і здатність людей помічати характер та навички тварин.

Наприклад, вислів «Як кіт із собакою» зʼявився саме через це. Людина їх приручила, спостерігала за поведінкою і в певний момент це відрефлексувала і закарбувала поведінку тварин у приказці. 

Великий пласт прислівʼїв та приказок присвячений різноманітним реаліям побуту. Зокрема, предмети могли наділяти якимись людськими якостями, як-от «Новий віник по-новому мете» чи «Де ма­когін блудить, там макітра рядить». 

Подекуди зустрічаються й власні назви та імена. Так само як і тварини, вони увібрали в себе збірні якості: Хома — хитрий, Солоха — балакуча, а Гриць — завжди влізливий, як-от у приказці «Без Гриця вода не святиться».

Часто наші предки навіть придумували якісь нові слова чи, знову ж таки, власні назви, щоб увиразнити художній образ. Наприклад, є у фольклорі такі персонажі: дурний Глек Макітрович чи невдячний Михайло Незгадайло. Багато усталених виразів із різноманітними неологізмами навіть дійшли до нас, а ті, що не дійшли, обовʼязково мають відновитись у памʼяті, адже там — самі скарби:

‣ бити байдики («байдою» називали безтурботну людину);

‣ хапати дрижаки (тремтіти);

‣ замакітритися (від слова «макітра», якою в народі називали голову не надто розумної людини);

‣ змикитити (від хитрого «Лиса Микити»).  

Як і загалом в українському фольклорі, в прислівʼях та приказках можна помітити багато поетичних символів: калина — це зазвичай уособлення дівчини, сокіл — це хлопець, червона китайка (тобто тканина) — звісно ж, символ козацької слави, а дорога — знак життя. 

Проте далеко не всі прислівʼя та приказки, які увійшли в ужиток століття тому, сьогодні є актуальними. З одного боку, є певні незмінні образи, як-от Вовк чи Лисиця, що побутують в українському фольклорі й будуть побутувати навіть через покоління завдяки простоті. А з іншого — часто в давніх висловах фігурує, наприклад, знаряддя праці, яке вже давно не використовують, а отже, для сучасних українців, наприклад, слово «коцюба» може бути невідомим. Так приказка втрачає свою важливу якість — бути влучною і зрозумілою всім.

«Текст живий тоді, коли зрозуміло, про що він. І сьогодні це — найважливіше у побутуванні масиву прислів’їв та приказок. Вони мають бути зрозумілими. Бо якщо треба додаткове пояснення, втрачається елемент швидкості сприйняття, що якраз характерно для цього жанру фольклору», — каже Наталія Салтовська. 

Вплив історичних подій 

Оскільки у прислівʼях та приказках відображається весь досвід українського народу, не могли їх оминути й історичні та політичні події — війни, зміна влади, голод та репресії. 

Наприклад, прислівʼя, що виникли під час національно-визвольної боротьби Богдана Хмельницького, як-от «Козача потилиця панам ляхам не хилиться». Або ж у висловах можна побачити образ мужнього героя-козака та й загалом волелюбного українця — «Козак із біди не заплаче» чи «Хоч і спина гола, аби своя воля». Збереглися й спогади про історичну битву 1709 року, звідки походить усталений вираз «Пропав, як швед під Полтавою».

Кріпацтво та протест проти панів також відображені у фольклорі — «Що буде, те й буде, а козак панщини робить не буде!» або «Широкі панські лани, а людям на них тісно», «Це той пан, що при місяці воші», «Нужда учить, а панщина мучить».

1930-ті роки позначились на українцях страшним Голодомором, колективізацією та прагненнями радянського уряду знищити наш народ як націю. Але, як і притаманно українцям, зʼявилось безліч фольклорних текстів, у яких вони критикували радянську владу і просто сміялись над ворогом. 

Ясна річ, подібних свідчень лишилось небагато, адже те, що побутувало в народі у першій половині 20 століття, складно було зафіксувати й поширювати через цензуру. Тексти, що відображають ставлення українців до влади, змогли зібрати у своїх резонансних щоденниках Олександр Довженко та Сергій Єфремов, якого в 1930-х репресував та вбив Радянський Союз. 

Після відновлення Україною незалежності український дослідник Ігор Бугаєвич, який сам пережив Голодомор у Диканьці на Полтавщині, зібрав від різних людей та з джерел багато фольклорних матеріалів: дум, народних пісень, прислівʼїв, приказок та примовок, в яких українці висміювали сталінських злочинців та колективізацію, різні суспільні рухи 1920-1930-х. років 20 століття.

На одну з найстрашніших трагедій українського народу народ відгукнувся такими текстами:

‣ Сталін хліба захотів та й придумав куркулів.

‣ Власної землі не мати — по світу блукати.

‣ Без хазяйства жити — вовком вити.

‣ Селянин без землі, як птах без крил.

‣ Сталін землю відібрав, наче руки відірвав.

‣ Голод людей їсть.

‣ Наша більшовицька весна і голодна, і пісна.

‣ Їж борщ з грибами, а язик тримай за зубами.

‣ В тридцять третьому году люди мерли на ходу.

«Можна було би пригадати все, що зберегла моя дитяча памʼять до найменших подробиць. Як ми збирали мерзлі буряки, розривали мишачі гнізда, аби добути зерняток, як з полотняними торбами в червоних галстуках крокували на колишньому цвинтарі, як нас за домальовані бороди вождям пролетаріату виганяли зі школи і відправляли на переучку, як за викричану на весіллі пісеньку “Сталін — Ленін — Ворошилов, щоб вас було подушило” судили дядька Каника. Таких “як” не зрахувати. Бо то моє повсякдення, мій досвід. Та хіба ж тільки мій?», — підсумовує Ігор Бугаєвич у своїй книжці «Дожилася Україна…» 

Водночас на тлі геноциду, репресій, війни та повоєнних злиднів у народі зʼявилось і багато навʼязаних радянським урядом гасел та приказок, в яких оспівувалась соціалістична праця та «перемога над загарбниками». Втім, справжнє ставлення народу до політики та влади вимушено залишалось негласним, а радше — його таким примусово робили.

«Фольклор — це те, що продукує народ. Багатовікова усна традиція, передача знань з уст в уста, перейшла у чітко фіксовану традицію у 20 столітті. Зʼявлялись збірники фольклорних матеріалів: пісень, казок і прислів’їв із приказками. Якісь тексти залишалися в усній розмовній традиції, якісь залишилися у збірниках. Але багато матеріалу було втрачено через цензуру чи заборони. Тому трагедії в нашій історії дуже позначились на збирацькій та постзбирацькій частині культури», — розповідає Наталія Салтовська.

Сучасні історичні події — від Помаранчевої революції до Революції гідності та великої війни — актуалізували багато висловів, які залишили нам у спадок українські письменники. Так, вони перетворилися на гасла цих подій. Згадати хоча б «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!» з «Кавказу» Тараса Шевченка. І причиною цьому є влучність, незмінність ціннісна вартість цього рядка.

Чи гасла борців визвольних змагань початку 20 століття. «Слава Україні! — Героям слава!», «Слава нації! — Смерть ворогам!» набули нового звучання та утвердження під час боротьби українців уже у 21 столітті. 

«Таким має бути слово — містким та з глибокою силою. Прислівʼя якраз і є тією силою. Ми вже помітили, що будь-які зрушення в українському суспільстві супроводжуються актуалізацією нашого ж спадку. І перше, що актуалізується, це не великий текст, а короткий, який до чогось стимулює», — зазначає Наталія.

Прислівʼя та приказки в літературі й мистецтві 

Паремії — так у фольклористиці називають великий пласт різних коротких жанрів, зокрема й прислівʼя та приказки, — не лише міцно зберігаються в ужитку, а й постійно розвиваються. Ці текстові утворення — реакція народу на певні події. Тому прислівʼя та приказки постійно поповнюються новими формами та змістом, а деякі — навіть не втрачають актуальність крізь століття.

Тому перші прислівʼя, приказки чи афоризми зафіксували ще в найдавніших писемних джерелах, як-от у Руському літописі й навіть Біблії, звідки походить безліч висловлювань, що стали популярними в народі. Так, вирази «Не судіть, щоб і вас не судили», «Що посієш, те пожнеш» так само як і образні вислови — «вовки в овечих шкурах» чи «спочатку було слово», «нести свій хрест» — прийшли саме зі Святого письма. 

Згодом завдяки перекладам на теренах України поширилось багато грецьких та латинських афоризмів, які також стали частиною фольклору: «Сказано — зроблено», «Краще пізно, ніж ніколи», «Прийшов, побачив, переміг» і безліч інших. 

Зрештою прислівʼя та приказки стали наскрізними в українській літературі — від найдавніших памʼяток, як-от «Повість временних літ», «Слова о полку Ігоревім» та «Ізборників Святослава» і до сучасності. Звісно, більшість колись усталених виразів із давніх джерел у певний момент втратили актуальність та залишились у минулому. Але багато паремій не просто увиразнили, а буквально змінили характер української літератури й залишились у народі надовше. 

Тут не можна не згадати Івана Котляревського та його «Енеїду», яку буквально розібрали на афоризми, так само як і твори Тараса Шевченка чи Григорія Сковороди. Загалом, за словами Наталії Салтовської, з 19 століття починається період розквіту фольклорного тексту в українській літературі. Адже саме романтики змогли найповніше використати зразки народної творчості й в такий спосіб відтворити національний колорит. 

Прислівʼями та приказками часто називали художні твори. Панас Мирний та Іван Білик для назви свого роману обрали прислів’я: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Михайло Стельмах — «Кров людська — не водиця», а українські драматурги використали народні паремії для назв своїх пʼєс: «Пошився в дурні» Марка Кропивницького, «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» Михайла Старицького чи «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» Івана Карпенка-Карого.

Проте, мабуть, найактивніше у своїх творах використовував народні приказки, порівняння та фразеологізми Тарас Шевченко. Ба більше, авторські вислови та думки Кобзаря теж поширились в народі. 

«Ще не було такого поета ні в кого з наших найближчих сусідів, який би так глибоко відчував сутність народного буття. Бо, власне, весь “Кобзар” можна розібрати на афоризми. І багато з них актуалізуються навіть 200 років потому. Стільки всього українці спродукували — і авторського, і народного. Але ми погано вчимося. “Учітеся, брати мої! І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”, — оці гасла нам треба сьогодні актуалізувати. Українці мають почати гордитися тим, що вони українці. У нас дуже багата культура — і словесна, і усно словесна, і літературна», — переконана Наталія.

У літературі 20 століття також активно використовували прислівʼя та приказки. Взяти хоча б «Зачаровану Десну» Олександра Довженка. Її можна вмить пригадати, адже багатьом запамʼятався яскравий образ баби, списаний якраз із народного життя. І всі вирази, якими вона послуговувались і які самому Довженкові запали ще з дитинства, — є не менш яскравими. Через прокльони та інші сварливі вирази вона пояснювала різні ситуації й в такий спосіб учила жити.

І в нашій сучасній літературі є письменники, які звертаються до паремій. Це, зокрема, Мирослав Дочинець. За словами Наталії, багато його творів насичені фольклорними текстами, які письменник збирав власноруч. Головний герой одного з творів Дочинця — дід Андрій Ворон, який постійно ділиться повірʼями та історіями про життя. Всі вони засновані на цих фольклорних записах. 

«І що ви думаєте — колись, ще в доковідні часи, в одному з санаторіїв я побачила на стіні поради Андрія Ворона! Оце і є найвище визнання письменника. Що воно з літератури трансформувалось у поради й вийшло в народ завдяки винахідливості українців», — згадує Наталія.

Та не лише в літературі, а й в українському мистецтві зустрічаються прислівʼя та приказки, що часто доповнюють твір. Наприклад, Казимир Малевич — чи не єдиний художник, який показав становище українських селян під час колективізації та Голодомору. У своїй роботі «Де серп і молот, там смерть і голод» (що було рядком популярної в той час народної пісні) Малевич зобразив три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп та молот, хрест і труну.

Проте найповніше фольклорні тексти представлені в роботах української художниці, яка писала в жанрі наївного мистецтва, — Марії Примаченко. Вона власноруч підписувала кожну роботу, і ці підписи мали паралелі з прислівʼями. Адже Марія була носієм народної традиції. Крім того, що вона сама вигадувала деякі римовані рядки, щось — черпала з фольклору. 

Гумор і сатира 

Сьогодні ми вже остаточно переконались, що гумор і сатира супроводжують українців навіть у найтемніші часи. І так було з давніх-давен. Свідченням цьому є народний гумор, що закарбувався в прислівʼях та приказках. Українці робили це майстерно — і могли лагідно кепкувати, а, за потреби, — й зовсім не лагідно. 

Так, наприклад, більш доброзичливими можна назвати такі приказки: «Розуміється, як ведмідь на зорях» чи «Чорнобрива, як руде теля». Але були й більш саркастичні народні вирази, особливо, коли було потрібно, аби слово ставало зброєю, як-от «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?»

«Гумор базується на тих речах, над якими ми собі дозволяємо сміятися. Це якісь наші вади, вади в стосунках чи суспільні моменти, які ми десь не допрацювали, але ми над ними сміємося. Скажімо так, українці доволі самокритичні і як би складно не було, завжди знаходять сили себе розрадити. Такий собі “сміх крізь сльози”. Я не скажу, що треба бути українцем, щоб розуміти те, з чого ми сміємося, але до певної міри так і є», — розповідає фольклористка.

Тому національна сатира в прислівʼях та приказках — це так само один з елементів рефлексії народу, глибоко вкорінений у нашій культурі. Ну, от, наприклад: «Шити-білити: завтра Великдень» чи «Срали, мазали, по печі лазили…». І таких сатиричних реплік — безліч. Бо українці завжди вміли з себе посміятися. А, як кажуть, щоби пізнати культуру іншого народу, треба зрозуміти, над чим він сміється. Українці ж висміювали лінощі, заздрість, пихатість, сварливість, невпевненість та інші вади, а ще — росіян за їхню брехливість, коли казали: «Москаль, як не збрехне, то не дихне». 

На тлі великої війни українці продовжують активно створювати нові усталені вирази, які можна сміливо назвати сучасними афоризмами. Їх, так само як і весь пласт прислівʼїв та приказок, породив досвід українців. Тільки зараз вони поширюються з неймовірною швидкістю завдяки соцмережам, перетворюються на меми чи мерч і стрімко стають гаслами на мітингах по всьому світу.

Джерела таких виразів — максимально різні. Деякі походять із сучасної культури, як-от «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», що є рядком із вірша української поетеси Людмили Горової. Або ж легендарне «Доброго вечора, ми з України!», гасло-привітання фронтмена українського етногурту «Даха Браха» Марка Галаневича. 

Цим вітанням він розпочинає концерти гурту вже не один рік, а у жовтні 2021 року український електронний дует Probass & Hardi випустив трек, побудований на фразі «Доброго вечора, ми з України!». Під час великої війни це гасло стало символічним у зверненнях Віталія Кіма, голови Миколаївської ОВА, який щовечора виходив в ефір. 

Якщо в українців запитати авторство кожного з цих висловлювань, можливо, вони й не знатимуть. Бо все це вже стало частиною фольклору, який сьогодні поширюється у найрізноманітніших формах. 

«Традиція — жива. І народ постійно щось створює, рефлексуючи над проблемами, в яких він живе. Хтось один щось влучне сказав чи написав і воно вмить розлітається. Це і є одна з ознак фольклорного тексту», — підсумовує Наталія.

Джерела:

‣ Бугаєвич Ігор «Дожилася Україна: народна творчість часів Голодомору і колективізації в Україні»;

‣ Лановик Марʼяна «Українська усна народна творчість»;

‣ Шумада Наталія «Народ скаже — як зав’яже: українські народні прислів’я, приказки, загадки».