Що взагалі потрібно знати військовослужбовцю для захисту своїх прав?

Ми в «Принципі», який спочатку був створений для захисту прав поранених військових, намагаємось розв’язати саме це питання поінформованості воїнів. Наприклад, створили Правовий навігатор, який допомагає військовим, ветеранам та їхнім родинам орієнтуватися в базових юридичних питаннях та етапах шляху пораненого, підказує корисні контакти, до яких можна звернутися. Цей навігатор, до речі, можна завантажити і як застосунок на IOS або Android для зручності. 

Також ми зробили чат-бот в Телеграмі @pryncyp_bot, якому можна поставити питання й оперативно отримати відповідь. Для поранених військових також є особлива функція — через цей чат-бот вони можуть звернутися напряму до юристів та отримати ґрунтовнішу допомогу, якщо чат-бот не допоміг. Також існують і інші ресурси, де можна знайти корисну інформацію — зокрема, Міноборони створило ресурс для поранених «Турбота», багато інформації є на сайті «Юридичної сотні» та інших спеціалізованих ГО.

І як військовий може захистити свої права? Куди звертатися?

Процедури, яка могла б розʼяснити військовослужбовцям їхні права та допомогти їх захистити, не існує. У ЗСУ в принципі немає структури, яка мала б системно й на рівні завдання опікуватись правами військовослужбовців.

Тому одним з інструментів захисту є гарячі лінії відомств, куди можна звернутися зі скаргою, пропозицією, заявою чи запитом. Це лінії Міноборони, Уповноваженого ВРУ з прав людини, урядова гаряча лінія, гаряча лінія Командування сил територіальної оборони тощо. 

У складних випадках, які потребують більш ґрунтовного дослідження, гаряча лінія реєструє звернення та опрацьовує його впродовж 30 днів. А якщо працівники не можуть на нього відповісти, звернення направляють до іншої уповноваженої структури, яка буде зобовʼязана дати відповідь у встановлені строки. Кожне звернення має унікальний реєстраційний номер, за яким людина може дізнатися етап його розгляду.

Але проблема таких гарячих ліній у тому, що дзвінок часто призводить до проблем та покарання. Звернення чи скаргу, які військовий залишає на гарячій лінії, пересилають у батальйон, де він перебуває, і зрештою питання часто вирішує та ж сама людина або відділ, на які військовий скаржиться.

Є й інші шляхи. В Україні існують недержавні організації, які надають юридичні консультації військовослужбовцям. Наприклад, сьогодні активно діють гарячі лінії громадської організації «Юридична сотня» та волонтерського руху «Адвокати ЗСУ».

А як щодо ЛГБТКІ+ військових, які вочевидь дуже часто стикаються з дискримінацією — хто їм може допомогти захистити свої права? Можеш пригадати якісь випадки?

Військові, які належать до вразливих груп, зокрема й до ЛГБТКІ+ спільноти, справді часто піддаються дискримінації та неприйняттю у частинах — від булінгу та перепон у карʼєрному зростанні до фізичного насильства. Єдиним вирішенням, до якого вдаються командири, якщо вони взагалі реагують на це, — переведення потерпілого в іншу частину. Притягнення до відповідальності чи виховні бесіди зазвичай із порушниками не відбуваються.

Я знаю випадок, коли військовослужбовець зробив камінг-аут про свою сексуальну орієнтацію в соціальних мережах, а командири змушували його видалити всі публікації на цю тему. Після відмови його перевели до іншої частини. Подібне рішення було і з іншим військовим, якого співслужбовці булили через сексуальну орієнтацію. Він звернувся до радниці з гендерних питань — через звʼязки та спілкування вище командування відреагувало, але юридично на кривдників не вплинули.

Одним із механізмів захисту прав таких військовослужбовців є звернення до радника з гендерних питань в ЗСУ. Але варто враховувати, що це не юридичне розв’язання проблеми. Гендерні радники діють радше шляхом прямого впливу, оскільки вони не мають повноважень застосовувати санкції та притягати до відповідальності. Ще одним з ефективних неюридичних механізмів захисту вразливих груп є надання справі медійності — у такому разі командири просто не можуть не реагувати.

Які взагалі існують прогалини у сфері захисту прав військових на державному рівні? І як це, на твою думку, можна змінити?

По-перше, це рапорти. Захист прав військових багато в чому залежить від можливості подати рапорт. Прохання надати відпустку, відправити на лікування, скарга на командира чи співслужбовця, повідомлення про правопорушення, вимога надати виплату — для цього всього потрібно подати рапорт. Якщо ж рапорт подати неможливо, у захисті своїх прав чи розв’язанні проблеми військовий не просунеться.

Проблема з рапортами в тому, що немає якогось окремого нормативно-правового документу, який би врегулював порядок подачі, шаблони, строки розгляду, оскарження тощо. Звідси виникають і інші труднощі. Рапорти часто не розглядають, вони губляться, їх знищують без пояснення причин. Тобто військовий може чекати на відповідь і навіть не знати, що його рапорт зник, а відстежити статус — неможливо. 

Друга проблема — необізнаність та відсутність єдиного джерела інформації для військових щодо процесу подання рапортів. Здебільшого отримання цієї інформації відбувається хаотично. А от подати рапорт із зони бойових дій взагалі майже неможливо, оскільки така технічна та логістична можливість просто відсутня. 

Якщо військовий подає рапорт дистанційно, він може не мати контактів військової частини та стройової й не зможе подати рапорт поштою. Також може бути затримка під час надсилання рапорту поштою через відсутність юридичної адреси у батальйонів чи підрозділів.

Неуніфіковані шаблони рапортів теж створюють перепони для військового. Шаблони рапортів «затверджуються» серед командирів хаотично після успішного випадку прийняття шаблону стройовою від одного з них. Про існування таких шаблонів військового можуть взагалі не попереджати й при цьому відмовляти у прийнятті рапорту через невідповідність встановленим у військовій частині шаблонам.

Що з цим робити?

→ Прийняти окремий нормативно-правовий акт, де буде передбачений порядок подачі та розгляду рапортів, строки розгляду, оскарження неприйняття тощо;

→ Створити й затвердити шаблони рапортів із конкретних та загальних питань на рівні підзаконних актів і зобовʼязати всі військові частини дотримуватись їх; 

→ Розробити та запровадити дієві механізми подання рапорту керівництву чи безпосередньо діловоду;

→ Передбачити на рівні керівних документів можливість отримувати інформацію щодо статусу розгляду рапорту;

→ Створити умови для електронної подачі рапорту.

Друга важлива прогалина — відсутність дієвих механізмів захисту прав військових. В армії немає такої структури, і це неправильно, адже сотні тисяч військовослужбовців залишаються по суті без можливості дієво захистити свої права. Для повідомлень про порушення прав військових логічно запровадити безпечний, конфіденційний, ефективний та єдиний канал. Через таке вікно військовий також повинен мати змогу залишити заявку і на психологічну допомогу. 

Наступне — потрібно нарешті налагодити електронну чергу на ВЛК (військово-лікарську комісію) і загалом змінювати законодавство, відповідно до якого визначається стан здоровʼя та придатність людини до військової служби. Наразі для цього діє Наказ Міноборони № 402, за яким оцінюють стан здоров‘я пораненого — і багато чого в ньому є застарілим. Відповідно до цього документу, наприклад, людина з інвалідністю часто виявляється придатною або обмежено придатною до військової служби. 

Також треба розв’язувати питання оскарження рішень ВЛК, бо цей процес зараз фактично неможливий, а описані механізми з оскарженнями через вищі органи й навіть суд не працюють.

Так само, як і ВЛК, медико-соціальну експертну комісію потрібно повністю реформувати, нарешті ввести міжнародний класифікатор функціональності, який дозволить сформувати сервіси та пільги для військового з інвалідністю відповідно до його стану. Однак треба розуміти, що таку складну систему будуть запроваджувати роками. У короткостроковій перспективі важливо розв’язати питання корупції та бюрократизації чинної системи.

Іншою проблемою є відсутність доступу до інформації про реабілітацію військових, оскільки під час і після лікування військовим не надається повна інформація про те, яка саме допомога надалі їм потрібна і хто її може надати. Часто це все падає на плечі родин військових, які самі шукають інформацію, центри, які можуть їх прийняти, — зрештою вони змушені самостійно домовлятися.

Реабілітація має бути доступна військовим із найбільш ранніх етапів після поранення, а не гальмуватися бюрократією. Військові повинні мати вибір, де проходити реабілітацію. Зараз вони фактично мають більше за цивільних обмежень щодо вибору реабілітаційних центрів. Окрім цього, в усіх закладах як цивільних, так і військових, повинні працювати мультидисциплінарні реабілітаційні групи, щоб врятувати військових від втрати функціональності та від інвалідності. Також звільнених полонених потрібно забезпечити належною реабілітацію, а ще — давати їм право на звільнення зі служби.

Багато процесів в армії потребують цифровізації — від отримання статусу УБД (учасник бойових дій) до подачі рапортів та загалом електронного обміну різними документами. Зараз взаємодія з державою здійснюється переважно у паперовому вигляді. Є точкові ініціативи, які дозволяють отримати послуги, пільги, статус, документи, але це все відбувається хаотично і дуже довго. Держава має прискорити цифровізацію всіх інструментів і масштабувати їх на всі послуги для військових чи ветеранів. 

Відсутність дієвого механізму попередження та покарання за сексуальні домагання теж є великою прогалиною. Найбільшою проблемою під час розслідувань таких випадків є те, що вони відбуваються, як правило, без свідків. Тобто є слова потерпілих і є слова насильника, який часто є вищим за званням, а отже, більш авторитетним. Тут є також момент психологічного тиску — трапляються випадки, коли військові, вищі за званням, ніж потерпілий чи потерпіла, примушують їх до статевого звʼязку, погрожуючи відправити у гарячу точку чи перевести на нижчу посаду. Все це ускладнює ще й доступ органів правопорядку до частини для проведення розслідування, що у випадку скоєння такого злочину на передовій чи на прифронтових територіях, часто є неможливим.

Проблема існує також в процесі оскарження рішення, якщо військового притягують до адміністративної відповідальності. Суди часто не надсилають або надсилають із запізненням до частини копії рішення про притягнення військовослужбовця до відповідальності. Відповідно військовий не знає про потребу в апеляційному оскарженні, а згодом і зовсім пропускає строк, відведений на це.

Взагалі дисциплінарний статут ЗСУ містить перелік відповідних стягнень, втім не існує чітких визначених критеріїв правопорушень. З одного боку, це дає командуванню широкі повноваження в контексті притягнення до відповідальності, а з іншого — не дає можливість військовослужбовцям звертатися до статуту для захисту своїх прав.

Наприклад, за одне і те ж правопорушення, як-от запізнення на шикування, різні командири лише з огляду на власні переконання чи практичну складову можуть застосовувати різні види дисциплінарного стягнення. Один командир може дати зауваження, другий — догану, третій — сувору догану. Або ж до різних військових в одній частині за одне правопорушення можуть застосовувати різний вид дисциплінарного стягнення. Причина — субʼєктивне ставлення командира. І тут ефективного способу захисту військовослужбовця просто немає.

Ти, як людина, яка була майже на початку «Принципу», можеш поділитись вашими найбільшими «перемогами»?

Перше, як я вже казала, це правовий навігатор для військових у кількох диджитал-версіях. Друге — представлення концепції ветеранської політики разом з іншими громадськими організаціями. Також ми долучилися до запуску процесу цифровізації військово-лікарської комісії та до запровадження електронного обміну медичними документами між військовою частиною, ТЦК та лікарнею. Раніше військовому необхідно було самостійно збирати, надавати або надсилати велику кількість документів, переважно бути самостійно присутнім в різних точках країни для кожного етапу лікування. Тепер обмін такими документами здійснюється електронно.