Волонтерський штаб Зграя спільно з Українським медичним центром спортивної медицини Міністерства молоді та спорту України відкрили програму реабілітації для військових. На базі центру досвідчені лікарі та реабілітологи безплатно допомагають нашим бійцям відновитися від поранень завдяки масажам, фізичній терапії, заняттям у басейні тощо. Platfor.ma завітала до Центру спортивної медицини, де ми познайомилися з куратором програми, поговорили з лікарями та дізналися неймовірну історію військового Сашка, якого від смерті відділяв 1 см. Прочитайте — і розкажіть про програму тим, для кого це важливо.

Біля Центру спортивної медицини нас зустрічає Ілля — куратор реабілітаційного напрямку, — з милицями в руках. Одразу каже, що сьогодні познайомить нас з Санею, у якого потужна історія. Милиці теж для Сані — але ногу він пошкодив на днях, а взагалі-то його поранення — в руку. Поки чекаємо на військового, питаю Іллю, як він взагалі став куратором.

«Я взагалі-то шию аптечки та підсумки, — каже той, — З лютого постійно волонтерив і якось у штабі Зграї зірвав собі спину. Прийшов на реабілітацію, познайомився з військовими, втягнувся, то так і залишився працювати у цьому напрямку. У мене у самого була травма 12 років тому – займався скелелазінням і впав на тренуванні. Пів року наново навчався ходити, тож тема реабілітації для мене близька».

Сама програма працює вже близько 6 місяців. Команда Зграї давно розглядала подібну можливість, тому коли дізналася, що є центр, який хоче надавати реабілітаційну допомогу військовим, довго не думала. У волонтерського штабу були компетенції та контакти бійців, а в медичного закладу — експертиза та всі необхідні ресурси для допомоги у відновленні після поранення. Тож оперативно підписали меморандум про співпрацю.

У Центрі спортивної медицини з бійцями працюють лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, травматолог, невролог, дерматологи, фізіотерапевт, масажист. Загалом розглядають проблеми з опорно-руховим апаратом, тому додатково Зграя домовилася про співпрацю з басейном. Ілля каже, що це вкрай корисно, особливо для спини та кінцівок. Крім того, допомагають військовим ліками та уколами, якщо потрібно, а також намагаються закривати специфічні запити. 

«Всі лікарі вмотивовані, вони дійсно хочуть цим займатися. Тому я не переживаю за наших учасників. Наприклад, був один військовий, який приїхав зі Сходу взагалі без речей. Вже було прохолодно, а він без верхнього одягу. Лікарі це побачили й купили йому куртку», — розповідає Ілля. 

Найчастіші — мінно-вибухові поранення

Як нам розповідають реабілітологи, найчастіше приходять з мінно-вибуховими пораненнями — це уламки, часто роздроблена кістка та поранення кінцівок. Також бувають імпінджменти, коли руки нормально не підіймаються. Хлопці й дівчата носять броніки, що дає навантаження на поперек, підіймають важке, будують бліндажі. Це сильний тиск на плечі, внаслідок чого руки втрачають змогу підійматися. 

Приймати на реабілітацію готові з будь-якою проблемою — якщо це військовий з пораненням, травмою, або просто спина болить, тому що рюкзак тягав або бронік був важким. Відмовити можуть тільки в тому випадку, коли для допомоги немає кваліфікації, наприклад, якщо є поранення ока. 

Головне, щоб на реабілітацію до центру відпустив військкомат, адже зазвичай він діє за протоколом і відправляє у стаціонар. Якщо у військового, наприклад, поранений палець, йому немає сенсу займати койку та лікарів, якщо можна прийти до центру. Зграя навіть забезпечує транспортом, якщо людина маломобільна — зокрема тому, що відвідувати реабілітацію варто щодня. 

Реабілітацію вже пройшли близько 15 військових. Хтось з них повернувся на фронт, хтось ще десь лікується, хтось вже інтегрується у цивільне життя та працює. Щоб стати учасником, достатньо написати Зграї або зателефонувати за номером +380 93 912 16 94.

Лікарі збирають консиліум і розглядають кожен конкретний випадок. Там вони розуміють, чим можуть допомогти. В планах і психологічна реабілітація, але поки шукають відповідних спеціалістів. 

Ілля зазначає, що історій за ці місяці назбиралося багато. Розповідає про військову Оксану, у якої була контузія й збій з опорно-руховим апаратом. Вона прийшла на реабілітацію — її хитало, були запаморочення. Оксану відправили на МРТ голови, і коли зробили його, то знайшли пухлину на ранніх етапах. Зграя відправила її в Інститут нейрохірургії та влаштувала всі необхідні аналізи. Зараз Оксані зробили операцію, все добре й скоро вона прийде вже на реабілітацію. 

Розповідає Олександр, військовий на реабілітації

Перші дні з початку повномасштабного я знаходився у Києві. Мені подзвонив знайомий-земляк і каже: «Хлопче, ти ж працював у правоохоронних органах у Світлогірську. Мав справу зі зброєю. Звільнився автомат Калашникова, я знаю, що ти надійний». Кинув мені локацію і сказав приїжджати. То я взяв автомат і пішов на війну захищати рідних, своє місто, киян і кота, який залишився на Оболоні. Спочатку чергував і шукав ДРГ. Мені було спокійно, тому що я ніби стояв на сторожі Києва. 

Тоді в межах підрозділу ТрО, де я перебував, ми в активних діях участі не брали. Вже потім кілька разів мене переводили з роти у роту, і коли я опинився у третій, то побачив — людей готують до бойових дій, а командири — чинні військові, більшість з яких брали участь в АТО. Місяцями біля села Гребінки ми займалися кожен день тактичною медициною, військовою тактикою, круговою обороною тощо. Тоді я став тривожитися, що не зможу виконувати задачі через фізичний стан. 

За час праці в правоохоронних органах я пошкодив хребет. У мене були міжхребцеві грижі в усіх відсіках хребта, які я не зміг вилікувати остаточно. Питання я вирішив кардинально: звільнився з роботи, скинув зайву вагу, записався до спортзалу, переїхав в Одесу та закохався у дівчину. Коли переїхав до Києва, ходив в басейн, а потім в Криму займався підводним плаванням. А тут у тебе постійні навантаження — зброя, бронежилет, шолом і постійна фізична праця. 

У 20 числах травня поїхали на кордон Донецької та Луганської областей. Хочу колись туди повернутися, щоб згадати, де я лежав в окопі, де бачив бої, трупи, смерть побратимів. Я їх всіх любив, в моїй роті була яскрава команда. Наприклад, позивний Пономарь — у нього на Київщині розбомбили церкву, де він був дзвонарем. Він розізлився і, хоч 60 років дядькові, пішов добровольцем. 

В той страшний день мені дали завдання — донести до пацанів 65 кг патронів, хоча знали про проблеми зі спиною. По дорозі у мене відмовили грудний і шийний відсіки хребта, я раз 5 віддавав Богу душу, а потім збирався з силами та, зчепивши зуби, йшов. Я розумів — на передову я несу життя пацанам. Коли я дійшов до точки, розмовляв з Олегом, ще живим. Він виліз з окопів, їв свій сухпайок. А потім перший приліт — прямо в Олега, в грудну клітину. За його життя боролися 5 днів, але не врятували. 

Після обстрілу я відчув, ніби мені відірвало ліву руку. Вона просто висіла, боліла нереально, а я с переляку ще й прив’язав до неї два турнікети. Потім виявилося, що куля, вже втрачаючи швидкість, залетіла в шию, пробила сплетіння нервів лівої руки — сантиметр від сонної артерії. Пробила нерви, зламала верхнє ребро і зупинилася в сантиметрі від серця. Тоді я зрозумів, що я максимально фартовий, і продовжив відстрілюватися вже однією рукою. 

Нас в роті було 120 людей, а разом з пораненим ротним з облоги виходило 38 — інші були або двохсотими, або трьохсотими. Мене вивезли в перший евакуаційний пункт в напрямку Бахмута, там я одразу побачив двох медиків — такі м’ясники, всі в кісткових тканинах, крові, мізках, великі й серйозні мужики. Вони кружляли навколо двох хлопців — в одного відірвало ноги, а другому прилетіло пряме попадання, пів голови не було. Я зрозумів, що можу піти покурити. Вже на другій евакуаційній базі мені зробили першу перев’язку, потім завезли в Бахмут, де зробили рентген, а далі перевезли в Дружківку. Там вже зробили операцію, вийняли кулю, евакуювали в Дніпро. 

Згодом познайомився з Валентином, теж військовим, який отримав поранення в руку. В Україні лікарі не змогли йому допомогти, але він потрапив до Латвії, де світило європейської мікрохірургії Мартін Капіцкіс зробив йому операції. В результаті рука у Валентина запрацювала. Тепер він керує машиною, катається на байдарках. Тому коли мені подзвонили та запропонували поїхати в реабілітаційний центр в Латвії, в Юрмалі, я погодився. 

На прийомі Капіцкіс сказав, що треба буде зшивати нерви, направив на обстеження і після них призначив дату операції. Я готувався, сам робив терапію вдома, ходив до реабілітолога, не запускав стан, вживав ліки. 8 грудня 2022 року операція пройшла добре, трохи побув у лікарні, потім відправили знову в реабілітаційний центр. І далі все пішло як по маслу. Я повернувся в Україну.

Сюди я потрапив завдяки волонтерській організації Зграя. Дізнався про ініціативу випадково десь в травні — мені хтось скинув посилання, я написав і прийшов. Допомагають з усім, навіть з ліками, якщо я не можу їх знайти. От зараз мені принесли милиці, тому що я травмував ногу. Також надали доступ у басейн, заняття в ньому правда допомагають. Невропатолог, дерматолог, травматолог — всі до мене чудово ставляться та переймаються моїм станом. У центрі навіть медсестри, які б у звичайній клініці чаї ганяли, плетуть маскувальні сітки та кікімори для снайперів. В останній раз передавали їх на Луганський напрямок. 

Я ходжу до реабілітолога, в басейн, масажиста відвідую часто — щодня по буднях, а вихідними роблю вдома вправи. Прогрес видно щотижня, головне бути налаштованим на результат. Якщо немає зрушень після реабілітації, то це не в реабілітації справа, а людина ледача. Бо якщо слідувати інструкціям, робити вправи, займатися у басейні, то все буде. 

Все залежить від мене і я думаю, все буде добре. Порівнювати ту палку лікарської ковбаси замість руки, яка була рік тому, і кінцівку зараз —  то я вже і в лікті її згинаю і верх підіймаю. І дулю можу скрутити й кулаком пригрозити. Повністю рука не відновиться, тому що затягнули з усіма операціями. Але маємо, що маємо, я радію тому, що є. 

Ольга, реабілітолог

Я фізичний терапевт і займаюся реабілітацією у напрямку ортопедія. Це проблеми з опорно-руховим апаратом, грижи, біль в спині  та шиі. Коли болять коліна, не підіймається рука, або є нюанси з суглобами та м’язами. Моя задача — знайти проблему та відновити рухи без болю. Спочатку — м’язове тестування , перевіряю, чи працює суглоб, наскільки він згинається, як рука або нога підіймаються. Вивчаю повний об’єм руху і коли виникає біль. Потім роблю мануальну терапію, використовую м’які техніки, обов’язково без болю. Важливо виставити суглоб, щоб він в правильній амплітуді почав працювати, а вже потім добавляємо тейпування та ЛФК, (лікувальна фізкультура. — Platfor.ma). 

Ми щиро переймаємося долями наших пацієнтів і відчуваємо до них прив’язаність. Саме тому важко переживати моменти, коли їх забирають назад у військову частину посеред лікувального процесу. Військовим зазвичай дають місяць на лікування, після чого вони проходять ВЛК, де вирішується питання про подальшу реабілітацію. У такі моменти завжди не знаєш, чи повернеться людина. Як зараз, коли одному військовому вдалося значно покращити функції руки, але все ще не до кінця, і його терміново викликали назад у частину. Тому часто ми не можемо завершити лікування.

В ідеальних умовах необхідно дотримуватися світових медичних протоколів, які передбачають конкретний перелік етапів реабілітації та успіху для різних типів травм. Але через те, що частіше всього, виділяється дуже мало часу на реабілітацію і скоро повертатися у частину, то приходиться адаптуватись. 

Реабілітація – це завжди результат командних зусиль. Коли я спостерігаю позитивні зміни у військових завдяки реабілітації, я відчуваю гордість як за них, так і за всю нашу команду. У сфері ортопедії особливо цінним є те, що ти завжди бачиш плоди своєї праці. Іноді результати настають швидко, іноді потребують більше часу, але вони завжди з’являються, коли ви докладаєте зусиль.

Вражає сила духа наших пацієнтів. Часом ми радимо їм почекати, адже вони ще не повністю відновилися, пропонуючи ще кілька тижнів реабілітації. Але вони відповідають: «Ні, мені потрібно повернутися до моїх побратимів».  Незважаючи на поранення, їм нестерпна думка, що їхні побратими продовжують воювати, поки вони самі перебувають тут. Більшість наших пацієнтів – добровольці, багато хто з них вже має досвід участі в АТО, багато хто вже був декілька раз поранених і попри все, вони не втрачають оптимізму і віри у перемогу. Інакше навіщо все це.

В ідеалі треба слідувати світовим протоколам, за якими є перелік, що треба перевірити при тому чи іншому пораненні. Наприклад, 80% здорового об’єму руху має відновитися. І тоді далі відправляють на домашнє відпрацювання. Але в воєнний час все працює трохи по-іншому. 

Володимир Секретний, медичний директор Центру спортивної медицини, лікар збірної України з хокею 

Наш заклад профільно займається спортсменами, і значна частина роботи — це реабілітація. Тому, коли розпочалася війна, ми не могли стояти осторонь. Наш керівник В’ячеслав Черненко з першого дня знаходиться в лавах ЗСУ. Він допомагав ініціювати зустрічі з нашим профільним міністерством, допомагав з дієвим механізмом щодо реабілітації. Ми самі спочатку шукали місця, звідки військові виходять після первинної консультації, зверталися до громадських організацій та благодійних фондів. Так почали нашу співпрацю зі Зграєю. Ми допомагаємо одне одному — контактами та експертизою. 

Ми орієнтувалися на те, що це будуть військові з постоперативними діагнозами, і ми будемо робити те саме, що й зі спортсменами. Але насправді специфіка травм інша. Зокрема опікові та мінно-вибухові, які після того супроводжуються контрактурами, це порушення рухів у суглобі, з парезами та паралічами, що у спортсменів рідко зустрічається. Для нас це був виклик, проте ми розробили дієву систему. Кожен військовий проходить комісію різних спеціалістів, щоб точно встановити діагноз і призначити програму. 

Центр є багатопрофільним, тому тут ми можемо взяти аналізи у хлопців, зробити їм кардіограму, їх можуть оглянути всі вузькі спеціалісти. Ми також можемо призначити інфузійну терапію, якщо треба ввести ліки крапельним шляхом. У нас є лікувальна гімнастика, фізична терапія, масаж, чудова апаратна фізіотерапії тощо. Є пацієнти, з якими треба роками працювати. Все не так, як зі спортсменами, що три-чотири тижні відновлення і ти вже готовий до змагань. 

Поки у нас немає штатного психолога, ми намагаємося комфортом і своєю турботою військових підтримати. Мені здається, багато хто з них відчуває себе дещо покинутими. Це пов’язано з тим, що війна як сніжний ком впала і наша сфера охорони здоров’я не була до цього готова. Тому ми виражаємо бійцям нашу подяку саме в цьому турботливому ставленні. 

Щоб стати учасником, достатньо написати Зграї або зателефонувати за номером +380 93 912 16 94. Передайте тим, для кого це важливо!