Civic Diplomacy Hub допомагає українським фахівцям у медіа, культурі та громадському секторі ефективніше представляти свою роботу на міжнародній арені. Через практичні тренінги та воркшопи учасники здобувають навички дипломатичного спілкування, вчаться переконливо комунікувати та розширювати мережу міжнародних контактів.

Програма резиденцій INDEX надає можливість українським та міжнародним дослідникам та медіафахівцям працювати безпосередньо в Україні, занурюючись у культурний та соціальний контекст країни. Резиденти отримують житло на місяць, робоче місце та доступ до культурних і інституційних програм, а також можливість презентувати свої проєкти публічно або обговорювати їх на семінарах з колегами-експертами.

Якщо у 2022-2023 роках було відносно легше домовлятися про проєкти чи забезпечувати українську присутність на міжнародних конференціях, то зараз ситуація змінилася: інтерес зменшився, увага світу розсіяна, а на деяких подіях українців серед спікерів просто немає.

Це сигнал, що нам доводиться бути більш гнучкими та винахідливими в тому, як ми розповідаємо про себе, свої реалії та потреби. Дипломатія працює контекстуально, а контекст у нас не змінюється: війна триває.

«Ідея не в тому, щоб говорити лише про Україну, а в тому, щоб вписати наші виклики у глобальні процеси, показати, що ми не унікальні в проблемах, але можемо бути унікальні в рішеннях завдяки своєму контексту. І ці рішення можуть стати в пригоді колегам з дуже багатьох країн», – Оля Мирович, голова Львівського медіафоруму.

Ми на тому етапі, коли вже зрозуміли власні комунікаційні прорахунки. Крім того, в Україні не вистачає сучасних освітніх продуктів у сфері міжнародних відносин та комунікацій, тому попит з’явився природно. Тож поява кожного нового напряму, зокрема й таких, як Civic Diplomacy Hub та Програма резиденцій INDEX — це важливо.

Паралельно відбувається зміна мислення: менше страху перед особистим брендом, більше готовності розвивати власну експертність. На це вплинуло і скорочення фінансування: бізнес виснажений, USAID пішов, грантів менше. 

«Це змусило нас розвивати й підсилювати ті ресурси, які в нас є. А хто є у мене? У мене є я, експерт. І експерт — це теж, з погляду комунікацій, інструмент. Інструмент і канал одночасно», — Олена Лобова, фахівчиня зі стратегічних комунікацій та тренерка Civic Diplomacy Hub.

Тому наша експертність і особиста присутність стають інструментом виживання, а накопичений досвід, зміна підходів і нова суб’єктність дають шанс побудувати сильніші спільноти та інституції, які здатні діяти впевнено і цілісно як всередині, так і назовні.

«Вхопити ідею — це одне, геть інше — зробити її здатною до життя в довгостроковій перспективі»

У цьому переконана Яна Барінова, директорка напряму «Україна» ERSTE Foundation.

Український напрямок взагалі виник лише в лютому 2022 року, тож хаос перших тижнів підсилився необхідністю терміново будувати процеси там, де їх ніколи не було. 

Але обмежений час був не найбільшим викликом для фундації. До 2023 року стало очевидно, що екстрений режим не може бути стилем роботи. Український контекст мав бути інтегрований у довгострокову стратегію фундації, а не розглядатися як тимчасова кризова ситуація. Тим часом багато інших донорів саме виходили з країни, випрацювавши свої короткі цикли реагування.

«Найбільшим досягненням особисто для мене є те, що ми не вигоріли, як донор і не зменшили свою присутність в Україні. Навпаки – створили цілісну екосистему підтримки та пройшли цей шлях від екстреної допомоги до стратегічних, багаторівневих, багатошарових програм», — Яна Барінова, директорка напряму «Україна» ERSTE Foundation.

Фундація вирішила залишатися в Україні й вибудовувати системну підтримку: професійну інтеграцію українців у Європі, посилення місцевих інституцій, розвиток культури, памʼяті, адвокації та міжнародної присутності. Позиція проста, але потужна: підтримка України сприятиме зміцненню Європи, а її перемога — продовженню європейського проєкту ERSTE Foundation.

Загалом ERSTE Foundation надає перевагу структурному мисленню та сталій взаємодії: розробляє методології, проводить impact review, діє не як «гаманець», а як співтворець проєкту. Переважна частка бюджету спрямована на довгострокові серійні гранти, а не на одноразові вливання.

Тому два нові проєкти, які підтримує фундація — Civic Diplomacy Hub та Програма резиденцій 2026 INDEX — виконують різні ролі в одній логіці. Civic Diplomacy Hub допомагає підсилити голос українців, які вже адвокатують українські позиції у світі, покращити їхню комунікацію та зробити максимально ефективною. А Програма резиденцій дозволяє українським та міжнародним фахівцям досліджувати Україну зсередини. Це, по суті, дзеркальні інструменти однієї мети.

Мета фундації така, щоб згодом партнер міг існувати й без її підтримки. Тож і працює організація не як класичний донор, а як стратегічний партнер. Разом з партнерами формує рамки проєктів, ділиться експертизою, мережами та допомагає розвивати інституційну спроможність. А фінансування — це лише один інструмент у значно ширшому наборі. 

Українському голосу дедалі складніше пробиватися крізь втому глобальної уваги, а конкуренція за міжнародні ресурси стає щоразу гострішою. Civic Diplomacy Hub задуманий як бустер, що має посилити українську присутність на глобальному рівні й збільшити кількість компетентних голосів, здатних переконливо представляти країну. І тут Львівський медіафорум став природним партнером – завдяки досвіду роботи з міжнародними аудиторіями. 

На відміну від інших проєктів українського департаменту ERSTE Foundation, наприклад, Kyiv Media School, Civic Diplomacy Hub не обмежується медійною сферою. Тут цільова група значно ширша: керівники та кампейнери громадських організацій, лідери спільнот, які працюють із закордонними аудиторіями й хочуть просувати зміни у власних нішах. Пілотний етап має дати перші уроки та скоригувати підхід. Але вихідне завдання зрозуміле: зробити глобальний діалог про Україну менш хаотичним і значно професійнішим.

«Ми шукали формат, який справді відобразив би те, що ми хочемо робити. Люди, які створюють сильні українські проєкти, часто залишаються десь у тіні міжнародної уваги. Не тому, що проєкти слабкі, а тому, що їм десь бракує видимості й розуміння того, як вибудовуються міжнародні зв’язки й спільноти. А без цієї видимості важко будувати солідарність, що базується не на співчутті, а на “ого, це цікаво, цінно й важливо — давайте співпрацювати”», — Оля Мирович, голова Львівського медіафоруму.

Багато українських фахівців працюють в ізоляції, мають обмежений доступ до мережі колег, наставництва чи порад щодо ефективної міжнародної комунікації. Така ізоляція зводить нанівець зусилля, які потребують стратегічного мислення й чутливості до контексту, що, зрештою послаблює вплив їхньої роботи.

Тож Львівський медіафорум та ERSTE Foundation скооперувалися, аби почати розвʼязувати цю проблему. Під час створення Civic Diplomacy Hub спирались на досвід команди медіафоруму та експертизу фундації. Так з’явилась пілотна програма, що включає триденний офлайн-тренінг, роботу з менторами й розробку власних проєктів.

У програмі заміксували ґрунтовну теорію з практичними заняттями, а теми для тренінгу підібрали так, щоб учасники могли зміцнити власний голос у своїх секторах, зайняти впізнаване місце в міжнародних громадянських і культурних дебатах та опанувати підходи, які забезпечать тривалий вплив для представлення України за кордоном.

«Для пілотної програми офлайн був критичним. Три повні дні, проведені разом, створюють зовсім іншу динаміку: учасники не просто слухають лекції, а взаємодіють одне з одним. І програма організована так, щоби з перших годин вони могли відверто говорити про свої труднощі, про бар’єри, які заважають їм вибудовувати ефективний міжнародний діалог, і про те, що вони при цьому відчувають. Це дає зовсім інший рівень емпатії й розуміння», — Оля Мирович, голова Львівського медіафоруму.

Окрема частина була присвячена практиці дискусій. Творці Civic Diplomacy Hub використали формат Оксфордських дебатів: команди повинні були не просто захищати позицію, а будувати стратегічну аргументацію: планувати комунікацію, надавати контраргументи супернику, розмірковувати про те, з якою думкою має піти аудиторія. Це вчить мислити структурно й переносити ці навички в будь-які розмови, від професійних до побутових. І навіть у буденних ситуаціях інтегрувати меседжі про Україну природно.

«Такі глибокі формати онлайн зробити важко. Але коли вже є сформована спільнота й базовий рівень довіри, онлайн стає корисним для швидких зустрічей: обговорити новини, відкалібрувати позиції, побачити сліпі зони. Тож в майбутньому ми будемо чергувати різні формати», — Оля Мирович, голова Львівського медіафоруму.

Одним із ключових воркшопів була зустріч про вплив у міжнародних організаціях і роботу з партнерами. Тренеркою була Катерина Рябіко, яка понад десять років працювала на керівних посадах в ОБСЄ. Вона ділилася практиками, неписаними правилами й висновками зі свого досвіду. Для багатьох учасників це стало точкою переосмислення: що працює в їхніх підходах, що варто змінити, від чого відмовитися. У деяких навіть змінилося бачення стратегії власних проєктів.

Видимість допомагає долати ігнорування складного контексту, в якому ми існуємо. Один зі способів пробити цю ментальну бульбашку — системна взаємодія з міжнародним середовищем. Вона відбувається щодня і на всіх рівнях: від переговорів про зброю до розмов на дитячих майданчиках. І в кожному з цих вимірів у дієвців завжди є питання: що може підсилити мене, як експерта, як людину, яка представляє Україну у своєму міжнародному середовищі?

Говорити не як жертва, а як самобутня нація

Civic Diplomacy Hub навчає не лише говорити про проблеми. Іноземцям не завжди треба показувати весь бекграунд, їм треба бачити, що саме ми створюємо, чому це варте підтримки, чому їхня участь допоможе масштабувати ті успіхи, яких ми вже добилися. Це про комунікацію win-win: приходити з історіями перемог, а не зі списком скарг. І правильно, зрозуміло їх оформлювати. «Україна теж не має так себе представляти», — Ірина Домненко, тренерка Civic Diplomacy Hub, тренерка-фасилітаторка, співзасновниця Rakamakafo podcast.

«Я категорично проти підходу спілкування з позиції жертви чи прохача. За моїми спостереженнями, існує певне упередження щодо благодійних фондів: спершу до тебе ставляться скептично, бо “ти ж просити прийшов”. Мій внутрішній запит був у тому, щоб навчитися правильно себе позиціонувати і коректно комунікувати з іноземцями так, щоби вони бачили нашу силу, наші переваги та цінність, яку ми можемо запропонувати, а не людей, що просто просять допомоги», — Альона Онищенко, учасниця Civic Diplomacy Hub, Директорка департаменту комунікацій та партнерств благодійного фонду «Рідні».

У Civic Diplomacy Hub демонструють, як представляти Україну джерелом рішень. Показувати, що ми, українці, ведемо діалог на рівних, не зациклюємось на собі, що наш досвід і підходи можуть бути цінними для інших.

«Ми поєднуємо виклики, з якими зараз стикається українське суспільство — особливо сектор медіа та комунікацій — з глобальними тенденціями. Мета — дати чіткішу і ширшу перспективу: українці є джерелом не лише викликів, а й рішень», — Оля Мирович, голова Львівського медіафоруму.

Такий формат визрів із багаторічної роботи Львівського медіафоруму: щорічних травневих конференцій, спецпроєкту «Як здобувати друзів для України», розмов з українськими та іноземними експертами, а також із досліджень, які показали реальні потреби дієвців. Організація взяла ці інсайти й перетворила їх на тренінгову програму, де навчання, діалог і практика відбуваються одночасно.

«Першого дня ми працювали з власними відчуттями. Наприклад, коли тобі кидають маніпулятивну тезу типу “без компромісів із Росією миру не буде” чи “у війні винне НАТО”. Спочатку розбираєш, що ти сам у цей момент відчуваєш. Коли ти це проговорюєш, стає простіше і реагувати, і відповідати. Це потрібно відчути всередині та сформулювати для себе», — Світлана Мирончук, учасниця Civic Diplomacy Hub, комунікаційна менеджерка «Товариства Рафаеля Лемкіна».

«Ми не можемо бути завжди правими, бо ми є стороною конфлікту і маємо свої упередження. Мене це колись злостило, але потім я прийняла, що ми оцінюємо ситуацію зі своєї точки. І саме тут мені був потрібен сильний фасилітаційний підхід. Бо все, по суті, будується на людському вимірі, чи це дипломатія, чи побут: людина з людиною комунікує завжди — умовний українець та умовний німець обговорюють війну. І коли ми переходимо на спокійніший, аргументованіший рівень, іноземцям стає простіше нас почути», — Оксана Купер, учасниця Civic Diplomacy Hub, консультантка зі стратегічного розвитку та комунікацій.

Без «випадкових» людей

У Civic Diplomacy Hub працюють з людьми, які вже мають досвід. Вони — фахівці у своїх сферах, їх не треба «вчити», їм потрібен простір, у якому вони зможуть навчатися одне від одного, отримувати методичну підтримку та робити вправи, які запускають самоаналіз і професійне зростання. Багато хто просто не має місця чи спільноти, де їхній досвід міг би розкритися й примножитися. 

«Мені було цікаво, чи буде корисним те, що я роблю, для настільки досвідченої аудиторії. Люди з посольств чи міжнародних організацій уже знають і застосовують ці речі. І мені було важливо протестувати, чи мої підходи та методи працюють із такою експертною групою. Здається, що так», — Ірина Домненко, тренерка Civic Diplomacy Hub, тренерка-фасилітаторка, співзасновниця Rakamakafo podcast.

Надійшло багато заявок від тих, хто вже практикує адвокацію українських позицій за кордоном. 

«Дуже хороша, сильна група. Люди, з якими спілкуєшся на рівних, яким не тільки даєш свій досвід, а в яких і сам вчишся, береш якийсь досвід. Це справжня інтелектуальна насолода спілкуватися з такими персоналіями», — Олена Лобова, фахівчиня зі стратегічних комунікацій та тренерка Civic Diplomacy Hub.

На тренінг відібрали досить різнобічний склад учасників. У пілотній програмі взяли участь фахівці, які працюють з темою воєнних злочинів Росії, медицини, медіа, відновлення України, а також представники різних посольств. Багато з учасників націлені на різні географії: від Скандинавії до Латинської Америки та Центральної Азії.

Три дні наприкінці року

Три дні офлайн-тренінгу — це шанс вирватися з річного хаосу і зробити щось змістовне.

«У якийсь день ми працювали з емоціями — кожна група отримала свою. Я дуже хотіла, щоб мені попався гнів, бо зрозуміло, що з ним робити. Гнів дає силу. А мені дістався сум. І мені від цього стало… сумно. Але коли ми почали розбирати, що саме дає ця емоція, я зрозуміла, що вона теж може бути джерелом енергії, просто іншої. Сум виявився дуже життєдайним. Ніхто не хотів працювати із сумом, а вийшли ми з відчуттям, що це насправді крута емоція, з якої ще й можна творити», — Світлана Мирончук, учасниця Civic Diplomacy Hub, комунікаційна менеджерка «Товариства Рафаеля Лемкіна».

«Ворог воює з нами не лише на полі бою, а й у культурному просторі. Це величезна системна машина з колосальними бюджетами. Проте ми навчилися протистояти їй, створювати власні WOW-проєкти — часто без фінансування, але неймовірно креативні. Вони працюють грошима, а ми працюємо сенсами. І в цьому наша перевага», — Альона Онищенко, учасниця Civic Diplomacy Hub, директорка департаменту комунікацій та партнерств Благодійного фонду «Рідні». 

«Не забувайте бути добрими до себе. М’якшими. Нам і так постійно вказують, що ми не такі, що ми корумповані, невдячні, агресивні, не ті “зручні” жертви, яких хоче бачити Захід. Це нам скажуть усі, кому не лінь. Іноді просто треба дати паузу цьому внутрішньому критикові, який постійно шепоче, що ви “недо”. Він з’їдає ресурси. А ресурсів стає менше, бо ми менше спимо, менше відпочиваємо. Не треба витрачати силу на боротьбу зі своїм внутрішнім наглядачем. Направляйте її на відновлення, на висновки, і робіть те, що виходить добре — ще краще», — Ірина Домненко, тренерка Civic Diplomacy Hub, тренерка-фасилітаторка, співзасновниця Rakamakafo podcast.

Не лише «Україна у світ», а й «світ в Україну»: Програма резиденцій 2026 від INDEX

INDEX (Institute for Documentation and Exchange) — це культурно-дослідницька інституція, створена в лютому 2025 року у Львові. Її місія полягає в тому, щоб формувати справедливе, контекстуальне й точне уявлення про українські досвіди війни. 

«Йдеться не про вузьку юридичну “справедливість”, а про історичну й епістемологічну — щоб через 20–30 років у фільмах, книжках і підручниках українці впізнавали себе, а не вигадку з чиєїсь пропаганди», — Саша Довжик, директорка INDEX.

INDEX виросла із проєкту «Documenting Ukraine», який робить Інститут гуманітарних наук у Відні (IWM) разом із давнім партнером ERSTE Foundation. «Documenting Ukraine» зосереджувався на фіксації воєнної травми й зборі первинних свідчень. INDEX став наступним етапом: не лише документування, а й аналітика, рефлексія і створення великих форм — книжок, досліджень, виставок.

Після 24 лютого 2022 багато українців із культурної й медійної сфер працювали фіксерами для іноземних журналістів. Стало очевидно, що у світі майже немає адекватної експертизи про Україну: академія й медіа були русоцентричні. Тож ідея INDEX народилася саме з досвіду навігації іноземців усередині українських реалій.

«Українські експерти роками їздили працювати за кордон у структури різних інституцій. Але запросити іноземних дослідників на 4–6 місяців в Україну — інша історія. Для цього потрібно мати сильну інфраструктуру, налагоджені процеси, доступ до людей, архівів, середовища. Тільки тоді міжнародні дослідники будуть вмотивовані інвестувати свій час, досвід і свої знання в роботу тут, на місці», — Яна Барінова, директорка напряму «Україна» ERSTE Foundation.

Інституція документує досвіди війни зсередини українського контексту та вибудовує міжнародні інтелектуальні взаємодії. По суті, допомагає академікам, журналістам і митцям (з України та світу) сформувати адекватне, незатерте розуміння того, що з нами, українцями, відбувається.

«Ми вже проводили резиденцію у 2025 році, але більше у пілотному режимі. Скажімо, намацували формати, в яких нам цікаво працювати. Тож можна вважати, що торік ми цю програму обкатали й у 2026-му вона вже більш інституціоналізована», — Саша Довжик, директорка INDEX.  

У 2025 році серед резидентів були українська дослідниця кулінарних практик Марія Банько, історик Євген Захарченко з Харкова, британська журналістка та культурна оглядачка Шарлота Гіґґінс, яка у Львові завершувала книгу «Ukrainian Lessons», а також антропологиня Емілі Ченнел-Джастіс з Гарварду, історикиня пізньорадянської доби Орися Кулик (Канада), перекладачка і поетка Анета Камінська (Польща), політична економістка з Грінвічського університету Юлія Юрченко (Британія), філософ із Польської академії наук Бартош Войцек. Їхні проєкти різнилися за темами й масштабами, але об’єднувались однією умовою: робота мала бути створена тут, зсередини країни, а не шляхом акумулювання українських історій для подальшого експорту.

Наступного року резиденції Scholar in Residence відбуватимуться паралельно з окремою Ветеранською програмою. У межах резиденцій відібрали шість учасників: трьох представників академічного середовища та трьох фахівців із медіа. Їхні імена публічно анонсують вже у січні 2026-го, коли прибуде перший резидент/-ка. 

Загалом учасниками можуть бути як українці, так і іноземні дослідники, які працюють разом, перебуваючи у спільному професійному просторі. Резиденти отримують житло у Львові, робоче місце, доступ до культурної програми міста, інституційних візитів і можливостей для нетворкінгу. 

За потреби вони можуть обирати між публічною презентацією своїх напрацювань або закритим семінаром з 8-10 підібраними під тему експертами. 

«Ми призначаємо рецензентів, які ще глибше занурюються в цю тему і надають розлогий фідбек на роботу резидента чи резидентки. Це зазвичай добре працює, дає поштовх дослідженню. Щоб учасники краще орієнтувалися в українських контекстах, ми також залучаємо їх до програми інституційних візитів. У нас є інституції-партнери, з якими ми знайомимо учасників резиденцій, щоб у них була можливість поставити їм питання, які їх цікавлять», — Саша Довжик, директорка INDEX. 

Окремим напрямом є вже згадана Ветеранська програма, у межах якої працюють четверо українських ветеранів і ветеранок з мистецьким або гуманітарним досвідом. Вони долучаються до роботи паралельно з міжнародними колегами. Її мета — підтримати учасників у перетворенні власного воєнного досвіду на проєкти. Серед перших резидентів ветеранської програми — драматургиня й мисткиня Аліна Сарнацька та фотограф Микола Глібович.

Для INDEX та ERSTE Foundation принципово важливо, що міжнародні фахівці працюють не дистанційно, а всередині українського контексту, занурюючись у місцеве середовище. Робота будується на співпраці, доступі до локальних інституцій та експертних спільнот. Інституція прагне, щоб іноземні дослідники та репортери мали глибше розуміння країни, у якій працюють.

«Ми також ставимо резидентам просте, але принципове запитання: чому це дослідження має робитися саме зсередини країни? Якщо ви працюєте з українськими реаліями, важливо уникати екстрактивного підходу, коли досвід просто “виймають” і вивозять за кордон. Ми наполягаємо на іншому: знання мають створюватися разом з українськими колегами, у середовищі поваги й чутливості. Саме тому ми говоримо про документування і взаємодію, а не про одностороннє споживання чужого досвіду», — Саша Довжик, директорка INDEX.  

Одним із важливих партнерів INDEX є український ПЕН. Разом із ними інституція бере участь у волонтерських документаційних поїздках на деокуповані території. У цих поїздках беруть участь і резиденти. Це дає змогу побачити життя в Україні далеко за межами Львова чи великих міст, відчути реальність маленьких селищ і містечок, куди інакше навряд чи вдалося б потрапити.

Не розходимось

Буквально. ERSTE Foundation наголошує учасникам обидвох програм, що це — тільки початок спільної роботи. 

«Навіть коли завершиться fellowship, завершиться резиденція, закінчиться тренінг Civic Diplomacy Hub, ми все одно залишимося на зв’язку. ERSTE Foundation бачить себе вашим другом, партнером, ментором. Нам дуже хочеться зберігати стосунки з кожним учасником і поза межами програм. Це не лише слова — ми вже працюємо з багатьма нашими випускниками як донор та партнер. Навіть якщо не особисто, ми завжди спробуємо знайти тих, хто з нашої мережі захоче та зможе підтримати ваш проєкт», — Яна Барінова, директорка напряму «Україна» ERSTE Foundation. 

Сьогодні багато говорять про renew, rebuild, restart і recover. Та всі ці «re» мають сенс лише тоді, коли за ними стоять люди, готові діяти. Саме тому для ERSTE Foundation найціннішою інвестицією залишається human capital.