Війна приносить безліч болю та страждань. Але й чимало прикладів героїзму, підтримки та самопожертви. Після прильотів в Україні завжди знаходяться люди, які готові включатися у роботу рятувальників. Проте навіть допомагати варто правильно та розважливо. Ми поговорили з керівницею пресслужби ДСНС України Світланою Водолагою щодо того, куди бігти, що везти та як себе поводити, якщо в вашому місті сталася надзвичайна ситуація і ви хочете допомогти.
Уявімо, що в місті сталося влучання, наприклад, в житлову будівлю. А я — проактивна громадянка, яка хоче допомогти. Що робити першочергово?
В будь-якому випадку, на першому місці — безпека. Звичайно, це свідомий вибір кожного, але ми рекомендуємо спочатку дочекатися завершення повітряної тривоги, а потім вже ухвалювати рішення та кудись їхати. Другий крок — перевіряти на офіційних джерелах і сайтах відомств, які займаються порятунком, інформацію про те, чи взагалі потрібні волонтери. Це можуть бути ресурси тих об’єктів, що потрапляють під обстріл, а також сайт і соцмережі ДСНС. Ми рідко пишемо про потребу, але таке буває.
При виникненні будь-якої надзвичайної ситуації створюється штаб з ліквідації її наслідків. До його складу входять представники місцевих органів влади, відповідних служб та відомств, ДСНС та Національної поліції, які акумулюють сили й засоби, здійснюють комунікацію з постраждалими. Зокрема домовляються про переселення людей туди, де вони будуть тимчасово перебувати, якщо втратили житло. Загалом штаб організовує процес і створює умови, щоб якомога швидше ліквідувати надзвичайну ситуацію та допомогти постраждалим. Але в Охматдиті 8 липня, наприклад, функціонував окремо їхній внутрішній штаб, адже там була специфіка — дітки, ще й з діагнозом.
Під час надзвичайних ситуацій ми не завжди можемо кликати звичайних громадян до розбору завалів. На місці є керівник ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, який несе відповідальність за те, що там відбувається. Тому, якщо через необачність, хибні дії або просто випадковість хтось, не дай боже, загине, то винний буде він. Тож на майданчик зазвичай не допускаються цивільні.
На початку повномасштабного вторгнення люди, які все ще знаходилися в столиці, телефонували в ДСНС та пропонували допомогу. «Давайте ми приїдемо власноруч розбирати завали, тільки скажіть». Тоді у нас на офіційному сайті відкрилася реєстрація волонтерів, окремо через районні адміністрації створювали групи з добровольцями, які готові допомагати. Ми їх залучали на розбір завалів або прибирання територій, зокрема виїжджали в Гостомель та Бородянку. Проте працювали вони виключно там, де це безпечно. Тому що розгрібати зруйнований будинок можуть тільки професійні рятувальники. А от прибирати територію біля нього або на вулиці — й просто цивільні.
Але ж 8 липня, коли прилетіло по Охматдиту, на місці були сотні цивільних.
В Охматдиті був унікальний випадок. На моїй практиці я вперше бачила таку кількість людей, які були на місці та кинулися розбирати завали ще до прибуття рятувальників. З професійної думки я мала б сказати, що це неправильно, адже вони могли постраждати. Проте з людської — це було вчасно та сміливо. Люди, які тоді ринулися допомагати, ніби летіли звідусіль. Вони боялися лише одного — що під уламками будуть діти, які можуть загинути. Тому я не можу сказати, що не треба було цього робити.
Діти всі вижили, хоча серед дорослих двоє загиблих. Тому одна з важливих рекомендацій — не ігнорувати сигнал повітряної тривоги. Адже, на щастя, працівники Охматдиту дотримувалися цього алгоритму, персонал і діти спустилися в укриття. Це і врятувало більшість.
А що взагалі варто вести на місце події — їжу, воду, ліки?
Уніфікованих правил немає. Для Києва алгоритм вже блискавично відпрацьований, тому, якщо щось сталося, загін швидкого реагування Червоного хреста України та інші громадські організації забезпечують їжею та водою. Я вже й не пам’ятаю, коли наші рятувальники працювали голодними. Тому люди згуртовуються дуже швидко. В будь-якому випадку, коли ви приїжджаєте на місце надзвичайної ситуації, треба знайти штаб і запитати, що дійсно потрібно і як допомогти. Зазвичай на місці можна знайти штабний намет, а також намет правоохоронних органів.
Коли я приїхала додому вранці після роботи на локації Охматдиту, то відкрила чат під’їзду і побачила, що одна жінка почала збирати гроші на підгузки для лікарні та всіх спонукала допомогти. Проте вона не запитала потреби в самої установи. Тому що ввечері до Охматдиту навезли не тільки підгузки, а навіть багато ліків, які були непотрібні. Лише працівники медичної установи точно знають, в чому є необхідність.
Але бувають непередбачувані історії. Коли стався підрив Каховської ГЕС, шукали людей з моторними або надувними човнами. Тоді згуртувалося безліч волонтерів, які займалися порятунком людей і тварин. Вони не чекали, коли їх покличуть, а самі їхали допомагати й дали шанс на життя іншим. Тому іноді комунікація може забрати певний час.
Багато дезінформації навколо, коли стаються якісь надзвичайні події…
Адже це емоції. В кризових ситуаціях можна ухвалити неправильні рішення, а шахраї цим користуються. Якщо вже хочете фінансово підтримати постраждалих, йдіть або до них напряму, якщо є офіційний рахунок, або до перевірених організацій: які мають офіційну реєстрацію, прозору звітність і позитивний імідж в суспільстві.
Ми часто залучаємо до своїх інформаційних кампаній блогерів, тому що у них є аудиторія. Проте не всім їхнім активним зборам, які з’явилися тут і зараз можна довіряти. Краще все ж слідкувати за офіційними сайтами або хоча б дізнаватися через пресслужбу, чи залучали вони до збору якогось інфлюенсера.
Якщо я вже ухвалила для себе рішення попри все їхати й розбирати завали, то що мені треба з собою мати?
Якщо ми все ж залучаємо добровольців на місце ліквідації, то, як правило, там у нас є будівельні рукавички, каска та яскравий жилет, щоб людина була помітна. Якщо це все у вас є, то, звичайно, беріть з собою. Також не зайві маски на обличчя, щоб захиститися від пилу. Ну і варто обирати одяг, який потім не шкода викинути. Часто також допомагають виробники або продавці будівельних матеріалів, дають якісь з цих речей.
А якщо роботи продовжуються вночі, то чи працює для добровольців комендантська година? Можна залишитися допомагати?
Жодного разу не стикалася з тим, що після комендантської розганяли людей, які допомагають розгрібати завали на місці. Бувало, що ми вночі виїжджали на місце — там вже активно працює молодь, по периметру стоять правоохоронці й не виникає жодних конфліктів. Мені здається, це виключення, яке підсвідомо для себе ухвалили всі.
Також тонке питання щодо постингу в соцмережі — чи варто взагалі ділитися знімками або відео з місця, наприклад, влучання?
Ми завжди попереджаємо — варто зберігати інформаційну гігієну, краще взагалі нічого не постити мінімум три години після подій. З одного боку — так, треба показувати світу, що відбувається. Але ми маємо розуміти, у який спосіб, коли ми це робимо і як ворог використає цю інформацію.
В Охматдиті стільки кинули сил і ресурсів для порятунку дітей з-під завалів, що потім приїхали військові, працівники поліції та Нацгвардії. У багатьох силових структур мілітарна форма, тобто вони виглядають, як військові. І я пам’ятаю, як когось з них поставили в шеренгу по двоє, яка потім рушала строєм. Хтось зняв це на відео, його виклали в мережу і росіяни одразу стали кричати, що в будівлі Охматдиту була не лікарня, а військовий штаб. А це відео нібито стало доказом, тому що дійсно так виглядало. Тому треба робити так, щоб потім ворог не зміг використовувати наш контент у власних цілях. Він не буде нехтувати будь-якими засобами.
Чого ще точно не варто робити на місці?
Не варто вестися на емоції. Буває, що людей не пускають на місце правоохоронні органи, тому що зазвичай ті його огороджують. Рватися і сперечатися — навіщо? Краще дослухатися до служб, які працюють на місці. Якщо вас туди не пускають, а ви хочете допомогти, то варто звернутися до штабу й офіційних представників, які є на місці. Крім того, там завжди є наші психологи у формі з відповідним написом на спині. Вони також можуть підказати.
А яку функцію на місцях надзвичайних ситуацій виконують психологи?
Психологи взагалі важливі учасники процесу, тому що бувають різні стресові ситуації. Вони спілкуються з людьми, які постраждали або у яких під завалами знаходяться близькі. Якщо батьки живі, а в будинку залишилася їхня дитина, наприклад, то це може закінчитися дуже погано, якщо не буде працювати спеціаліст. Їхнє першочергове завдання — заспокоїти та стабілізувати людей. Вони бачать їхній емоційний стан, відстежують, у кого може статися панічна атака або, того гірше, серцевий напад. Тому психолог справляється з критичними ментальними станами та в разі чого запрошує медиків, які першочергово все ж займаються пораненими.
Крім того, такий спеціаліст може дізнатися, скільки людей можуть бути під завалами. Якщо влучили в житловий будинок, то сказати, скільки точно там перебувало осіб, дуже важко. Прописана кількість може значно відрізнятися від фактичної. Тому ті, хто працюють на місці, беруть списки від керівної компанії або ОСББ, офіційну статистику щодо мешканців. Потім правоохоронці опитують тих людей, які вижили, і поквартирно їх викреслюють. Так первинно проводяться розрахунки. А потім своїми даними діляться психологи, які розмовляють з людьми та з’ясовують інформацію.
Якщо я втомилася допомагати, але совість не дозволяє піти, то що робити? Коли настає той момент, що розумієш — ну можна і додому?
Зазвичай ми не розраховуємо на допомогу цивільних, а орієнтуємося на власні сили. І відправляємо ту кількість сил і засобів на ліквідацію надзвичайної ситуації, яка там потрібна. Тому якщо у нас є волонтери, які допомагають, — це фантастично і ми дуже вдячні. Але не треба себе знесилювати або звинувачувати, ви вже зробили надбагато.
Часто можна побачити, як на місці багато рятувальників, але хтось працює, а хтось — ні. І люди можуть сказати: «От якби ви зараз всі разом накинулися, то швидше б дістали людей з-під завалів». Насправді ні. По-перше, рятувальники теж люди й мають відпочивати, для цього є певний алгоритм з чітко прорахованим часом. По-друге, ситуації бувають різними й коли є загроза обвалення конструкцій, то відводять людей і на об’єкті працюють або верхолази, або мінімальна кількість спеціалістів. Спочатку вони будуть знімати те, що може обвалитися, щоб дати можливість всім рятувальникам включитися у роботу. Навіть в мирний час, коли у Дарницькому районі був вибух газу, то в одному місці понад три рятувальники не могли діяти, тому що був високий ризик.
Звичайно, бувають страшні масовані атаки, як-от в цьому році 2 січня та 8 липня, або 29 грудня минулого року. Але в будь-якому разі ми відправляємо першу групу і та в разі необхідності просить підкріплення. Якщо не вистачає сил з Києва, ми залучаємо додаткову допомогу з області.
Іноді здається, що ви дізнаєтеся про приліт магічним чином, так швидко вже на місці. Але якщо десь поруч зі мною стався вибух, чи варто мені повідомити про це і як?
Звичайно, краще подзвонити, ніж розраховувати, що це зробить хтось інший. Якщо ви стали свідком будь-якої події, навіть звичайної пожежі, то телефонуєте у відповідну інстанцію. Пожежа або приліт — 101. Побиття — 102. Приліт — 112. Варто назватися, зазначити ваш номер телефону та адресу. І можливо будуть додаткові запитання, залежно від ситуації. Буває таке, що прилітає на ріг вулиці, а в результаті нам дають різні адреси залежно від того, де стоїть людина, яка телефонувала.
Треба чітко відповідати на запитання диспетчера та залишатися на зв’язку аж поки вас не відпустять. Якщо є вже виклик по цій справі, то вам скажуть: «Знаємо, підрозділи в дорозі». Якщо вам так не відповіли, значить — ви перший і вас будуть додатково розпитувати. Як мінімум, щоб розуміти, яку техніку відправляти. Якщо це пожежа, то треба знати поверх, адже є автодрабини різної висоти. Якщо на місці не пожежа, а руйнація, то ми розуміємо, що треба відправляти більше не автоцистерн з водою, а спеціально обладнані рятувальні автомобілі. Диспетчер завжди питає те, що потрібно знати, щоб якнайшвидше надати допомогу. Адже саме це — наша задача і наша робота.