29 вересня 1941 року євреї пройшли «Дорогою смерті»

Напевно, найвпізнаванішим терміном в цьому контексті є «Дорога смерті». Це шлях, який тисячі євреїв пройшли від Лук’янівської площі по вулиці Мельникова до вулиці Дорогожицької, щоб в результаті стати жертвами одного з найстрашніших геноцидів в історії. Перед цим по місту розвісили оголошення та наказали всім євреям зібратися в назначеному місці.

29 вересня 1941 року люди схопили найважливіші речі, щоб в оточенні поліції рухалися до Бабиного Яру. Більшість з цих людей була впевнена — на них чекає евакуація в безпечні місця. Однак уже в цей день нацисти розстріляли близько 22 тис. євреїв, а загалом за ці пару вересневих дні в Бабиному Яру загинула 33 771 людина.

Процес був настільки ж жахливим, наскільки організованим

Після ходи в оточенні нацистів люди опинялися на широкому майданчику з земляним насипом навколо. Їх змушували віддати всі свої речі та роздягатися наголо. А потім — бігти групками без права на зупинку аж до схилу. На протилежному боці знаходився кулеметник, а коли євреї зупинялися на краю, він відкривав вогонь — і жертви падали на дно яру. Так відбувалося кілька годин поспіль. Окупанти ділилися на організовані групи за завданнями: розстрілювати, укладати трупи в яру, сортувати речі, супроводжувати до місця страти.

Вбивали не тільки євреїв

Ще 27 вересня 1941 року у Бабиному Яру вбили 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, що знаходилася неподалік самого урвища. Де саме це відбулося — невідомо.

За два роки окупації Києва  нацисти страчували не тільки євреїв, а й ромів, українських націоналістів, військовополонених та всіх, хто бодай якось міг натякнути на непокору та зрадницькі настрої. Розстрілювали навіть порушників комендантської години.

Наймолодшій жертві було всього три дні, найстаршій — 103 роки. Зокрема загинули у Бабиному Яру українська поетка Олена Теліга разом із чоловіком Михайлом Телігою, а також футболісти київського «Динамо» Микола Трусевич, Іван Кузьменко та Олексій Клименко.

Достеменно навіть невідома кількість жертв

За оцінками істориків, приблизний діапазон — від 70 до 150 тис. людей. Але точна кількість невідома, адже нацисти всіляко замітали сліди. Проте відомо, що більшість жертв — євреї. Окупантам вдалося знищити майже все єврейське населення Києва менше ніж за два тижні —  в період від 29 вересня до 11 жовтня 1941 року.

Пісня «Портрет Шифреле». Мордекай Гебіртіг написав цю пісню в Кракові в грудні 1939 року. Його донька, Шіфре, жила у Львові та була розлучена зі своєю родиною, коли радянська влада анексувала Львів. У цій пісні Гебіртіг, дивлячись на фотографію доньки, уявляє, що розмовляє з нею. Вона запевняє його, що війна скоро закінчиться, і вони возз’єднаються — Меморіальний музей Голокосту (США).

Нацисти знищували докази злочинів

Саме урочище Бабин Яр — невипадковий вибір. Ландшафт місцини, рови та яри, а також віддаленість від центру міста допомагали втаємничувати злочини від очей іншої частини цивільного населення. Самі постріли приглушували музикою та шумом літака. Щоб заховати тіла тисяч вбитих, які лежали одне на одному, німецькі сапери підірвали схили так, що братські могили засипало землею. А військовополонених примушували вирівнювати ці насипи, щоб не виникало підозр. 

А у 1943 році під час відступу з Києва розпочалася так звана «операція 1005», в межах якої нацистське командування розробило спеціальні кремаційні печі. Братські могили розкопували, а тіла спалювали у цих конструкціях. Займалися цим в’язні Сирецького концтабору. Ці звірства завадили ідентифікації жертв, проте, наприклад, Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» відновлює поіменно всіх вбитих у цих подіях киян. Нині їм вдалося визначити понад 29400 імен. 

Більшість врятованих працювала на кремаційних печах

Врятуватися з Бабиного Яру вдалося небагатьом — задокументовано всього 29 таких випадків. Більшість з них була саме тими ув’язненими, яких змушували спалювати тіла раніше страчених людей. 29 вересня 1943 року близько 330 осіб спробували втекти, більшість з них розстріляли, проте 18 людей врятувалися й потім ще довго переховувалися від нацистів. Частина тих, хто вижив, — діти, яких рятували рідні або няні, подекуди ціною свого життя. 

Діна Пронічева — українська театральна акторка єврейського походження, одна з 29, яка могла врятуватися. Вона кілька разів потрапляла до рук нацистів, однак щоразу їй вдавалося втекти. До своєї смерті вона свідчила щодо злочинів Бабиного Яру. 

«Праведники “Бабиного Яру”»

Фонд «Пам’ять “Бабиного Яру”» у 1989 році встановив почесне звання «Праведник “Бабиного Яру”». Його присвоюють тим сміливим і добросердечним людям, які під час окупації Києва переховували у себе євреїв. Все, щоб наголосити — вони ризикували власним життям, допомагаючи іншим. Зазвичай ними були жителі окупованих територій різних національностей, часто великі сім’ї. Першим посмертно відзначили православного священника Олексія Глаголєва та всю його родину. За останніми даними, цим званням нагородили вже 4,5 тис. осіб. 

Пам’ять жертв Бабиного Яру вшановують по всьому світу

Радянська влада на початку не сильно й хотіла розповсюджуватися про трагедію у Бабиному Яру. Більш менш говорити про неї на державному рівні стали тільки після мітингу з нагоди 25 роковин у 1966 році. Тоді навіть провели конкурс на меморіал, який вшанував би пам’ять загиблих. Проте встановили в результаті не роботу переможців, — київських архітекторів Каракіса і Мілецького — а простий гранітний обеліск. Пізніше на його місці постав так званий «Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». Він обурив спільноту за межами Союзу, адже про євреїв навіть не згадали.

Проте згодом не тільки в Україні, а й в усьому світі скульптори та архітектори створювали свої монументи, які вшановують пам’ять жертв геноциду та висвітлюють різні його аспекти. У самому ж Бабиному Яру та навколо нього нині близько двадцяти різних пам’ятників. Зокрема відома «Менора», яку встановили у 1991 році на 50 річницю з першого масового розстрілу євреїв. Також є пам’ятний знак розстріляним у Яру дітям, дерев’яний хрест у пам’ять про 621 розстріляного члена ОУН, пам’ятник жертвам нацизму та окремо письменниці Олені Телізі тощо.

Тож пам’ять про жертв Бабину Яру продовжує жити. Згадайте про них сьогодні й ви.