«Українська партія шанувальників пива» (1990-ті)

Одна із перших іронічних партій незалежної України. Втім, була цілком офіційною: у 1992-му відбувся її установчий конгрес, того ж року організацію зареєструвало Міністерство юстиції. Щоправда, кількість членів партії ніколи не перевищувала 1,5 тис. людей, і у виборах в парламент вона жодного разу участі не брала, хоча мала незначне представництво у місцевому самоврядуванні.

Головними осередками партії вважалися Київ, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Миколаїв. Збіг чи ні — але саме у цих містах були великі пивзаводи. 

У 2000 році Українська партія шанувальників пива змінила назву на Партію підтримки вітчизняного товаровиробника. Тобто поширилася й на інші напої та продукти.

Результат: символічне представництво в органах місцевого самоврядування.

Віктор Ющенко та Помаранчева революція

«Разом нас багато — нас не подолати!» — співали на Майдані тисячі людей у помаранчевих шарфах і шапках. Кампанія Віктора Ющенка у 2004 році перетворилася на всенародне повстання проти фальсифікацій, корупції та проросійського вектору.

Оранжевий колір, хітова пісня і загальна атмосфера протесту стали головними символами тієї політичної весни посеред зими. Саме Помаранчева революція стала першою в історії незалежної України масовою перемогою вуличної демократії над режимом.

Результат: перемога у третьому турі виборів після революції.

До речі, символізм Помаранчевої революції був настільки потужним, що інші політичні сили навіть будували свої кампанії на основі протистояння з нею.

Майже вічна Юлія Тимошенко

Ймовірно, одна із найяскравіших постатей в українській політиці за всю історію. Встигла майже все: створити кілька канонічних образів, зокрема легендарний з косою, двічі побути прем’єр-міністеркою, стати третьою найвпливовішою жінкою світу за версією американського Forbes (2005) і навіть кілька разів посидіти за ґратами. Встигла майже все — тому що президентські вибори вона виграти так і не змогла, як не старалася. Зате створила чимало політичних мемів в дусі «Пропало все» чи «Вона працює».

Та й проти самої Юлії Тимошенко мемне озброєння використовували на повну. Приводи вона давала неодноразово.

Результат: одна із найпомітніших персоналій незалежної України.

Мілітарист Арсеній Яценюк із «Фронту змін»

Наприкінці нульових в Арсенія Яценюка сформувався образ молодого технократа в окулярах. Але на президентські вибори 2010 року він вирішив радикально змінитися — на білбордах, що заполонили країну, кандидат був зображений в мілітаристському стилі. Сам Яценюк пояснював це тим, що на його плакатах нібито намальовано те, що «реально є в Україні, оскільки в країні сьогодні прикордонний стан, і ми на межі економічного колапсу і політичного протистояння».

Втім, публіка не повірила. Перевтілення виглядало надто штучним.

Результат: 6,96% на президентських виборах. Менше половини від прогнозованого.

Темна сторона сили на виборах

Іноді українська політика із просто фарсу ставала фарсом концентрованим. З 2012 року Інтернет-партія України перетворила вибори на перформанс у стилі «Зоряних війн». Кандидат у шоломі Дарта Вейдера виступав перед виборцями, а, скажімо, на виборах нардепів 2014 року в списку партії були Імператор Палпатін, Степан Чубакка, Падме Амідала та Магістр Йода. А у 2015-му в  Одеську місьраду від Партії Дарта Вейдера балотувалися 15 Дартів Володимировичів Вейдерів, шість Дартів Миколайовичів Вейдерів, четверо Дартів Олександровичів и навіть одна Дарт Олександрівна. 

Перетворенням виборів на комедію займалися чимало українських політиків. Як і відтягуванням голосів тих, хто готовий робити вибір по приколу. Але про цих кандидатів можна сказати напевно — Темну сторону Сили обрали вони.

Результат: жодного мандата.

Проголосували «вдумчиво» проти Сергія Думчева

Білборди цього кандидата в мери та Київраду переслідували киян на кожному перехресті. Разом зі своєю партією «Рух за реформи» він запам’ятався найдорожчою (47 млн грн) передвиборчою кампанією до міськради у 2015 році. Слогани «Голосуй вдумчиво» і маскот-носоріг, здавалося, стали тоді символами Києва не гірше, ніж каштани, а ЗМІ були переповнені новинами в стилі «Сергій Думчев допомагає центрам для дітей з особливими потребами».

Щоправда, результатів від усього цього не було — на відео з такою назвою і через роки лише 77 переглядів. Самого кандидата так ніхто й не знав, а без політичної історії й чіткої програми Думчев став прикладом того, що гроші не гарантують нічого. Ну а згодом з’ясувалось, що цю епічну кампанію фінансували колишні соратники Віктора Януковича.

Результат: 1,84% на виборах мера Києва.

«УКРОП» — партія, яку виростили штучно

Камуфляж, зелений колір, знаменита символіка. А ще — скандали й специфічні люди. 

«УКРОП» з’явився наприкінці 2014 року, виступав на правоцентристських позиціях й намагався об’єднати учасників добровольчого та волонтерського рухів. Назва при цьому обігрувала зневажливу з боку росіян назву українців, які брали участь в АТО.

Саме з цим і був пов’язаний гучний скандал, коли символ рослини укроп, створений для бійців відомим художником Андрієм Єрмоленком, партія зробила своїм лого без дозволу. Втім, за пару днів ідеолог «УКРОПу» Геннадій Корбан заявив, що конфлікт врегульовано. Сам Геннадій був фігурою скандальною, а в медіа його називали одним із найближчих соратників Ігоря Коломойського й рейдером. Коли у цих двох людей почалися проблеми й конфлікти з владою, партія потрохи зачахла. А у 2020-му «УКРОП» де-факто припинив існування, трансформувавшись у партію За майбутнє.

Результат: епізодичне представництво в місцевих радах, розчинення в інших політичних проєктах.

Вила Олега Ляшко як політична програма

Вила, емоції, епатаж. Олег Ляшко побудував свій образ на театралізованому народному гніві. Він з’являвся на фермах, колоритно лаявся з усіма та їв землю на трибуні Верховної Ради.

Це працювало — принаймні деякий час. Особливо в селах і малих містах, де виборець жадав «простого героя». На виборах Президента 2014 року Олег Ляшко навіть зайняв третє місце після політичних важковаговиків Петра Порошенка та Юлії Тимошенко. Як казали численні експерти, цей успіх ґрунтувався не лише на яскравому образі лідера, а й на грошах близьких до Януковича сил. Однак врешті й образ втратив довіру — за вилами непросто знайти конструктив.

Результат: фракція у парламенті 2014-го, різкий спад підтримки після 2019 року.

«5.10», що переслідували українців

«Ми можемо стати найбагатшим народом у світі всього за одне покоління!» — обіцяв виборцям Геннадій Балашов. Головна ідея його заснованого у 2014-му популістсько-лібертаріанського проєкту «5.10»: скасувати всі податки, лишити тільки 5% з продажу та 10% соціального податку. У певний момент банери та графіті «5.10» заполонили всю країну, а ставлення до самого Балашова в партії нагадувало ледве не секту. 

У 2021 році в одному з телеефірів Балашов заявив, що буде принципово говорити російською мовою і назвав тварями тих, хто просить переходити на українську. Після цього телеканали перестали кликати його в передачі. Згодом проти нього відкрили одразу кілька справ зокрема з шахрайства. У 2021 році він виїхав за кордон і живе в США.

Результат: участь у парламентських (0,42%), мерських (11 місце) та президентських (0,17%) виборах. Усюди безуспішно. 

Серіал, що став реальністю

Актор і герой серіалу «Слуга народу» перетворив свій телевізійний образ на політичну кампанію. У 2019-му на виборах не було жодної традиційної полеміки — тільки відкритість, соцмережі й демонстративне протистояння з бюрократією.

На тих виборах Зеленський уникав чітких позицій, дозволивши кожному побачити в ньому «свого». І це спрацювало. Він став антисистемним месником для одних, надією на мир — для інших, новим обличчям — для всіх. Кампанія, що почалась як жарт, закінчилася найбільшою перемогою в історії українських президентських виборів.

Результат: 73,22% у другому турі.

Петро Порошенко — «Армія! Мова! Віра!»

Кампанія тодішнього президента будувалася на трьох стовпах. Церква (Томос), фронт (АТО), національна ідентичність — все це об’єднувалось у патріотичну риторику, яка мала мобілізувати електорат.

Однак кампанія прозвучала, як повторення самого себе. У країні, виснаженій війною та скандалами, лозунги Порошенка вже не надихали. Його перетворення з «олігарха-об’єднувача» 2014-го на «командира фортеці» 2019-го не допомогло.

Результат: друге місце, 24,45%. Поразка від Володимира Зеленського.

Кандидати-«двійники»

На жаль, відпрацьована в Україні технологія. Із середини 2000-х фактично на кожних виборах в бюлетенях можна було знайти однакові прізвища, а подекуди й  імена. Ціль — забрати голоси у справжнього кандидата через плутанину у бюлетені. І це спрацьовує — наприклад, на парламентських виборах 2019-го до Ради балотувався 161 кандидат-двійник у 48 округах, а загалом за них проголосували понад 90 тис. громадян. 

Результат: подекуди ефективно — у деяких округах двійники дійсно відбирали 1–2% в основного кандидата.

Бажаємо одного — щоб після наступних виборів поповнити цей список поганими прикладами нам не вдалося.