Platfor.ma вже розповідала про ініціативу FRIDA Ukraine. У березні 2026 року їй виповнюється чотири роки. Від маленької ініціативи — до великої організації з понад 1000 волонтерів, масштабними проєктами, складною логістикою та сильними партнерами. За цей час змінилося багато, але одне залишалося незмінним: FRIDA — це люди. Тож у день народження FRIDA розповідаємо саме їхні історії.
Ольга Пасічник
Олі всього 24. Вона — отоларинголог і вже два роки з FRIDA. За цей час Оля була у всіх регіонах, де працює FRIDA, у виїздах на прифронт та в дитячі будинки. Вона каже, що потреба насправді однакова всюди — щоб поруч був лікар, який не просто лікує, а й підтримує.
Найчастіше Оля стикається з хронічними синуситами або зниженням слуху. І часто ці стани стають хронічними не тому, що люди не хотіли лікуватися, а тому, що не було де і до кого звернутися.
З початку 2026 року Оля їздить на місії кожні два тижні. Лікарка вигадала власну маленьку традицію, яка підтримує і її саму, і пацієнтів під час місій — вона дає людям цукерки з передбаченням і чекає, коли вони розгорнуть папірець і усміхнуться. Одного разу дівчинка років десяти прочитала своє передбачення: «У твоїх руках майбутнє України, пам’ятай про це».
Про колег із місій дівчина каже, що це люди, які носять у кишенях світло і не знають слова «неможливо». «Ми постійно обираємо: жити чи просто існувати, залишатися в тіні чи простягати руку тим, хто цього потребує. Навіть коли світ переповнений темрявою, я обираю допомагати. Якщо хоча б одній людині від цього стає легше — я щаслива, бо тоді все не дарма», — каже Ольга Пасічник.
Борис Коваль
Борис Коваль доєднався до FRIDA у жовтні 2024 року. Досвідчений судинний хірург та флеболог, якого надіслати анкету на волонтерство переконали власні студенти. FRIDA для Бориса стала шансом задовольнити бажання бути корисним там, де спеціалізована допомога часто фізично недоступна людям.
Під час місій запит на огляд у Бориса — шалений. Найчастіше його пацієнти мають хронічні захворювання вен і варикозну хворобу в усьому спектрі проявів: від судинної сіточки, яка давно турбує пацієнта, до великих варикозних вен із набряками, змінами шкіри та навіть трофічними виразками. Також дуже багато звернень стосується ураження артерій. Часто це пацієнти, які палять, мають цукровий діабет або приходять уже тоді, коли проблема зайшла далеко — наприклад, коли темніє палець. Велика частка пацієнтів — це й ті, хто вже знає про свій діагноз і раніше звертався до лікаря, але зараз не має можливості регулярно обстежуватися чи консультуватися зі спеціалістом. Часто Борис веде і просвітницьку роботу — пояснює, що відбувається з судинами, як із цим жити й коли вже не можна відкладати лікування.
Для 47-річного хірурга найціннішим у місіях є людський контакт. Коли люди дякують просто за сам факт, що приїхали лікарі. Саме це й мотивує відірватися від своїх турбот, родини та їхати у далеку громаду десь на Сумщині, Запоріжжі, Харківщині чи Дніпровщині.
«Вони приходять із питаннями, сумнівами, страхом, але шукають відповідь і опору. І справді надихає, коли навіть одна консультація може “перемкнути” внутрішні вагання пацієнта: людина нарешті погоджується пролікуватися або зробити потрібний крок. Хтось після розмови вирішує оперувати варикоз у місцевих колег і перестає тягнути роками. Хтось починає приймати статини й реально знижує ризик того, що атеросклероз забере ногу. Оцей момент довіри й змін у мисленні пацієнта для мене і є тим світлим маячком, заради якого хочеться повертатися в місії», — пояснює Борис.
Водночас буває й зворотне: люди роками ігнорують проблеми зі здоров’ям, не переймаються своїм станом і часом приходять повторно, не виконавши жодної рекомендації. Окремо болить усвідомлення того, в яких складних умовах люди живуть і працюють у цих регіонах. Часто саме ці умови і є фоном, на якому хвороба роками залишається без уваги.
Для Бориса FRIDA — професійний виклик. Як організувати кабінет судинного хірурга там, де для цього немає звичної інфраструктури? Або спробувати амбулаторно допомогти пацієнту, з яким навіть у стаціонарі було б непросто впоратися? Треба швидко адаптуватися, думати ширше і працювати не лише як вузький спеціаліст, а як лікар, що має бути гнучким. З позитивів — відсутність тиску формальностей: «У місіях гостріше відчувається, що головний цензор тут — ти сам: твоя совість, твій професійний рівень і відповідальність перед людиною».
Микита Назіпов
28-річний лікар-терапевт та ендокринолог Микита Назіпов долучився до FRIDA у квітні 2025 року завдяки своїй одногрупниці з університету, а нині — медичній координаторці місій Крістіні Авраменко. Микита відправився на свій перший виїзд вже наступного дня після отримання сертифіката ендокринолога.
Найчастіше лікар буває у Дніпропетровській та Запорізькій областях. Для себе відзначає, що у великих містах і маленьких селах люди звертаються з різними запитами. Зокрема, у менших населених пунктах багато захворювань шлунково-кишкового тракту, з якими люди у великих містах звертаються значно рідше.
Микиті запам’ятався виїзд на Херсонщину. Це був його перший візит на деокуповану територію, перше знайомство з антидроновими сітками. Та справжнім відкриттям стали люди — щирі, самовіддані, щедрі. Лікарям принесли біляші, кавуни та виноград. Одна бабуся розповідала, що в неї більше немає дому. А після завершення прийому покликала Микиту за собою. Вона привела його до дідуся і після команди «Коля, відкривай» Микиті вручили запаси вершків, домашнього сиру та інших смаколиків. Це була вдячність від людей, які втратили все, але не людяність.
Коли місія закінчується й автобус FRIDA їде, Микита знає: більшість із цих людей знову не мають можливості звернутися до закладу охорони здоров’я. Їхня єдина надія — що Микита та інші лікарі ще повернуться.
«З FRIDA я бачу та відчуваю, що моя допомога справді корисна й потрібна, що крок за кроком пацієнт рухається у правильному напрямку. Особливо це відчутно, коли бачиш його вдруге чи втретє. Для мене це також велика спільнота, у якій допомагають одне одному, де можна обмінюватися досвідом і професійно зростати», — каже лікар.
Ольга Деркач
Оля Деркач — акушерка-гінекологиня, лікарка ультразвукової діагностики та онкогінекологиня. До FRIDA вона долучилась у лютому 2023 року. Оля була налаштована рішуче, але вагалася: «Я бачила, які класні лікарі працюють у FRIDA. Мені здавалося: ой, я ж не така крута, не така смілива, не така професійна, як вони. Але зрештою зрозуміла, що не потрібно бути ідеальною — треба просто робити те, що можеш».
З FRIDA Оля об’їздила багато куточків України. До повномасштабного вторгнення лікарка не так багато подорожувала країною. Зараз вона жартує, що FRIDA — це один великий і найемоційніший тур у її житті.
Дуже швидко Оля зрозуміла: на виїздах FRIDA як акушерка-гінекологиня вона не лише про огляди й обстеження, а передусім про «присідайте, я вас слухаю». Адже люди на прифронтових і деокупованих територіях часто глибоко поранені ментально. Саме цей емоційний зв’язок стає ключем до успішного лікування.
З часом пацієнтки телефонують не лише щоб поділитися результатами лікування, а й щоб сказати дякую чи привітати з чимось. Бувало навіть, що до свята декламували вірші. «У такі моменти розумієш, що й маленький жест роботи може стати величезним світлом для когось. І це надихає продовжувати робити свою справу», — каже Оля.
Оскільки пацієнтки Олі — жінки, її робота в місіях має ще один вимір. Гінекологиня часто працює з матерями, чиї сини пішли на війну. Нерідко з’ясовується, що ці жінки давно не були не лише на огляді у гінеколога, а й у будь-якого іншого спеціаліста. Бо їхній син зник безвісти, і в них просто немає мотивації піклуватися про себе.
Найважче чути історії про загиблих або зниклих безвісти дітей. Оля тут працює з набагато тоншими матеріями, ніж медичні терміни чи протоколи. Таким жінкам вона часто допомагає сформулювати сенси. Наприклад, каже: «Поки чекаєте хорошої звістки, поки чекаєте на свого сина з полону чи з війни, це гарна можливість подбати про себе, щоб зустріти його здоровою, сильною, красивою і щасливою мамою».
Іноді в цей момент вони вперше за довгий час посміхаються.
Іванна Романчук
Лікарка-стоматологиня Іванна Романчук долучилась до FRIDA у 2023 році — одразу, щойно побачила, що FRIDA запускає напрям Dental Care. Під час місій Іванна переважно надає хірургічну допомогу. Каже: люди на прифронті довго терплять біль та дискомфорт, адже їм нема до кого звернутися. Через це навіть звичайні стоматологічні захворювання доходять до стадії, коли єдиною опцією залишається видалення.
Молоді пацієнти часто зволікають із видаленням зубів мудрості. Для багатьох це перша «серйозна операція», на яку непросто наважитися. І дуже складно в тих умовах знайти лікаря і лікарню, де це можуть кваліфіковано зробити. Іванна зізнається, що саме така робота приносить їй найбільше професійного задоволення.
Один із найдраматичніших випадків стався з Іванною на Херсонщині. Це був один із її перших виїздів із FRIDA. Тижнем раніше росіяни підірвали Каховську ГЕС. Але давно запланований приїзд лікарів FRIDA відбувся. Херсон підтоплений, щодня під обстрілами. Лікарі працюють.
Артилерійські обстріли не вщухають, потрібно їхати з локації. Але до Іванни прийшов ще один пацієнт — дідусь. Коли Іванна видаляла йому зуб, один із коренів провалився у гайморову пазуху. Зробити рентген у тих умовах було неможливо. Іванна ризикнула виконати гайморотомію, адже не могла залишити його без допомоги. «Виє сирена, це такий сюр. Водії вже зібрали всі речі, нас змушували покинути лікарню, а мені вдалося зробити це вперше в житті. У приватних клініках ми такого часто не робимо», — згадує Іванна.
За кілька тижнів група лікарів приїхала знову. І першим їх зустрів той самий дідусь. З ним усе було добре.
Свою мотивацію лікарка описує дуже просто: «Я продовжую це робити, бо це найкраще, що я вмію. І це справді потрібно». Стоматологічна допомога — це завжди робота тут і зараз, із прямим втручанням. Її неможливо надати онлайн чи дистанційно. І коли люди не мають можливості вчасно приїхати до лікаря, навіть звичайні захворювання можуть ставати небезпечними для життя.
Іванну дуже надихає те, що навіть у віддалених і небезпечних громадах вона може робити якісну стоматологію на рівні київської клініки. Іноді пацієнти телефонують і просять надіслати ліки. На карті в цьому населеному пункті тривають бої, а в слухавці — реальні люди, які все ще там. І які бачать у медиках FRIDA своє спасіння.
Оксана Демидова
Перша місія дитячої неврологині Оксани Демидової не відбулася. Це був 2023 рік, і їхати мали на Лиманський напрямок на Донеччині. Але в день від’їзду стало зрозуміло: дістатися до локації неможливо — там уже точаться бої. Та Оксану не зупинив такий старт.
У FRIDA вона потрапила з роботи. Спершу до волонтерства долучилася її головна лікарка Анастасія Барзилович. Вона побачила, що окрім педіатрів, є потреба й у вузьких фахівцях. Тоді керівниця написала Оксані ключову фразу: «Дітям потрібна допомога». Оксані не потрібно було говорити нічого більше.
Одразу після її приєднання до FRIDA в організації відкрився напрям Little Hearts, який цілеспрямовано працює з дітьми: це візити у дитячі заклади, дитячі будинки, зокрема релоковані.
Переважно Оксана їздить у дитячі будинки, де живуть діти з важкими формами інвалідності. Часто вони майже не соціалізовані через свої стани. Великий відсоток пацієнтів — лежачі діти.
«Бачити дорослих людей, скажімо, 35 років, але які виглядають як діти — за розвитком і навіть зовнішньо, які важать 11 кілограмів… Уявіть собі: доросла дитина, яка важить 11–14 кг, руки й ноги якої складені у вузол. Це не для слабких людей. І це моя робота», — Оксана каже, що її давно вже мало що вражає — така специфіка професії. Але коли вона долучилася до напряму Little Hearts, дещо її таки вразило. Персонал, який опікується дітьми у цих установах. Адже лікар завжди бачить: дитину «причесали» під чийсь приїзд чи нею справді опікуються щодня. І коли це справжня турбота — це видно. Це дуже важка робота — морально, психічно і фізично.
Працівники дитячих будинків бачать: приїзди лікарів FRIDA працюють, дітям справді стає легше. Тож вони сумлінно виконують усі рекомендації. А коли місія повертається, на кожну дитину Оксана отримує записки — доглядальники фіксують усі зміни у стані та готують невеликий звіт про результати лікування. «Доки у нас є ці люди, які так безкорисливо займаються такими дітьми, цей світ буде стояти», — переконана Оксана.
Для Оксани FRIDA — це ще й можливість бути поруч із такими ж одержимими своєю справою людьми, які готові нехтувати власним комфортом, щоб допомогти. Якось мама Оксани після 12-годинної дороги на місію запитала у доньки: «Це ж так важко. А що ви робите всі ці 12 годин?» Оксана відповіла: «Мамо, не повіриш — ми говоримо про медицину. Про пацієнтів. Розбираємо клінічні кейси. Ми просто хворі на свою професію. І ділимося цією “хворобою” з іншими».
Валентина Астапович
Лікарка-офтальмологиня Валентина Астапович долучилась до FRIDA у травні 2023 року. Каже, рішення прийшло просто: вона бачила, наскільки велика потреба в допомозі на прифронтових територіях. У багатьох населених пунктах немає вузьких спеціалістів, а іноді й доступу до ліків. Часто є лише один лікар, який змушений бути фахівцем на всі випадки життя. Валентина зрозуміла, що не може стояти осторонь. Її досвід і навички можуть бути потрібні людям.
З FRIDA вона побувала у багатьох регіонах: у Херсонській, Запорізькій, Сумській та Миколаївській областях. Є і дитячі виїзди — до громад Київщини, а також до дитбудинків у різних областях.
Найчастіше на місіях Валентина бачить запущені офтальмологічні захворювання. Люди роками не мають змоги потрапити до лікаря. Часто вперше виявляється глаукома — іноді вже на стадії, коли зір серйозно пошкоджений. Багато пацієнтів мають неконтрольований цукровий діабет, що призводить до ураження сітківки, крововиливів та макулярних набряків.
Також часто трапляються запущені катаракти — люди знають, що потребують операції, але не мають можливості поїхати до великого міста або бояться залишати домівку через постійні обстріли.
Один із найсильніших спогадів для Валентини пов’язаний із поїздкою на Херсонщину наприкінці 2024 року. До неї прийшла жінка з дуже запущеним діабетом і важкою діабетичною ретинопатією. Коли лікарка пояснила, що потрібно серйозно зайнятися лікуванням і, можливо, перейти на інсулін, пацієнтка сказала, що її рівень цукру часто тримається на надвисокому рівні 16–22.
Інша жінка розповіла, що коле інсулін одним одноразовим шприцом цілий тиждень, бо не має можливості купити нові. Ще одна пацієнтка чесно сказала, що частину призначених ліків купувати не буде — бо всі гроші зараз ідуть на ремонт даху, який пошкодила ракета. «Це дуже боляче бачити. Коли розумієш, що людина могла б отримати допомогу, але обставини просто не дають їй цього зробити», — ділиться Валентина.
Окрема частина її роботи — дитячі виїзди. Там лікарка часто бачить дітей із вродженими патологіями зору або захворюваннями, які довгий час залишалися непоміченими. Але найбільше її вражає відданість людей, які працюють у дитячих будинках. Вихователі, медперсонал, працівники щодня виконують важку роботу, яка потребує і фізичних сил, і величезної душевної витримки. «Ці діти — вони всі такі світлячки, — каже Валентина. — Дуже щирі, дуже теплі».
Для Валентини FRIDA — це не просто волонтерство. Це спільнота людей, які підтримують одне одного і діють разом. Саме тому вона продовжує їздити на місії. «Бо я бачу результат. Я бачу людей, які вдячні за отриману допомогу — консультації чи інші маніпуляції. Для мене це дуже важливо».
Наталія Ковальчук
Лікарка-терапевтка та інфекціоністка Наталія Ковальчук долучилась до FRIDA у квітні 2023 року. Про команду вона дізналася в Instagram — через лікарок Крістіну Авраменко та Настю, інфекціоністку. Каже, одразу відчула: хоче бути частиною цієї спільноти.
Колись Наталія мріяла поїхати волонтеркою в Африку. Але війна змінила плани. Тепер вона волонтерить у власній країні. З FRIDA Наталія побувала у багатьох регіонах, але найчастіше її виїзди були на Херсонщину. Кожна місія залишає нові історії.
Одну з них вона згадує особливо. На прийом прийшла літня жінка, яка нещодавно виїхала з окупованої території. За два тижні до підриву Каховської ГЕС вона поховала чоловіка. Лише цієї зими змогла виїхати з окупації — кілька кілометрів дороги долали три доби, волонтери вивозили їх складними маршрутами. Тепер жінка живе у гуртожитку, має підозру на цироз печінки й каже: «Я навіть не можу потрапити на могилу свого чоловіка». «І таких історій дуже багато: забрана старість, забране дитинство, забрана молодість, юність», — говорить Наталія.
Інший епізод теж стався на Херсонщині. До лікарки прийшла 38-річна жінка, яка працює одразу на трьох роботах. Усе — важка фізична праця на землі. «Ці люди часто залишаються заручниками обставин. Хтось не може виїхати через стареньких батьків, хтось тримається за дім, а хтось пробував почати життя в іншому місті — і повернувся, бо не зміг знайти роботу чи житло», — каже Наталія.
Попри всі ці історії, кожна поїздка дає Наталії й силу. Бо на місіях вона зустрічає людей, які продовжують працювати, допомагати, підтримувати одне одного. «Коли бачиш таких людей у FRIDA, розумієш: майбутнє України не втрачено», — каже вона.
Олена Прошина
Лікарка-дерматологиня Олена Прошина долучилась до місій FRIDA у листопаді 2023 року. Свою першу поїздку вона пам’ятає добре — це було 25 листопада, у день народження її тата. Того дня вона поїхала на свою першу місію до дитячого будинку.
З того часу Олена виїжджала з командою на Сумщину, Чернігівщину, Херсонщину, а також брала участь у дитячих місіях. На виїздах вона працює з найрізноманітнішими дерматологічними запитами. Олена проводить дерматоскопію, онкопрофілактику, оглядає родимки, видаляє папіломи та інші новоутворення. Часто вона навіть запрошує на огляд людей, які прийшли на прийом до інших лікарів — якщо помічає на відкритих ділянках шкіри щось підозріле. Багато пацієнтів після видалення папілом жартують, що «ніби в салон краси сходили».
На дитячих виїздах важливою частиною роботи стають профілактичні огляди та розмови з підлітками. Наприклад, у дитбудинку в Таращі Олена часто говорить із дівчатами про догляд за шкірою — як правильно вмиватися, користуватися кремами, як дбати про себе. Для багатьох із цих дітей, які живуть в інтернатах, поруч просто немає дорослого, який міг би спокійно і по-людськи це пояснити.
Один із найемоційніших виїздів для Олени був на Чернігівщину — до її рідного селища. Вона змогла запросити місію FRIDA фактично до себе додому. На прийом приходили знайомі, сусіди й навіть її колишні вчителі. «Коли вони дякують і кажуть, що пишаються тобою — це дуже особливе відчуття», — говорить лікарка.
На прийомах часто трапляються історії, які надовго залишаються в пам’яті. Наприклад, жінка з Чернігівщини, яка сама виховує двох онуків, бо її син, донька і невістка служать у війську. Вона розповідала, що майже не має можливості поїхати до лікаря чи пройти обстеження. Тому місія FRIDA стала для неї єдиним шансом отримати допомогу. «Коли бачиш таких людей, розумієш, заради кого працюєш», — каже Олена.
Окреме місце в її серці займають дитячі будинки. Саме тому вона намагається повертатися в ті самі місця знову. Наприклад, у Таращу планує поїхати вже втретє — щоб діти бачили: це не випадковий візит, а людина, яка повертається і пам’ятає про них.
Сама Олена їздить на місії не так часто, як хотілося б: у неї двоє дітей — трирічна донька і син-першокласник. Але щоразу, коли є можливість, вона збирається в дорогу. «Це мій внесок у країну, у наше суспільство, у перемогу. Я просто не можу зараз робити інакше», — каже лікарка.
І є ще одна мрія, яка з’явилася після тієї поїздки на Чернігівщину. Олена дуже хоче, щоб кожен волонтер FRIDA одного дня зміг поїхати з місією до себе додому. Особливо ті, чиї домівки зараз залишилися на окупованих територіях.