В Україні давно почали з’являтися елементи безбар’єрності — рельєфне покриття на переходах, світлофори з аудіосигналами для людей із порушенням зору, пандуси біля громадських будівель. Проте справжня увага до людей з інвалідністю почала формуватися саме під час повномасштабної війни.

Передусім це видно у приватному секторі: бізнеси все активніше адаптують свої магазини, ресторани чи шоуруми доступними для всіх. Один із показових прикладів — шоурум бренду одягу DiaDia у центрі Києва. Тут вирівняли тротуар перед входом, забезпечили достатню відстань між стелажами й приміряльними для проїзду крісла колісного, розмістили таблички зі шрифтом Брайля.

У Львові інклюзивність демонструє Jam Factory Art Center, а в Запоріжжі, Івано-Франківську та інших містах — Veteran Hub, простори підтримки ветеранів і їхніх родин, де середовище продумане так, щоб люди з будь-якими фізичними особливостями почувалися комфортно.

Є дві головні складності у створенні інклюзивних просторів — фінансова та нормативна. По-перше, в Україні досі немає обов’язкових державних вимог щодо проєктування безбар’єрних об’єктів. Усе тримається на ініціативі підприємців, які усвідомлюють актуальні потреби суспільства і бачать у цьому не лише соціальну, а й етичну цінність. При цьому, на жаль, вистачає прикладів безвідповідального підходу, коли, наприклад, пандуси роблять під великим нахилом, сходи не оснащують поручнями чи спеціальна платформа-ліфт просто існує для галочки, не виконуючи свою функцію за потреби. 

По-друге, це завжди додаткові витрати. За даними UABuild за 2024 рік, реалізація інклюзивного простору коштує в середньому на 10–20% дорожче від базового ремонту. І хоча існують різні способи залучення фінансів чи матеріальної підтримки, вони зазвичай ефективні для благодійних проєктів або бізнесів із соціальною місією. 

Найсуттєвіші витрати пов’язані саме з питанням доступу до закладу. Для комфортного пересування людей на кріслах колісних необхідно забезпечити ширші проходи. Це може зменшити кількість столів або продукції, яку можна розмістити в торговому залі, тобто трохи вплинути на рентабельність. Втім, на етапі запуску це не завжди підвищує загальний бюджет: наприклад, може знадобитися менше меблів чи обладнання, тож фінансово різниця часто нівелюється.

Під час роботи над простором пекарні Good Bread from Good People ми задумували його як соціальний проєкт і запросили до співпраці будівельні компанії у форматі спонсорства (більше прочитати про цю унікальну пекарню варто тут. — Platfor.ma). Інвестувати їм потрібно було не кошти, а матеріали — залишки після інших об’єктів. Такий підхід дозволяє суттєво скоротити витрати й спрямувати зекономлені ресурси на створення інклюзивної інфраструктури.

Загалом простори варто адаптувати до барʼєрів, які спричиняють фізичний дискомфорт. Почніть з базових принципів:

Аудит та проєктування

Перший крок — детальний аудит приміщення й техзавдання. Комерційні простори — ресторани, кав’ярні, шоуруми — часто відкриваються у будівлях старого фонду, де спочатку потрібно відновити базову інфраструктуру. Додавання інклюзивності в такому разі — це окремий шар робіт, який потребує точних розрахунків і проєктних рішень.

Безбар’єрність — це не лише про людей на кріслах колісних. Простір має бути зручним для людей з порушеннями зору чи слуху, із сенсорною чутливістю, для батьків із візками та для старших людей з обмеженою мобільністю.

Є рішення, які легко закласти на старті: читабельна навігація, меню шрифтом Брайля, коректна контрастність і світло, що не перевантажує. А є ті, що вимагають раннього проєктування: ухили пандусів, ширина проходів і дверних прорізів, ліфти, санвузли. Коли принципи доступності закладені в план і бюджет із самого початку, подальші правки не «з’їдять» інклюзивні елементи.

Авторський нагляд

В Україні досі немає єдиних державних стандартів безбар’єрності. Тому бізнеси, архітектори й дизайнери орієнтуються на міжнародні практики — насамперед європейські та американські. Там ці норми закріплені на рівні законодавства, тоді як у нас їх дотримання залежить від відповідальності команди. 

Саме тому критично важливо мати авторський нагляд — регулярну перевірку процесу будівництва чи ремонту з боку архітектора або дизайнера. Вона гарантує, що підрядники не відхиляються від технічних вимог: дотримуються правильних відстаней, ухилів, розміщення електрики й усіх дрібниць, які формують загальну якість.

Неправильний ухил пандусів –– це, певно, найчастіший факап та біль як замовника, так і архітекторів, яким потім треба все перероблювати. І на питання як так сталося, відповідь замовника одна: «Ми не встигли все проконтролювати».

Коли замовник відмовляється від нагляду, він фактично бере всі ризики на себе. У результаті питання, які потребують професійної відповіді, адресуються йому, а виправлення помилок коштує в рази дорожче. Інвестувати в нагляд із самого початку — завжди вигідніше, ніж переробляти готовий простір.

Діалог із людьми

Основною витратою, яка дійсно впливає на закладену на будівництво суму, є облаштування підіймальної системи або ліфта, якщо рівень підлоги приміщення вище рівня вулиці. Встановлення такого обладнання може коштувати $15-50 тис. і навіть більше — вартість залежить від країни виробника та виду ліфта.

Окрема стаття витрат — санвузол для людей з інвалідністю. Для нього потрібно більше площі, відповідно — більше оздоблювальних матеріалів. До прикладу, адаптована раковина коштує близько 20 тис. грн, коли звичайна — близько 2 тис. грн.

Інклюзивний простір справді потребує інвестицій, але головна помилка полягає в переконанні, що на ньому можна «зекономити». Інклюзивність — не тренд, а нова реальність, яку варто враховувати ще на етапі планування бюджету. Тому потрібно не лише створювати універсальні простори, а й залучати людей із різними потребами до їхнього проєктування. Саме живий діалог дає змогу зрозуміти, як простір може бути зручним і природним для кожного.

Нині є багато благодійних організацій, просвітницьких спільнот, ветеранських інституцій та інших громад, де люди з інвалідністю постійно обговорюють покращення фізичних умов для пересування громадськими місцями.

Доступність онлайн

Цей аспект не стосується архітектури напряму, проте є невід’ємною частиною будь-якого бізнесу. Варто просто відкрити сайт своєї компанії й запитати себе: чи може ним користуватися людина з вадами зору, слуху, моторики або когнітивними порушеннями?

Орієнтуйтеся на стандарти WCAG — це міжнародні рекомендації, що допомагають адаптувати онлайн-ресурси до потреб усіх користувачів. З нашого досвіду, це не лише прояв соціальної відповідальності, а й конкурентна перевага: бізнеси, які дбають про доступність, отримують помітне зростання нових клієнтів.

Безбар’єрність у будь-якому масштабі

Інклюзія має бути всюди, не лише у великих торгівельних центрах чи відомих громадських просторах. Для малого бізнесу з обмеженою площею безбар’єрність також можлива — часто без капітального ремонту.

Важливо усвідомити: інклюзивність — це не опція, а сучасна норма. Не варто економити на проєктуванні, прагніть, щоб бізнес був безбар’єрним у кожному вимірі — від фізичного простору до взаємодії з людьми.