Найперша причина смертності на полі бою, яку можна попередити, — це масивна кровотеча. А оскільки ми всі живемо в умовах воєнного стану, це може трапитись і з цивільними громадянами під час будь-якого ворожого обстрілу. Тому вкрай важливо мати грамотно складну особисту аптечку, що зможе врятувати як ваше життя, так і життя іншої людини. Platfor.ma поговорила з Дмитром Ковалем, керівником центру тактичної медицини та домедичної допомоги БФ «Солом’янські котики», про те, з чого має складатись аптечка цивільного.

Від початку повномасштабного вторгнення інструктори фонду навчили надавати домедичну допомогу понад 5 тис. цивільних і понад 20 тис. військових та представників різних силових структур. Судячи з їхнього досвіду, серед усіх компонентів аптечки головним є вміння. Людина без аптечки, але з розумінням, що та як робити, може допомогти набагато краще, ніж людина з найкращою аптечкою у світі, але без усвідомлення, як нею користуватись.

«Ще рік тому, коли я приїжджав до військових, починалось паломництво — до мене приходив весь взвод з аптечками, щоб розпитати, що є що. Доходило до того, що ми брали з собою наліпки й маркери та прописували визначення буквально на кожній складовій», — каже Дмитро.

У військових є поняття «аптечка першого ешелону» — вона знаходиться на військовому, щоб він міг дістати її двома руками. Зараз і цивільна аптечка має нагадувати аптечку військового, але є трошки меншою. Втім, дещо їх обʼєднує — аптечка обовʼязково має не заважати, бути зручною й негабаритною. І ось із чого вона складається.

Турнікет/джгут для зупинки масивних кровотеч із кінцівок

Взагалі турнікети прийшли до нас із військової медицини — зокрема, їх використовували ще тоді, коли США воювали у В’єтнамі. Рекомендації до турнікетів надає Комітет тактичної медицини (СоТССС) — орган від Міністерства оборони США, який розробляє домедичні й медичні стандарти для надання допомоги у війську. Тому під час курсів інструктори користуються рекомендаціями СоТССС і до цього додають ще один український турнікет — Sich, що теж має добру репутацію.

Треба пам’ятати — тривале накладання турнікета призводить до травми м’яких тканин, оскільки він зупиняє не тільки кровотечу, але й загалом кровообіг в кінцівці. Тому мало просто якось накласти турнікет — кінцівка має повністю відновити свої функції після реабілітації. У конструкціях рекомендованих моделей все це враховано — як-от ширина, матеріали, форма тощо.

«На курсах ми даємо можливість спробувати різні турнікети, а курсанти вже самі обирають, які їм більше подобаються, — комусь той, що має більш металевий вороток, бо здається надійнішим, а комусь подобається CAT, бо він оранжевого кольору. Іноді навіть доходить до суперечок між курсантами, які намагаються довести, що обраний ними турнікет — кращий. Хоч і відрізняються вони лише за конструкцією, а не за якістю та функцією», — розповідає Дмитро.

Ножиці

Ножиці мають бути атравматичними — тобто такими, що не зможуть додатково травмувати постраждалого. Безпосередній доступ до поранення завжди дає більше інформації, ніж просто пляма крові на одязі. Іноді взагалі на одній штанині може бути кров, а поранення — на іншій. Тому для ясності в аптечці рекомендують мати такі ножиці, адже вони добре ріжуть і допомагають зрозуміти, чи треба накладати турнікет, чи ні.

Одноразові медичні рукавиці та маркер

Рукавиці — базова покупка для захисту, яка має бути обовʼязково. Дмитро каже, що на курсах інструктори завжди згадують маски, які всі носили під час пандемії і яким тепер на заміну мають прийти одноразові рукавички. 

Так само важливо мати із собою маркер, щоб вказати час на турнікеті. Це потрібно робити для того, аби медик знав, коли він був накладений і розуміти, які маніпуляції треба зробити, щоб турнікет зняти. Час є надзвичайно важливим параметром і курсантам, наприклад, забороняють знімати турнікет, поки вони не скажуть час накладання. Це тренує навичку не просто накласти, а зробити це усвідомлено.

Марля для тампонування і бандаж

70% масивних кровотеч приходиться на кінцівки, тож турнікет закриває ці потреби. А що робити з пораненнями, якщо це не кінцівки, але є масивна кровотеча? Для цього є марля для тампонування поранених — звичайна або просякнута спеціальним гемостатичним розчином, що сприяє згортанню крові.

Якщо ми користуємось нею для зупинки кровотечі, потрібно після виконання тампонування потримати прямий тиск, щоб дати можливість факторам згортання крові спрацювати й кровотеча була зупинена. Щоб кров згорнулась, гемостатичний розчин дозволяє тримати тиск 3 хвилини. А якщо використовувати звичайну марлю, цей процес може зайняти більше — 10-15 хвилин, коли кров статистично вже має згорнутись. Але оскільки у цивільному житті 10 хвилин — не так і багато, можна придбати й звичайну марлю для тампонування. Фіксується ж це все бандажем з тиснучим елементом. 

«У мене в аптечці немає нічого зайвого, наприклад, яких-небудь таблеток від проносу. Якщо я можу обійтись без цього, мені це в принципі й не треба. Вони, звісно, можуть бути, але вже окремо, щоб не перевантажувати аптечку. Ми рідко думаємо про те, що, можливо, не я буду рятувати, а мене. І тут важливо, щоб людина, яка буде це робити, знала, де і що лежить. Тому, якщо всі ці важливі компоненти лежать у рюкзаку деінде, ймовірно їх просто не знайдуть», — каже Дмитро.

Головний компонент — вміння

І все ж таки, головний компонент аптечки — це вміння. Тому щотижня «Соломʼянські котики» проводять тренінги з домедичної допомоги, щоб навчити якомога більшу кількість людей не лише правильно поводитись з усіма складовими, а й не боятись цього робити. 

Дмитро розповідає, що попри те, що всі курси проводять за міжнародними стандартами, команда старається робити їх веселими й цікавими. Все для того, аби люди потроху змінювали своє ставлення до домедичної допомоги й сприймали це радше як корисне дозвілля.

«Для багатьох людей тренінги стають справжнім дозвіллям на вихідних — це круто, бо означає, що культура починає розвиватися. До мене вже приходили курсанти по кілька разів. От один хлопець приходив навіть три, бо йому це подобається. А ще була курсантка, яка прийшла 2 місяці тому. Вона дуже хотіла в медицину, але на той момент взагалі нічого не знала і не вміла. І от нещодавно вона мені пише, що тепер — у 3-й окремій штурмовій бригаді. Те, що наші курсанти не зупиняються і кудись рухаються далі, є хорошою тенденцією, яку ми будем підтримувати», — каже Дмитро.

Зараз інструктори проводять курс по зупинці масивних кровотеч за американським стандартом, що має назву Stop the Bleed. Він триває 4 години. Паралельно є й інший курс — серцево-легеневої реанімації тривалістю близько 7 годин. Він був актуальнішим до війни, але є важливим і зараз, адже кожні 45 секунд в Європі фіксується зупинка серця. І це може статись із будь-якою людиною будь-якого віку. Далі в планах фонду — запустити курс порятунку в ДТП та курси серцево-легеневої реанімації для дітей. 

Усі тренінги проводять інструктори двох категорій — цивільні та військові. Деякі служать у медичному батальйоні «Госпітальєри». В Україні є кілька організацій, які дають можливість отримати статус інструктора, наприклад, Всеукраїнська рада реанімації. Інструктори серцево-легеневої реанімації проходили підготовку саме в таких установах. Водночас у фонді є й власна підготовка інструкторів — заняття, куди приходять фахівці, щоб вдосконалювати свої навички.

«Хороша новина — попит на курси є, погана новина — попит є після кожного російського обстрілу. Як тільки в Київ прилітає російська ракета і гинуть люди, до нас починають активніше записуватись на курси. Неприємна тенденція, але вже як є», — ділиться Дмитро. 

Всі курси передбачають отримання сертифікатів про проходження. Але оскільки це міжнародні медичні стандарти, вони мають строк придатності. На сертифікаті має бути позначено, що він дійсний близько 2 років, а потім вважається, що курсанту треба знову проходити навчання для підтвердження своїх навичок. Сертифікати інструкторів теж мають строк придатності — через 4 роки вони знову проходять курс, щоб підтвердити кваліфікацію. 

Втім, за словами Дмитра, все ж лишається одна глобальна проблема — в Україні немає культури домедичної допомоги. Те, що всі вчили в школах та університетах, не працює. Люди бояться надавати допомогу і бояться здебільшого через юридичні аспекти. Тому разом з юристом фонду команда дослідила ці нюанси й тепер навчання починається з того, що інструктори розказують про нормативно-правову базу, яка дозволяє курсанту надавати допомогу. 

Тож зараз основна задача команди — сформувати спільноту, яке не боїться надавати допомогу і є впевненою в собі.