Навіщо війську брендинг? Відповідь на це запитання точно знає Тарас Іщик, начальник позаштатного складу зв’язку 103-ї окремої бригади тероборони ім. митрополита Андрея Шептицького та людина, яка створила візуальний стиль Збройних сил України. Platfor.ma поспілкувалися із ним про те, з чого складається брендбук ЗСУ та як він створювався, чим відрізняється дизайн різних військ, а також як за допомогою зовнішньої комунікації вшанувати пам’ять полеглих героїв.
Розкажіть, чим ви займалися до повномасштабного вторгнення? Також я знаю, що ви доєдналися до лав ТРО вже у 2021 році. Що вас мотивувало на це?
Раніше я працював маркетологом зі створення кондитерської торгової марки. Перед повномасштабним вторгненням ми вже фактично запускали першу пачку шоколадних трюфелів, але війна все змінила.
Про приєднання до ЗСУ я почав думати ще наприкінці 2021 року. Тоді це був не повноцінний призов, а резерв Збройних сил, — формат, що дозволяв поєднувати військове навчання з роботою. Тому документи я подав у 2021 році, тоді ж пройшов військово-лікарську комісію. Але фактично їх не підписували до лютого 2022 року. На той момент за мною вже були закріплені посада та бригада, тому як тільки сталося повномасштабне вторгнення, я подався куди й хотів.
Коли сталося повномасштабне вторгнення, служити пішли безліч людей. Але у 2021 році ще не було такого ажіотажу.
Під кінець року було вже багато розмов про велику війну. Тому, поки був час, я вирішив визначити, що робити, якщо вона станеться. Я був вихований з усвідомленням, що захищати свої дім і країну — то наш обов’язок. Тому тоді я не думав над тим, що треба буде робити чи як хочеться себе реалізувати. Я навіть не планував займатися дизайном або комунікаціями.
Посада, на яку я призвався після повномасштабного вторгнення, — діловод групи логістики. Я робив книги обліку різних служб в батальйоні. Тобто це робота за комп’ютером, з Excel-таблицями, зшивання книг тощо. Нічого сильно романтичного. Але мені було абсолютно все одно, чим я буду займатися в армії. Головне, що я мав особисту зброю — так мені було спокійніше і я знав, що у випадку чого зможу дати відсіч. Коли пройшов час, я зрозумів, що цей вибір був правильним.
Ви кажете, що тоді вам було все одно, чим займатися. Коли це змінилося? Коли ви зрозуміли, що можете бути корисним саме за своєю спеціальністю?
Практично одразу. Коли я ще працював на цивільній роботі, вже формувалися нові війська — Сили територіальної оборони. Ніхто не знав, як воно буде, але всі розуміли — якщо до ТРО долучиться багато вдумливих, досвідчених і проактивних цивільних, то це буде такий вид військ, який в перспективі зможе реформувати всі Збройні сили. Ідея була крутою і я почав наголошувати на тому, що потрібна якісна комунікація, хоча б на рівні нашої бригади, яка тоді формувалася.
З дозволу командирів я почав створювати сторінки у соцмережах, писати публікації, таргетувати рекламу, розробляти візуальну частину тощо. Зокрема збирав гроші на цей таргетинг зі своїх друзів, які не збиралися в армію. Сказав їм: «Якщо не хочете у військо, то на благе діло по пару копійок скиньтесь». Так почав розкручувати сторінки.
Після того командир бригади запропонував взятися в ній за комунікації. А вже коли я призвався й тиждень побув діловодом логістики, командир мене забрав до себе в штаб і я почав виконувати функції пресофіцера. З рекрутингу це перейшло у висвітлення діяльності Територіальної оборони саме Львівської області. Я і виїжджав на завдання у зони бойових дій, і автобусом буквально привозив іноземних журналістів на стрільбища, шукав різні шляхи. Взагалі, вся моя історія в армії — це використання тих можливостей, які у тебе є. Головне — не проґавити їх.
Попрацювавши так якийсь час, побачивши всю роботу зсередини, — те як відбувається взаємодія з вищим командуванням, що публікують бригади різних родів військ, я зрозумів — зовнішня комунікація працює абсолютно несистемно. Так само як немає уніфікованого візуального стилю, про який навіть не замислюються.
Волею випадку, коли я активно працював в лютому-березні 2022 року над розкруткою сил ТРО, познайомився із радницею головнокомандувача ЗСУ, Людмилою Долгоновською. Я запитав у неї, чому у пана Залужного немає власного графічного стилю. Відповідь була проста: «У нас немає дизайнера». Я зауважив, що це не проблема, зробив кілька картинок, відправив — це все відбувалося до 24 лютого. А в день вторгнення перший пост головнокомандувача якраз супроводжувався віжуалом, який я робив.
Однак робота з графічним стилем головкома — це якраз були пошуки кольору, шрифту, символів тощо. Тоді я зрозумів, що інструментарій обмежений, а асоціації незграбні, тому шукав шляхи розширення та систематизації. Вже потім пані Людмила просила мене зробити ще кілька віжуалів додатково, адже пан Залужний почав проводити телефонні розмови — їх треба було брендувати. Вітав іноземних партнерів зі святами — це теж вартувало гарно оформити. Так графічний стиль головкома став набувати обрисів і сформувалася певна лінійка системи публікацій.
А в липні 2022 року мені наказали прибути в одну з частин. Вже на місці пояснили, що збирають медіагрупу зі спеціалістів, які будуть працювати з головнокомандувачем: режисерів, операторів, монтажників, журналістів і дизайнерів. Цією командою ми дійшли до того, що нам потрібен стратегічний документ, який окреслює ціль і задає образ, що ми формуємо через публікації. Щобільше, ми вирішили розширити горизонт, масштабувати цю систему на всі Збройні сили. Так виникла ідея розробки комунікаційної стратегії ЗСУ, яку я викликався оформити. Мало сказати текстом, треба ще і показати візуально, тому що так люди набагато краще сприймають інформацію. Керівництво з використання графічного стилю у візуальній комунікації Збройних сил України ми розробляли пів року.
Яка на той момент була головна проблема графічного стилю ЗСУ?
Що його як такого не було. Указом президента затвердили офіційну символіку ЗСУ, яка використовувалася в будь-якій продукції. Але колірна гама, що писати, носії брендування — це все було віддано на поталу людям, які не вміли з цим працювати. А спочатку треба було проаналізувати, що потрібно, визначити базовий набір, врегулювати його, і розділити за родами військ.
Про який базовий набір йде мова? Тобто які зміни ви першочергово ввели?
Символіка ЗСУ не є прикладною в зовнішній графічній комунікації. Наприклад, символ Начальника Генерального штабу — це хрест, в який вписані якір, крила, мечі, малий державний герб. Коли ми його стиснемо до 10 міліметрів, то нічого з цих деталей не побачимо. Відповідно, з практичного погляду потрібна була проста форма, яка стала б основою графічної системи, логотипом, що можна переносити на все.
Крім того, сама форма, яка використовується в символіці ЗСУ, — це Георгіївський хрест. В указі президента зазначено, що він козацький. Але хрести, наприклад, Державної прикордонної служби, Служби безпеки, ДСНС ширші у своїх променях. Натомість у Збройних силах хтось вирішив зробити цей символ вузьким. Відповідно, хрест святого Георгія і хрест Збройних сил накладаються один на одного за формою. Така аналогія в цей час неприпустима.
Тим паче ні в геральдиці, ні в дизайні немає загальноприйнятої форми козацького хреста, адже у запорожців не було однієї системи айдентики. У них були різні за розміром і кольором хрести, тому казати про якийсь один символ — маніпуляція. Так само в указі про символіку написано про «малиновий козацький колір». Але вони використовували нарівні синій, жовтий, чорний тощо. Може хтось почув пісню «Гей, там на горі Січ іде, гей, малиновий стяг несе». Ну і той колір, який в ескізах, взагалі рожевий — якась фуксія. Це однозначно не малиновий.
Тобто дуже багато багів в символіці, які треба було приховати. І взагалі в перспективі вона потребує повністю переосмислення і переформатування. Тому замість Георгіївського хреста треба було шукати іншу форму. Не обов’язково ту, яка відноситься лише до козацтва.
Також однією з головних проблем було те, що символіка Збройних сил не оновлювалася певний час, а самі вони змінювалися. Наприклад, раніше була посада начальник Генерального штабу—Головнокомандувач Збройних сил. І у нього був один символ — хрест. Зараз це дві різні функції, які рідко між собою перетинаються, і дві посади. Але символ все той самий. Тому нова айдентика мала стати простішою в сприйнятті та роботі, а також фундаментом для заміни символіки Збройних сил в перспективі.
Вочевидь, почати вартувало з логотипа ЗСУ?
Тризуб Володимира Великого став логотипом, тому що це проста унікальна форма, яку більше ніхто з частин сил оборони не має. Це саме військовий армійський тризуб. Він веде історію від перших національно-визвольних змагань, від доби Української Народної Республіки, і це важлива аналогія, оскільки це перша регулярна армія визнаної української держави.
Ми маємо вести свою історію від княжої доби, ще дохристиянської. І цей символ дозволяє нам це відобразити, ставши частиною національної ідентифікації. До того ж він виглядає сучасно і дозволяє зробити лінійку індивідуальних логотипів на основі системи нарукавних знаків, впровадженої у 2017 році. Тобто в Повітряних силах це тризуб Повітряних сил армії УНР. У Сил спецоперацій — двозуб Святослава. Тризуби морської піхоти та десантно-штурмових військ також мають індивідуальну форму. Нам важливо було, щоб частини після того, як айдентика впровадиться, її органічно використовували.
Крім того, у 2017 році затвердили кольори беретів, які носять роди військ. Натомість треба було визначити загальний для Збройних сил. Так ми обрали відтінок «Мундир», який є на військовому парадному кітелі. Його носить багато видів військ, тому він є об’єднавчим для всіх. «Мундир» ближчий до коричнево-зеленого, натомість «Олива» зараз в силах ТРО.
Тризуби в логотипах видів військ мають золотий колір. А в силах, які не є видовими, — білий. Виключення зробили тільки для морської піхоти. Вона мала бути окремим видом, як в США. І корпус морської піхоти зробили, але він далі є в командуванні Військово-морських сил. Комунікаційно ж ми продовжуємо просувати її як окрему одиницю.
Був єдиний військовий шрифт — UA Army Labels, але він не підходив для зовнішньої комунікації, був завузьким. Тому я звернувся до дизайнера Дмитра Растворцева. Одразу зазначив, що це волонтерська робота, тому що в армії немає грошей, а особливо на ініціативу, яку ніхто не розуміє. І що нам це можуть затвердити, а можуть і ні.
Ми довго сперечалися та обговорювали кожну літеру. Шрифт мав бути українським за духом та мілітарним, тобто більш строгим, зі своїми певними особливостями. Наприклад, в результаті буква Ш нагадує тризуб, а деякі літери більш заквадрачені, ніж у стандартних варіантах. Тобто це не була просто бездумна робота, Дмитро мав на кожну характерну літеру по 10 референсів з українського літерництва початку XX століття. Так вийшов той самий «UAF Sans», який ми зараз бачимо.
Окремо Дмитро розробив 64 накреслення видозмінених шрифтових варіантів для різних цілей, проте зараз в Збройних силах використовуються тільки чотири. Наприклад, щоб затвердити таке для нашивок з прізвищами на форму, треба вносити зміни в 606-й наказ, а це дуже довго. Також розробили накреслення для військової техніки, щоб одразу з ним робили трафарет і наносили написи або цифри на патронні ящики та будь-які технічні речі.
І його використовують?
Я намагаюся цьому сприяти. Процес досить розкиданий і немає однієї людини, якій можна занести шрифт, і після того всі патронні ящики будуть підписувати з ним.
А чому такі труднощі? Ви ж наче приходите і кажете «Візьміть, будь ласка, рішення, воно класне», але щось не вдається. Чому так?
Тому що бардак. Було б добре, щоб був, наприклад, відділ нанесення маркування на військову техніку. Ти б прийшов до них, дав їм шрифт, і вони б все зробили. Але так не працює. В Генеральному штабі все одно, яким шрифтом підписують патрони, головне, щоб вони приходили. А мені не все одно. Тому я стараюся комунікувати про подібні речі, які, на перший погляд, непотрібні, але все ж важливі.
Тут ми підходимо до запитання, навіщо взагалі ЗСУ дизайн? Тобто я розумію, що це, зокрема, інформаційна війна, і важливо, щоб як такий бренд Збройних сил був. А для чого саме?
Взагалі дизайн — це, на мою думку, один з найвагоміших інструментів комунікації. Він формує наш візуальний образ. Будь-яка поважна армія у світі, яка націлена на рекрутинг людей і на формування образу в суспільній свідомості, створює його системно. Шляхом якісних фото, класних відео, шрифту, кольорів, побудови різних асоціацій, щоб людина могла відрізняти армію від, наприклад, бренду коли.
А як робить, наприклад, армія США?
Одна з моїх мрій — познайомитися з маркетологами їхнього війська. Цікаво поспілкуватися з ними як зі спеціалістами, тому що вони виконують неймовірну роботу. В них всі зовнішні комунікації є стратегічною системою. І це правильно, тому що через дизайн і дотримання всіма суб’єктами комунікації цих правил ми показуємо цивільній аудиторії, що армія — це дисциплінована структура. Що вона інноваційна, передова, об’єднана певними цінностями. Вона має історію та традиції, які передаються в тому числі через графічний дизайн: знаки, кольори, рекламну комунікацію тощо. Показує, що працюємо як єдиний організм і діємо так само. Таку асоціацію Збройні сили мали б будувати.
Якщо не брати США, то дизайн якої армії вам ще подобається і відповідає цим вимогам?
Західноєвропейські та трансатлантичні — це в основному армії мирного часу. В них інший контекст. Вони вміло конкурують на ринку праці з іншими компаніями, установами та організаціями. Відповідно, їхня реклама спирається не стільки на певну традицію чи історію, скільки на правильно побудований маркетинговий образ. І він вміло працює на рекрутинг. Людині ніби говорять: «Не йди працювати в іншу компанію, ти нам потрібен в армії, тому що це рівноцінна заміна цивільній роботі». Просто ти виконуєш інші обов’язки.
Графічний стиль армії США все ж мій фаворит. Його можна довго розбирати за різними комунікаційними деталями. Наприклад, їхні космічні сили, Space Force, мають однострій у стилі, який ми бачили в фантастичних фільмах 90-х років. Це формує у людей чітку асоціацію. Логотип у них також нагадує про ці культові стрічки. Тобто бачимо усвідомлену роботу з конкретною цільовою аудиторією, яка до космічних сил потім піде служити.
А потім вони ще зняли серіал.
Так, це все система побудови культу військової служби в суспільстві. Я більше ніж переконаний, що саме ті фантастичні фільми про космос — це була частина маркетингової стратегії залучення до армії.
Тобто на вашу думку «П’ятий елемент» саме на це націлений?
Головний герой Корбен Даллас за сюжетом колись служив в армії. Їхня форма нагадує форму армії США і в тому числі космічних сил, які є зараз. Тому так, це частина однієї системи. Це якраз є сила маркетингової комунікації, яку треба використовувати й нам.
Цікавий графічний стиль ще в Бундесверу, в них він має чітке історичне підґрунтя. Їхній символ, залізний хрест, використовується ще з часів Німецької імперії. Дизайн його змінювався, проте сам він — ні. Раніше це був синій хрест на білому фоні як логотип, а зараз монохромний на камуфляжному фоні. Німці змогли цей образ зафіксувати в уяві суспільства.
Чи пам’ятаєте ви, як презентували новий графічний дизайн української армії? І що про нього казали?
Виклик був у тому, що в ЗСУ такого взагалі не було. Крім того, дизайн був побудований на сучасних графічних редакторах, зокрема, на пакеті Adobe, яким в армії ніхто не користувався. Тому до кожного макету, до кожної картинки я записував відеоурок, як редагувати той чи інший шаблон. Адже я розумів, що не можу кожному пресофіцеру пояснити персонально, як з тим працювати. Відеоуроки охоплювали різні теми: як підготувати конверт до друку, створити базу, зробити базову PDF-ку, працювати з картинками у Photoshop тощо. Фактично разом з відео вийшло 300 гігабайтів макетів на всі Збройні сили.
Я зробив презентацію та роздрукував кілька екземплярів брендбуку, тому що у Головнокомандувача, Начальника Генерального штабу, заступників має бути примірник керівного документа. Прийшов у кабінет, сів, чекаю, поки пан Залужний підпише стопку якихось документів. Я просто не знав, куди себе подіти, тому що солдат вперше у головнокомандувача у кабінеті. Уперся поглядом в стіну і дивився.
Потім Валерій Федорович встав, привітно посміхнувся і каже: «Ну, показуйте, що у вас там». Я одразу став презентувати, що це за система, як планується впроваджувати, що зміниться. Він уважно слухав, запитань не ставив. Вже після сказав, що все дуже круто і чітко, особливу увагу приділивши мерчу. Ну, я знав, що головнокомандувач таке любить, і подарував йому светрик з логотипом Збройних Сил. Ми зробили знімок і все, він підписав брендбук.
Звучить достатньо легко, на диво.
Так, просто по факту все було зроблено, хоча ми й були готові до будь-яких запитань або зауважень. Попередньо між командуваннями все теж було погоджено та місцями підкореговано. Доводилося йти на деякі компроміси. Наприклад, Військово-морським силам було принципово, щоб на їхньому тризубі з якорем були перпендикулярні рисочки, які відображають бугелі на штоку. І хоч я їм казав, що це не буде читатися, вони були непохитні — це рішення командувача і гайка. Так само Десантно-штурмові — у них мав бути просто військовий тризуб білого кольору, а вони захотіли в куполі, щоб відрізнятися від інших. Казали: «Чому ми маємо бути схожими на Сухопутні війська?» Тут також довелося йти на компроміс, тому що без їхнього погодження нічого далі не просунеться.
Після підпису від Залужного я завантажив все на файлообмінник і ми то розіслали по всіх військових частинах. Але пройшов тиждень — ніяких змін. Тож треба було якось процес рушити. Я звернувся до свого друга, начальника служби зв’язків з громадськістю Сухопутних військ підполковника Володимира Фітя. Разом ми переробили всі їхні сторінки відповідно до нового брендингу. У Володі я попросив список всіх пресофіцерів Сухопутних військ і став персонально писати кожному, спілкуватися, допомагати.
За моєю статистикою, у 80% всіх частин цей документ з новим брендингом не отримали. І перший рік впровадження нового дизайну я витратив суто на комунікацію. Кожен день я спілкувався з 4-5 пресофіцерами, детально розповідав їм, що це таке. Ми вчилися разом, шукали виходи та усували перешкоди для того, щоб система запрацювала.
Але під кінець 2023 року закінчувалася дія комунікаційної стратегії Збройних сил, а оскільки брендбук був додатком до неї, то міг теж перестати існувати. З’явилася ідея випустити його як окремий керівний документ — наказом головнокомандувача або начальника Генштабу. До того, як знову почалися кола погоджень, я встиг трохи брендбук оновити.
І в чому ці оновлення полягали?
Додалося брендування військової служби правопорядку як військової поліції, а так з часом і буде. Важливо було логотипом зробити поліційну зірку, в якій військовий тризуб, а кольором — червоний, як у їхніх беретів. Щоб відрізняти від поліції Міністерства внутрішніх справ.
Також я розробив систему грамот і подяк. В першій версії брендбуку ми створили їх на рівні головнокомандувача та начальника Генштабу. Там був і базовий шаблон для військових частин, щоб ті грамоти не купували в канцтоварах по 5 грн. Але з часом я зрозумів, що бригадам все одно потрібно зберігати свою власну ідентичність, приналежність до роду військ через колір, нарукавні знаки, персональну емблематику.
Для грамот і подяк Головнокомандувача ми використали графічну композицію українського геральдиста Миколи Битинського, змінили малий державний герб на військовий тризуб. Ми навіть не витирали підпис автора, просто вставили в грамоту як графічну композицію. Одноколірна графіка тих часів дуже гарна і підкреслює використання шрифту «Воля» авторства Марчели Можини на основі типографії Ніла Хасевича. А він, до слова, став церемоніальним шрифтом Збройних сил. Раніше такого не було, тому на аверсі бойового прапора військової частини ЗСУ гасло «За Україну, за її волю» написано шрифтом «Іжиця» російської дизайнерки (детальніше про те, як цей шрифт досі зустрічається в Україні, та що з цим робити, читайте тут. — Platfor.ma).
Я попросив ілюстратора і дизайнера Олексу Андрющенка відмалювати такі ж самі графічні композиції, але які б відрізнялись по роду військ. Щоб зберегти цей стиль графіки XX століття, але вже перемалювати з тими елементами, які потрібні зараз відповідно до символіки. Вийшло дуже гарно, це все на якісному папері, з тисненням печаткою, нашим унікальним шрифтом. Ми вже змінюємо культуру і ставлення до грамоти як до естетичного витвору, який можна повісити на стіну.
Бачила, ви створили базу військових прапорів. Для чого і що не так з наявними?
Я подивився на ті, які є зараз в продажу. Для виробників це просто — взяти синьо-жовтий прапор, додати туди емблему бригади та будь здоровий, продаємо тисячами. Водночас нарукавний знак — це якраз правильне поєднання символів і кольорів. Мені було цікаво розпакувати цю символіку і зробити з неї прапор таким, яким він мав би бути. Зараз я стараюсь це промотувати, щоб принаймні була адекватна альтернатива тому несмаку, який продукують приватні виробники. Щоб військові частини самі йшли зі своїм макетом і казали, як їм треба зробити.
Знаю, що вам болить тема меморіалізації. Platfor.ma теж писала матеріал про це, а також про незвичайні меморіали. Як взагалі дизайн може допомогти вшанувати пам’ять полеглих героїв?
Тема з пам’яттю специфічна, стигматизована і неврегульована. Але врегулювати її треба. Тому що дизайн, комунікації, меморіальні об’єкти, однострій, нарукавні знаки, символіка — це все частина культу військової служби в суспільстві. Нам потрібно перестати бути радянськими безхатьками у візуальному планах. Натомість створювати свій індивідуальний стиль, але деколи запозичати західні практики, які працюють. Переосмислювати їх, додавати свої символіки, шукати архітектурні та скульптурні рішення.
Військовослужбовці, навіть після своєї смерті, належать не тільки своїм близьким, а й країні. Тому що вони склали військову присягу та набули найважливішого статусу в суспільстві. Це цінується всюди у світі й, в ідеалі, мало б цінуватися і в нас. Але, з моїх спостережень, процес меморіалізації у нас відбувається стихійно, адже ніхто не хоче брати відповідальність за це, держава самоусувається. Національне військове кладовище тільки будується, а наразі військові поховання виглядають як купа гнітючого чорного граніту і нічим не відрізняються від цивільних.
Чому на Omaha Beach створили неймовірний меморіал, до якого водять екскурсії, а у нас ні? Тому що українська військова меморіальна культура не сформована. Зараз якраз час для цього. Але для початку варто створити класичний варіант, з якого потім можна буде еволюціонувати. Наприклад, проєкт-переможець конкурсу на Меморіал Героїв України на Марсовому полі у Львові — це вже політ думки, а не військовий меморіал. Як казав мій колишній командир: «Біжучи до перемоги, головне не загубити штани». Тому, коли ми поспіхом рухаємося за передовою думкою та за модернізацією, забуваємо, що класичні варіанти не старіють ніколи, але коли правильно побудовані.
Тому поки всі обговорюють, як мають виглядати військові кладовища та який дизайн має бути у намогильної споруди, я собі взяв за ціль зробити концепцію української військової меморіальної культури, чітку типологію щодо намогильних споруд і плануванню кладовищ. Мені допомагають архітекторка і кілька скульпторів, але для початку кладовища треба правильно спланувати. Має бути центральний емоційний елемент, навколо якого воно розбудовується, правильний секторальний поділ, атрибути, які є в усьому світі, але в нас їх немає. Наприклад, Могила невідомого солдата — об’єкт, який має знаходитися на найважливішому військовому кладовищі країни. В українському проєкті такого не передбачається.
Тому роботи дуже багато. Я вирішив, що якщо не можу своїм криком одного перебороти крик тисячі людей, то хочу вийти з цілісною концепцією, щоб показати, як воно мало б бути. Починаючи від шрифту й до того, як кріпиться камінь. З 3D-зображеннями, які можна покрутити, наблизити, віддалити, роздивитися дрібні елементи та загалом, як влаштований цвинтар. А це великий шмат роботи. Я вважаю цей проєкт навіть вагомішим, ніж брендбук Збройних сил. Якщо я його закінчу, то можна йти на пенсію.
Макет уніфікованої намогильної плити зі шрифтом UAF Memory
А чим ви наразі найбільше пишаєтесь з того, що вже вдалося зробити?
Я пишаюсь тим, що народився та живу в такий історичний час, який дає багато можливостей, зокрема, змінювати те, до чого нікому немає справи. І створювати амбітні проєкти. Це саме те, чим я пишаюся. А які мої досягнення круті — нехай оцінюють інші люди. Важливо зараз використовувати можливості й робити те, що ти дійсно вважаєш правильним.
Військова служба — це не про гроші. І цінність в тому, щоб віддати країні ті знання, які в тебе є. Ніхто не знає достеменно, як правильно. Але робити треба все одно, тому що не робить більше ніхто. Тому пишаюся, зокрема, цим — відсутністю комерційного інтересу. Це очищає роботу. Я отримую небагато за те, що роблю, але горю своєю справою.