Для багатьох пар, які хочуть мати дитину, але за деякими причинами не можуть її зачати або виносити, сучасна медицина пропонує різні варіанти. Один з них — сурогатне материнство, у випадку якого дитина матиме 100% гени своїх майбутніх батьків. Ми поговорили з сурогатною мамою про те, як проходив весь процес і зокрема пологи, чи не хотілося їй покинути все і втекти з дитиною, скільки за таку послугу платять та чому вона взагалі на це наважилася.
Розкажіть трохи про себе — те, що не порушить ваших кордонів і анонімності.
Мені 30 років, живу в місті Суми. Я домогосподарка і займаюся в основному побутом і дітьми, їх у мене двоє. Хлопчик 5 років і дівчинка 11. Моє хобі — манікюр, покриття нігтів, дизайн.
Як і коли ви взагалі замислилися про сурогатне материнство?
Приблизно три роки тому я в Інстаграмі випадково натрапила на акаунт компанії, яка займається донорством яйцеклітин. Мене це зацікавило, тож я їм написала, познайомилася з кураторкою, здала всі аналізи й пройшла цей шлях. Виявилося, що я маю достатньо міцне здоров’я та стабільну психіку, тож протягом трьох років співпрацювала з цією компанією та була постійною доноркою. Через деякий час я замислилася, що можу потрапити й на програму сурогатного материнства. З тією ж кураторкою ми заповнили анкету і далі пішло-поїхало — аналізи, лікарі, підготовка.
До того я особливо не цікавилася цією темою та мало що знала про сурогатне материнство. Але коли побачила таку можливість, то подумала: «А чому б ні? Спробую».
Минулого року я теж була доноркою яйцеклітин, то знаю, що тут є багато правил, умов і етапів. Підозрюю — в контексті сурогатного материнства їх ще більше. Що взагалі треба для того, щоб стати сурогатною мамою?
Як мінімум, мати одну власну здорову дитину, причому неважливо, народила ти її природним шляхом або через кесарів розтин. Жінці має бути від 20 до 36 років, і, звісно, її здоров’я має бути наближеним до ідеалу — це найголовніше. Щоб її допустили до програми, треба пройти безліч обстежень: загальний та біохімічний аналіз крові, тести на гормони, цитологічне дослідження шийки матки, обстеження на інфекційні, вірусні та венеричні захворювання, УЗД молочних залоз та органів малого таза, флюорографію, електрокардіограму, до якої теж не має бути протипоказань тощо. Їх всі, звісно, оплачує компанія, яка також скеровує, дає направлення та всіляко підтримує.
Ще з неочевидного — треба мати позитивний резус-фактор крові. Як виявилося, це має значення. Якщо у жінки він негативний, а у дитини навпаки — може статися резус-конфлікт, через який організм матері почне відторгати плід. В деяких випадках це закінчується летально для дитини.
У нас в Україні достатньо лояльне законодавство в цьому плані. Як мінімум сурогатне материнство в нас дозволено.
До того ж, наскільки я знаю, у нас в Україні достатньо лояльне законодавство в цьому плані. Як мінімум сурогатне материнство в нас дозволено, тому що в багатьох країнах зокрема Європи воно є незаконним або дозволяється виключно на альтруїстичних засадах, без грошей.
Може ви знаєте, наскільки на вибір сурогатної мами впливає її анкета і фото? На що саме орієнтуються при виборі майбутні батьки?
Думаю, що в контексті сурогатного материнства головним фактором є саме здоров’я та генетика. Зовнішність тут не грає особливої ролі, тому що сурогатна мама виношує дитину, яка матиме 100% генетичні дані своїх батьків. Хоча сама анкета вкрай детальна, там описується зовнішність мами, наявність татуювань і пірсингу, а також додають свіжі фотографії. Хоча батьки можуть зважати на зовнішній вигляд жінки, щоб оцінити — чи порядною та здоровою вона виглядає.
Скільки часу займає повне обстеження?
Якщо все добре, то десь місяць-півтора займає весь період обстеження, потім укладаєш договір, який завіряється нотаріально, ставиш купу підписів і починається підготовка. Я приймала препарати в пігулках, втирала гелі в живіт, ставила спеціальні свічки. Все робилося за протоколом, який розробив лікар, і графіком — для кожної жінки ця схема може бути різною. Завдяки цим маніпуляціям нарощувався ендометрій в матці, щоб пересаджений пізніше ембріон зміг успішно там закріпитися.
А чи зустрічалися ви до самої процедури пересадки ембріона з майбутніми батьками?
Тільки коли передавала їм дитину. Тобто не було умовної співбесіди, коли вони на мене дивилися і вирішували «брати чи не брати». Взагалі мене запитували, чи хочу я поспілкуватися, а я вирішила, що в цьому нема потреби. Батьки теж не наполягали. Це закохана пара з Китаю, де, до речі, жінка достатньо старша за чоловіка.
І як це відбувалося далі, після успішних результатів аналізів та обстежень?
Першочергово забирають біологічний матеріал у майбутніх батьків. У жінки беруть яйцеклітину, яка штучно запліднюється спермою її партнера. Далі в лабораторних умовах вирощують ембріон, а коли він буде достатньо міцним та життєздатним — пересаджують сурогатній мамі.
Перша спроба у мене була в Києві, але провальна — ембріон не прижився. Потім виявилося, що у мене невелика фолікулярна кіста, тож на період лікування програму відклали. Проте ті ж самі батьки дали мені другий шанс. Цього разу підсаджували ембріон в Грузії — і все вийшло. Процедура відбувалася без наркозу та проходила безболісно, навіть дискомфорту не було, за що я завдячую лікарю з легкою рукою. В процесі гінекологічним дзеркалом відкривають піхву та через пробірку вводять ембріон.
Там було табло, на якому видно, як ембріон переміщується. Я на це подивилася, 15 хвилин полежала і спокійно пішла додому. З рекомендацій після цього — менше рухатися. Я після перенесення два дні старалась не ходити, в основному лежати, щоб все успішно приживалося.
І далі дев’ять місяців — як це відбувалося, які були правила, чи слідкували за вами якимось чином?
Далі до 12 тижня варто було робити все те, що й в процесі підготовки: гелі, свічки, пігулки, вітаміни. Це робиться для підтримки ендометрія, адже організм жінки не виробляє достатньо прогестерону, адже сумнівається — чи його це вагітність. З 12 тижня всі медикаменти прибрали і я по суті жила звичайним життям.
Є ряд умов і заборон, порушення яких означає штраф. Але це насправді прості для будь-якої нормальної мами речі — не курити, не вживати алкоголь, не перевантажуватися фізично. Слідкують за цим уважно, можуть в будь-який момент взяти аналіз крові на нікотин, щоб перевірити. При цьому зі мною на зв’язку постійно була лікарка, а двічі на місяць я їздила до Києва, щоб здавати аналізи. У компанії все під контролем — навіть при всьому бажанні складно щось зробити не так, тим паче, що всі ж досвідчені мами.
Ця вагітність нічим загалом не відрізнялася від моїх попередніх. Я завжди слідкувала за здоров’ям, активністю та збалансованим харчуванням. Я не відчула чогось відмінного. Єдине, в мене дуже крутили ноги з шостого місяця.
Не було іноді думок залишити дитину, як в серіалах, втекти з нею кудись?
Ні, я живу в реальному світі, без рожевих окулярів і усвідомлюю, що роблю. Я знаю, що в мене двоє чудових дітей, яких я люблю, а цього разу я в програмі. Ця дитина не моя, на неї чекають її законні батьки.
Моя місія — виносити цього хлопчика та подарувати їм. Навіть секунди я в цьому не сумнівалася.
Наскільки знаю, в компанії щільно спілкуються з жінкою, щоб з’ясувати, чи немає у неї подібних схильностей. Зокрема для цього і є правило, що сурогатною мамою може стати тільки та, у якої вже є діти. Щоб не спрацював материнський інстинкт і їй не захотілося забрати дитину. Адже, якщо жінка не народжувала, то ніхто не знає, як вона відреагує протягом програми.
Ви ж все одно коли там виношуєте дитину, якось з нею контактуєте, спілкуєтеся. Як ви працювали з тим, щоб не прив’язуватись?
У нас з дитиною були суто робочі стосунки. Я їй просто констатувала «Зараз ми йдемо гуляти» або «Настав час піти спати». Ми спілкувалися в діловому форматі й мали спільну мету — успішно пройти через ці дев’ять місяців і день Х. І, звісно, у мене були теплі почуття, все ж це жива дитина, яка росте всередині тебе. Але я не прив’язувалася до неї як до рідної.
Кожного разу, коли лікарі підтверджували, що все йде за планом і хлопчик розвивається добре, коли бачила його під час УЗД та відчувала, як він рухається, мені було приємно. Я раділа від того, що батьки отримають свою дитину, адже навіть уявити не можу, як вони на неї чекали. Це ж просто диво, що в сучасному світі ми можемо допомогти одне одному навіть в таких моментах.
Що ви можете сказати на фразу, яку часто говорять противники сурогатного материнства, що «ви продаєте дітей»?
Коли я пішла в програму, то навіть не думала, що хтось може так сказати. Напевно, у мене така здорова бульбашка спілкування, що з таким відвертим хейтом я не стикалася. Напевно, так кажуть люди, які ніколи не відчували того болю, коли дуже хочеш народити дитину, але за якимись фізіологічними причинами не можеш. У нас одне життя, а час, на жаль, назад не повернути. І якщо я вже здорова, підхожого віку і можу допомогти — чому ні? Тим паче, що це моє тіло і моя справа.
Якщо уявити, що хтось до мене підійде і таке скаже… Ну я навіть не захочу відповідати, адже якщо реакція людини неадекватна, то немає сенсу вдаватися у пояснення.
А що взагалі сказали ваші близькі, коли дізналися, що ви хочете піти в програму?
В мене знають чоловік і мачуха. Для них це не було проблемою, хоча спочатку — шок. Але я пояснила і розповіла, як це відбувається, що це ніяк не відрізняється від природної вагітності, і вони мене підтримали.
А ваші діти? Зрозуміло, що хлопчик ще маленький, але дочка не запитувала у вас, куди подівся живіт і де сестричка/братик?
Ця тема якось навіть не підіймалася з ними. Звичайно, вони бачили зміни в моєму тілі, але не цікавилися.
А що взагалі в цій програмі для вас виявилося найскладнішим?
Мабуть, регулярність прийому медикаментів і звітність. Часто пити пігулки й мазати гелі треба було в дорозі, що незручно. Крім того, все це треба було знімати на відео і за протоколом відправляти компанії. Іноді я хотіла просто полежати, а треба займатися продакшеном. Але крім цього все пройшло легко, пологи взагалі мало не ідеально.
Знаю, що у багатьох сурогатних мам є найбільший страх, що дитину після пологів не захочуть забрати батьки. І в результаті вони залишаться з чужою дитиною та без грошей. Однак варто розуміти, що біологічні батьки вклали в програму дуже багато сил та коштів, і якщо вони вже пішли на цей крок, то дійсно прагнуть мати дитину. Вони також проходять фільтрацію та спілкування з компанією. Обов’язково хтось з них має надати свій біоматеріал, тому до дитини у них вже формуються почуття.
Щодо гонорару — то сурогатна мама 100% отримає свої гроші, адже вона підписує договір, що завіряється нотаріально. Якщо її права порушуються, то можна звертатися до суду.
Але ж ви ще в Сумах живете, а там постійно обстріли. Як це — бути сурогатною мамою під час повномасштабного вторгнення?
На щастя, з 30-го тижня мене перевезли за кордон і продовжувала програму я вже там. Тому що, дійсно, нині в місті немає прямих обстрілів, але ми недалеко від кордону. І щоночі я лягала спати з тривожною думкою, аби ж зранку все було добре. В цьому випадку я несу відповідальність не тільки за себе, а ще за двох своїх дітей і за третього, якого я виношую.
Тож народжувала я теж в Грузії. Страшно або ніяково через те, що це інша країна, не було. Більшою мірою завдяки крутій лікарці, яка була до мене дуже добра та підтримувала весь цей час. До самих пологів я регулярно їздила до неї на огляди, пила вітаміни та старалася відпочивати.
Як пройшли самі пологи? І як взагалі заведено з сурогатними мамами — вам клали дитину на груди чи забрали одразу?
В день пологів я потрапила одразу в родильну і фантастично швидко народила. Дитину одразу же забрали, її сурогатній мамі в руки за правилами не дають, відносять у палату до батьків. Якщо ті не змогли приїхати, то їхньому представнику або куратору агенції. В моєму випадку майбутні батьки теж були на місці, проте у них стався якийсь форс-мажор і хлопчика забрати одразу вони не змогли. Тому на момент виписки мене попросили з ним посидіти кілька днів. У мене не було ніяких розривів або нюансів після пологів, проте я ще не прийшла в форму і не набралася сил тоді. Однак складнощів з тим, щоб поняньчити малого три дні, у мене не виникло.
Через кілька днів на таксі мене привезли у квартиру до батьків, де я віддала дитину. Ті, звичайно, були в радісному щоці, трохи розгублені, не знали, за що хапатися. А я на це дивилася і не могла стримати усмішки, адже бачила це щире щастя, яке я допомогла їм отримати. Після цього я повернулася до України, і тільки через два місяці сходила на УЗД, щоб упевнитися, що все добре.
Чи будете ви щось знати про долю дитини в майбутньому?
Абсолютно ні. От я малого віддала — і далі немає жодного контакту ані з китайським подружжям, ні з ним. Чи скажуть хлопцю, що його виносила сурогатна мати — буде залежати тільки від його батьків. Адже насправді він — точна їхня копія.
Скільки взагалі за сурогатне материнство платять і чи покривають вам там ще якісь аспекти на кшталт харчування або житла?
У всіх компаній трохи відрізняються ціни. На момент, коли я брала участь у програмі, загальна сума становила $22 тис., проте чистими я отримала $18 тис. з них. Тому що вирахували ще по $400, які на карту мені платили щомісячно. Також одноразово дали $350 на одяг. Компанія, звісно, покриває всі аналізи, деякі ліки, витрати на дорогу та житло за кордоном.
Звичайно, що майбутні батьки платять набагато більшу суму за те, щоб для них виносили дитину. Проте яку саме — я не знаю (представники клініки зазначили, що вся програма для батьків коштує близько 70 тис. євро. Туди входить все: повне забезпечення сурогатної мами разом з обстеженнями, проживанням, проїздом, препаратами, медичними маніпуляціями тощо. — Platfor.ma).
Чи повторили б ви колись цей досвід?
Так, я планую знову стати сурогатною мамою. Я себе відчуваю добре, мені ще тільки 30 років, я маю сили та бажання для цього. До того ж хочеться мати якийсь рівень життя навіть в цих кризових для нашої країни умовах. На жаль, я не вивчилася на якусь спеціальність, щоб зараз окрім домогосподарства встигати чимось займатися, бізнесу теж в мене немає. Тобто або я йду повноцінно працювати, але діти більшу частину часу проводять на гуртках і не бачать мене, або я займаюся повністю дітьми, але не піклуюся про себе. Тому це історія win-win, коли я допомагаю людям отримати дитину, а вони мені — не втратити себе.