Проєкт про людей,
завдяки яким Україна перемагає

Сергій Ілліч Вознюк — найповажніший, 89-річний волонтер Вінниччини. В руках воїнів — автомати, а в нього — ножиці на нитки, ніж, казанок та банки. Він роками плете маскувальні сітки, варить варення та готує різноманітну консервацію для бійців на передовій, виготовляє та освячує крашанки до великоднього столу десь в полі чи окопі.

Рятують тварин із регіонів, де точаться бої, дають прихисток для переселенців та займаються реабілітацією дітей — це лише кілька із щоденних справ Сироварні-ферми «Зелений гай», що на Дніпровщині. Про копітку роботу у тилу розповіла Євгенія Молчанова, яка разом із чоловіком кілька років тому і започаткувала цю ферму.

21-річну Марію Штерн зі Слов’янська можна назвати символом незламності свого рідного міста. Після повномасштабного вторгнення вона сіла за кермо старенької «Лади», аби допомагати військовим, розвозити гуманітарну допомогу, годувати тварин, яких вимушені були залишити господарі, та навіть евакуйовувати людей, ризикуючи власним життям.

Андрій Євмененко — пожежник із Чернігова. Він розповідає, що таких страшних пожеж, як після 24 лютого не бачв за все життя. Щодня їх було так багато, що пожежники просто збилися з ліку. Читайте, як палав Чернігів, а пожежники під обстрілами шукали воду й рятували людей. Читайте — і вчергове дивуйтеся силі українців.

Інна Рокотянська — психологиня Диканського навчально-виховного комплексу. Від початку повномасштабного вторгнення Інна підтримує сім’ї, які були змушені покинути свої домівки. Та окрім психологічної допомоги Інна створила групи взаємопідтримки у чотирьох громадах Полтавщини, які допомагають інтегруватись дітям і батькам із тимчасово окупованих територій. У цьому тексті — про те, як одна психологиня стала емоційною підтримкою для безлічі українців.

З початком повномасштабної війни галерея стала ще й тимчасовим прихистком для сотень картин, які евакуювали з гарячих точок. Ініціатива Анни — єдина в Україні програма з евакуації мистецьких робіт. З лютого волонтерам вдалося переправити в сховища майже 600 картин з Києва та східних областей, і значна їх частина досі лишаються під наглядом Анни та її команди. Для проєкту «Мої герої» Анна розповіла, як виникла та розвивалася ініціатива, а також чому рятувати мистецтво — це важливо.

Після повномасштабного вторгнення працівники театру організували свій волонтерський штаб, де допомагають вимушеним переселенцям і збирають допомогу на фронт. Не забувають і про творчість: актори грали вистави у бомбосховищі, потім відновили й традиційні постановки на сцені. Про роботу театру під час війни розповіли акторка театру Надія Левченко, головний балетмейстер Дмитро Лека та директор і художній керівник театру Ростислав Держипільський.

Катерина вивчилася на журналіста, але якось завітала в гості до директора ліцею, який закінчила п’ять років тому, і зголосилася на авантюру попрацювати педагогом. Відтоді вже вісім років вчить дітей мови та літератури — настільки успішно, що у 2021 році стала Вчителькою року й отримала звання Заслужений вчитель України.

Антон Ігнатенко — старший сапер відділу піротехнічних робіт Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) в Миколаївській області. Він розповів про свою службу в армії, нелюбов до саперної справи та найважчих моментах на роботі.