Останнім часом Україна перетворилася на країну, на яку дивиться весь світ. Ви переживаєте найскладніші часи, але це часи боротьби за свободу. І я підтримую всіх людей цього світу, які борються за демократію та свободу.

Про літературу

Люди ніколи не бувають задоволені своїм життям. Всі ми маємо фантазії, і завдяки їм хочемо більше, ніж маємо. Література заповнює цю порожнечу, яка є у всіх людей. Завдяки ній ми можемо жити іншим життям, переживати щось зовсім інакше, переміщатися у просторі та часі. Можемо переживати пригоди, кохання, неймовірні почуття. Через книги наш досвід збагачується. Література розплющує нам очі, показує, який складний цей світ, тому література — ​​це назавжди. Хороші книги роблять нас критичними, вчать дивитися на життя з різних точок зору, бачити, що добре, що погано. І ми розуміємо, що треба змінити, щоб світ став кращим. Література — ​це сила для реформ.

Коли я писав свої перші книги, то я не вірив у гумор. Я думаю, що моя недовіра до іронії в літературі виходила з того, що на мене дуже впливав французький письменник та філософ Жан-Поль Сартр. Він був людиною розумною, наповненою протиріччями, але зовсім без почуття гумору у своїй творчості. Жодної усмішки — це дуже серйозна творчість.

Коли я почав писати, то намагався дотримуватися цієї ідеї. Але одного разу я зустрівся з історією, про яку почав писати книгу «Капітан Пантелеймон та рота добрих послуг» — про армію й те, як організовується служба дівчат, які відвідують бійців у сельві. Я почав писати цю історію дуже серйозно, але потім побачив, що її просто неможливо так розповісти. Тоді я зрозумів, що гумор все ж необхідний, щоб розповісти певні історії — він додає реалістичності. Деякі персонажі без іронії виглядають абсолютно нереальними. З того часу гумор був у всіх моїх книгах.

Ідеї ​​автора як громадянина та ідеї, які знаходять відображення у його творчості, не завжди збігаються. Існує безліч випадків, коли між ними з’являється суперечність. Наприклад, Бальзак-романіст описував суспільство з дуже критичної точки зору і прямо говорив про беззаконня, нерівність та корупцію. З іншого боку, був Бальзак-громадянин, який, навпаки, чудово почував себе у суспільній системі і в деякі моменти бував і антисемітом, і людиною з багатьма іншими забобонами. Але коли він писав, то забував про свої політичні погляди і просто йшов за своєю літературною інтуїцією, яка була набагато точнішою, ніж супутні на той час.

Хороша література ніколи не захищала нічого поганого і не виступала за гноблення чи дискримінацію. Хороша література — ​​це завжди протест проти беззаконня, насильства і мені здається, що це легко довести. Усі без винятку диктатури — військові, ідеологічні чи релігійні, завжди дивилися на книги з недовірою та вважали їх небезпечними для себе. Література показує, як влада маніпулює людьми, і що це найбільший ворог законності і свободи. Література — ​​це захист свободи, постійна критика влади і вона потрібна скрізь, де є насильство, експлуатація та несправедливість. Суспільство, де є гарна література, краще підготовлене до протидії маніпуляціям і здатне ефективніше боротися проти авторитарних спроб захопити владу.

У Латинській Америці, де диктатури, на жаль, траплялися дуже часто, книги завжди були інструментом боротьби за свободу. Тому наші диктатури завжди були цензорами та переслідували свободу творчості, адже у літературі вони бачили явну небезпеку для своєї влади. Я вважаю, що деякі письменники можуть бути поруч із диктатурою, але хороші письменники — ніколи.

Погляд критика найчастіше бачить краще, ніж сам автор, адже письменник не має відстороненості по відношенню до своєї роботи. Звичайно, коли я пишу, я маю свої резони, але автор часто йде за інтуїцією, за пошуком і керується силами, які іноді йдуть від дуже темних сторін особистості. Я відкрив це для себе, коли опублікував свою першу книгу і зрозумів, наскільки різними можуть бути її прочитання.

Одного разу я розмовляв із французьким критиком та письменником Роже Кайуа. Він говорив зі мною дуже по-доброму, хвалив і розповідав, як йому подобається, що персонаж моєї першої книги «Місто і пси» Ягуар приписує собі вбивство, щоб повернути лідерство, яке вислизає. Я був уражений — хіба він приписував вбивство? Адже він його і здійснив! Роже відповів: «Та ні, що ви, він не вбивця, ви не зовсім глибоко розумієте цей роман. Якби він справді це зробив, це було б вульгарно та буденно». Він говорив настільки переконливо, що я навіть повірив, що Ягуар нікого не вбивав. Іноді критик може показати авторові книги те, що той навіть не підозрював.

Не думаю, що література має вирішувати будь-які проблеми. Мені здається, що книги мають витягувати їх на світ, адже є проблеми, які не сформульовані, доки література їх не покаже. Книга провокує занепокоєння, змушує нас ставити питання, про які ми раніше навіть не думали і яких не розуміли. Так, нам було погано, але ми не знали, як це сформулювати. Література дарує нам це формулювання.

Ми живемо в мультикультурному та багатомовному світі, де кордони з кожним днем ​​усі зникають та зникають. Це добре, але означає, що роль перекладача стає дедалі більшою. Ми не могли б читати важливих книг, якби не було перекладачів. Думаю, хороший фахівець не повинен суворо дотримуватися оригіналу, адже різниця між мовами та культурами вимагає, щоб перекладач був креативним та вільним у своїй мові. Навіть якщо письменник думає, що він добре знає мову, якою перекладають його книгу, все одно він не може розуміти всіх тонкощів та родзинок чужої мови. Тож якщо перекладач просить моєї допомоги, я допомагаю, але завжди прошу, що він почував себе вільно.

Хоча одного разу мені розповіли, що мій перший роман переклали шведською і виявилося, що персонажі-учні військової школи курять не звичайні цигарки, а марихуану. Я не знаю, було це через незнання чи перекладач так зробив спеціально, але це кардинально спотворило сенс. Адже в ті роки в Перу ніхто не знав, що таке марихуана. Так що у шведів, мабуть, зовсім інше розуміння мого роману, ніж у решти світу.

Про європейські цінності

Створення об’єднаної Європи — це надзвичайно амбітний проект. При цьому серед багатьох утопій в історії людства, які, на жаль, часто ставали джерелом насильства, ця — реалістична. Вона створена на основі демократії та свободи та поєднує такими цінностями країни з різними традиціями та культурами, які хочуть співіснувати та підтримувати одна одну, зберігаючи своє розмаїття. Це проект із приголомшливими наслідками — ще ніколи Європа не жила в такому світі, як останні роки. Щоб зрозуміти, що може запропонувати Євросоюз, можна подивитися на посткомуністичні країни, які набули свободи. Завдяки Євросоюзу Польща та країни Балтії живуть чудово.

Україна пережила героїчний час, і я впевнений, що більшість із вас хочуть стати членами європейської спільноти, яка будується на основі свободи та культури. Про те, що сталось в Україні, знає весь світ. Взагалі інтелектуали нашого часу стали циніками і втратили ентузіазм і впевненість у майбутньому. Але те, що сталося в Україні, мобілізувало весь інтелектуальний світ у солідарності з вами та об’єднало критикою путінської Росії та насильства, яке там панує. Ці інтелектуали ігнорували політику, але раптом захотіли бути солідарними з українцями, і я дуже хочу, щоб ваш шлях був успішним, незважаючи на Росію, політика якої є, по суті, колонізаторською та втілює в собі найгірші риси.

Я думаю, що Європа ще недостатньо мобілізована – не всі інституції розуміють та підтримують Україну. ЄС та країни не втратили надію на майбутнє Європи, але, на жаль, багато європейців — так. Ми думали, що націоналізм уже зник і похований, але знову з’явився. У багатьох країнах Євросоюзу з’явилися серйозні націоналістичні сили, але я думаю, що вони не досягнуть успіху. Вони дуже ретроградні: наш світ думає про співіснування, а не виключення, яке буде результатом націоналізму. В Іспанії також є націоналісти. Вони бачать дерево, але не бачать лісу. Щоб побачити ліс, треба зрозуміти, що якщо світ хоче розвиватися, він має прати кордони, покінчити з імперіалізмом і колоніалізмом.

В Україні всі побачили країну, яка хоче стати частиною Європи. Завдяки цьому європейці згадали, як важливо будувати об’єднану Європу та створювати світ, де всі співіснують без ворожнечі. Я довгі роки живу в Іспанії, у нас є проблеми, але ми мали щасливу історію та суспільство, що перейшло від диктатури до демократії без крові, завдяки домовленостям і консенсусу. За кілька десятиліть Іспанія перейшла від ізоляції та зацикленості на собі до відкритості та перетворення в одну з країн, що найбільш швидко розвиваються з точки зору культури. Без інтеграції до Європи це було б неможливо — і те саме можна сказати про більшість країн. Зараз дуже важливо, щоб ваш рух, який так вплинув на весь світ, був успішним, щоб Україна безповоротно увійшла до Європи та жила у світі.

Політика Путіна, на жаль, має підтримку російського суспільства, яке ще не звільнилося від авторитарної традиції. Це дуже турбує Європу. Одна з причин, через яку я так хотів приїхати в Україну – це ваше громадянське суспільство, яке прагне покінчити з авторитарною традицією й більше не хоче інтервенцій та корупції. Ми всі побачили, як люди мобілізуються задля досягнення волі.

Те, що відбувається в Україні, — це знакова подія для всієї Європи. І якщо ви дозволите створити ці штучні республіки, ці російські анклави на своїй території, це буде провал демократії. Я впевнений, що Європа мало допомагала Україні, і думаю, що це моральний обов’язок суспільства — тиснути на свою владу, щоб висловлювати солідарність з Україною та протидіяти російській загрозі. Дії Росії — для мене це, звісно, ​​імперіалізм. У всіх європейських властей є страх відкритого протистояння та холодної війни, але, гадаю, є час сказати «вистачить».

Про світ

Більшість життя я живу в Іспанії і відчуваю спорідненість з цією країною — отже, це впливає на те, що і як я пишу. Але в той же час я перуанець і чітко ідентифікую себе з батьківщиною. Іспанська мова, якою я пишу — це перуанський варіант іспанської. Звичайно, я почуваюся перуанцем. У мене був важкий період, коли я вже довго жив в Іспанії і був на межі втрат громадянства Перу, але я попросив іспанську владу видати мені подвійне громадянство і дуже вдячний, що вони дозволили це. Це взагалі майже нікому не дозволяється.

У результаті я почуваюся громадянином світу. Коли людина переїжджає, вона відкриває собі всю широту і безмірність світу. Ми повинні крок за кроком прибирати всі обмеження, які стоять перед нами. Є філософ, якого я в захваті: Карл Поппер. Незадовго до смерті його запитали: «Чи не здається вам, що ми живемо у жахливий час жорстокості, корупції та втрати людського духу». Він відповів: «Так, є безліч поганих речей, але ще ніколи протягом усієї історії світу у нас не було так багато культурних, наукових та ідеологічних інструментів, щоб покінчити з усіма нашими демонами. І якщо ми ще не досягли справедливості та процвітання, то це тільки наша вина та вина нашого незнання». Є багато несправедливості та зла, але саме це має давати нам сили протистояти песимізму і використовувати те, що є у нас зараз.

Мені здається, що молоді не потрібні поради. Але спробую дати одну рекомендацію. Я б порадив усім якнайбільше читати, причому хороші книги — це збагатить ваше життя. Література дозволить розкрити вам те, ким ви хочете бути, допоможе обрати призначення, дасть глибший погляд на речі. Ніщо не дає такого неймовірного досвіду, як читання видатних книг. Людина може зруйнувати навколишню в’язницю і подорожувати в минуле чи майбутнє, пізнавати світ почуттів та емоцій і дізнаватися про такі речі, про які навіть не підозрювала. Думаю, моє життя було б значно гіршим, якби я не читав Сервантеса та інших письменників, які дозволили мені пізнати все неймовірне багатство світу. Великі пригоди підняли нас із печер на вершину цивілізації. Книги гуманізують та одухотворюють нас. Книга — це справжня духовна подорож.

Напевно, є винятки, але загалом жоден автор ніколи не починав із прози. Усі письменники спочатку бувають поетами. Але поезія не буває посередньою, вона або видатна, або погана. Видатної у мене ніколи не виходило, тому я перейшов на доступніший для мене жанр — прозу. Але я думаю, що у будь-якому романісті завжди є поет. Поезія — це жанр, де можна досягти неймовірної досконалості та сили.

Борхес був найкращим оповідачем нашого часу, і я думаю, що саме його розповіді переживуть наш час — адже це щось чудове та фантастичне. Іспанська — це мова, яка використовує дуже багато слів. Але Борхес придумав таку іспанську, яка більше схожа на англійську — він формулює дуже багато речей лише одним словом, при цьому робить це дуже точно.

Мені мало що не подобається, я дуже допитлива людина. Думаю, що до останньої години потрібно цікавитися речима, які оточують нас. Якби я міг обирати рід своєї діяльності, я знову вибрав би літературу. Флобер колись справедливо сказав, що література — ​це спосіб життя. Для мене — точно. Поступово все моє життя влилося в літературне русло і в результаті все було пов’язане з цим покликанням, і я все підпорядкував книгам. Якось Борхес пожартував в інтерв’ю: «Я весь просякнутий літературою та гнию від неї». Сподіваюся, я гнитиму нею до кінця життя.

Фото обкладинки: Lindau Nobel Laureate Meetings