Лінія життя. Що треба знати про самогубства, щоб врятувати себе чи близьких

Якщо говорити про самогубство, хто взагалі в групі ризику? 

У нас немає точної доказової бази, це важливо підкреслити. Проте є всі підстави вважати, що нині в зоні ризику майже всі. Як припущення — є українські містечка та села, які не так сильно зачепила війна, як, скажімо, мегаполіси. І можна було б сказати, що там менш напружена ситуація. Проте це тільки здогадки. А те, що понад 900 днів великої війни — це дуже багато — факт. І кінця поки не видно.

Українці пережили два великі потрясіння поспіль — ковід і повномасштабну війну. Посилене загострення кризових станів у людей почалися саме з локдауна, не з ковід-інфекції. Ізоляція вдома, адже часто дорослі не готові постійно знаходиться у квартирі поряд з власними дітьми, суцільні заборони, страх перед хворобою, відчуття невідомості — все це спровокувало дійсно важкі випадки. Коли ж ковід закінчився, а це в Україні сталося 24 лютого 2022 року, ми пірнули у ще страшніші умови.

А з вашого досвіду, чи стало з початком повномасштабного вторгнення більше випадків, коли люди звертаються саме з суїцидальними думками?

Більш-менш точну статистику назвати важко, адже з 2014 року ми втратили статистичні дані щодо рівня самогубств на окупованих територіях та кількості населення Донбасу та Криму, а зараз в принципі не можемо казати про якість таких свідчень. Велика частина людей в армії, а що там коїться, ми не знаємо. Також враховуємо окуповані території, які теж в сірій зоні. Крім того, є ще люди, які зовсім одні, хворі, живуть десь в глушині та не можуть попросити про допомогу. А є ті, хто не хочуть звертатися по будь-яку медико-психологічну допомогу, а це вже, як мінімум, прихована аутоагресивна поведінка.

Певна динаміка і збільшення звернень спостерігаються. Першу таку хвилю я помітила у 2021 році у молоді, саме коли минув рік після початку локдауну, і почалася реакція на замкненість і різкі зміни. Для дітей, підлітків, молоді важливою є соціалізація та очне спілкування, тому на них цей період вплинув вкрай негативно. А зараз до мене вже приходять діти 5 класу, які майже не знають, як навчатися стаціонарно у школі, адже до того робили це тільки віддалено. Для них це виклик. А важких завдань та турбот, як для дітей, так і для дорослих, в наших реаліях вистачає: мільйонна міграція навесні 2022 року, бомбардування, важкі втрати в родинах, пережита окупація тощо. А також постійна внутрішня напруга внаслідок очікування лиха, як підсумок підвищення рівня агресії та суспільної втоми — це, безумовно, негативно впливає на психіку.

Чим взагалі є самогубство — це спосіб втекти від проблем чи реакція на стрес? Що це?

Самогубство має чітке термінологічне визначення — це свідомі дії людини, через які вона втілює наміри позбавити себе життя. Очікуваним результатом таких умисних дій є власна смерть.

Але в багатьох випадках треба доводити, чи є смерть самогубством. Наприклад, людина їхала 100 км/годину, потрапила в ДТП і померла. Як зрозуміти, чи це нещасний випадок, чи все ж свідомі дії? А у мене були клієнти, які казали, що мали наміри врізатися в щось на повній швидкості. Або от підлітки, які бігають по дахах — наприклад, дитина була одна, стрибнула, впала і розбилася. Немає свідків, які скажуть, це випадковість чи самогубство.

Взагалі смерть при невизначених обставинах — це причина для кримінальної справи. В таких випадках втручається поліція, щоб визначити, чи не відбувся злочин. А сам термін «самогубство» застосовується, коли ми можемо довести свідомі наміри вкоротити собі життя. Це може бути посмертна записка, стійкі суїцидальні вислови від людини, неодноразові суїцидальні спроби в її минулому або інші докази.

Однак багато навіть фахівців плутають спроби самогубства та саморуйнівну поведінку, а це шалена кількість різновидів дій, які несуть фізичну або психологічну шкоду для здоров’я. В цій величезній царині саморуйнівних поведінкових патернів, за моїми дослідженнями та досвідом колег, самогубство займає десь 15-20%.

Велику частину складають самоушкодження як-от порізи — це не спроба померти або шантаж, а насамперед крик про допомогу. Американський психіатр Едвін Шнейдман впровадив таке поняття як «суїцидальна комунікація», коли людина не витримує і якимось чином показує іншим, що їй погано через вислови про бажання скоїти самогубство. Зараз у мене почастішала кількість звернень від дітей і підлітків від 11 років, які наполягають привести їх до психіатра, і кажуть, що батьки не вірять, що їм погано. На жаль, досить часто це випадки важких депресій. Дорослі довго можуть не помічати, що у їхньої дитини депресія, а потім лякаються, коли бачать порізи. Але найчастіше підлітки це роблять не для батьків, а кажуть, що таким чином «виводять» свій психологічний біль. Це означає, що дитина залишається сам на сам з відчуттям розпачу та безвиході — в психологічній самотності, попри те, що близькі поруч. 

Зараз серед хлопців від 16 до 25 років нерідко зустрічається специфічний варіант аутоагресивної поведінки — синдром Хікікоморі. Він пішов з Японії. Я б це назвала «депресією юнаків». Тому що насамперед юнаки та молоді чоловіки залягають у своїх кімнатах, нічого не вимагають і не хочуть, просто сидять в телефоні й нічого не роблять. Як така «спляча красуня без життя» — це неймовірно шкода та погано, коли молоді розумні люди закриваються та соціально завмирають, при тому суїцидальних ідей у них може і не бути. Це важкий стан, адже це вже не діти, тому батьки часто не можуть їм допомогти впоратися з таким зануренням в «ніщо».

Або, наприклад, анорексія. Це невротичний розлад, там жодних суїцидальних ідей, людина просто хоче мати ідеальну фігуру. Але він може закінчитися смертю. Тобто саморуйнівна поведінка — це величезний спектр різноманітних розладів. Але його основна суть є тією ж — свідоме чи ні, однак власне руйнування особистості, здоров’я, життя. 

Чи можна визначити причини, чому люди прагнуть скоїти самогубство? 

Причини різні. Я почала працювати в суїцидології з початку 1990-х, і тоді у нас був шалений сплеск самогубств після розвалу Радянського Союзу та наслідкових економічних негараздів. 

Проте найпоширеніша причиною самогубств серед усіх вікових груп — проблеми в особистих відносинах. Розрив стосунків, конфлікти з близькими, сварки, зради, сильні образи. Для молодших вікових груп, юнаків та дівчат 14-17 років, а останнім часом і 11-12, одна з вагомих причин — булінг, насильство, цькування. І це теж про особисті відносини. Може лише серед людей похилого віку переважають важкі хвороби з нестерпним болем, але і в них непорозуміння з дітьми та одинокість, соціальна самотність є важливими факторами для бажання власної смерті. Це основне, проте варіацій цих причин є безліч: змішані, родинні, позародинні, внутрішні тощо. Далі йдуть психопатологічні розлади: депресії, розлади адаптації або розлади особистості тощо. А не шизофренія, бо люди іноді думають, що першочергово вона є причиною суїцидальних думок.

В психіатричному сенсі самогубство ми можемо «ставити» людині, яка не молодша за 5 років. Бо це навмисні свідомі дії з позбавлення себе життя. Дитина до 5 років може не розуміти, що робить. Верхньої ж вікової межі немає, може бути тільки обмеження, пов’язане з наявністю деменції. Адже тоді людина теж може не розуміти, що вчиняє. Те ж саме стосується людей з важкими ушкодженнями мозку, тоді складно визначити, коли відбуваються свідомі дії. До цієї категорії іноді можна включити тих військових, які перенесли багато контузій.

А які перші тривожні дзвіночки можна помітити стосовно себе? Мені здається, у всіх бувають думки, стоячи на 25 поверсі: «А цікаво, що буде, якщо я стрибну?»

Ви кажете про звичайну цікавість. А є антивітальні переживання — вони про життя, яке не задовольняє. «Я не хочу так жити», «Як мені так жити?», «Що це за життя?» тощо. Вони з’являються, якщо людина не може знайти себе, переживає розрив стосунків або, наприклад, в її середовищі відбуваються різкі зміни. 

Але це ще не суїцидальні думки, скоріше ознаки екзистенційної кризи — і іноді людина має в неї потрапити, щоб знайти себе та зрости. Але на цьому етапі це скоріше плацдарм для змін. Я бачу, що війна посилила антивітальні переживання саме у людей, які об’єктивно не потрапили у надважкі обставини. Егоцентричні особи, вкрай ображені на життя, перебувають в групі значного ризику. У них саме життя, на жаль, часто відчувається як «антивітальне». Тому будь-яка додаткова складність чи проблема може спровокувати розвиток небезпечної форми саморуйнівної поведінки.

Суїцидальні ж думки — це коли людина прямо говорить «Я хочу померти». З цього все починається й до таких проявів варто ставитися дуже серйозно, навіть якщо це підлітки й ви думаєте, що вони просто шантажують дорослих чи друзів. Ну от ми з вами зараз розмовляємо — у вас є бажання повіситися?

Поки що ні.

І я рада, що жодної подібної думки не може виникнути несподівано, ніби клацнули вимикачем. Ну, тобто чому у людини, з якою все добре, будуть виникати такі серйозні думки? Це ж непростий процес — це боляче, некрасиво, передбачає багато різних перепон. Тому коли відчуваєте фрустрацію, тобто життя стає дискомфортно незадовільним, треба попіклуватися про себе. Як мінімум, сходити до спеціаліста і просто з ним порадитися про ваш стан. Якщо ж той діагностує хворобу, то доцільна і медикаментозна терапія. Якщо це клінічна депресія, зашкалююча тривога або хронічна втома — без ліків іноді не впоратися. 

Дуже добре, що зараз люди більше стали піклуватися про себе. Я працюю вже понад 30 років, раніше стигматизація щодо психотерапевтів і психіатрів була сильнішою. А зараз навіть підлітки та діти самі наполегливо вимагають, щоб їх вели до фахівців. Тривога, напруга, невпевненість, невизначеність — це хронічні фактори, які впливають на психологічний стан. А далі, якщо є якийсь додатковий стрес, наприклад, розрив стосунків, втрата роботи, хвороба когось з родичів, перше нерозділене кохання тощо — можливе значне й різке погіршення психічного стану.

І це не тільки випадок, коли активна та весела людина замикається в собі, соціально завмирає, відсторонюється. А ще й коли спокійна та тиха людина починає поводитися надто екстраверсійно чи екстравагантно. Вона прибирає соціальну заборону, немов би «перед смертю вже нічого не страшно». Коли людина відчуває, розуміє і хоче, то в неї може з’явитися кураж. 

Є і таке поняття, як «холодний суїцид», коли навпаки людина раціонально та продумано планує дії, їй здається, що вона все вирахувала щодо плану власної  навмисної смерті. Такі люди, на жаль, безпосередньо діють…

Однак є цікава тенденція — часто люди не приховують своїх суїцидальних намірів. Зараз навпаки вони схильні свої душевні переживання виливати у соцмережі. Тому близькі можуть заздалегідь побачити нетипові переживання, слова або навіть обіцянки. Часто я чую часто фрази на кшталт: «Я ж знаю, що якщо помру, то всім буде легше», і це не значить, що все фатально — це теж сигнал про допомогу. Будь-хто може правильно прокомунікувати в такому випадку, для цього необов’язково читати посібники «Як правильно розмовляти з людиною, яка хоче вчинити самогубство». Варто як мінімум оцінювати свої слова з погляду здорового глузду. Якщо ви випалите: «Так ти що, зараз померти хочеш?», то людина, скоріше, образиться і просто відсторониться. А якщо сказати:

то це буде комунікація ввічливості та підтримки. В такому випадку ваш близький ймовірніше піде на контакт. 

Ще одна з цікавих ознак, про яку я читала — люди починають розпродавати або роздаровувати свої речі. 

Так, це теж суїцидальна комунікація. Вона проявляється не у всіх, але це ознака такого собі прощання. Люди роблять так, коли відчувають себе соціально самотніми. Це ті, які зазвичай поводяться в стилі «я все сам-сам-сам / сама-сама-сама» та заперечують те, що їм необхідна підтримка. До прикладу, я знаю людей, які мають тяжкі, але виліковні хвороби. Проте вони перестають піклуватися про себе, лікуватися та виконувати настанови спеціалістів, це теж один з варіантів саморуйнівної поведінки. Натомість у нас є таке поняття як «help seeker» — людина, яка розуміє, що їй треба шукати допомогу, і робить це.

Є практика, коли люди йдуть на фронт із суїцидальними думками. Вперше я зустріла з такими намірами молодого хлопця у 2015 році, який казав: «Навіщо мені стрибати з вікна? Мені зараз 17 років, дочекаюсь вісімнадцятиріччя та піду добровольцем. Загину — так загину». Це якраз називається «death seeker». Бувають люди з ризикованою поведінкою — паркурники або стрітрейсери, — вони не хочуть померти, проте їм треба цей адреналін. Це варіант ризикової поведінки, яка дуже близька до саморуйнівної, і часто є її еквівалентом. А в випадку «death seeker» люди дійсно шукають смерті. 

Буває, що військовий стає «death seeker» вже на фронті. Наприклад, і такі історії також є, коли дружина, яка його чекає вдома, вирішує змінити життя та переїхати жити за кордон, покинувши його та їхні стосунки. Це може призвести до суїцидальних думок. Але від колег, зокрема військових медиків, я вже чула про випадки імпульсивних самогубств військових на тлі важких поранень, на жаль.

Найважчий варіант з категорії «death seeker» — це суїцидальні терористи. У нас їх немає, але це давня традиція, як-от камікадзе в Японії або ісламські самогубці, яких навчають заздалегідь. Вони готові вбити не тільки себе, а й інших. В їхньому уявленні померти, забравши іновірців з собою, — це героїчний контекст.

Але є і жертовні самогубства — це інше. Про випадок з нашим військовим, який підірвав гранатою себе і росіянина поряд, щоб не потрапити в полон, я почула ще у 2015-му. Є інші варіанти, такі як розширене самогубство — реальний випадок, коли ображений зрадою дружини льотчик підірвав себе і літак недалеко від місцевості, де вона мешкала. Або, на жаль, коли зазвичай психічно хвора особа вбиває когось іншого (дитину, кохану людину, одновірців), а потім вбиває себе.

Коли до вас приходять люди та кажуть, що у них з’явились думки про самогубство, які аргументи ви можете їм навести проти цього?

Універсальних аргументів, звісно, немає, бо кожна ситуація індивідуальна. У мене були дуже трагічні випадки з погляду обставин. Наприклад, жінка, яка втратила маму, відправила дитину в табір, тому що помирав її батько. Той помер, а через два дні з дитиною в таборі стався нещасний випадок. Шалена трагедія. Які тут будуть аргументи? Єдине, до чого можна апелювати в таких випадках, — це час, тому що він дає можливості на зміни у власному стані та житті, якщо людина спроможна і готова для цього. 

Зараз, коли навколо багато руйнувань, смертей і болю, дійсно базове, як би банально не звучало, також час. Однак іноді ніякими аргументами не допоможеш, потрібна комплексна довга робота зі спеціалістом. А в інших випадках достатньо просто побути поруч з людиною, яка переживає кризу. Або навіть вчасно зняти людину з вікна, з якого та зібралася стрибнути, та поговорити. Удача також впливає. Неодноразово людину, яка наковталася пігулок, рятувало те, що рідні випадково приїхали раніше і встигли відкачати. Наступних спроб самогубства може і не бути.

Тому базово — підтримка, розуміння, хоча б спроби зрозуміти, і, безумовно, вчасна фахова допомога. Важливо «на часі та й до місця» шукати людину, яка може по-людськи підтримати, щоб не залишитися сам на сам зі своїми будь-якими проблемами. Адже останні не бувають більш або менш вагомими — всі переживання важливі.

Чи помічаєте ви, що з початку повномасштабного вторгнення стало більше звернень на гарячу лінію?

Наша організація створена у 2019 році безпосередньо для підтримки ветеранів, ветеранок і їхніх близьких. Найважчі симптоми нелікованого посттравматичного стресу виникають за близько 8 років після подій, які його спровокували. Тому ми якраз думали, що встигнемо надати допомогу тим, хто постраждав у 2014-2019 роках. Ніхто не очікував чинного сценарію розвитку подій. Поступово наша аудиторія розширилася — ми стали працювати зокрема з цивільним населенням з суїцидальністю. 

Я скептично ставлюся до статистики та думаю, що те, як ми рахуємо і як дивимося на ситуацію, навряд відображає загальні тенденції. Ми робимо тільки свою внутрішню, щоб розуміти динаміку всередині організації, зокрема збираємо кількість звернень і консультацій — а це різні показники. 

За останній рік маємо 4-6 тис. звернень на місяць, при тому надаємо близько 2,5 тис. консультацій. Адже є вхідний потік, а є спроможність. Звісно, у нас було набагато менше випадків до 2022 року — 900, максимум 1,5 тис. на місяць. 

З загальних консультацій — тільки близько 20-25% суїцидальних звернень. У нас немає спеціального фільтра, бота або адміністратора, який робив би так, щоби до нас потрапляли виключно дзвінки щодо самогубств. Тому звертаються з різними скаргами: депресії, складності в адаптації, симптоми посттравматичних стресів, складності в стосунках, розлучення, домашнє насильство.

У випадку, коли дзвінок не стосується напряму суїцидальних думок, наша задача — стабілізувати та надати інформацію, куди абоненту або абонентці якнайкраще звернутися далі. Наприклад, у нас багато перенаправлень на травмофокусовану Програму СЕТА при Києво-Могилянці або на гарячу лінію з запобігання домашнього насильства (0 800 500 335).

Оскільки наша лінія анонімна та конфіденційна, тобто у нас немає запису дзвінків, люди не бояться телефонувати та розкриваються. Щодо гендерного співвідношення — це 60% жінок і 40% чоловіків. Немає такого, що хлопці, умовно, не плачуть. Вони також говорять про свої проблеми та прагнуть підтримки. 

Ми ніби є вікном входу в принципі у сферу надання послуг щодо психічного здоров’я. Проте ми не прагнемо брати на роботу волонтерів, тому що у нас працює стабільний склад фахівців і фахівчинь, які пройшли навчання і багато практики, а також свідомо зробили вибір працювати з превенцією суїцидів. Тому коли збільшився розрив між запитами та спроможністю, ми почали активніше направляти до відповідальних колег з інших організацій за сферами. 

Які ваші головні правила роботи? Що треба точно пам’ятати та що говорити людині, щоб вивести її з кризового стану?

Важливий початковий контакт і комплаєнс, щоб ми були в кооперації з абонентом або абоненткою. Це займає певний час та потребує зусиль, але, як правило, вдається зробити. Консультація триває від 20 до 80 хвилин, якщо ми говоримо про конкретний суїцидальний стан. Нас навчали колеги з США та Ізраїлю, які наголошували, що найгостріший і найнебезпечніший суїцидальний пік триває 20-30 хвилин. Далі у людини немає стільки напруження та емоцій, щоб його продовжувати. Тому першочергова задача — максимально ефективно надати допомогу в цьому проміжку. 

Потім ми говоримо про те, що є два шляхи: дороги життя та дорога смерті. І тоді шукаємо протективні фактори: що захищає, що важливо, що залишає тут. Але перед цим збираємо анамнез. Що у людини сталося? Ми детально запитуємо, що було останньою краплею, що відбулося перед цим, як вона спить, як їсть, наскільки глибока її криза та з чим вона пов’язана, хто в неї в підтримці тощо.

Після цього пропонуємо складати план безпеки. Не антисуїцидальний контракт, він також застосовується, коли ви прямо домовляєтеся з людиною. В межах плану безпеки ми ніби складаємо список: пишемо варіанти, як можна стабілізуватися, зазначаємо контакт людини, з якою в принципі можна комунікувати, якщо накриває, та людини, яка знає про цю кризу. Записуємо дані екстрених служб. Тобто схема така: самодопомога, близькі люди, кваліфіковані люди. 

Ми консультуємо наших абонентів і абоненток, але на наступному етапі немає реабілітаційних або психотерапевтичних центрів, які б підхоплювали цих людей. Тут ми можемо сподіватися на короткострокові програми, які впроваджуються іншими фондами, на інші спеціалізовані лінії, служби, на психіатричну допомогу. Хоча в США така модель є — гаряча лінія та психіатричний центр можуть працювати в одній зв’язці. 

Нині є робоча група по розробці частини плану зі збереження психічного здоров’я, конкретно на превенції суїцидальності. І ніби відбувається процес, є план дій до 2030 року. То будемо сподіватися на успіх. Адже в гострі періоди війни кількість суїцидальності зменшується, тому що активується система виживання. А потім, коли перший стрес трошки затухає, криза поглиблюється, стає менше ресурсів, амортизації, психічної стійкості. Ось чому постійно треба дбати про своє ментальне здоров’я.

Чи можна якось попередити цей стан і зробити все можливе для того, щоб у тебе не виникало суїцидальних думок? Як я можу умовно попіклуватися про себе заздалегідь? 

Основна надія та ідея в превенції. Бо коли не було спроб покінчити з життям і високого ризику суїцидальності, багато шансів на корекцію цього стану. І він може пройти й більше не повернутися, адже це не «хронічне захворювання». Позиція уваги до себе, рефлексивності, високого рівня емоційного інтелекту — надважлива і про неї варто говорити з дитинства. Про відчуття того, що психіка існує, а емоції реальні. І є сенс піклуватися про психічне здоров’я на рівні з фізичним. 

За останні 5 років ми бачимо, що у людей сформувалася культура звернень. Особливо у молодого покоління: вони ходять до психотерапевтів, нутриціологів, тренерів. І це радує. Варто пам’ятати, якщо вам погано і щось болить — зверніться по допомогу.

Також корисним буде розробити ритуали, завдяки яким можна допомогти собі самостійно. Я, наприклад, після ранків з обстрілами та тривогами по 8 годин, як правило, скасовую клієнтів. Тому що якщо я не можу, то не можу. П’ю простий Ібупрофен, бо коли у нас стрес, відбувається запалення в організмі. І намагаюся відчувати своє тіло, адже воно все пам’ятає. На фоні гострого стресу у нас одразу і коромисло на плечах, і пучок в животі, і ком в горлі, і камінь на серці тощо. Ідея в нормалізації різних станів, але не толерування обставин, які до них призводять. Те, що відбувається зараз з українками й українцями, ненормально.

До слова, іноді неочевидні кроки можуть глобально допомогти у превенції суїцидів. У 2022 році, коли багато сервісних організацій переживало кризу надання послуг, ми створили колаборацію з Google. Всього по світу 43 суїцидальні лінії в різних країнах і Lifeline Ukraine одна в з двох Україні, пов’язана конкретно з цією темою. Тож технологічний гігант зробив нам всі теги відповідно до своєї стратегії. Та налаштував пошук так, що при будь-якому запиті на кшталт «Як швидко померти?» або навіть просто при пошуку інформації зі словом «самогубство» — користувач потрапляє на гарячий номер лінії. 

Як змінилися запити, з якими до вас звертаються, з початком повномасштабного вторгнення?

Я проводила аналіз і в цілому, це все, що було в контексті на початку: вибухи, гострий стрес, що робити далі, висока невизначеність, сильна тривога тощо. Потім почали з’являтися вже втрати та тотальна втома. 

А що робити, якщо помічаєш, що твій близький замислюється про суїцид?

Вважається, що у більшості людей були думки про суїцид в той чи інший період, часто пов’язані з мотивом втечі. І ідея кризового консультування в тому, що людина не хоче померти, вона не хоче жити з тим болем. 

Тому ми радимо бути уважними до близьких взагалі, а особливо, якщо помітили тривожні дзвіночки. Не варто залишати їх часто наодинці, натомість краще мотивувати звертатися до психотерапевта, до сімейного лікаря, або напряму до психіатра. І розмовляти, бути поряд, запитувати «Чим я можу тобі допомогти?». Нагадувати, що «Ти мені не байдужий» і «Я поруч». Тому що коли людина звертається на гарячу лінію, це значить, що вона або приховала свій стан, або не отримала підтримки в найближчих колах. 

Для багатьох, наприклад, суїцидальні думки або спроби їхніх близьких стають сюрпризом. А коли починаєш розбиратися, то і фрази були, і криза була, і доступ до зброї був. У нас немає навички емпатично дивитися на життя іншого, ми не часто говоримо про емоції, а не у всіх в сім’ях заведено запитувати «Як ти себе почуваєш?». Тому ми сприймаємо життя інших фрагментовано, а там може бути ланцюжок зі всього, що є факторами ризику реалізації самогубства. 

Які неочевидні фактори ризику можете назвати?

До слова, некоректну роботу ЗМІ. Всім журналістам варто пам’ятати про відповідальне висвітлення в медіа. Ми рекомендуємо:

‣ Уникати висвітлення подробиць. Розміщення знімків загиблих, описи методів вчиненого самогубства або зазначення місць, де таке сталося, — це все червоні прапорці. Тим паче варто уникати таких подробиць щодо суїциду відомих людей. Це може розпалювати у людей цікавість та спровокувати фатальне наслідування;

‣ Не публікувати новини про суїцид на перших шпальтах. Це не сенсація, а чиясь трагедія. Тому така інформація не має бути на головній сторінці, першим сюжетом на ТБ або постом, який будуть ставити на рекламу;

‣ Подавати інформацію про випадок об’єктивно та правильно розставляти акценти. Головний має бути на тому, що самогубство — це результат впливу різних факторів, йому можна запобігти, якщо вчасно помітити маркери суїцидальної поведінки та звернутися за допомогою;

‣ Не робити з людей, які скоїли самогубство, мучеників і жертв, яких засуджує суспільство. Такий фокус може викликати неправильне враження, ніби суїцид є способом справитися з проблемою. Натомість варто наголошувати на жалобі за втраченими життями та важливості попередження самогубств;

‣ Замість сенсацій та клікбейту, публікувати статті про розвінчання міфів щодо самогубства та рекомендацій, як визначити попереджувальні ознаки суїцидальної поведінки та допомогти собі або близькій людині.

Кожен випадок суїцидальної кризи — це окрема історія, закономірності проводити буває важко. Але люди, які мають соціальну підтримку і які звертаються по допомогу, можуть успішно подолати суїцидальність, знайти опору та обрати дорогу до життя.