Місяць з людським обличчям, в око якого влучив снаряд – культовий кадр з картини «Подорож на Місяць», яка вважається першим науково-фантастичним фільмом в історії. Це зіркова стрічка раннього кінематографа, у якій режисер пародійно обігрує сюжети двох класичних творів: Жуля Верна «Із Землі на Місяць» і Герберта Уеллса «Перші люди на Місяці». Крім того, що талановитий Мельєс не боявся експериментувати з кадром, рухом камери, великим планом тощо, він ще й всі спецефекти для фільму винайшов та розробив самостійно. І не дивно — починав свою кар’єру цей режисер як ілюзіоніст. 

На зйомки режисер запросив акторів трупи «Робер-Уден», професійних акробатів вар’єте «Фолі-Бержер» та балерин театру «Шале», яких нарядив в екстравагантні костюми. В результаті стрічка вийшла не те що смілива на свій час, а революційна. Режисер зняв дві версії фільму: чорно-білу та кольорову, яку розмальовували вручну, що також неабияк вразило глядачів. 

«Фантасмагорія або кошмар Фантоша», 1908 рік, Еміль Коль

Французький карикатурист та сценарист активно крутився у тодішніх світських колах і у своїй саркастичній манері вирішив створити серію малюнків, в якій висміював би буржуа і владу. На білому папері намалював чорні лінії, які по ходу дії трансформувалися у фігури та предмети. Серія вийшла немаленькою, 700 зображень, які француз надрукував на негативі й таким чином змінив кольори — на чорному фоні яскравішали білі сюжети. Потім малюнки послідовно зняли на плівку й отримали дві хвилини новаторства. Так Еміль Коль став творцем першого анімованого фільму у світі. 

«Чоловік індіанки», 1914 рік, Сесіль Блаунт Де Мілль

Неможливо уявили сучасний кінематограф без Голлівуду, який щорічно випускає близько 800 стрічок. А почався він з вестерну «Чоловік індіанки» режисера Сесіль Блаунт Де Мілля, який на той час мріяв працювати в театрі та був співзасновником ще нікому не відомої компанії «Paramount Pictures». Фільм вийшов провальним, проте на репутацію самого Де Мілля це не вплинуло. Він швидко реабілітувався та через два роки став прикладом успішного успіху з екранізацією «Кармен» Проспера Меріме. А сам Голлівуд тим часом нарощував виробничі можливості та починав все яскравіше сяяти блиском нових перспективних і кінозірок. 

«Малюк», 1921 рік, Чарлі Чаплін

Якщо вже говоримо про вплив на світовий кінематограф, то як не згадати Чарлі Чапліна, який 65 років смішив, а іноді й змушував плакати глядачів у різних куточках планети. Актор став одним з найкращих коміків в історії та справжнім класиком, який примудрявся через міміку, пластику тіла та антураж розповідати без слів про найглибші почуття та найжаданіші мрії. Одна з його ранніх робіт, «Малюк», стала чи не першим фільмом Голлівуду, у якому поєднувалися комедія та драма. До того ж в цьому творі можна відчути майстерність Чапліна на всі 100%, адже тут він був і актором, і продюсером, і сценаристом, і режисером. 

«Метрополіс», 1927, Фріц Ланг

Навіть Вікіпедія не дає шансу позбавити цей список шедевра німецького експресіонізму: «Фільм став безперечною класикою й вплинув на весь наступний розвиток кіномистецтва». Це ефектна (особливо для епохи початку кінематографа) антиутопія про місто, де пригноблені намагаються повстати проти гнобителів, а вирішальним фактором стає любов. Візуальні ефекти для свого часу були проривними, а ключова ідея актуальна й досі: «Посередником між розумом і руками повинне бути серце».

«Співак джазу», 1927 рік, Алан Кросленд

Епоха німого кіно закінчилася саме на цій стрічці, у яку вклалися фінансами та амбіціями брати Ворнери (ті самі, які Warner Bros.). Тоді в нью-йоркському театрі «Флагман» показали перший звуковий фільм, щобільше – мюзикл. Зірка Бродвею Ал Джонсон в головній ролі, 10 музичних номерів і потужний маркетинг гарантували шалений успіх, мільйонні збори в прокаті та «Почесний Оскар». І все попри те, що діалоги зі звуком тривали сумарно дві хвилини, а сюжет був слабеньким. На цій хвилі вже до кінця 1929 року Голлівуд продукував виключно звукове кіно. 

«Земля», 1930 рік, Олександр Довженко

Українське німе кіно також голосно лунало на весь світ. Режисер Олександр Довженко зняв авангардистський шедевр, який деякі критики називають найкращим фільмом в історії вітчизняного кінематографа. На межі поєднання одночасно кількох стилів він зображує колективізацію в Україні наприкінці 20-х років, ворожнечу колгоспників і куркулів, створення колгоспних комун та, головне, потужний зв’язок українців з їхньою землею. Звичайно, в СРСР стрічка, як і будь-які сміливі або «інакші» ідеї, відгуку не зайшла. Тому її зняли з прокату вже через 9 днів після виходу.

Попри це «Землю» не раз відзначали як один із найвизначніших здобутків світового кінематографу. А у 2012 році стрічку відреставрували й навіть створили музичний супровід — цим зайнявся сучасний український етнохаос гурт «ДахаБраха». 

«Чарівник країни Оз», 1939 рік, Віктор Флемінг

Екранізація книги Френка Баума у форматі мюзиклу била всі рекорди продакшену. На той далекий час це була захмарно дорога постановка, а тільки на встановлення декорацій витратили майже рік. Режисер використовував для зйомки нову тоді технологію триколірного «Техніколору», завдяки якій плівка передавала повний спектр кольорів. Історія дівчинки Дороті, яку разом з будинком унесло вітром в казкову країну, підкорила глядачів різних поколінь, а фільм номінували на шість премій «Оскар». Стрічка й досі залишається на верхівці списків найкращих фільмів 20 століття.

 «Психо», 1960 рік, Альфред Хічкок 

Цей взірець жанру хоррор насправді був доволі малобюджетним, зокрема тому режисер вирішив зняти його в чорно-білому форматі, хоча є й романтичніша версія — щоб насилля здавалося не таким жорстоким. Попри брак коштів, стрічка стала визнаною класикою, а деякі її сцени так часто наслідували у майбутньому, що зараз навіть вважаються кліше. Наприклад, вбивство в душі або страхи в підвалі будинку. На той час (та і зараз) фільм був настільки приголомшливий, відвертим та новаторським, що деякі глядачі зізнавалися – після перегляду вони не почувалися у безпеці навіть у власній оселі. 

Через режисерську та операторську роботи його згодом розбирали мало не по кадрах, щоб зрозуміти, як Хічкоку вдалося до найменших деталей вибудувати саспенс та маніпулювати людьми по той бік екрана. Недарма «Психо» посідає першу ланку у списку 100 найгостросюжетніших американських фільмів за 100 років за версією AFI, а його копія знаходиться на зберіганні у Бібліотеці Конгресу – тобто стала по суті музейним експонатом. 

«Довжина хвилі», 1967 рік, Майкл Сноу

45 хвилин відбірного артхаусу. Канадський режисер майстерно грається часом, простором і звуком, щоб одночасно викликати у глядачів відчуття дискомфорту та не лишити жодного шансу відірватися від екрана. І хоч у стрічці немає дій як таких, все ж є чотири сцени, в яких залучені актори. Кіно зняли всього за один тиждень, а через свою структуру, багатошаровість та постійний рух воно знайшло відгук не у всіх, проте все одно стало класикою авангарду. А Канадський фонд аудіовізуального збереження визнав «Довжину хвилі» шедевром і забрав під свою опіку.  

«Зоряні війни», 1977 рік, Джордж Лукас

Ця науково-фантастична сага вибухнула на екранах як супернова. Серія не тільки вивела на новий рівень тему космосу та прибульців, а й показала революційні спецефекти (навіть отримала за це Оскар). Зараз світловими мечами нікого не здивуєш, але тоді після прем’єри кожна дитина хотіла собі зброю джедая. Режисер задав нову тенденцію створення блокбастерів, де детально продуманий фантастичний світ межував з класичними екшн-прийомами та глибиною людських і інопланетних характерів. Джордж Лукас надихався «Космічною Одіссеєю» Стенлі Кубрика й навіть запросив у знімальну команду спеціалістів, які працювали й над цією стрічкою. Проте на відміну від колеги наділив прибульців зрозумілими земними якостями та характерами. Сага стала настільки популярною, що сформувала цілі субкультури та має своє свято — день Зоряних війн 4 травня. May the Force be with you!

«Аватар», 2009 рік, Джеймс Кемерон

Створення цього фільму почалося ще в 1994 році з написання сценарію. Проте режисер відклав зйомки до того моменту, поки не винайдуть технології, які дозволять втілити всі його творчі задуми. Це спрацювало — у 2009 році на екранах з’явився фільм, насичений інноваційними візуальними ефектами. Система освітлення великих площ, найбільший на той момент павільйон для зйомок з використанням технології захоплення руху, створена Microsoft спеціально для «Аватара», спеціальне програмне забезпечення та 900 людей по всьому світу, які працювали над візуальними ефектами. Але найдивовижніше — технологія передачі міміки акторів їхнім цифровим персонажам. Спеціальні конструкції з мікрокамерами одягалися на голову та фіксували всі рухи обличчя. Це і багато іншого зробило «Аватар» однією з найдорожчих стрічок в історії кіно, а також проривом у візуальній мові кіно.