Редакція Platfor.ma завітала в гості до інклюзивної пекарні Good Bread From Good People, яка вже понад рік доставляє безплатний хліб нашим бійцям і тим, хто постраждав від війни. Ми спробували своїми руками зробити цей самий хліб, дізналися, як зараз працює проєкт і які в нього амбітні ідеї. А також поспілкувалися з людьми з ментальною інвалідністю, які щодня випікають по 2 тис. благодійних буханок, — про їхні мрії, думки про війну та плани на майбутнє.

Інклюзивна пекарня Good Bread From Good People вже 6 років допомагає людям з ментальною інвалідністю реалізовуватися на стабільній роботі, адаптуватися до суспільства та бути частиною спільноти, у якій вони почуваються на своєму місці. Заснував її Владислав Малащенко, який працював з дітьми з порушеннями ментального розвитку. Врешті він захотів створити комфортне місце, де такі люди почувалися б комфортно. До повномасштабного вторгнення проєкт стрімко розвивався — відкрив виробництва у Вінниці та Ужгороді, випікав фірмові кекси та приймав корпоративні замовлення. 

Проте з 24 лютого пекарня переформатувала роботу і майже повністю перейшла з принципів соціального підприємництва на волонтерство. Вже понад рік люди з ментальною інвалідністю та волонтери випікають безплатний хліб. Щоденно тисячі буханок відправляються на Харківщину, Херсонщину та Донеччину — цивільним, які давно не бачили свіжого хлібу, а також по запиту нашим бійцям. Тому зараз проєкт працює на грантах, донатах і завдяки Patreon.

Platfor.ma майже повним редакційним складом вирішила завітати до ініціативи у гості, поволонтерити на кухні та на власному досвіді дізнатися, як працює виробництво. 

Чотири поверхи добрих справ

Бренд-менеджер проєкту Владислав Хлопенко одразу зізнався, що робітники пекарні захоплено чекають на наш візит. «Навіть цех мили дві години, хоч в цьому не було необхідності — там і так все чисто», — сказав він. 

У цю будівлю Good Bread From Good People заїхали лише у липні 2023-го. Але вже встигли налагодити ключові процеси й облаштувати деякі поверхи. Владислав розповів, що до переїзду виробництво базувалося у невеличкому приміщенні з цехом на 50 кв.м і спільною кімнатою для адміністративної роботи, в якій працівники також перевдягалися та їли. Зараз проєкт переїхав у чотириповерхову будівлю, на яку надзвичайно багато планів.

На другому поверсі планують зробити артмайстерню. Це поверх наївного мистецтва, де люди з інвалідністю будуть проявляти свою творчість та розвивати навички. Можливо також додадуть гончарство, а з часом — і слюсарню. Владислав зазначає, що європейські колеги вже мають подібні майстерні, тому Good Bread зможуть допомогти фінансово або експертизою. Зараз в приміщенні вже висять приклади картин, які намалювали люди з інвалідністю з дружнього проєкту Ательє нормально. 

На третьому поверсі знаходяться офіси. Двоє працівників з ментальною інвалідністю виконують в команді адміністративні функції — власне, адміністратора і товарознавця. Вони роблять дзвінки, спілкуються з людьми, щось замовляють. Їм важливо надати офіс, щоб у них був свій особистий простір. Поруч з кабінетами розташовуватимуться змінні експозиції. Під час нашого візиту в коридорі наразі висіла фотовиставка Максима Требухова «Зроблено руками» — портрети працівників пекарні.

Четвертий поверх називають поверхом надії. Його проєктують сумісно з дизайн-студією Between the Walls — планують робити тут лекторій, можливо кінозал, і дві кімнати підтриманого проживання. Там зможуть зупинятися люди з інвалідністю, які будуть приїжджати з інших міст, а може і країн.

До ремонтних робіт у будівлі знаходився хостел в найгіршому його значенні: з тарганами, пліснявою, пляшками тощо. Зараз приміщення знаходиться в оренді. Владислав зізнається, що, звичайно, страшно вкладати гроші в орендовану будівлю, але за ціною та якістю це найкраще, що було на ринку. В майбутньому взагалі мріють все це викупити. 

«Для мене це місія — змінювати мислення суспільства, бо люди в більшості не готові. У нас є “інваліди”, “сонячні люди”, “люди з вадами”, “ментальні особливості” та “відмінності”. А мені хочеться нагадати, що насправді у нас є людина + діагноз, тобто людина з інвалідністю. І це норма. Але не можна токсично змінювати думку інших, з нею треба працювати. Тож для цього я, наприклад, беру Ваню, йду з ним в бар, де він наливає пиво. Він спілкується там з людьми — і часто працює краще, ніж нормо-типові люди з досвідом у ресторанах. Це впливає на свідомість інших людей», — розповідає Владислав. 

2000 хлібин на день

Виробництво займає 150 кв.м першого поверху — з’явилося більше місця для всіх етапів випікання продукції й, відповідно, збільшилися потужності. Всередині одразу впадають в очі полички, заставлені рум’яним хлібом. І просто неможливо передати словами, як пахнуть сотні свіжоспечених хлібин — то треба відчути.

О 10:30 у цеху вже активно працювали та метушилися люди, зацікавлено поглядаючи в наш бік. Нам видали фартухи, шапочки для волосся та основні інструкції: гарячого не торкатися, регулярно мити руки. І одразу передали під дбайливу опіку Галини, яка керує виробництвом. Вона має неабиякий досвід управління і є досвідченим технологом, тож рулить всім і всіма та слідкує за таймінгом. Каже, що намагається навчити працівників того, що сама вміє. Не просто катати кружечки тіста, а вкладати у вироби подяку, щоб отримувати її назад. Галина провела нам екскурсію по цеху, де всюди розвішані нагадування з графіками, кількістю замісів, грамуванням, щоби ніхто нічого не забув. Адже якщо на якомусь із цих етапів йде збій, то виробництво просто стоїть. 

Спочатку тісто замішується у спеціальних машинах, а далі порційно викладається на величезний металевий стіл. Відповідальні люди спеціальним шпателем нарізають та зважують його, щоб кожен шматок мав по 450 г. Потім в ігровій формі, як м’ячик, тісто викидають на стіл і роблять форму, кладуть у підготовлені деко. Відправляють на просушування — в спеціальній зоні виставляється температура та вологість, за 15-20 хвилин майбутній хліб підіймається. Після того його можна нести на випічку та виймати остигати. 

На всіх цих етапах працюють люди з ментальною інвалідністю — вони створюють білий благодійний хліб відтоді, як 10 березня зробили перший заміс на 170 хлібин. Тоді доставляли його по Києву та околицях, потім призвичаїлися, обросли необхідними контактами й стали відправляти на деокуповані та прифронтові території. Спочатку налагоджували логістику власними силами, а тепер мають перевірені контакти волонтерів, доставляють Новою поштою, а також своїми машинами. Також є партнери, які маленькими групами збираються і відвозять партії хліба, наприклад, разом з гуманітаркою. 

Наразі пекарня виготовляє по 2 тис. хлібин на день, а всього з початку повномасштабної війни випекла і безплатно передала понад 350 тис.

Окремою категорією хліба — як от на заквасці або цибулевий, — опікується шеф Олександр. Раніше він працював в модних столичних закладах — Mimoza, Міністерство шаурми — поки GoodBread не запропонували доєднатися до них. На оплату його праці навіть отримали окремий грант від Bake for Ukraine.

«Олександр робить неймовірний хліб на заквасці, який ми можемо продавати на Всі.Свої або на Куражі. Але це не заробіток, а скоріше іміджева історія — щоб розповісти про нас людям», — зазначає Владислав. 

Любов до тіста

Галина представила нас працівникам, попросила вчити та підтримувати нас на всіх етапах. Щоб, як вона зазначила, після цього ми прийшли додому і хвалилися близьким своїми новими навичками. Нас розподілили по зонах: когось поставили за заміс тіста, інших на нарізку, хтось формував хлібини. Задача виявилася складнішою, ніж виглядала спочатку. Робота в цеху була настільки налагоджена і збалансована, а працівники виконували свої завдання так швидко і вправно, що це здавалося легким. Насправді ж, як нам пояснили, з тістом ще треба подружитися. 

«До тіста потрібно ставитися з любов’ю. Торкайтеся його і воно буде з вами розмовляти. Отак, гладимо його, воно любить руки. Ось так, дві руки, впевненіше», — повторювала Галина нашим дівчатам, які стояли на нарізці тіста. Жінка запевняла — тут треба відчувати. 

Працівники радо показували, як правильно робити, розповідали лайфхаки та підтримували на перших етапах. Аж допоки у цій дружній та розслабленій обстановці у нас не стало виходити достойно. Самі працівники зазначають — єдине, що складно, так це весь день стояти на ногах. Але робота класно налагоджена, тому навантаження розподіляється. Є обід і перерви, а якщо хтось дуже втомився, то може піти відпочити й повернутися до роботи згодом. Хтось з працівників приходить дуже рано, мало не о 6 ранку, щоб запустити всі процеси та розігріти пічки. А потім всі підтягуються. 

От би з’їсти біляш на площі Шевченка

Михайло, який раніше був пекарем, а зараз повністю відповідає за процес замісу тіста, підтверджує слова відповідальної за цех: «Ми тут всі все вміємо і можемо замінити одне одного на різних етапах. У мене більшою мірою виходить місити тісто. Але якщо я приходжу на роботу засмучений або немає настрою, воно виходить поганим. Тому що хліб все відчуває, з ним не можна працювати, коли у тебе погані думки».

Зараз в проєкт залучено близько 30 людей, з них 20 — з інвалідністю, а 10 — офісні працівники. Але команду планують розширювати, коли стануть функціонувати всі поверхи. Також зараз до Good Bread доєднався Патрік з Каліфорнії — військовий у минулому, який до повномасштабного вторгнення відкрив відеопродакшн в Києві, а потім вирішив залишитися тут і волонтерити. 

Людей в команду зазвичай шукають за допомогою сарафанного радіо. А буває, що звертаються прямо на якихось заходах, у яких Good Bread бере участь. Тоді зустрічаються, проводять співбесіду, дізнаються, чи пройшов кандидат необхідний період лікування. Якщо під час роботи захворювання загострюється, працівник йде на лікарняний.

У пекарні зазначають, що складно працювати з нормо-типовими людьми. А от з людьми з ментальною інвалідністю майже немає проблем. Вони відповідальні, залучені та допитливі. Просто може їм треба буде пояснити щось не 10, а 15 разів, говорить Владислав. Також у них буває розфокусована увага, тож треба слідкувати, щоб вони, наприклад, не врізалися у гаряче деко. 

«У людей з інвалідністю немає досвіду, щоб порівняти й сказати “ні”, тому вони повністю довіряють тобі. Просто слухають і довірливо роблять те, що ти скажеш. І вони вкрай добрі. Я постійно розповідаю, що друга після мами людина, яка привітала мене з днем народження, була людиною з інвалідністю, — каже Владислав, — Ще у них досить прості мрії: чайник, костюм, ремінь, докурити пів сигарети або з’їсти біляш на площі Шевченка. Для людей з ментальною інвалідністю життєво необхідно мати місце сили, щоб був графік, за яким вони можуть туди прийти, та відповідальність. Як і всі люди, вони ростуть разом з цією відповідальністю. Тому коли почалася велика війна, наші працівники хотіли якомога скоріше повернутися до роботи, тому що для них важливий режим. Вони готові були пішки йти до виробництва або добиратися на велосипедах. І нам важливо було їх зберегти».

Катя за освітою кондитер, але роками її не брали на роботу 

«В пекарню мене привели батьки. Спочатку все здавалося складним, але поступово зрозуміла, як поводити себе з тістом. Зараз я старший пекар і відповідаю за нарізку тіста. Пекарня допомогла мені в найкритичніший час. Коли виробництво відновило роботу, я одразу почала їздити у цех. Іноді було страшно і виникали думки не їхати, але як я кину роботу, без мене тут не впораються. 

В перші дні вторгнення ми з рідними не могли знайти вільних місць у бомбосховищах, тому що нас було багато. Я, батько, мама, брат, бабуся, сестра, кішка та собака ніде не вміщалися. Вирішили, що підемо додому і будемо керуватися правилом двох стін. Перші дні я боялася дуже, зараз вже легше, але страх залишився. Потім ще й злість з’явилася, хочеться, щоб ворогам відповідь прилетіла. 

А сюди приходиш і заспокоюєшся. З’явилася надія, що своєю роботою я виражаю вдячність військовим, людям, які мене захищають. А також тим, хто настраждався і знаходиться в скрутному становищі. Я така зла, що росіяни прийшли на нашу землю. Тому хочеться допомагати. Хочеться, щоб наші військові повернулися з перемогою, цілі й здорові.

Я мрію, що Крим звільнять і туди можна буде поїхати відпочивати. Він дуже гарний, я там була десь у 12 років. Скучила, все ж таки Крим наш».

Роман — переселенець із селища Чернігівка Запорізької області 

«Рік тому, 5 квітня, я виїхав з окупованої території. Мама та бабуся у мене залишилися в Чернігівці, в окупації, доглядають за квартирою та моїм мопедом. Хочу повернутися, побути з мамою, помалювати. Взагалі я мрію робити килими. А також здати на права. Хочу лагодити машини й заробляти цим. 

На роботу сюди мене запросили 26 червня 2022 року. Я погодився та пройшов співбесіду, тому що мені треба заробляти на бензин для мопеда. Я люблю фасувати хліб, пакувати його, а також різати та ліпити руками. Мені тут подобається — це моя територія, тут я проводжу багато часу. Мене тут підтримують, є друзі.

Росія — країна-агресор, а Путін ненормальний і руйнує все. Я вірю в Україну та Зеленського, хочу, щоб моїй країні дали спокій. Україна — це Європа. Чернігівка — це Україна. Моя справжня мрія, щоб потопилася РФ».

Віктор — досконало знає вулиці столиці

«Я фасую хліб, складаю в коробки, а ці коробки потім їдуть на деокуповані території, наприклад, в Херсонську область. Мене заспокоює робота, адже коли летять ракети, мені дуже страшно — я ховаюся. Відчуваю злість і страх, боюся, щоб мене не вбили, переживаю за близьких. Росіяни обстрілюють всі житлові будинку, це жахливо. Я заспокоююся тим, що кажу “Путін, щоб ти здох”. Ну а ще я слухаю Майлі Сайрус».

Будь-хто може купити хліб у Good Bread From Good People — або допомогти будь-яким іншим способом. Для цього вже створюють сайт, а поки достатньо написати на їхню сторінку в Інстаграм.