Цьогоріч платформа «Тепле місто» з Івано-Франківська провела менторську програму для громадських організацій з усієї України. За пів року плідної роботи зі спеціалістами ГО визначили свої сильні та слабкі сторони, докорінно розібрали внутрішні нюанси роботи, відповіли на стратегічні запитання та отримали навички, які необхідні їм для інституційного розвитку. А от як це відбувалося, як обирали організації, ким були ментори та які враження від самої програми — для Platfor.ma розповіли кураторка та троє учасників з різних міст країни.
Раніше ми працювали здебільшого з посиленням громадських ініціатив Івано-Франківська. У нас є дві грантові програми: Urban Space 100 фінансує проєкти, які спрямовані на розвиток міста, а «Ґранти Теплого міста» крім цього має ще й освітню частину. Тому ми проводимо навчання, воркшопи, тренінги — все, щоб посилювати спроможність ініціатив Івано-Франківська.
В серпні минулого року ми записали курс на Prometheus, в якому підсумували 10 років досвіду «Теплого міста». Пояснювали, як створювати нові інституції та соціальні підприємства, як реплікувати наш досвід та інкубованих ініціатив у власному місті, як обрати напрямки діяльності з усвідомленням необхідних ресурсів, як сформувати взаємодію між громадським сектором та іншими стейкхолдерами тощо. І окрім хороших відгуків про курс, ми також отримували повідомлення на кшталт «Чи можна приїхати до вас на стажування або обмін досвідом?». Тому ми провели близько 200 таких зустрічей у попередні роки, однак розуміли — командам потрібно щось більше, ніж 2-3 дні перебування з нами. Радше системний супровід. Так виникла ідея розширити наш фокус з Франківщини на всю Україну.
Ми запустили два open call для організацій, які впроваджують суспільно важливі зміни по всій Україні, та окремо для проветеранських організацій, що працюють з ветеранами та їхніми родинами в Івано-Франківській області. Реєстрацій було більше, ніж ми очікували — ми мали по кожному напрямку в шість разів більше заявок, ніж було місць на програму.
Обрати серед всіх кандидатів було складно, адже всі були досить потужні. Але трохи більшу перевагу ми надавали організаціям, які знаходяться на прифронтових територіях або у більш вразливих громадах. Враховували, протягом якого часу вони працюють, які основні напрямки діяльності. Аналізували їхні комунікації та соцмережі, наскільки організація відкрита до партнерств. Зокрема дивилися стратегії розвитку та річні звіти. Але вирішальним, напевно, пунктом було запитання: «Чому для вас важлива участь в менторській програмі?». Наприклад, одна з відповідей:
«Ми бачимо свій шлях у підході, коли відбуваються одночасно зміни у думках людей і у міському просторі довкола них, що створює синергію маленьких змін і рухає більші процеси. Тут дуже важливо робити зміни паралельно і безперервно, і “Тепле Місто” має напевно найбільший в Україні досвід у створенні синергетичних змін, побудові сталості та трансформації простору довкола. Ми хочемо більше про це дізнатися, навчитися цього, і готові ділитися своїм досвідом роботи у прифронтовому місті».
Програма тривала пів року. Її наповнення ми створювали скоріше як реакцію на запит від учасників. Повномасштабна війна перевернула з ніг на голову абсолютно всі організації. У всіх змінилися або додалися напрямки, трансформувався формат роботи, з’явилися нові виклики. Тому у більшості був запит саме в інституційній підтримці, адже під час війни треба триматись, працювати, ще й видавати результат. Крім того, хотіли дізнатися про побудову команди, фінансовий менеджмент, роботу під час кризи.
Ми розуміли — для цих аспектів потрібні спеціалісти, які зі сторони та з огляду на свій досвід підкажуть вірний шлях. Тож обирали менторів, які є експертами в роботі громадського сектору. Хтось з них сильніший у фандрейзингу, хтось — в операційному менеджменті, хтось — у комунікаціях. Ми підбирали ментора для організації відповідно до її запиту. Серед них були, наприклад, тодішня директорка «Теплого міста» Росана Тужанська, виконавча директорка ГО «Нова генерація» Оксана Глєбушкіна, директорка фундації «ЗМІН» Христина Бойко, президентка Garage Gang Ірина Соловей та інші.
Одним з ідентифікаторів вимірювання успіху програми був якраз виступ кожної команди на фінальній зустрічі. Учасники розповіли, які запити мали, як працювали над покращенням, що вдалося, а що — ні. А також — який запит у них є нині та які варіанти співпраці один з одним вбачають. Також на цю зустріч ми запрошували 5 представників донорських організацій, щоб учасники теж могли познайомитись з їхніми грантовими програмами та можливостями підтримки.
Зі зрозумілих причин зараз у громадських організацій відчувається втома та брак мотивації, тому такі програми для них — водночас ковток свіжого повітря, можливість поділитися болем з колегами та поштовх до дій. Я помітила, що учасникам важливі були зустрічі разом. Деякі після програми почали співпрацювати та планувати візити одне до одного. Особливо цікавою була точка знайомства ветеранських організацій і тих, які опікуються іншими важливими сферами. Перші, наприклад, дізналися про досвід колег, які працюють подекуди по 15 років у цій сфері. А організації з різних міст України запалилися ідеєю створювати реабілітаційні центри у своїх громадах.
Учасниці нашої організації — жінки, зокрема внутрішньо переміщені. Ми сфокусувалися саме на цій вразливій категорії, тож реалізуємо проєкти з їхньої інтеграції та адаптації. Працюємо також над посиленням економічного потенціалу та самозарадності взагалі жіноцтва та зокрема ВПО. Також у нашому фокусі дівчата з сіл. Я особисто коли росла в селі, відчувала постійну потребу розвиватися, але локально такої можливості не було, а батьки не завжди могли фінансувати мої подорожі до міста. Тому ми реалізовували також проєкт неформальної освіти для дівчат з сільських громад і надалі хочемо його масштабувати. Ще одна категорія, якою ми опікуємося, — молодь. Наприклад, цьогоріч відновили молодіжний простір в сільській громаді.
В менторську програму від «Теплого міста» ми прийшли з конкретним запитом. Нині я шукаю різні шляхи та варіанти диверсифікувати фінансові надходження в організацію, тому що ми дуже залежимо від грантового фінансування. Коли у тебе є запит, Всесвіт підкидає можливості. Я спостерігала за громадським рестораном Urban Space 100 в мережі, чула про «Промприлад» і про «Тепле місто». І коли я побачила відкритий конкурс — подалася. Тому до цієї менторської програми від початку ми йшли, щоб дізнатися, як працює соціальне підприємництво.
В результаті ми прийшли з одним запитом, а вийшли з іншим, і це прекрасно. Адже треба об’єктивно себе оцінювати. Так, ми надихнулися і дійсно дізналися про механіку, але розуміємо — цього року соціальне підприємство ми не створимо. Натомість у нас не було стратегічного плану діяльності, адже ми працюємо тільки трохи більше року. І за допомогою нашої менторки ми розробили такий на 2024-2027 роки. На загальних зборах ми затвердили цей документ, згодом будемо його доповнювати та модернізувати. Це крутий здобуток в межах програми — продукт, який можна реально помацати, подивитися на нього та застосувати.
Почалася програма з офлайн зустрічей. Спочатку ми приїхали до Івано-Франківська, де побували в Urban Space 100 і дізналися, як той був створений. Потім поїхали на школу в Карпати й ще кілька днів розбирали нашу організацію як механізм, вчилися проводити стратегічні сесії та занурювалися у світ фінансового менеджменту. Після роз’їхалися і ще пів року працювали з менторами віддалено. Паралельно мали різноманітні вебінари, починаючи від ведення бухгалтерського обліку до написання проєктних заявок і роботи зі штучним інтелектом.
В серпні відбулася завершальна зустріч всіх команд. І ми нарешті зустрілися — організації різного вектору діяльності та ветеранські водночас. Зараз у нас вже вимальовуються колаборації між цими двома осередками, нетворкінг спрацював потужно.
Наша менторка Оксана Глєбушкіна є виконавчою директоркою громадської організації «Нова генерація», місто Херсон. І вона сама є внутрішньо переміщеною особою, тож має візію, близьку нашій команді. Оксана максимально лояльно до нас ставилася, це була екологічна комунікація. Попри те, що іноді я відчувала себе двієчницею, коли нам давали домашні завдання, а ми трохи їх протермінували. Але пані Оксана завжди допомагала та чула наші потреби.
З менторкою ми розбиралися, хто ми, де ми та для кого ми. Здається, такі прості запитання, але люди часто не можуть дати на них відповідь. А над цим дійсно треба працювати, щоб побачити свою ефективність зараз і шляхи розвитку у майбутньому. Тому ми визначили наші місію, візію, бачення суспільства, цільової аудиторії та власне себе. Ми й раніше замислювалися про це, але не знали, як сформувати думки в документ, тому що не володіли відповідними інструментами та знаннями. Також на окремій сесії з пані Оксаною обговорювали, як співпрацювати з органами публічної влади, щоб це було для всіх корисно. Адже я вважаю, що не має бути конфронтації, ми партнери. Не вороги та конкуренти, а найближчі помічники.
Але, скажу щиро, для мене ця менторська програма — першочергово не про знання і навички, а про людей. Сьогодні я спілкувалася з кількома учасниками та, як на мене, це неоціненно. У нас різні досвід, контексти та знання, тому це про міжкультурний діалог. Багатьох з програми ми все ще чекаємо у гості.
Мені дуже імпонує людяність, з якою колектив «Теплого міста» ставиться до людей, це атмосфера «рівня рівному». Справді ніхто з присутніх не ставив себе вищим за тих, хто приїхав з іншого міста. Те саме стосується організаторів — всі круті та позитивні люди. Вони змогли створити середовище, в якому нас зустрічали як рідних людей. Що мені припало до серця — коли ми поверталися зі школи у Карпатах, нам всім в дорогу дали пляшку води, яблуко і гамбургер. Я себе відчула підлітком, який їде з табору. Це був такий маленький, але важливий і щирий прояв турботи.
Наша платформа об’єднує креативну та бізнес спільноти Луцька. Одне з головних завдань — перетворення міста на осередок креативних індустрій і можливостей. Куди люди, які працюють в цій сфері, можуть приїздити, жити та мати все, щоб втілити свої проєкт та ідею, реалізувати себе. В усій своїй діяльності й в різних проєктах ми хочемо реалізувати трикутник ефективності — змусити громаду, владу та бізнес співпрацювати разом. Ніні вже бачимо, як чудово колаборуються ГО, бізнес і митці. Далі — більше.
В нас є різні проєкти, які працюють на цю загальну місію. Наприклад, Центр підтримки підприємництва «Дія.бізнес» у Луцьку, який ми створили спільно з Мінцифрою. Завдяки йому ми формуємо бізнес-спільноту у місті, підтримуємо, навчаємо та консультуємо її. Також нині на етапі запуску Центр розвитку креативних індустрій «Або Або», який ми хочемо відкрити в історичному будинку в центрі міста, де зараз триває процес ревіталізації. Там малі, середні та великі бізнеси будуть комунікувати між собою, створювати інноваційні продукти та проєкти.
Кілька тижнів тому в Луцьку ми відкрили кафе спільного впливу misto.cafe, це сталося з підтримкою «Теплого міста» з іншого успішного кейсу — Urban Space 100. Більшість меценатів закладу — з креативних індустрій, інші — з бізнесу та громадського сектору. Також маємо перше комплексне урбаністичне дослідження міста Urban Vision Lutsk, яке робили з ГО «Urban Reform» та «місто.ребут». Ми використовуємо його в кожному з наших проєктів і активно ділимося даними з партнерами. Для того, щоб зробити Луцьк містом цікавим і комфортним для проживання, де є можливості для реалізації себе й бізнесу та готовність приймати інвестиції.
Проте також ми розуміємо, в який складний час живемо, тож допомагаємо фонду «Повернись живим» збирати кошти на розмінування українських територій — за допомогою скульптури «Зерно», яка знаходиться поруч «Або Або». Також хочемо створити Центр відновлення для українців, які постраждали від війни, адаптуючи концепцію RE:Ukraine Housing від balbek bureau.
Менторська програма потрібна не лише для тих організацій, які тільки починають розвиватися або мають гострі проблеми. Вона допомагає кожному проєкту відповісти на свій виклик. Наприклад, «Алгоритм дій» була зареєстрована 23 лютого 2022 року. Тому весь 2022 рік ми реагували на те, що відбувається в країні. Тільки у 2023-му почали дійсно втілювати ті проєкти, над якими працюємо зараз. Проте їхня кількість зростала шаленими темпами, так само швидко збільшувалася наша команда. Паралельно ми відчували, що кожен проєкт — це не просто одна ініціатива, а цілий напрямок діяльності.
Ми дійшли до моменту, коли від стартапу у громадській діяльності ми маємо перейти до сталої інституції з чітко побудованими внутрішніми процесами. Щоби люди не вигоріли та розуміли, куди ми рухаємося і для чого все це робимо в час, коли більша частина країни знаходиться в небезпеці, ще частина — це зона бойових дій, а якась взагалі окупована. В такі моменти якраз потрібні менторські сесії, щоб детально пропрацювати кожен процес, внутрішній і зовнішній, з яким стикається команда. Саме за цим ми прийшли до «Теплого міста» і до нашої менторки — тодішньої директорки цієї організації Росани Тужанської. Нам потрібно було запакувати всю нашу діяльність в чіткі стратегічні документи.
Разом ми визначили базові аспекти діяльності, які потім дозволять говорити про вашу організацію як про сталу та спроможну, що може реалізовувати проєкти навіть у момент криз. Тому інституційні речі, що ми пропрацьовували, дозволяють налагодити внутрішні бізнес-процеси та не залежати від зміни людей чи інших обставин.
У Росани Тужанської за плечима досвід роботи в великих інституційно сильних організаціях, але, крім того, вона вміє адаптувати команду, з якою працює, під свій бекграунд. Зазвичай ми ділимося своїми спостереженнями, а ті, хто з нами працює, його переймають їх або ні. Натомість Росана дослідила те, як працює наша організація, і свої досвід, навички та знання адаптувала під нашу ситуацію. І це було так цінно, тому що кожен проєкт має свій певний унікальний контекст. І фахівець перевіряється у цьому моменті — коли може свої особисті установи накласти на ситуацію, яка є, і знайти правильну пораду. Росана на 100% з цим впоралася і ми справді щасливі, що саме вона є і була менторкою нашої організації.
Найскладніше — це виділити час. Часто ми працюємо в режимі тушіння пожеж, тому стратегічні речі не ставимо в пріоритет, адже вони передбачають відкладення решти задач і повну сфокусованість. Нам також складно було відтермінувати гарячі задачі та виділити конкретну кількість часу на цю роботу. Проте це важливо. Можна постійно тушити пожежі на адреналіні, поки є сили. Але вони в якийсь момент закінчаться. А можна відкласти процеси, сісти та подумати, як оптимізувати роботу так, щоб полум’я не займалося.
Менторську підтримку недооцінюють. В суспільстві є чітке розуміння, що таке фінансова, грантова чи спонсорська допомога. Ми знаємо, що є навчання і часто навіть готові за нього платити. Ми можемо зрозуміти часом консультаційні послуги. Натомість менторська підтримка — це момент, коли треба довіритися певному фахівцеві, щиро та без прикрас розповісти, як працює твоя організація чи бізнес. Визнати — перед собою, перед своєю командою, а потім перед спеціалістом, — слабкі сторони проєкту. Та вміти виявити сильні сторони. А потім справді почути, що тобі рекомендують покращити.
Ці рекомендації можуть не збігатися з тим, як команда бачить розвиток організації. Тут важливо зрозуміти, чи ви керуєтеся досвідом, навичками, знаннями фахівця, чи ви все-таки рухаєтеся за своїм напрямком. Часто в цьому менторська підтримка і є — надати вчасно фахову пораду, яка може йти в розріз з баченнями самої організації.
У нас люди все ще не до кінця готові говорити щиро, потім впроваджувати зміни, що може бути довготривалим і часом болісним процесом. І не готові довіритися комусь. А є класні можливості: фасилітація, стратегування, фандрейзингові та комунікаційні кампанії тощо. Саме ментори часто допомагають побороти страх. Коли наші ГО зрозуміють, що менторська підтримка є дієвою і що саме вона часто є першим кроком до подальшого залучення коштів, багато складнощів просто зникнуть.
Наша громадська організація ще з 2013 року працювала під іншою назвою у Запоріжжі, але під час повномасштабного вторгнення ми перереєструвалися та розділили свої напрямки діяльності. Нині це два філіали: ми продовжуємо свою роботу в Запоріжжі і як релокована організація — фонд «Вільні» — з 2022 року в Косові. В Запоріжжі довгий час ми працювали виключно онлайн, а буквально місяць тому відкрили там фізичний простір, що певною мірою є результатом менторської програми. Саме в розмові з ментором ми змогли розділити свої пріоритети, розширили команду і відкрили офлайн-офіс.
Простір працює комплексно з родинами. Наша команда допомагає батькам психологічно та з працевлаштуванням. А дітям, які, наприклад, переїхали з окупованих територій і багато пропустили в школі, — підтягнутися у навчанні до свого шкільного рівня. Тому у нас працюють вчителі, репетитори, логопеди тощо.
В Косові ж ми зосереджені на двох цільових аудиторіях: підлітки та підприємці. Для перших у нас є програма профорієнтації, де ми знайомимо з професіями, проводимо екскурсії, навчаємо. Наразі маємо 100 випускників. З підприємцями в межах проєкту «Крокус» ми протягом року пропрацьовували різні аспекти ведення бізнесу в сучасних умовах.
Косівщина відома тим, що тут багато митців — в кожній родині є хтось талановитий. Але, на жаль, модель ведення бізнесу не змінилася — товар реалізовують в основному на базарі. Отже, зараз, коли немає туристів, у майстрів є певні складнощі. Тому наша організація вчила їх, як створити інтернет-магазин і продавати онлайн, як експортувати за кордон або делегувати цю задачу іншим. Наступна подібна програма буде здебільшого для жінок і для родин військовослужбовців, які хочуть започаткувати новий бізнес або розвивати вже наявний.
Про менторську програму я дізналася якраз в той момент, коли ми активно думали, як розширювали діяльність. Тому що робота онлайн в Запоріжжі давала не ті результати, які хотілося. Тим часом в Косові ми вже організовували зустрічі з відомими людьми, читацькі клуби, speaking clubs тощо. Ще й був певний етап пошуку себе. Ми з моєю співзасновницею Мариною шукали відповіді на запитання: Хто ми такі? Куди ми рухаємося? Що взагалі робимо? І тут побачили програму й подумали: «Може це те, що треба?».
В Карпатах у нас був триденний семінар з Оксаною Глєбушкіною. З огляду на те, що ми самі проводимо тренінги та багато їх відвідували, напевно, найбільш корисним для мене було позбутися відчуття комплексу самозванця. Я їхала на програму з думкою, що ми такі маленькі, не такі круті й куди нам до інших ГО. Але завдяки комплексній роботі з іншими організаціями, яку скеровувала пані Оксана, ми проговорили спільні болі й відчули єдність. Я зрозуміла, що ми не одні у своїх проблемах і що громадський сектор — це про єднання, а не змагання, хто ефективніший.
Також цінним став аналіз нашої організації. Пані Оксана запитувала про місію, візію, цінності організації, аспекти, з якими нам легко працювати, а з якими виникають складнощі. Ці всі поняття для нас не нові, але ми подивилися на них під іншим кутом. Це дало усвідомлення, що ми рухаємося в правильному напрямку. У нас є досвід, ми маємо на що спиратися і безліч всього знаємо, треба просто брати та робити. Після повернення в Косів, ми запросили пані Оксану фасилітаторкою на нашу стратсесію, де вона допомогла нам правильно розподілити ролі в команді та синхронізуватися в спільному баченні місії. В результаті маємо стратегічний документ, на який можна спиратися та до якого можна повертатися.
Крім того, після цієї зустрічі ми ввели та продовжуємо регулярно робити зідзвони з командою — раніше ігнорували цю задачу. Зазвичай ми листувалися в чатах, але прям виділяти день і зустрічатися онлайн — такого ми не робили. Але зараз я бачу користь в цьому, адже так відчуваєш настрої в команді та розумієш проблематику.
Нашою менторкою в програмі стала директорка фундації «ЗМІН» Христина Бойко. Так сталося, що у нас не було можливості працювати на всі 100%, тому ми не обговорювати тонкі моменти з нею та не зідзвонювалися щотижня. Але це тому, що ми такі студенти. Попри це пані Христина надала нам безліч корисних контактів, які нині цінні в роботі, наштовхнула на нові ідеї, поділилася, як працюють інші організації зі схожими проєктами.
Неймовірно цінним було зустрітися з ГО з різних регіонів. В Запоріжжі ми довго не могли наважитися на офлайн роботу, бо думали — це небезпечно, а у нас все ж робота з дітьми. І коли під час програми я спілкувалася з людьми, які працюють в тому ж регіоні, або в ще небезпечніших місцях, це дало сильний поштовх. Я запитала себе: «Аню, а чого сидимо? Харків працює. Так, страшно, так, складно. Але треба рухатися». Тому незабаром ми вже знайшли приміщення з бомбосховищем прямо під нашим простором.
Я вважаю, що подібні програми надважливі. Навіть просто зустріч з представниками інших громадських організацій може дати мотивацію та натхнення. А якщо така ГО, як «Тепле місто», зі своєю експертністю та великою базою різнопланових експертів оформлює це в програму і надає тобі системний супровід, — це взагалі скарб.
Такі програми запускають певний процес. Вони дають поштовх нам, а ми рухаємо цю сферу далі. Бо ми ж як громадський сектор робимо добро чужими руками. Наша задача — спонукати інших людей створювати позитивні зміни. Тому якщо хтось з кінцевих бенефіціарів, надихнувшись нашим прикладом, створить соціальний проєкт у своєму місті або громаді — це буде величезний успіх і для нашої команди.
Автор фото: Антон Сорочак.
