fbpx

Дослідити себе й світ. Школярка з’їздила на наукову програму в США і радить це ж усім підліткам

vertical_block_image

Анастасія Дерепа — учениця 11 класу в науково-дослідній школі «Базис». Майже все життя вона захоплюється біологією, є призеркою багатьох міських і всеукраїнських Олімпіад з біології й хімії та мріє створювати медикаменти для лікування складних імунологічних хвороб. А ще Настя — учасниця програми Summer Science Program у США. Ця ініціатива з допомоги юним вченим з усього світу так її вразила, що українка вирішила поділитися із Platfor.ma своїм досвідом та заохотити інших підлітків теж йти в науку.

Я з самого дитинства цікавилась наукою у всіх її проявах, але в старшій школі особливо сильно захопилась біологією і почала активно брати участь у різноманітних Олімпіадах, змаганнях та проєктах. При цьому мені завжди хотілось спробувати себе в ролі справжньої науковиці та взяти участь у реальному дослідженні. Я шукала, та, на жаль для молоді в Україні надзвичайно мало можливостей спробувати такий досвід, не маючи наукового керівника зі школи чи університету. Через це я вирішила пошукати можливості за кордоном і натрапила на літню наукову програму в США — Summer Science Program (SSP). 

Це проєкт, в якому можуть взяти участь учні старших шкіл з усіх куточків світу, щоб провести 6 тижнів в лабораторіях провідних університетів Америки. Учасники можуть обрати напрям, який їм найбільше до вподоби: астрофізика, біохімія, геноміка чи синтетична хімія. 

На початку я мала заповнити заявку, де описувала свої академічні та позашкільні досягнення, додавала шкільні табелі, рекомендації вчителів та писала короткі есе. Багато з цих творів мали наукові теми, як, наприклад: «Яке актуальне відкриття зі світу науки тебе найбільше захоплює?», однак деякі есе просили написати про те, як тебе формували різні спільноти людей, або навіть про те, за що і кому ти найбільше вдячний. Такими темами організатори показують, що шукають не лише академічно-сильних підлітків, а і просто активних людей, що вже зараз готові творити зміни.

Як підкреслюють у програмі, мати попередній досвід наукової діяльності й масштабних наукових проєктів необов’язково, але я помітила, що кожен учасник був глибоко зацікавлений в часто дуже нішевій науковій темі. Наприклад, я зустрічала людей, які захоплюються орнітологією або роллю фізики в створенні електронної музики. 

Всі лекції та неформальне спілкування відбувається англійською мовою, тож апліканти мають підтвердити рівень її володіння сертифікатами IELTS чи TOEFL. Спираючись на свій досвід, можу сказати, що кожен український школяр, який гарно навчається в школі, має інтерес в STEM та сильну громадську позицію, є гарним кандидатом для участі в SSP і точно має спробувати податись.

Важливим аспектом була фінансова доступність. Моя родина, як і більшість інших в Україні, не має можливості витрачати величезні кошти на літнє навчання. Але SSP завдяки пожертвам меценатів-випускників дає повні стипендії всім учасникам, родини яких заробляють менше, ніж $75 тис. на рік. Окрім цього, мені додатково оплатили квитки та навіть дали гроші на кишенькові витрати. 

Взимку я відправила заявку, а потім кілька місяців чекала на рішення. Нарешті у квітні дізналась, що я потрапила до приблизно 200 обраних з 4 тис. аплікантів!

Влітку я відправилася до США. Оскільки я обрала дослідження в геноміці, то жила в Вашингтоні й працювала в лабораторіях Джорджтаунського університету. Однією з головних цінностей програми є колаборація і робота в команді, тож ще на самому початку нас поділили на групи по три людини й в такому складі ми працювали наступні 6 тижнів. Нашою метою було дослідити глобальну проблему антибіотикорезистентності, через яку зараз помирають мільйони людей по всьому світу. Резистентність до антибіотиків — це здатність бактерій протидіяти таким лікам, роблячи їх неефективними. Ми з командою намагались зрозуміти, які саме гени бактерій залучені в цей процес (обов’язково подивіться наш великий проєкт про цю проблему, де є тексти, відео з емоджі, справжній лікарський реп і багато іншого про резистентність до антибіотиків. — Platfor.ma).

Підхід американських професорів та вчителів максимально несхожий на український. Нам давали можливість все пробувати самим, вчитись на власних помилках, навіть якщо для цього потрібно було пожертвувати кількома розбитими пробірками чи додатковим часом на невдалі експерименти. При цьому, хоч нас і заохочували працювати над пошуком рішень в команді, ми ніколи не відчували себе покинутими, бо завжди мали ментора, який допомагав нам з усіма навіть найменшими труднощами.

Я пам’ятаю, як читала на сайті програми, що у нас не буде часу ні на що інше, окрім наукових завдань, лекцій та спільних позакласних активностей. Якщо чесно, поставилася до цього скептично. Ну як це, я ж українська школярка, я маю достатньо досвіду встигати ходити на три гуртки після школи, а потім ще і робити домашнє завдання на тиждень вперед! Як виявилось, я страшенно помилялась.

Кожен день рівно о 7 годині ранку ми мали бути у лабораторії або сидіти на лекції, готові слухати нову порцію матеріалу університетського рівня. Такі зміни від лекції до лабораторії тривали цілий день лише з невеликою перервою на обід. Звісно ж, мені, як і більшості учасників, часто було морально складно витримувати таке навантаження, але маю визнати, що поряд з нами завжди були ментори та помічники, які могли вислухати та дуже оперативно допомогти при будь-яких проблемах. Врешті всі ми трошки призвичаїлися до такого інтенсивного графіку, і кожен став почувати себе у своїй тарілці, бо ми робили те, що нам подобається найбільше.

Величезна частина досвіду, який отримає кожен учасник з SSP, — це знайомства з суперцікавими людьми з усього світу, які за час програми встигають стати не лише друзями, а і справжньою родиною. До цього я ніколи не спілкувалась з однолітками з інших країн і мій досвід користування розмовною англійською обмежувався замовленнями кави та тістечок в кафе. Коли ж я потрапила в Америку і тільки вийшла з літака, зі мною одночасно почали намагатись завести small talks десяток людей, а я просто робила надзвичайні зусилля, щоб не загубитись серед цього потоку слів та запитань про те, хто я і звідки.

Як би складно не було на початку, я помітила, що американські підлітки дуже щирі й відкриті до спілкування, тож я без проблем знайшла собі друзів вже в перші дні перебування в США. Мені здається, що лише живучи й влаштовуючи весь побут разом, можна по справжньому зрозуміти культуру інших людей. Хоч на програмі переважна більшість була американцями, батьки майже кожного другого учасника були емігрантами з інших країн, тому ми мали набагато більше спільного, ніж могло б здаватись спершу. 

При цьому більшість моїх однолітків знали про Україну лише як про місце, де йде війна, або країну десь на сході Європи. Але попри це, всі вони щиро намагались дізнатись більше, тож я навіть мала можливість поділитись улюбленими українськими серіалами та піснями й, своєю чергою, навчитись готувати правильний рамен та шоколадне печиво. Якби мене зараз спитали, що найцінніше я здобула в SSP, я б, не роздумуючи, сказала, що дружбу з неймовірними людьми, яку я буду нести з собою ще багато років. 

Щоб урізноманітнювати наші будні, кожного тижня ми мали можливість послухати лекції провідних науковців на актуальні теми, а потім мали цілу годину для особистого спілкування, де могли поставити питання, поцікавитись думкою та навіть запитати пораду про свій майбутній розвиток як науковців. Хоч таке спілкування і було неформальним, SSP прагне навчити кожного учасника професійному науковому етикету вже в такому ранньому віці. Нас тренували правильно себе представляти, ставити питання, відповідно одягатися та професійно поводитись при розмовах з професорами. Мені здається, що таких речей не завжди навчають навіть в університеті, хоча в науці вміння правильно поставити запитання є часто важливішим за вдалий технічний експеримент.

В кінці програми ми всі представляли свої результати досліджень у вигляді постерів на конференції з запрошеними професорами та представниками SSP і мали повністю завершені наукові статті, які стануть нашим хоч і маленьким, але все ж внеском у розвиток науки.

Програма SSP стала для мене першим кроком в становленні себе як науковиці й великим стимулом бажання розвивати науку в нашій країні. Коли я бачила неймовірні генетичні лабораторії, лікарні та купу професорів, які мають достатньо можливостей сповна реалізовуватись у свої професії, я зрозуміла, як сильно я хочу створити таке ж середовище в Україні. Хоч з моменту кінця моєї програми SSP вже пройшов певний час, я досі дуже залучена вже як випускниця — тепер допомагаючи українським аплікантам з формуванням заявки та пропонуючи покращення організаторам цьогорічної програми. 

SSP навчила мене, що успіх в науці залежить від тісної співпраці людей. Тож я впевнена, що разом з українською молоддю, яка так само горить наукою, як і я, ми зможемо разом творити зміни, що зроблять науку в нашій країні помітною у всьому світі.

Читайте більше цікавого