За останні два роки тема деколонізації стало надзвичайно популярною. Відома дослідниця та культурологиня Маріам Найем зізнається, що за день може отримати принаймні кілька питань — від повсякденних «Як перестати любити салат “Олівʼє”, бо це ж російська культура?» до більш глобальних. Тож разом із проєктом «Український деколоніальний глосарій». Маріам погодилася відповісти для Platfor.ma на кілька найпопулярніших (зокрема й про «Олів’є»).
Чи не забагато зараз розмов про деколонізацію?
Маріам:
Ми зараз на тому етапі, коли популярність теми деколонізації та загалом постколоніальних студій є необхідною. Нею займалися багато наших дослідників, і в українській науковій думці ця тема не нова. Проте в суспільстві вона стала помітною лише після повномасштабного нападу РФ на Україну. Занурення в тему деколонізації — це нормальна реакція суспільства на агресію. Це дозволяє краще зрозуміти циклічність насильства імперії та те, що нам необхідно зробити, щоб цю циклічність зупинити.
Звісно, мова йде про зміни на рівні держави та створення деколонізаційних політик, що матимуть системний характер. У цьому сенсі чим більше розмов на цю тему, тим краще для нас усіх — аж поки ці розмови не перейдуть у політичну площину. Нам необхідно створити умови для системних змін у державі на всіх рівнях.
Юлія Еліас, кураторка проєкту:
Якщо відбуваються лише розмови без усвідомлення власної суб’єктності та конкретних дій, це дійсно лише полеміка. Серед авторів нашого словника є ті, хто присвятив багато років вивченню пост-, анти- та деколоніальних теорій. Мирослав Шкандрій написав свою книгу «В обіймах імперії» ще у 2004 році. Такі дослідники щиро радіють новій хвилі зацікавленості темою.
Одна з цілей проєкту словника — популяризувати українські голоси як всередині країни, так і за кордоном, адже ніхто не знає і не розуміє нашого контексту краще за самих українців. Ми маємо право на власну суб’єктність і власний голос, щоб розповісти свою історію. Крім того, дискусія не є статичною, вона в стані творення. Ми прямо зараз спостерігаємо, як народжуються нові теорії, нові голоси, що виростають з ґрунту досвіду українців. Кожен, хто бере участь в дискусії, формує її.
Як деколонізуватись якнайшвидше?
Маріам:
Важливо відповісти на питання, що ми маємо на увазі під «деколонізуватися» та «швидкість». Якщо під деколонізацією розуміється повне звільнення від впливів колишньої імперії, слід враховувати, що імперіалізм — системне явище. Це означає, що вплив імперії можна знайти там, де його зовсім не очікуєш. Наприклад, у серіалах, які ми дивилися роками, або в літературі (більше про це варто дізнатися із лекції професорки Наталії Кривди. — Platfor.ma).
Крім того, росія створювала свою міфологію протягом тривалого часу, і саме на цьому базується імперіалізм. Сучасному міфу, який створений владою путіна, понад десять років, а міфології самої росії — більше сотні. Виходячи з цих двох передумов — системності імперіалізму та його тривалості — потрібно розуміти, що для роботи над наслідками також необхідні системність та час. Для якісної деколонізації слід аналізувати не лише сферу культури, а й, наприклад, економіку, щоб зрозуміти, де та як на нас впливали російські корумповані схеми.
Найшвидшим способом деколонізації буде створення державних політик та систем, які дозволять з усіх боків краще зрозуміти наслідки дій Росії в Україні.
Анастасія Омелянюк, кураторка проєкту та антропологиня:
Як зазначила Маріам, деколонізація — це тривалий процес. Його метою не є повернення до «передколоніального» існування. Адже травми, нанесені колонізатором, ймовірно, можна й загоїти — але стерти шрами неможливо. Натомість ми вчимось мислити по-новому, без цензури та викривлення через тюремний нагляд колонізатора. Про цей процес «Відзвичаювання» дуже цікаво розповідають Марина Марініченко та Валерія Карпань у нашому «Українському деколоніальному глосарію».
Деколонізація має починатись з принципу «персональне — це політичне», через саморефлексію — як ми себе усвідомлюємо у своїй країні та у світі. Цей процес про внутрішній діалог: що ми знаємо про свою історію, а що свідомо вирізали зі шкільної програми; що ми знаємо про свій рід.
Це про усвідомлення, що росія є катом не лише України (хоча зараз і сфокусована на нас найбільше) і побудову зв’язків з нашими братами та сестрами по нещастю — це також стосується народів на території нашої держави. Це про критичне осмислення культурної спадщини: не творити ідолів, уникати чорно-білого мислення та не зачаровуватись умовним Заходом, забуваючи вже про його колоніальні варварства.
Коли у Європі мене питають про деколонізацію від росії — тут відповідь простіше: критично вибирайте, що ви читаєте про Україну, її історію та культуру; кооперуйте з українцями на рівних, а не через сентимент війни. У нас завдання складніше, бо деколонізація України й знань про неї залежить лише від нас. Ми маємо деколонізуватися пришвидшеними темпами саме у той час, коли першочерговою задачею є просто вижити: не метафорично, а фізично.
Юлія:
Хочу звернути увагу на важливість відчуття та плинності часу, про які багато дослідників писали у контексті «колонізації часу». Поняття «livable time» або «час для життя» набуває особливого значення в умовах опресії, коли час стає обмеженим і виникає відчуття його недостатності. Колонізація часу приводить до обмеження можливостей для самореалізації та насолоди життям, наприклад, через обстріли, черги та перевірки на контрольно-пропускних пунктах на окупованих територіях. Саме так, як сформоване питання про те, як найшвидше деколонізуватися, вказує на нестачу часу для самого життя.
Сьогоднішні знання та політичні ситуації змушують нас переосмислити те, як ми розуміємо минуле, теперішнє і майбутнє. Ми починаємо сумніватися у лінійності та універсальності часу. Тему хронотопу в нашому словнику досліджує Марія Варлигіна.
На які сфери крім культури впливає імперія?
Маріам:
Важко знайти сферу, на яку імперія не впливає. Наприклад, в політичній сфері імперіалізм означає панування однієї нації над іншою. Інколи це відбувається не через пряме захоплення влади, а через підкуп політичних структур іншої держави. Це може призвести до нав’язування іноземних законів та структур управління — що російська влада намагалася зробити в Україні під час правління Януковича.
У сфері економіки імперії часто використовують ресурси та багатства інших країн на користь власної економіки. Це може приймати форму нерівних торговельних відносин, корупції, захоплення землі та створення несправедливої добувної промисловості. Щодо культурної сфери, тут імперіалізм нав’язує свою культуру, мову та цінності корінному населенню. Корінна культура сприймається як менш якісна та не така велична, що створює почуття меншовартості.
Юлія:
Першочерговою задачею колонізації є захоплення земель і експлуатація ресурсів. Вплив на культуру — це вже вторинне явище і також інструмент підтримання статус-кво. Першочерговою задачею деколонізаційного руху в Латинський Америці було повернення земель корінним народам.
Колоніалізм може бути визначеним як один з ключових факторів впливу людини на довкілля. Цікавим є кейсом є стаття «Постколоніальна екокритика» авторства Анни Коваленко.
А чому ми раніше не говорили про колоніалізм?
Маріам:
Насправді чимало українських істориків звертали увагу на проблематику колоніалізму, хоча ці розмови не завжди отримували відповідний розголос. Проте серед них можна виділити вчених, які досліджували тему російського імперіалізму, зокрема Олену Стяжкіну, Марту Дичок, Тараса Гунчака, Володимира Кулика, Ярослава Грицака, Віру Агеєву та інших.
Настя:
Дійсно, важливо розуміти, що дискусія про постколоніальність та деколонізацію України не почалась у 2022 році. Бо про це ще двадцять років назад писала українці та діаспоряни: Оксана Забужко, Віталій Чернецький, Марко Павлишин, Мирослав Шкандрій (пан Мирослав, разом з Юлією Кравченко цікаво та доступно розповідає про різницю анти- де та постколоніального); деякі західні академіки, як от Девід Мур чи Ева Томпсон та моя улюблена Гаятрі Співак.
Одна з причин непопулярності цих тем — це ті ж плоди радянської пропаганди. СРСР рекламував себе як державу антикапіталістичну, а отже, антиімперіалістичну, а отже, антиколоніальну. Якщо дуже грубо порівнювати західне та російське колоніальне, ми бачимо виразну різницю. Радянська та російська колоніальність тягнуть за собою відмову визнавати саме існування ієрархічних структур. Тобто західні колонізатори хоча б формально перепросили за свої колоніальні злочини. А от визнання колоніального впливу росії (як на Україну, так і на інші пострадянські країни, а також республіки федерації) ніколи не відбулось, та й, напевне, не відбудеться. Навіть більше, цей колонізатор, продовжуючи криваву окупацію, безсоромно продовжує радянську зовнішню політику «освободителя».
І наостанок. Як перестати любити салат «Олівʼє», бо це ж російська культура?
Маріам:
Не треба соромити себе за симпатію до салату. Водночас відкривайте для себе нові страви української кухні та вдосконалюйте свої кулінарні навички. А якщо бажання приготувати «Олівʼє» стає непереборним, робіть це, уявляючи розпад російської імперії з кожним помахом ножа.
Проєкт «Український деколоніальний глосарій» підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.