А з чого взагалі виникла така ідея гастро-вечорів?

Я вже 23 роки професійно працюю у сфері готельно-ресторанного бізнесу. На самому початку повномасштабної війни, як і багато моїх колег рестораторів та шефів, почав волонтерити. Разом з командою ми шукали продукти та готували їжу для військових, спецпризначенців, прокуратури, поліції тощо, забезпечуючи харчуванням понад 2000 людей на день.

Одним березневим ранком у новинах повідомили, що з України виїхало вже понад 4 млн людей. І я замислився, чим ще можу допомогти, враховуючи, що маю багато зв’язків за кордоном. Виникла ідея — написати своїм іноземним колегам і попросити їх брати на роботу українців: у бари, ресторани, кафе, туристичні фірми, готелі тощо. Мою ідею підтримали колеги та друзі. Ми об’єднали понад 20 топів ресторанного та готельного бізнесів і створили проєкт Horeca Angels. До кінця 2022 року допомагали людям працевлаштовуватись, щоб вони не сиділи на шиї у європейських урядів і не думали, чим прогодуватися. Плюс реалізували себе, адаптувалися соціально і показали, що українці — це частина Європи. За цей час ми знайшли понад 3500 вакансій у 27 країнах світу. І все це виключно за нашими теплими контактами.

У нас є добрий друг — відомий у світі німецький готельєр Клаус Кобйолл. Він захоплюється українськими людьми, кухнею та гостинністю. Одного разу Клаус запропонував зробити презентацію проєкту для готельно-ресторанних гігантів Німеччини та надав для цього один зі своїх комплексів біля Нюрнберга. Тоді ми подумали: а як від імені нашого народу віддячити німецьким готельєрам і рестораторам за їхню допомогу Україні?

Вирішили зробити вечір української кухні. Залучили кількох шефів, лідером яких був Віктор Тітов, бренд-шеф Одеської ресторанної мережі G-Group. Презентували вареники, борщ, котлету по-київськи — банальні страви для пересічного українця, але цікаві для німців. Привезли хороші лоти, які розігрували за донати. І врешті це викликало фурор. Людям сподобався формат, що українці на території іншої держави презентують свою кухню і робляться це максимально наближено до традицій тієї держави, в якій проводять подію. 

Вдруге ми зробили вечерю в Відні — в жовтні 22 року. Ми знайшли українців, які виїхали туди близько 10 років тому і відкрили свій ресторан. Захід провели всього за 100 метрів від віденського Оперного театру. Причому якщо в Німеччині 95% це були німці, то в Відні одна половина прийшла австрійців, а інша — українська діаспора, чиї бабусі й дідусі виїхали в часи Другої світової війни або одразу після. Тоді ми привезли більше лотів, зробили якісніше меню, провели майстер-клас з приготування форшмаку, вперше виготовили спеціальні настоянки, і зробили український «магазин» крафтових товарів, за які відповідала кондитерка в третьому поколінні та етнічна німкеня зі Львова Дана Шваб.

Третя вечеря сталася в січні 2023 року в Ополі, Польща. Там вже прийшло 20-30% поляків, а решта — українці, в основному біженці або люди, які давно мешкають в Польщі та допомагають їм. Вони хотіли хоч якось, хоча б невеличкою сумою, підтримати Україну і назбирати кошти. Нам дуже допомогла родина Огієнків, яка забезпечила теплий прийом та промоцію заходу. Згодом знову повернулися у Німеччину — у місто Фульда, недалеко від Франкфурта. Там я маю класного друга, Штефана Фаульстіха, видатного кулінара та ресторатора. Він допомагає Україні з перших днів війни, зокрема приганяє сюди щомісяця кілька фур гуманітарної допомоги та автівки.

А як прийшли до того, щоб проводити подібні події й в Україні?

Першим містом обрали Житомир, тому що я знаю там багатьох колег, директорів ресторанів, шефів тощо. Це був інший формат. За кордоном був зірковий шеф Віктор Тітов, а решта йому допомагали. Цього разу ми зібрали плеяду шефів з різних міст, де один або двоє готували окрему класну страву. Залучили артистів і зібрали круті лоти — наприклад, під цю подію нам підписав футболку футболіст «Арсеналу» Олександр Зінченко. І якщо зараз розписані тубуси з-під Джавеліна — банальність, то тоді, у лютому 2023 року, це був вау-ефект.

Тоді ж зрозуміли, що важливо збирати на точний запит від конкретної бригади, а не просто на ЗСУ. В Житомирі обрали 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду — фандрейзили на комбіновану гібридну вантажно-пасажирську автівку з високим ступенем прохідності. Тоді ж ми вперше запросили військових з цієї бригади, щоб люди бачили бійців, для кого донатять. Це був емоційний момент, адже герої, які оберігають твоє життя, знаходяться прямо в залі. 

Потім були Київ, Суми, Рівне двічі та двічі Одеса. Кожна подія виглядала по-різному, адже ми щось додавали, покращували та росли. На передостанній вечері зрозуміли, що нам потрібно запрошували еліту, політичний і бізнес-бомонд. Тому що ці люди здатні витратити значно більше коштів. Ми, відповідно, намагалися зробити рівень подій вищим, тому стали залучати професійних артистів і ведучих. Так, дві вечері у нас вів Юрій Горбунов, в Одесі приїжджав ще ведучий Ліги сміху Західного регіону і редактор Андрій Семенчук, а також шоумен Ігор Окс. Ми привезли в Одесу Probass ∆ Hardi, які співали «Доброго вечора, ми з України», а на грудневій вечірці був Олег Скрипка і ВВ. 

Передостанню вечерю вирішили робити не для однієї бригади, а одразу для десяти різних. Кожна з них мала якісь свій запит — і ми його закривали. Комусь треба дрони, автівки, кошти на лікування хлопців, прилади нічного бачення і тепловізори тощо. А комусь — все це разом. На вечері було 210 гостей, з них 50 військових. Туди ж ми запросили двох іноземних шефів: грузина Темурі Ніканові та азербайджанця Руфата Аліярова. В Рівному велика заслуга успіху належить найкращим волонтеркам міста — Катерині Марчук та Олені Якимчук.

А як взагалі працює система донатів — за що люди платять? 

У нас є три джерела зборів. Перше: квитки на сам вечір — це до 30% структури доходу. Хоча на передостанній вечері в Рівному ми взагалі грошей за вхід не брали, адже це було перед святами. Друга й основна стаття доходу — лоти, 65%. І третє — це донати. Ми завжди відкриваємо банку або даємо можливість перевести оплату на рахунок фонду, якщо збираємо на конкретний проєкт. Це 5-10%. 

Загалом ми готові приймати донати в будь-якій валюті: в крипті, в активах, в золоті, у сріблі, в усьому, що має ліквідність і потім можна перевести у грошах на ЗСУ.

Розкажіть про ваші лоти. Чула, що було багато цікавого. 

На першу презентацію у Німеччині ми привезли футболку збірної України з підписом сімох гравців і Андрія Шевченка. Також був м’яч з підписами всіх гравців «Динамо Київ». Колекція ювілейних монет до 25-річчя незалежності України. Марки «Русский военный корабль, иди на…й» з підписом прикордонника Романа Грибова, який, власне, цей корабель послав. Марки ГУР з підписом Кирила Буданова, шматок збитого кацапського Су-24, прапор України, підписаний оскароносним актором Голлівуду Шоном Пеном. А також фотографія «Промінь надії» з Азовсталі, підписана бійцем «Азову» й автором кадру — Орестом.

Лоти нам допомагають знаходити небайдужі люди, самі військові, яким ми допомагаємо, знайомі, друзі, а інколи й просто наглість, коли ми пишемо напряму політикам чи зіркам шоубізнесу. От зараз я чекаю на фідбек Бориса Джонсона, якого попросив підписати український або британський прапор словами «Слава Україні».

За кордоном лоти менше заходять, ніж в Україні, там немає цінності товарів з військовим спрямуванням. Тому для іноземців спрацьовує не аукціон, а всяка українська геральдика: піни, браслети, магніти, прикраси, ляльки-мотанки. А от на українські вечері треба вже щось вигадувати — на останній з них ми презентували прапор України з підписом нового головнокомандувача Олександра Сирського — його продали за 48 тис. грн

На вечерю в Рівному ми знайшли хірурга, який з Нової Каховки й прожив пів року в окупації. Його насильно заставляли оперувати орків з пораненнями й садили на підвали за те, що він відмовлявся це робити. В якийсь момент він все-таки зумів втекти до Львова, У цього мужнього чоловіка є хобі — він малює. І він намалював класний портрет Залужного, який ми підписали у Валерія Федоровича і продали за $10 тис. А на другій вечері в Рівному нам Залужний передав свою особисту форму і теж її підписав. Її продали взагалі за $31,2 тис.

Майже на кожну вечерю у нас є особливий лот від Катюхи Дениса, власника готельно-ресторанного комплексу «Адмірал» в окупованій Кирилівці. Він дарує вікенд у своєму готелі, але вже після звільнення від окупації. Ми фактично продаємо мрію про вільну та незалежну Україну. 

А який був найдорожчий лот? 

Це була тільняшка Волини, одного з командирів оборонців Азовсталі, яка пішла за $45 тис.

А яка загальна сума ваших зборів? 

Загалом за 11 вечорів сумарно живими коштами ми зібрали 16 981 440 грн, а також додатково кілька десятків дронів та кілька автівок і реанімобілів.

За ці кошти ми допомогли військовим таких бригад: Азов, 50-й ремонтно-відновлювальний полк, 47 ОМБр, 24 ОМБр імені короля Данила, 55 РЕБ, 14 стрілецький батальйон, спеціальний підрозділ Омега, Гонор «Вовків да Вінчі», спецпідрозділ «Артан» ГУР, 95 ОДШМ, 3 штурмова бригада, 53 ОМБ тощо. Купували для них автівки підвищеної прохідності, різноманітні дрони, рації, зарядні станції, генератори, мотоцикли, реанімобіль, набори інструментів для ремонту техніки в «полях» тощо.

А скільки зазвичай витрачаєте на одну таку вечерю?

Я завжди намагаюся робити все максимально на партнерсько-волонтерських засадах, але вдається не завжди. Часто, наприклад, артисти відмовляються виступати безплатно. Або є якісь продукти, які складно знайти. Тож максимум ми витрачали на організацію 100 тис. грн. Але буває і 9 тис. грн.

І невже всі ті шефи, які готують страви на подіях, волонтерять?

Так, шефи працюють абсолютно на волонтерських засадах. Всі — мої гарні, свідомі, патріотичні колеги, яким я дзвоню і кажу: «Друзі, у нас планується вечеря, хто хоче?» Зараз вже брали участь понад 50 шефів. Є ті, хто їздять майже на кожну подію, інші змінюються. Ми завжди намагаємося брати частину кухарів з того міста, де проводимо подію. Тому до створення вечорів залучені шефи з понад 20 міст України, а також із Польщі, Молдови, Німеччини, Сакартвело та Азербайджану. Зокрема це Ярош Олександр, Олександров Олексій, Бєляк Віктор, Момотюк Віталій, Прихідько Максим.

Скільки в середньому на одній події гостей? 

Починали ми з 60-80. Зараз намагаємось, щоб було десь 120-130, не менше. А в великих містах ще більше. 

І це скільки в середньому коштує квиток на таку вечерю у нас в Україні та за кордоном?

За кордоном квитки коштували від €60 до €80 за людину. А в Україні — від 2,5 тис. до 5 тис. грн залежно від міста та формату.

Що у вас зазвичай входить в меню на таких вечерях і чому саме такий вибір? 

Меню кожен раз різне. Ми в цьому намагаємося бути максимально креативними й не їздити з тією ж гастро-програмою. Зараз прийшли до меню із семи страв, які готують по два шефи. Це amuse bouche або комплімент від шефа, холодна закуска, вегетаріанська закуска, гаряча закуска, основна страва з риби, основна страва з м’яса і десерт. І плюс три по сезону різних авторські настоянки, які робляться на різних видах алкоголю: на ромі, джині, горілці, бренді, скотчі, бурбоні. Наливки — це завжди моя прерогатива. Це моя пристрасть. Хоча от в Одесі був трохи інший формат. Ми частували трьома стравами кримськотатарської кухні, трьома — з центральної України, і ще трьома — галицько-прикарпатської.

А от, наприклад, візьмімо якесь меню, яке було за кордоном. Скажімо, у Відні?

Котлета по-київськи, яка подавалася з картопляно-горошковим пюре, форшмак, а на десерт — львівський сирник. В Польщі ми вигадали круту ідею — до десерту подавали їстівний папір, на якому писали: «Fuck Putin», «No War» і «Слава Україні». Всім сподобалося.

В Україні ми робимо складне меню — те, що люди не можуть щодня спробувати в якомусь навіть ресторані. З використанням різних кулінарних технік і методик молекулярної кухні. Робимо ікру з кавунового сиропу, безглютеновий і вегетаріанський бісквіт на основі моркви та помаранчу. Був у нас сет із різноколірних вареників з начинками: сувідований і копчений язик з беконом, мікс лісових грибів з гливами й шпинатом.

Думаю, ви стовідсотково возили за кордон борщ.

Ще б пак. На вечері в Німеччині ми зробили борщ і подавали його у вигляді крем-супу-пюре. Тобто ми зварили борщ, класичний український на м’ясі та бульйоні, зі всіма необхідними інгредієнтами. Потім повністю перебили його в блендері й зробили великий вареник з квашеною капустою. Подали буряковий фреш і заливали вареник крем-супом з термосів. Це було епічно.

І що за кордоном кажуть про нашу кухню?

Всі мега задоволені. Буває, що кажуть «незрозуміло», але щоб прям не подобалося — ні, немає. Німці взагалі були в гастрономічному екстазі. 

А якщо порівнювати першу таку гастро-вечерю й от останню, чи відчуваються якісь зміни? 

Це як порівнювати динозавра і слона. В масштабах, в кількості людей, в складності меню, в лотах, які ми маємо, в емоційності, в якості підготовки, в посуді, в локаціях тощо. Це дуже велика різниця. Ми еволюціонуємо і завжди вигадуємо нові ідеї. 

Дійшло до того, що ми намагаємося й на кухні зробити якийсь сторітелінг. Коли почалася операція зі звільнення Херсонської області, на комплімент від шефа ми робили страву «херсонський помідор». Це був паштет, викладений у формі томата, з оболонкою з глазурі. І він подавався на так званому українському ґрунті — це бородинський хліб, підсмажений з різними видами насіння. Ми це презентували з ідеєю: «Дивіться, зараз Україна бореться за Херсон. Бореться за свої ґрунти, бореться за свої херсонські помідори». 

Які у вас плани далі? 

Наразі, у нас триває підготовка до заходу у Львові, також плануємо Чернівці. Ще активно ведуться перемовини в Кропивницькому. За кордоном плануємо Баку, міста США, Хорватію, Німеччину. В цьому році наша мета — заробити не менше 20 млн грн на потреби військових. Загалом ми точно будемо проводити благодійні заходи до перемоги — і до цього не зупинимося.