продюсерка та фотографка Дар'я Синельникова

ГЕРОЇНЯ

У 2014 році я працювала на радіо. І мій шеф приділяв мені, на мій погляд, неприпустимі знаки уваги. Він багато писав у соцмережах прямо під час роботи та відпускав коментарі з приводу моєї сексуальності. Міг підходити до мене, торкатися без попередження, міг навіть почати чухати мою потилицю. Іноді я заходила до нього в кабінет щось запитати і якщо у мене був топ з відкритими плечима, він міг відпускати недоречні коментарі на кшталт «Ти що, сьогодні гола прийшла?». Крім того, постійно та наполегливо кликав на коктейль після роботи. Я тоді мало того, що була у стосунках, то ще й прямо говорила, що його коментарі неприпустимі і мені некомфортно. Він сприймав це як загравання, казав «Дашо, ти така чиста і наївна» і запевняв, що мій хлопець йому зовсім не заважає.

Це все тривало півтора року, доки я не звільнилася. Це була моя перша робота у Києві, мені не хотілося її втрачати. До того ж це був постмайданний час — все дуже нестабільно, незрозуміло, чого чекати і що далі буде з країною. Було не так просто звільнитися і піти в невідоме, коли ти одна у чужому місті і не маєш ніякої фінансової подушки.

Однак це було надто великим стресом під час роботи, тому що я постійно захищалася від спроб схилити мене до чогось та думала, як зробити так, щоб начальник мене не помітив. І як я потім дізналася, у нас у редакції це була досить поширена практика і не лише я страждала. На той момент я не розуміла, як я можу себе захистити і до кого я можу з цією проблемою звернутись. До того ж мені було страшно, що мене можуть неправильно зрозуміти.

Найстрашніше, що шеф постійно запевняв, що це насправді жарт, а я просто цього не розумію. Коли я починала серйозно йому говорити, що така поведінка для мене неприйнятна і мені некомфортно, він мало не крутив пальцем у скроні та зводив все на жарт: «Я не це мав на увазі», «Та ти все не так зрозуміла», «Ти перебільшуєш». В такі моменти я починала сумніватися в адекватності своїх реакцій. Я думала, що може мені справді здалося, може я собі чогось надумала. Але при цьому це все повторювалося знову і знову.

Коли він писав мені, який у мене сексуальний погляд, я відповідала «дякую» і ставила крапку, або не писала взагалі нічого, тому що просто не розуміла, як я маю реагувати на подібні коментарі від начальника на свою адресу. Він же ніби жив у якомусь своєму світі, де жодні аргументи не мали для нього значення. Можливо, він вважав, що жінки говорять ні, щоб пококетувати. Я досі не розумію, чому людині недостатньо почути «ні, мені це не подобається», щоб зупинитися.

Зараз я б точно не терпіла і не намагалася вдавати, що нічого не відбувається. Якби людина після другої моєї спроби поговорити і дати зрозуміти, що це не кокетство, не почула б мене, то я відразу звільнилася б. У нашому суспільстві загалом комунікація кульгає і люди соромляться казати, що їм щось приносить дискомфорт. Нас з дитинства вчать терпіти, а відкрито висловлювати своє невдоволення чи говорити, що ти погано почуваєшся, якось не прийнято. Нас навчають бути зручними.

юристка та медіаторка Ірина Гадецька

Експертка

Для мене мир — це спокій та безпека на рівні відчуттів, а цей стан тісно пов'язаний з ненасильницьким спілкуванням, бо це основний інструмент під час вирішення конфліктів та встановлення довіри між людьми. Ненасильницьке спілкування гарантує, що співрозмовники будуть почуватися у безпеці, а це сприяє комунікації. Людина, з якою ми спілкуємося, не буде закриватися, оборонятися, захищатися, а буде чути про потреби, відчуття, пропозиції. Буде намагатися розв'язати проблему, якщо вона є. Це все про здорову комунікацію.

Тож можна сказати просто — ненасильницьке спілкування допомагає уникнути війни між особистостями.

Для себе я давно виокремила правила здорового спілкування. Я рухаюся за такою схемою:

1. Називати факти, а не оціночне судження. Наприклад, якщо сказати «ти постійно запізнюєшся», це одразу буде викликати у людини опір. Замість цього можна навести факт: «Ми домовилися зустрітися о 9:00, а зараз 9:20».
   
   
2. Окреслити свої почуття з цього приводу. Це опціональне правило, бо далеко не всім комфортно говорити про свої емоції. Але це дозволяє іншій людині зрозуміти, що конфлікт стався не тому, що вона погана, а тому, що ви засмутились, вас щось вибило з колії і ви хочете це змінити.
   
   
3. Сказати про свою потребу. Тобто окреслити, чого б вам хотілося досягти після вашої розмови. Наприклад: «Я хочу, щоб в наступний раз ми з тобою домовилися про зручний для нас обох час і прийшли вчасно».
   
   
4. Запропонувати співпрацю або вирішення. Це треба робити обережно, щоб ні в якому разі у співрозмовника не склалося враження, що ви його звинувачуєте. Пропоную такий варіант: «Як ти думаєш, якщо ми с тобою будемо зідзвонюватися за 15 хвилин до зустрічі і уточнювати, чи встигаємо на неї, чи буде це зручно тобі і мені?
   

Щодо ситуації Дар'ї — очевидно, що з боку її начальника було багато різних порушень. Особисті кордони проігноровані повністю, відповідно у Дар'ї й виникли всі ці неприємні відчуття. В першу чергу це насильницьке спілкування навіть не тому, що чоловік фізично міг доторкнутися до нашої героїні, а тому, що він не чув або не хотів чути «ні» від неї. Це можна трактувати навіть як емоційний аб'юз. Це точно нездорове спілкування, адже Дар'я багато разів проговорювала те, що їй некомфортно. З його боку не було відкритості до спілкування та бажання вирішення конфлікту.

На жаль, дуже важко заздалегідь уникнути такої ситуації. Можна спробувати від початку вибудувати свої кордони і як тільки з'явилися перші дзвоники небезпеки — проговорити це. При чому сформулювати не зі звинуваченням, а на кшталт «Мені здалося, що ви дозволяєте собі у спілкуванні зі мною трохи більше, аніж варто. З цього приводу я відчуваю ніяковість. Я б хотіла прояснити це між нами, щоб мені було комфортно тут працювати». Проте в нашій історії Дар'я і так це зробила, але на ситуацію це вплинуло мало. Якщо людина не чує вас, то єдиний вихід — звільнитися. Якщо комунікація не працює, то для себе здоровішим рішенням буде піти від подразника. На жаль, важко вплинути на свідомість іншої людини. Може з десятого разу з цією розмовою можна було і пробити кригу, але якщо немає ресурсу, то не варто гвалтувати себе. Іноді це просто нерелевантно.