Я працюю вчителькою англійської вже 13 років у Великомихайлівській ЗОШ І–ІІІ ступенів, це — Покровський район Дніпропетровської області. Раніше тут взагалі не знали про можливості від Erasmus+, а про eTwinning я вперше почула на курсах підвищення кваліфікації для викладачів — й одразу ж вирішила спробувати. Питань на кшталт «чому» чи «навіщо» взагалі не виникало – завжди шукаю щось нове, цікаве та захоплююче для вивчення англійської і намагаюся залучати учнів до різних проектів.

Існує онлайн-платформа eTwinning, де представлені актуальні міжнародні шкільні проекти, їх можна проглянути, обрати той, що підходить вам за темою, терміном реалізації та віковою категорією учнів – і подати заявку, щоб долучитись.

Коли я зайшла на цю платформу, так вийшло, що «Little vets without borders» («Маленькі ветеринари без кордонів») був одним із найперших проектів, який потрапив мені на очі. України в команді учасників поки що не було, тому я спитала, чи можна долучитись. Тоді мені просто було цікаво поекспериментувати – дізнатись, що таке eTwinning Plus і перевірити, чи спрацює це в сільській школі.

Найбільше хвилювалася коли чекала на підтвердження реєстраціїї, бо не була впевнена, що вчителі з сільських так званих малокомплектних шкіл теж можуть стати учасниками міжнародних програм. Але сьогодні, вже маючи досвід участі у eTwinning, можу запевнити всіх, що програма без проблем працює навіть у селі, не те що в місті. Ваше розташування та тип населеного пункту не мають жодного значення. Як на мене, головним для успіху є прагнення вчителя розвиватися, йти в ногу з сучасністю і робити вивчення свого предмета цікавим та новаторським.

Авжеж, спочатку було трохи страшнувато, адже я не знала, що і як потрібно робити. Але мені дуже допомогла моя колега і прекрасна людина – Даша Арцимієва – вона амбасадор eTwinning в Україні. Я написала їй про свої хвилювання, а вона сказала таку фразу: «Це інший світ, і, тільки-но ти туди потрапиш, більше не захочеш виходити – ти будеш жити eTwinning'ом». Так і сталося.

Я працюю вчителькою англійської у Святошинській гімназії – мої учні тільки що закінчили 8-й та 10-й клас, ще викладаю авторський курс з англійської літератури, який ми розробили разом із вчителем зарубіжної літератури, а також курую міжнародні проекти, у яких бере участь наша школа.

Я вже давно шукала різноманітні міжнародні можливості, до яких могла би долучитись гімназія, і мріяла про eTwinning ще тоді, коли в Україні цей напрямок не було відкрито. А потім було створено платформу eTwinning Plus, туди долучили Україну і я одразу ж подалась на один з проектів. До речі, тоді, кілька років тому, це було в рази складніше, ніж зараз – потрібно було подати заявку від школи та різноманітні довідки, а зараз процедуру значно спростили.

Перший проект, у якому ми взяли участь, мав назву «Toby is on tour» – діти нашої гімназії разом з дітьми з інших п'яти країн розробляли талісмани своїх шкіл. У нас це була м'яка іграшка – ворона Салко. Талісмани кожної зі шкіл подорожували країнами – кожного місяця ми по колу пересилали маскотів між собою і щоразу він привозив якусь цікаву інформацію про ту країну, з якої приїхав. Також у посилці був польовий щоденник, куди ми з дітьми записували усе, що робимо, паспорт маскота, де ми розписувались та ставили штамп нашої школи. Проект був неймовірно цікавий і спільнота eTwinning його також високо оцінила – з ним ми взяли найвищу нагороду – National Prize.

З того часу я встигла попрацювати вже над п'ятьма проектами, один з останніх мав назву «Alohomora! Unlocking Borders». Тут брали участь чотири країни: Іспанія, Словенія, Греція та Україна. Маю сказати, що це великий плюс проекту, коли в ньому бере участь не більше чотирьох країн. Якщо ви бачите, що в проекті задіяно понад 15 країн – знайте, що з організацією роботи буде дуже важко. Адже потрібно з усіма тримати зв'язок, слідкувати, аби всі були активні та співпрацювали – це складно.

Існує кілька різновидів регбі, один із них – регбіліг або регбі-13. Це командна контактна гра, в ході якої м'яч передають руками й ногами в спробі занести його до залікової зони суперника. Я очолюю Українську Федерацію Регбіліг, яка займається розвитком цього виду спорту в нашій країні. Регбіліг в Україні ми почали розвивати у 2006 році в Харкові разом із моїм батьком Артуром Ваграмовичем Мартиросяном, який був тренером з регбі та американського футболу, та його вихованцем і моїм другом Олегом Борисовичем Подолякою.

В 2009 році наша збірна команда дуже гідно дебютувала на Чемпіонаті Європи, перемігши всіх суперників у групі з великими рахунками, а вже в 2012 році ми отримали статус офіційного виду спорту в Україні. Відтоді почали вже займатися нормативними справами – отримання розрядів спортсменами, категорій тренерами, налагодження фінансування від відповідних державних установ, відкриття секцій та відділень в ДЮСШ.

В 2013 році ми отримали статус повноправного члена Європейської та Міжнародної Федерації Регбіліг і стали ще активніше розвиватися в усіх напрямках – організовували національні змагання для дорослих, юнаків та дітей, проводили міжнародні турніри та показували хороші результати на міжнародних змаганнях. Більш того, Європейська Федерація майже з самого початку нашої співпраці взялася за навчання та підвищення кваліфікації наших тренерів і суддів. Вони запрошували нас на курси до Англії протягом сімох років. Такий швидкий прогрес українського регбіліг наші європейські колеги порівняли з квантовим стрибком, і наша команда однодумців з Української Федерації Регбіліг дуже пишається цими досягненнями, бо за ними стоїть довга та наполеглива праця.

Регбіліг і регбі в цілому – це ціла філософія життя, командний дух, дружба, повага. Це чоловічий вид спорту, хоча в нього вже дуже впевнено почали грати і жінки. Він контактний і досить жорсткий, але й з відповідними суворими правилами. Цей вид спорту дивовижним чином об'єднує всіх регбістів у світі – це справжнє братерство. Так приїжджаєш до будь-якої країни та кажеш регбістові, що ти регбіст – і до тебе ставляться вже як до родича.

ГУРТ – інноваційний акселератор суспільних перетворень, який вже понад 23 роки працює на благо громадянського суспільства України. Ми прагнемо свідомої та успішної України, де громадянське суспільство, бізнес і влада у тісній співпраці гарантують гідність, впевненість і довіру між громадянами на місцевому та національному рівнях.

Місія ГУРТа полягає в тому, щоб прискорювати суспільні трансформації завдяки ефективному впровадженню інноваційних проектів та обслуговуванню агентів змін, розвиваючи їхній потенціал та максимізуючи вплив.

Я прийшла до організації у вересні 2014 року, якийсь час знаходилася за кордоном – півтора роки жила в Індонезії та рік в Німеччині – технології дозволяли мені ефективно працювати навіть з лісів Суматри. Дійсно були ситуації, коли сидячи в глухому селі на заході Індонезії, я переживала, щоб мавпи не вкрали у мене мишку від ноутбука.

ГУРТ у своїй діяльності керується чотирма пріоритетами:
– зміцнюємо основи громадянського суспільства, популяризуючи волонтерство і розвиваючи підприємництво;
– посилюємо голос громадянського суспільства завдяки порталу ГУРТ, який є найбільшою платформою для менеджерів ОГС і лідерів громад. Він охоплює понад 60 тис. отримувачів інформаційних послуг;
– реалізовуємо найкращі світові практики і цим розвиваємо місцеві громади;
– сприяємо реформуванню України, адже реалізуємо проекти, що мають вплив на прийняття державних рішень.

Крім того, з 2016 року ГУРТ є членом Глобальної мережі TechSoup, місія якої – забезпечувати агентів змін сучасними технологічними, рішеннями та навичками, необхідними для впровадження суспільних перетворень. Вже протягом 30 років TechSoup сприяє ефективному обміну між донорами програмного забезпечення – наприклад, Microsoft, Google, Adobe тощо, – та тими, хто потребує технологічних рішень (громадські об'єднання, благодійні організації та публічні бібліотеки). Мережа охоплює понад 900 тис. організацій по всьому світу. В Україні це дає змогу неприбутковим організаціям отримати найсучасніше програмне забезпечення за 5% від його ринкової вартості.

Уже третій рік поспіль за підтримки SAP ми впроваджуємо в Україні ініціативу «Meet and Сode», що популяризує новітні технології серед дітей і підлітків. Завдяки цьому неурядові організації можуть отримати грант на організацію подій, присвячених програмуванню. З-поміж 1000 подій у 22-х країнах минулого року саме українська організація, яку підтримав ГУРТ, посіла перше місце у категорії «Різноманіття», отримавши грошову винагороду та честь представити свої заслуги у штаб-квартирі SAP в Німеччині. Це був своєрідний фурор! Завжди класно бути першими, ще й у такому масштабі.