Володимир Великий

Володимир Великий ініціював будівництво Десятинної церкви в Києві, на яке виділив десяту частину своїх доходів. Завдяки йому коштовні церковні предмети привозили аж із кримського Корсуня. Крім того, князь опікувався бідними, сиротами та вдовами, організовував трапези для нужденних. Все це потребувало колосальних коштів. І вони були!

Лише з Новгорода у Київ щороку відправляли близько 2 тис. грн. Враховуючи, що десятеро синів князя правили великими містами, можна припустити, що скарбниця Києва поповнювалась як мінімум 20 тис. грн. Також гроші надходили від військових трофеїв та данини й контролю за торгівельними шляхами. 

Яскраве свідчення фінансової могутності держави та її правителя — саме він став першим карбувати монети Русі. На аверсі деяких із них так і писали: «Володимир, а се його злато» — «Володимир, а це його золото».

Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий — могутній правитель Русі в епоху, коли вона була однією з найсильніших держав Європи. Ми мало знаємо про його особисті статки, але, ймовірно, вони були значними. Гроші князю приносили податки, данина від підлеглих племен, збори з купців, які торгували від Константинополя до Парижа та шведської Сігтуни.

Про фінансові можливості Ярослава свідчить і те, як він витрачав гроші. Саме за часів цього правителя у Києві завершили Софійський собор з бібліотекою та скрипторієм, Золоті ворота, монастирі та навчальні центри — всі ці проєкти вимагали величезних вкладень. Крім того, князь Русі видавав своїх дітей за нащадків династій по всій Європі, що теж доводить — сила і багатство Ярослава вражали навіть у далеких країнах.

Галшка Гулевичівна

Галшка Гулевичівна походила зі шляхетного роду Гулевичів, які володіли маєтками, землями та обіймали високі посади. У 1554 році батько подарував Галшці на весілля село Несвіч. Крім того, в її приданому була чимала сума в монетах та коштовних речах — близько 5 тис. злотих. Для порівняння, селянин заробляв за рік 10–35 злотих.

Приблизно в 1602 році пані Гулевичівна вдруге вийшла заміж за заможного шляхтича. А за пару років переїхала до Києва, де її сім’я стала однією з найбагатших. Додаткові гроші приносила торгівля — вирощені на їхніх землях овочі, сливи та яблука продавали навіть у Варшаві.

У жовтні 1615 року Галшка Гулевичівна, імовірно, передала 10 тис. злотих і двір з усім майном Київському братству для заснування монастиря, школи та притулку для прочан. Саме від них веде свій родовід знаменита Києво-Могилянська академія.

Згодом Галшка повернулася на Волинь, де підтримувала грошима будівництво та діяльність одразу кількох храмів. У своєму заповіті вона також згадала місцеві монастирі та шпиталі.

Князі Острозькі

Острозькі були одним із найбагатших та найвпливовіших родів свого часу. І завдяки розумному розпорядженню коштами лише примножували статки.

Костянтин Острозький намагався скуповувати землю навколо своїх володінь, щоб створити єдиний господарський комплекс. Острозькі активно застосовували посесію, застави та кредитування. Особливо вигідними могли бути кредити — Василь-Костянтин Острозький, приймаючи маєтності під заставу, прагнув домогтися повернення коштів щонайменше у подвійному розмірі. Від посесій — тимчасової передачі іншим людям володінь чи людей — надходило близько третини доходів цих господарств. Загалом на початку XVII століття у власності Острозьких було 57 міст і містечок, 857 сіл та 111 фільварків.

Крім того, князі створили цілу мережу ринків, що сприяло і торгівлі, і зростанню прибутків. Збагачували їхню скарбницю і військові здобутки та прямі грошові винагороди від влади.

При цьому князі активно підтримували розвиток мистецтва, освіти та церкви. Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку академію та друкарню. Костянтин Острозький, за однією з версій, подарував у 1531 році друкарню для Києво-Печерської лаври. А княжна Гальшка Острозька передала на Острозьку академію 360 тис. монет.

Петро Могила

Статки Петра Могили походили переважно зі спадщини аристократичного роду — його батько був господарем Молдовського князівства. 

Завдяки своїм талантам та фінансовим можливостям Петро Могила став фундатором і опікуном Київського братства, Київського братського Богоявленського монастиря і Київської братської школи. У 1632 році, об’єднавши Києво-Печерську та Київську братську школи, Могила створив колегіум, який у майбутньому стане Києво-Могилянською академією. 

Петро Могила постійно допомагав учням та викладачам грошима, а для потреб монастиря та колегіуму навіть подарував село Позняки. Також Могила реставрував пам’ятки столиці, зокрема Софійський собор, церкву Трьох Святителів і церкву Спаса на Берестові, опікувався розвитком друкарства.

Згідно із заповітом Петра Могили, головним спадкоємцем його майна включно з нерухомістю, 81 тисячами злотих, коштовностями та однією з найбільших бібліотек України став саме київський колегіум.

Іван Мазепа

Іван Мазепа походив зі шляхетного роду, але основу його прибутків врешті становили надходження, пов’язані з гетьманською посадою: під контролем Мазепи були численні сільські громади та маєтності. До цього додавалися родові володіння, які Мазепа успадкував і системно розширював, створюючи фінансову базу для меценатської діяльності.

Особливо активно гетьман підтримував освіту. Він допомагав Києво-Могилянській колегії, фінансував написання підручників і створення шкільних мереж. Власним коштом Мазепа збудував будинок Чернігівського колегіуму.

Окремим напрямом його діяльності було церковне будівництво. Мазепа фінансував масштабні роботи у Софії Київській, вклавши десятки тисяч золотих та дукатів у реставрацію, інтер’єри й нові вівтарі. На Богоявленський та Микільський собори він витратив надав понад 200 тисяч золотих, а Успенському собору подарував тисячі дукатів та дорогоцінні речі.

Масштаби його пожертв були безпрецедентними. Мазепа виділив еквівалент річного бюджету Гетьманщини на будівництво мурів Києво-Печерської лаври та профінансував спорудження дзвіниці. На його кошти звели або відновили храми у Батурині, Переяславі, Чернігові, Лубнах, Дігтярях, Прачі та ще десятках міст. Лише на Переяславський Вознесенський собор гетьман надав понад 300 тисяч золотих.

За підрахунками сучасників, за роки свого правління Мазепа витратив на меценатство понад мільйон дукатів, дев’ять мільйонів злотих та сотні тисяч імперіалів.

Сім’я Симиренків

Статки родини Симиренків формувалися завдяки стрімкому розвитку аграрної та переробної промисловості. Їхні підприємства торгували зерном, худобою, мукою, цукром, полотном і шкірою, а прибутки дозволяли постійно розширювати земельні володіння.

Федір Симиренко разом із братами Яхненками заснував фірму «Брати Яхненки і Симиренки», яка швидко стала успішною. У власності компанії були шість магазинів в Одесі, пісково-рафінадний завод і цукрове підприємство, що приносили від 50 до 150 тис. рублів прибутку на рік. У Млієві підприємці збудували машинобудівний завод, а Левко Симиренко створив один із найвідоміших розплідників Європи, де зібрав майже 3 тисячі сортів плодових і декоративних рослин. Василь Симиренко, підтримуючи родинну справу, розбудовував цукроваріння у Сидорівці та організував виробництво пастили.

При цьому родина відіграла ключову роль у розвитку української культури. Платон Симиренко був меценатом Тараса Шевченка, фінансував видання «Кобзаря» та шкільного «Букваря». Василь Симиренко віддавав десятину прибутків на культурні потреби. Саме завдяки його коштам виходили українські газети, а також іноземні часописи, присвячені Україні. А його підтримку відзначали українські письменники й науковці — від Михайла Грушевського та Лесі Українки до Павла Чубинського й Михайла Коцюбинського.

Щедрість Симиренка стала фундаментом цілої епохи українського відродження. На його гроші Товариство ім. Шевченка придбало будинок у Львові, також було профінансоване будівництво Академічного дому. У рідній Сидорівці меценат збудував школу. А в заповіті Василь Симиренко залишив усе майно — за найпоширенішою оцінкою, близько 10 млн рублів — на українські культурні й наукові справи.

Євген Чикаленко

Євген Чикаленко походив із заможної родини й успадкував понад тисячу десятин землі. А завдяки вдалому веденню бізнесу згодом збільшив свої володіння до 2,3 тис. десятин. Саме прибутки з маєтку дозволили йому розгорнути широку меценатську діяльність.

Чикаленко фінансував історичний журнал «Київська старовина», ініціював конкурси й виділяв премії. Завдяки його внескам було надруковано цілу низку просвітницьких книжок — від «Розмов про сільське хазяйство» до популярних брошур, які він власним коштом поширював серед селян.

Чикаленко допомагав і українським письменникам — зокрема Володимиру Винниченку, Ользі Кобилянській та Архипу Тесленку. Винниченкові він платив 40 рублів за друкований аркуш, а в 1905 році пропонував щорічну фінансову підтримку за умови публікацій в українських часописах. Меценат також долучився до створення Київського товариства прихильників літератури, науки і штуки й підтримував будівництво Академічного дому у Львові, на який пожертвував 25 тис. рублів.

Чикаленко опікувався освітою та просвітництвом. Він подарував землю під парафіяльну школу, передавав книжки місцевим бібліотекам і організовував театральні вистави для селян.

Рід Терещенків

Засновник династії Артемій Терещенко займався торгівлею, забезпеченням армії та володів млинами, лісопильнями, заводами й землею. Його сини створили Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків — одне з найбільших промислово-торгових об’єднань тих часів. У розпорядженні родини було 11 цукрозаводів і близько 200 тис. десятин землі, а продукція щомісяця приносила майже 100 тисяч рублів доходу та експортувалася до Італії, Польщі й Англії.

Особливістю бізнес-моделі Терещенків було правило: 80% прибутку спрямовувати на доброчинність. Родина фінансувала будівництво Київського міського училища, підтримувала розвиток Політехнічного інституту. На благодійні потреби в Києві лише Олександр Терещенко пожертвував близько 700 тисяч рублів. Михайло та Федір виділили понад 100 тис. на будівництво міського музею, а Микола Артемович передав у експозицію цінні колекції. Значною була й участь родини у спорудженні київських храмів.

Пелагія Терещенко підтримувала притулки для дітей робітників, фінансувала лікарні, передавала десятки тисяч на допомогу пацієнтам і будівництво медичних закладів. Її доньки Варвара, Ольга та Марія утримували дитячі садки для бідних. Представниці родини створювали амбулаторії, а під час Першої світової війни організовували лазарети, медичні курси та забезпечення для поранених.

Терещенки підтримували школи, гімназії, училища, фінансували стипендії та навчальні курси. Іван Терещенко спорудив будинок для художньої школи, а за кошти родини в Києві було встановлено пам’ятники Котляревському, Хмельницькому та Гоголю.

Андрей Шептицький

Фінансовий фундамент Андрея Шептицького ґрунтувався на значній родинній спадщині: лісах, маєтностях, орних землях та прибутках від їх оренди й обробітку. Він укладав угоди з нафтовими компаніями, очолював страхове товариство «Дністер», долучався до заснування кооперативу «Хлібсоюз» і володів промисловим свідоцтвом на піщаний кар’єр у Львові. Дохід приносили також оренда туристичних будиночків та організовані для шляхти платні полювання, вартість яких за нинішніми цінами могла сягати $15 тис. за річну угоду або $3 тис. за разове полювання.

Отримані кошти Шептицький системно спрямовував на культуру та освіту. Він створив єпархіальну бібліотеку, передавши для неї 4 тис. власних книг. Заснував Академію мистецтв і Церковний музей у Львові (нині — Національний музей його імені), для якого сам закупив до 15 тис. експонатів та придбав віллу під головне приміщення. Митрополит підтримував Український народний музей «Гуцульщина», а у Львові заснував Греко-католицьку богословську академію й Богословське наукове товариство.

Паралельно він розвивав економічні та кооперативні інституції, ініціювавши створення страхової компанії «Карпатія», кооперативних спілок і Земельного іпотечного банку. Значні кошти вкладав в освітню інфраструктуру: придбав найбільший будинок у Львові для гімназії василіянок, купив три будинки під українські школи та спорудив одразу кілька навчальних закладів.

Важливою сферою його благодійності була медицина. Шептицький фінансував санаторії, лікувальні курси, будівництво лікарень. У 1903 році він придбав будинок поруч із площею святого Юра і заснував «Народну лічницю» для безплатної допомоги бідним. Також підтримував молодіжні та спортивні організації, зокрема Пласт.

Діяльність Шептицького сформувала цілу мережу культурних, освітніх, соціальних та медичних проєктів, що мали довготривалий вплив на суспільний розвиток.

Алчевські

Олексій Алчевський увійшов у історію як один із найвпливовіших промисловців та банкірів ХІХ століття. Свої мільйони він заробив на торгівлі та фінансових операціях, а згодом став одним із ключових гравців банківської сфери. Алчевському належали одразу кілька великих установ: Земельний, Торговельний та Іпотечний банки, також він очолював Харківський біржовий комітет. У 1870-х його статки оцінювали у 3–4 млн рублів, а вже наприкінці століття вони виросли до колосальних 30 млн.

Отримані гроші Алчевський інвестував у землю та промисловість, створюючи підприємства повного циклу — від виробництва сільськогосподарської продукції до важкої металургії. Він заснував Олексіївське гірничопромислове товариство та Донецько-Юріївське металургійне товариство з капіталом у 8 млн рублів, а також металургійний завод, який став одним із ключових виробничих центрів регіону.

Алчевський був відомий і меценатською діяльністю. Він фінансував освітні ініціативи та культурні інституції, зокрема підтримував Харківське товариство грамотності, а також бібліотеки в Харкові та Сумах. Багато споруд, які й сьогодні формують культурне обличчя Харкова, з’явилися завдяки його коштам та амбіційним проєктам: садиба Алчевських (нині — Харківський художній музей), комерційне училище та нинішня Державна бібліотека.

Його дружина, Христина Алчевська, підтримувала родинну місію — у 1862 році вона заснувала в Харкові першу безплатну недільну жіночу школу, а в селі Олексіївка відкрила земську школу. Разом Алчевські перетворили підприємницький успіх на інструмент модернізації та освіти, залишивши помітний культурний слід у всьому регіоні. І навіть на карті України — адже місто Алчевськ назване саме на їхню честь.

Федір Шпиг

Статки Федора Шпига формувалися завдяки успішному підприємництву в банківському, промисловому та аграрному секторах. Він був одним із засновників та багаторічним керівником банку «Аваль», який у 2005 році продали Raiffeisen International за мільярд доларів — це одна з найбільших угод в історії українського банківського сектору. Після цього Шпиг став співвласником банку «Престиж», інвестував у «Молочний альянс» та розвивав виробництво будівельних матеріалів.

При цьому значну частину ресурсів меценат спрямовував на підтримку спорту й культури. Федір Шпиг очолював Асоціацію аматорського футболу України та заснував турнір «Шкіряний м’яч», який охопив сотні тисяч дітей по всій країні. Він був членом Наглядової ради Національного драматичного театру ім. Франка, фінансував вистави та культурні ініціативи.

Шпиг також виступив ініціатором цілої низки мистецьких проєктів: профінансував пам’ятники Леоніду Бикову, Миколі Яковченку, Паніковському та героям «За двома зайцями». Його фонд реалізував програму «Світова класика рідною мовою», завдяки якій українською вийшли десятки творів світової літератури.

Федір Шпиг підтримував розвиток освіти, медицини та інфраструктури у регіонах, а його благодійний фонд продовжує цю діяльність і зараз, після смерті самого мецената.

Авторка ілюстрацій: Олександра Джиганська