Як і коли взагалі з’явилася ідея екранізувати саме цей твір?

Я над цією ідеєю думав давно, все підступався до неї. А з початком повномасштабної війни мене тригернуло те, наскільки цинічно росіяни намагаються послуговуватися нашою історією. Наскільки це стало вже не просто літературним чи й політичним інструментом, це стало інструментом безпосередньо війни. І тому, мабуть, питання повернення наших пам’яток в наше ж інформаційне поле є дійсно важливим в боротьбі. Звернуться до прадавньої історії — це теж важливий крок.

Особливо враховуючи те, що «Слово о полку Ігоревім» стало для росіян ледве не основною «скрепою». Вони вважають цей твір своїм, називають його перлиною «руской» писемності, вивчають все це в школах. І, власне, будують свою брехню, яка покриває цю крадіжку, всіляко витісняючи українство з цього літературного твору. Я думаю, що настав час повернути «Слово» Україні.

Підозрюю, що майже всі з дитинства знають загальну канву сюжету «Слова». А що цікавого ви самі в процесі відкрили, перечитуючи та ретельно розбираючи текст?

Це один із найдослідженіших творів світової літератури. Якщо не помиляюся, він перекладений 190 мовами. До речі, написане «Слово» староруською, давньоукраїнською мовою. Вже тоді проглядалося саме українське коріння, скажімо, там є кличні відмінки у зверненнях. Там українська поетика, міфологія, там наша історія.

Хочу наголосити, що це все ж не літопис, це саме літературний твір. Це український героїчний епос. Мені здається, в нашому мистецтві бракує такого жанру, як героїчний епос. Саме зараз це могло б бути надзвичайно актуальним.

Взяти навіть саму географію походу князя Ігоря — якщо накласти на мапу маршрут походу, він дуже чітко збігається з нинішньою лінією фронту. Військо вийшло з Чернігова, завітало до Курська, до Рильська, де нещодавно відбувалися бойові дії. До речі, брат Ігоря Всеволод був князем Курським — українським князем Курським. Далі похід продовжується на Донеччину, до Покровська, далі до Дону, щоби «напитися шоломом води з Дону». То, як бачите, географія «Слова» дійсно збігається з теперішньою мапою бойових дій.

Я правильно розумію, що для вас суть цієї історії — у важливості єднання і боротьби за свободу?

Так, звісно, тому що, мабуть, основна думка, основний меседж «Слова» — це заклик до єднання заради України, яку тоді теж атакували вороги. Ігор Святославович і Святослав бачили порятунок у єднанні всіх князів, єднанні в один сильний кулак, який міг би протистояти противнику.

Ідея не втратила актуальності й в наш час, тому що ми так само маємо єднатися. Щоб не повторювати гірких помилок минулого, ми маємо бути єдині, як ніколи. І про це говориться і в «Слові».

А загалом ви вважаєте це історією про невдачу, про поразку? Звісно, всі радіють, що Ігор вижив і втік, але веселого в тих подіях мало.

Я тоді трохи привідкрию сценарну розробку. Я вважаю, що неможливо екранізувати «Слово» прямо, як відповідник, послідовно, як його написано. Оскільки ми маємо справу з художнім твором, то потрібно підходити й до екранізації за допомогою засобів художньої виразності. Наша історія має трохи інші акценти, ніж є в тексті. Фільм матиме драматургію, нові лінії, яких немає в самому творі, але могли статися в той період, і через це він буде самодостатнім художнім висловлюванням, а не переказом книги.

Чи це історія про поразку? Це, мабуть, історія про урок. Тому що Ігор вступив в бій з половцями, потрапив в полон, припустившись помилки — він не мав перед походом підтримки всіх князів, це було імпульсивне рішення.

За такий зухвалий вчинок він і поплатився. Але в сценарії у нас історія починається пізніше, вже із повернення князя Ігоря з полону додому.

У пресрелізі кілька разів підкреслюється, що це спроба повернути повість в Україну, бо росіяни, як завжди, намагаються її привласнити. Ви не могли б розкрити цю думку, як Росія це зробила і чому насправді ця історія є для нас важливою?

Вперше цей твір знайшов український священник Дмитро Туптало. Потім його викупив Олексій Мусін-Пушкін, і повіз в Москву. Років 12 документ просто лежав. Далі він адаптувався, переписувався Мусіним-Пушкіним. А в 1820 році, коли Москва згоріла, — сподіваюсь, що вона і зараз згорить, — примірник було втрачено.

Наразі ми маємо лише рукопис, над яким працював Мусін-Пушкін. Тут дуже багато всіляких темних місць. Він певною мірою редагував твір, адаптовуючи його до московського читача. Але, звісно, це стало значним культурним відкриттям, а імперія одразу заходилася привласнювати твір. Їй потрібна була наша українська княжа доба, щоб будувати свою ідентичність, якої немає, яка абсолютно протилежна українській. Вони намагалися привласнити нашу княжу традицію, наше походження від Русі.

І далі царі взяли це за основу. Були спеціальні експедиції, які їздили по українських монастирях, збирали стародруки, літописи — це все переписувалося, робилися так звані списки. Це було вільне трактування московитів нашої історії, коли все підганялося під фундамент майбутньої імперії, щоб була тяглість, нібито зв’язок між українськими князями й Росією. Таким чином, висмикнувши цю цеглину, «Слово о полку Ігоревім», з повітряного замку російської історії, все рушиться. Без «Слова» їхній міф втрачає основу.

Підтвердженням цього є те, що як тільки вийшла інформація про наш проєкт, буквально за 3-4 години всі російські пабліки й ЗМІ понаписували, що Україна почала нову війну з Москвою за «Слово про похід Ігоря». Вони дуже боляче на це реагують. Видається, що ми влучили в самісінький нерв.

Якою буде мова героїв, як саме вони говоритимуть?

Вона буде українською, бо є закон про мови й все має бути зрозумілим глядачам. Але я думаю, що будуть певні фрази староукраїнською, щоб ми могли дотриматися й поетики твору та епохи.

Чи є ідея чи побажання щодо акторів на ключові ролі?

Поки без коментарів. Ми не розголошуємо нічого про кастинг.

Є якісь умовні референси із відомих західних фільмів, на які хоч трохи орієнтуєтеся? Ну, наприклад, це ефектність і пафос «Трої», комікс «Великої стіни» чи драматичність «Наполеону»?

Я ніколи у творчості ні на кого не орієнтуюся, намагаюся бути самобутнім, і тому ніякі референси наводити  не буду. Є багато історичного матеріалу, історичних фільмів, хай глядач сам визначає, на що це може бути схоже. А я хочу зробити самобутнє кіно.

А є розуміння, коли можуть бути зйомки, коли може вийти кіно?

Про це ще зарано говорити, тому що ми тільки в сценарному періоді. Попереду величезний етап пошуку фінансування, адже ми хочемо залучити західних інвесторів. На державні кошти, думаю, претендувати не будемо — хоча це фінально вирішуватиме продюсер.

Наша стратегія полягає в залученні приватних грошей, зокрема іноземних. Це дуже складний фільм у виробництві. Наприклад, у кадрі мають бути цілих дві армії: наша українська, руська, — і половецька. Це надзвичайно дорого, це величезні витрати на костюми, на реквізит, на коней. Загалом це картина з величезним бюджетом, Україна такого ще не робила. Сподіваємось, що наша стратегія спрацює. Будемо робити все, що від нас залежить, щоб зняти цей фільм.

Якщо помріяти, із якою емоцією люди мали б виходити із зали кінотеатру після перегляду?

Я думаю, що люди мають виходити з емоціями перемоги, шани й гордості до нашого минулого, до наших героїв. Тому що ті воїни, які захищали нашу країну тоді, — такі само наші герої, як ті, хто захищає її зараз. Тож дуже важливо розказати історію, яка відбувалася 800 років тому і продовжує відбуватися зараз — адже Україна як боролася за свою незалежність, так і зараз продовжує це робити. Цей фільм дійсно є відображенням подій сьогодення.