«В Сімферополі завжди вирувала вокзальна романтика. Там постійно був двіж, купа туристів, всі кудись їхали та рухалися. Це і мене заряджало мандрувати, а поїздки з міста або, навпаки, назад додому були чимось особливим», — Валентина.

«Сімферополь різний — для мене він як коні, що пасуться за парканом нашого дому у приватному секторі, так і модні заклади, куди ходять у вечірніх сукнях. А ще “спаплюжений” — я не можу дібрати іншого слова, коли думаю про своє місто і Крим в цілому після 2014 року», — Еліна.

«Здається, на вокзалі був напис великими літерами “До міста” — і для мене ці два слова якнайкраще описують Сімферополь. Це ідеальний перевалковий пункт між точками А і Б. Навколо прекрасна природа, надзвичайні люди, цікава історія, але треба рухатися з міста, щоб це побачити. Ніби це місце для старту, де у тебе купа можливостей і треба лише обрати, куди ти хочеш їхати», — Валентина. 

«В Криму у нас були масштабні свята. На одне з таких, весняний Хидирлез, який символізував новий початок господарського циклу, збиралося так багато людей, що навіть мобільний зв’язок не працював», — Арслан.

«На південному березі Криму можна було знайти сувенірну продукцію на пляжах: коробки сірників з назвою міста, магнітики на холодильник, календарі дерев’яні тощо. Я точно знаю, що частина такої продукції вироблялася саме в Сімферополі, тому що я ще в школі підпрацьовував на такому підприємстві», — Арслан.

Історія

«Сімферополь був центром — як фізичним, так і політичним. З одного боку, класно: радіо- і телестанції, університети, можливість швидко отримати послуги. А з іншого боку — там як ніде більше відчувалась напруга після початку окупації. Конфлікти, утиски, захоплені адмінбудівлі — на містові і його мешканцях дуже позначилась його центральність і столичність», — Еліна. 

«Для мене особливим є саме розташування міста — воно знаходиться на кордоні степу та передгір’я, оточене мальовничими пагорбами та має купу історичних пам’яток та цікаву архітектуру», — Арсеній. 

«Щороку 18 травня в центрі міста проводились мітинги до Дня пам’яті за жертвами геноциду кримськотатарського народу. Я пам’ятаю, що мої родичі з усього Криму їхали в той день в Сімферополь. Також на початку окупації найбільші протести відбувались саме у Сімферополі. Я, на жаль, не була присутня на жодному, але все одно почуваюсь гордою, що багато людей вийшли з акціями саме в моєму місті», — Еліна. 

«Зовсім невідомий факт — за часів Кримського ханства місто також було відоме як Султан-Сарай, оскільки тут розташовувався палац Калги-султана, другої за значущістю людини в ханстві», — Арсеній.

Спогади

«Для мене один з найяскравіших спогадів — як я взимку сідала в електричку до Севастополя або в машину до Ялти. Їхати на зимове море з Сімферополя для мене було святом. А взагалі це місто першого кохання. Оці всі поцілунки, коли в тебе аж губи відвалюються і німіють на набережній, довгі прогулянки містом, розмови та захід сонця. Це минуле, коли у тебе були твої кохання, живі батьки та твій Крим», — Валентина. 

«Пам’ятаю, як приходили до прадідуся, і його дружина казала: “Беремо газетку, і робимо з неї серветки”. І, звісно, спогади про поїздки на тролейбусі до Алушти чи Ялти, що починалися саме з Акмесджита. Це було як маленька подорож в інший світ. А ще — вечірній заклик до молитви з мечеті в нашому районі. Бражники, які ввечері прилітали в наш двір. Шум електрички на Ак’яр (Севастополь), який долинав до нас з долини. Захід сонця з вікна моєї кімнати у будинку батьків», — Арсеній.

«Найтепліші спогади, звісно, пов’язані із сім’єю і дорослішанням. Як мене дитиною водили в дитячий парк і я була в захваті від кожного атракціону; як пахло в бібліотеці музичної школи №1, яку закінчила за класом фортепіано, і як прохолодно там було влітку; як ми з подружкою гуляли центром міста о шостій ранку і на вулицях було геть пусто», — Еліна. 

«В Сімферополі є дуже довгі вулиці, одна з них — Київська. На ній сотні будинків і мене це завжди вражало. Це здавалося чимось нереальним, адже як її всю пройти разом?

Ще з дитинства пам’ятаю Неаполь Скіфський — це історична пам’ятка, яка, якщо туди залізти, виглядає, як кілька скель посеред міста. Там можна було блукати та знаходити якісь черепки, які ніхто не цінує. Також в Сімферополі протікає Салгир — найбільша річка Криму, яка, на відміну від всіх інших, не пересихає», — Валентина. 

«Море для Сімферополя — це взагалі мем, адже його там немає. Туристи зазвичай приїжджають на вокзал, а потім звідти їдуть переважно на південний берег. Перший місяць після окупації на російському телебаченні так хотіли додати тему Криму у будь-який новинний сюжет, що пхали навіть у прогнози погоди. Я чітко пам’ятаю, як ведучі розповідали про вітри, які йдуть на південь Росії та зривають дерева з коренями. А потім про те, що у місті розмита набережна. І реально вставляють в сюжет кадри, де море потужно б’ється у пірс, а внизу підпис “Сімферополь”. Всі місцеві сміялися, що за роки незалежності ніхто не міг знайти сімферопольське море, а прийшли окупанти й сталася магія», — Арслан. 

Місця

«В Сімферополі було багато особливих місць. Старе місто з вузькими вуличками та історичними будинками, де ще відчувається дух минулих століть та ранньомодерна атмосфера. Місцеві пагорби, такі як Джєнакай-Кир (Петрівські скелі) чи Ак-Баїр, звідки відкриваються чудові краєвиди на місто. Вулиці тихого центру, які мені завжди подобалися своєю затишністю. Ляльковий театр, куди мене возили батьки, і будівлю якого знесли окупанти. Робітниче селище, забудоване цікавими будинками архітектора Бориса Білозерського, та інші споруди його авторства», — Арсеній.

«Сімферополь славився своїм вокзалом. До окупації він був дуже гарним, достатньо великим, з одним із найбільших МакДональдзів в Україні. Там є гарний годинник зі знаками зодіаку, проте їхнє місцеположення чомусь не збігається зі звичайним календарем. Ще й три сузір’я  зайві. Але ця плутанина тільки робила годинник загадковішим», — Арслан. 

«Для мене особливими місцями є Камінка, Біле, Хошкель-ди, Фонтани, Маріна. Це райони, в яких поселилися кримські татари на початку 90-х, адже вони не могли повернутися до своїх міст і тим паче осель після висилки. Тому вирішили оселитися у столиці або поблизу, навколо чого і виникли ці райони. Такі місця — це свідчення боротьби кримськотатарського народу вже на своїй землі. Тому що після повернення, вони небажаними гостями для, зокрема, росіян, і боролися за своє право на землю», — Арслан. 

«Як на мене, в місті дуже багато театрів, вони ще й зосереджені всі в одному місці, ледь на одному перехресті. Але чомусь надто мало музеїв», — Валентина. 

«Для мене особливим є ліс та обрив між Новомиколаївкою та Пневматикою. Я провела там багато часу в підліткові роки — з друзями та сама. Зелена зона з різними рельєфами, якими ти можеш вийти як в місто, так і до геть безлюдних місць, насолоджуючись видом на гори та райони міста в низовині», — Еліна. 

«Я вчилася в українській гімназії, єдиній українській школі того часу. Її збудував Кучма у 2004 році й особисто приїжджав на відкриття, а для вступу до неї треба було пройти іспити. Там були величезні вікна на два-три поверхи та зимовий сад. Нагадувало Хогвартс, тому що там теж було складно знайти свій клас. Для мене це місце було найособливішим», — Валентина.

«Офіс Меджлісу (представницький орган кримських татар. — Platfor.ma) у Сімферополі після окупації був останньою будівлею, на якій тримався український прапор. Окупаційній влад його не дозволяли зняти цілих вісім місяців», — Арслан.

«Мені дуже подобався цирк в центрі міста, біля нього постійно щось відбувалося. Але найбільш особливе місце — це пам’ятник Леніну, який стояв на головній площі між Українським театром і адміністрацією. Там була ялинка, а рівно навпроти — інша ялинка біля іншого театру. І ця логістика завжди дивувала», — Валентина. 

«Окреме місце в моєму серці займає ставок Озерки біля Грушевого під Сімферополем. Я не була там років десять, проте досі пам’ятаю дорогу туди від квартири бабусі та дідуся. Місце, де я навчилась плавати та де практикувала отой майндфулнес, коли спостерігала за різнокольоровими бабками на березі», — Еліна. 

Їжа

«В місті був доглянутий центр, де ще знаходилася дуже смачна піцерія. Моя найлюбіша — з кальмарами, коштувала 7 гривень. Взагалі зараз кухню Криму пов’язують більше з кримськотатарською. Але в моєму дитинстві й борщів було вдосталь. Звісно, і чебуреків, і голубців, і манти», — Валентина. 

«Тандирна самса у нас продавалася на вулиці з тандирів на колесах. І можна було їхати додому з універу, а дорогою з маршрутки взяти гарячу запашну самсу. Це одна з головних страв, за якою я дуже сумую, бо її не було в Херсоні, куди я переїхав після окупації, і нелегко знайти в Києві. Янтики — це теж спогад про Крим. Коли ми їхали з татом кудись, то по дорозі обов’язково заходили їх їсти», — Арсеній.

«Для мене одним з найяскравіших смаків Сімферополя є самса. На Західній автостанції, на вулиці Заліській, біля кінцевої зупинки на 7-й поліклініці — всюди можна було знайти продавців з запашною самсою. Вона була гаряча, містила всередині жирний і ще більш гарячий бульйон, і смакувала на 10 з 10. Я не уявляю кримськотатарську кухню без зіри, тому ця самса для мене була топова», — Еліна.  

Мова та назви

«Мало хто знає, що справжня назва міста Сімферополь — Акмесджит. Це прокладається як “біла мечеть” і названо на честь Кебір Джамі (Велика мечеть), що була пофарбована вапном. Місто стало Сімферополем після анексії 1783 року Катериною II. Тоді вона розпочала свій “грецький проєкт”, хотіла знищити автентичні кримськотатарські назви й внести грецькі наративи», — Арслан. 

«У нас цікаво називалися райони. Я жила в Нахалівці, тому що люди там зухвало поселилися та набудували свої будинки. Був Куйбишатнік — район навколо Куйбишевського ринку», — Валентина. 

«В Сімферополі на “коректор” кажуть “штрих”, тому що він штрихує. А на лійку кажуть “воронка”. А ще замість прийменників “в”, “у”, “до” там ймовірніше скажуть “на”. Тобто “поїхали на банк”, “пішли на магазин”», — Арслан. 

«У нас є цікаве слово на позначення таксиста, — “карпала”, або вираз “на вокзал через Абдал”, що означає “зробити ґак”. Абдал — це історична місцевість і сучасне кладовище. Ще у нас є слово “розочка”, що означає психлікарню, — від колишньої вулиці Рози Люксембурґ, та ще ряд назв локацій, об’єктів та місцевостей: Жучка, Кубик, Кільце, Хрест, Квадрат, Пентагон», — Арсеній. 

«Як філологу і вченому мені першочергово видаються особливими університети Сімферополя. Кримський інженерно-педагогічний університет і Таврійський національний університет ім.Вернадського, який зараз переїхав на материкову частину України, а в Криму його перейменували на Кримський федеральний університет. То ці два заклади були осередками розвитку кримськотатарської філології. І навіть попри утиски, які почались після окупації, там йде робота над розвитком нашої мови», — Арслан. 

«Але найважливішою рисою Сімферополя є спільна для багатьох населених пунктів. Всі міста Криму чекають на деокупацію, на повернення до України», — Арслан.