Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення? І яким для вас було 24 лютого 2022 року?

Працював на різних роботах — на заводі, в маркетах. Потім відслужив строкову, а далі підписав 3-річний контракт із ремонтно-відновлювальним підрозділом Збройних сил України. Тож 24 лютого я зустрів на Київщині біля села Іванків. 

Наскільки я пам’ятаю, там були важкі бої.

Так, там було досить жорстко. Я тоді служив у евакуаційній команді — ми витягали з поля бою пошкоджену чи покинуту техніку.  Але, якщо чесно, навіть не думали про те, що поруч стріляють, що небезпека. У нас машини старі були й масло постійно текло. От про це і думали — як все зробити, коли масло просто ллється.

І перше бойове зіткнення — не змогли танчик забрати. Ми кілька разів підбиралися, нас весь час накривали вогнем. Але потім пішов сильний дощ, ще й вітер у наш бік, то нас просто не чутно було. Тоді нарешті все вдалося.

Ви ж вагому частину цих трьох з половиною років і займалися витяганням техніки. Який випадок найбільше запам’ятався?

Ми були на Вугледарському напрямку при одній бригаді. Приїхала розвідка, каже, що там наші якраз штурмували, бронетранспортер забирав поранених і влетів у окоп. Застряг, треба було витягати. Ми приїхали, нам кажуть: ого, оце ви зухвалі туди лізти. Я кажу: ну, ми ж теж не на велосипеді їздимо. У нас була БРЕМ-1 — броньована ремонтно-евакуаційна машина на базі танка Т-72. 

Кілька годин довелося чекати, поки розмінують шлях під нас, а потім поїхали. Врешті виявилося, що це найближча точка до ворога, звідки я забирав техніку, — метрів 250 до них було. Але теж пощастило, що злива почалася. Ми швидко підскочили, зачепили, потягли — і я буквально бачив, як позиції ворога зовсім поруч накриває наша арта. На щастя, все пройшло добре. Хіба що через дощ я сильно застудився.

Бачив, що ви загалом витягли таким чином понад тисячу різних машин…

Десь так. Бували випадки, що під’їжджали до машинки, яку мали витягнути, — і одразу приліт. І 200, і 300 у нас були. Багато різних випадків.

Ще знаю, що ви можете керувати майже будь-якою технікою…

Так, звичайно, я можу сідати за штурвал на БМП, на танки, М113, німецьку Bergerpanzer-2 на основі Leopard (про війну українського танкіста на цьому знаменитому танку варто прочитати тут. — Platfor.ma). Загалом на майже будь-яку техніку сяду й поїду. 

Але маю сказати, що техніка НАТО хороша, однак не завжди вона для наших ґрунтів. Всередині все подобається, все продумано і зручно зроблено. Але в Німеччині ми їздили по пісках — круті машини, все можуть, навіть плавати. В суху погоду і в нас вони набагато ефективніше себе показують, але от коли чорноземи розмокають — жах. У мене бувало, що я сам застрягав, сам потім їхав іншою машиною й витягав себе.

Бійці ще кажуть, що техніка НАТО зосереджена на тому, щоб врятувати бійців, а радянська — ну, не завжди.

У західній техніці навіть броня набагато краще. І загалом їхні машини ніби зроблені для людей: всередині більше місця, якщо потрібен ремонт, то все швидко знімається і до всього є зручний доступ, то можна оперативно замінити якийсь агрегат.

А пам’ятаєте, як вперше спробували дрони?

Перейшов в іншу бригаду. Приїхав у зону виконання завдань, і до мене підійшов покійний заступник командира роти, сам запропонував спробувати політати на дронах. Я звісно, погодився, хотілося спробувати щось нове. Не пошкодував ні на секунду, безпілотники — це дуже круто. Вже перший виїзд — дуже багато вражень. Я тоді ще тільки боєкомплект до дронів прикручував, але вже сподобалося, як літали, розбирали бліндажі, ворожі машини на позиціях. Тепер я вже літаю й сам.

А чим пишаєтеся, що вдалося вразити?

А от кілька днів тому був штурм, знищили МТЛБ і 13 противників — непогано. Зараз я вже на оптоволокні літаю, а коли були ще звичайні FPV, то запам’ятався дуже жорсткий штурм 16 квітня на Запорізькому напрямку. Тоді лише один наш екіпаж дронами знищив сім одиниць ворожої техніки: БМП, МТЛБ.  

А є мрія щось особливе влупити?

Так, С-300. Але поки можливостей не було. Хоча був випадок, коли бачив на екрані «Солнцепьок». Але ми до нього не дістаємо. Може ще вдасться, тим паче зараз на оптоволокні зручніше. Завжди є зв’язок, можна хоч під землю залітати, у бліндаж, куди завгодно, управління стабільне. А на звичайному дроні в тебе «горизонти», РЕБ, відео пропадає. Коли не вдається уразити, то я прямо засмучуюся.

Зате на оптоволокні найменші деталі видно. Підлітаємо до росіянина, він щось факи нам тикає. Ну, відпрацювали по ньому — дотикався.

А розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю?

Маю дружину, троє дітей, доньці чотири роки, синові два, меншому сину зараз чотири місяці.

А як діти реагують на те, що батько служить?

Вони ще не дуже розуміють. Донька хіба що — нещодавно їздив у відпустку на п’ять днів, відводив її у садочок і кажу: ну, все, папа буде їхати назад на роботу. І вона так видихнула: «Ой, знову туди? Ну це капець». Зрозуміло, що сильно сумує, але я намагаюся щодня з нею зідзвонюватися. Інакше вона мамі нерви робить. А середній син, коли вдається приїхати, то з рук просто не злізає. Ми завжди їздимо на шашлики. Такі приємні моменти.

Ви служите у 128-й бригаді, розкажіть про неї?

Перше — це досвідчений підрозділ. Друге — командири думають про людей, піклуються про своїх бійців. Я бував й інших бригадах, маю сказати, що не завжди це так. У мене троє дітей, я можу не служити. Але я знайшов свій підрозділ, і лишаюся тут.