Свята бюрократія

Щоб попіклуватися про спокій близьких після того, як людини не стане, їй варто скласти заповіт. Цей документ потрібен не тільки в тому випадку, коли є захмарні статки, а десь на горищі завалялася картина Ботічеллі, а й для того, щоб висловити останню волю. Ми вже писали детально про те, як скласти заповіт і які нюанси варто враховувати, в цьому матеріалі. 

Якщо ж коротко: треба звернутися до нотаріуса, взяти оригінали паспорта та ідентифікаційного коду, заздалегідь написати заповіт або зробити це вже в кабінеті спеціаліста. Далі нотаріус все перевірить і додасть до Спадкового реєстру. Змінювати та скасовувати такий документ можна скільки завгодно.

Але для того, щоб все з описаного у заповіті реалізувалося, рекомендується призначити його виконавця. Зазвичай це близька людина — родич, партнер, друг. Адже згідно зі статтею 1289 Цивільного кодексу України, «особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою». Тому якщо на цю роль хтось обере Урсулу Фон Дер Ляєн, то розраховувати на здійснені посмертні бажання не варто.

Згоду від близької людини можна внести у сам текст заповіту або додати до нього окремим файлом. Рідше виконавцями назначають уповноважених осіб, які взагалі не мають ніякого стосунку до життя та родини заповідача. Наприклад, юрист, який правильно розпорядиться фінансами, уникне непорозумінь і конфліктів через спадкоємців, забезпечить справедливе виконання пунктів документа. З ним також домовляються заздалегідь та визначають, яку оплату той візьме за свої послуги. Якщо людина не визначила виконавця сама, то це можуть зробити спадкоємці або нотаріус. 

Треба добре подумати та вирішити, чи хочеться навіть після смерті врятувати комусь життя — а це цілком реально, адже можна написати заяву на згоду щодо посмертного донорства органів. В ній зазначається, які з частин організму людина готова пожертвувати, та чи не проти віддати їх на поталу науки або для розробки біоімплантів. Таким чином, якщо комусь діагностують смерть мозку у лікарні, ці органи можуть допомогти одразу кільком людям.

Механізм підписання згоди простий: треба зайти на сайт за покликанням і знайти найближчу до себе лікарню, в якій є трансплант-координатор (там же його контакти). Зв’язатися з ним, призначити зустріч, взяти документи, прийти в лікарню — 5 хвилин на заповнення бланка і все готово. Дані внесуть до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. Детально про посмертне донорство органів і те, чому це важливо, ми писали в цьому матеріалі. 

Завжди не зайвим буде попіклуватися, щоб у критичній ситуації важливі рішення щодо здоров’я ухвалювали ті, кому людина дійсно довіряє. Адже крім війни, є інші непередбачувані обставини — автомобільні аварії, важкі хвороби, нещасні випадки тощо. Тож у разі втрати дієздатності та щоб уникнути конфліктів між близькими, можна перекласти відповідальність на плечі конкретної людини. Для цього варто оформити медичну довіреність — завірений у нотаріуса документ, яке дає владу діяти від імені заявника.

Цією людиною може стати будь-хто, кому довіряють: член родини, друг, навіть адвокат або начальник. Саме повірений зможе вирішувати, як і де лікувати, які операції проводити, чи дозволяти різні маніпуляції або види знеболення тощо. Також він зможе ухвалити рішення щодо припинення будь-яких дій та, наприклад, відключення пацієнта від апарату штучного дихання. Але тільки якщо має такі повноваження в межах довіреності. 

Фінансові нюанси

Перед смертю бажано закрити різноманітні фінансові питання, зокрема:

1. Якщо з якихось причин не оформлено заповіт, то всі заощадження перейдуть за правом спадкування. Тобто першочергово до дітей, дружини/чоловіка, батьків. Проте якщо гроші лежать не лише на картці, а й на депозиті, то можна оформити спеціальне заповідальне розпорядження у банку. Його варто додати у текст договору або створити окремий документ, який обов’язково має завірити уповноважений представник банку. В такому випадку, якщо спадкоємець надасть документи — свідоцтво про смерть та про право на спадщину, — кошти з депозиту перерахують йому.

2. Щоб на близьких не впали фінансові тягарі, якщо з людиною щось трапиться,  краще розібратися з боргами та кредитами якомога скоріше. Бажано, звісно, і зовсім таких не мати, проте обставини бувають різними.

3. Щоб в разі непередбачуваної ситуації близькі могли розпоряджатися фінансовими активами (інвестиції, акції, криптовалюта) людини, варто зібрати інформацію про них в одному місці та заздалегідь надати доступ.

4. Якщо хтось свідомий того, що помре у найближчому майбутньому, а не «колись там», то варто створити рахунок або банку, щоб покрити витрати на поховання. Це суттєво полегшить життя рідним, особливо якщо особа буде вже розумітися на ринковій ціні, вивчила всі можливі варіанти та пакети послуг, і визначилася себе.

Страхування найважливішого

В Україні є кілька видів страхування життя. Перший — ризикове, в межах якого кошти виплачуються в разі непередбачуваних подій, як-то смерть або інвалідність. Другий — накопичувальне, коли після завершення конкретного строку можна зняти кінцеву суму. Ми розглядаємо перший варіант, адже він передбачає, що близькі будуть фінансово захищені, якщо щось станеться.

В цих питаннях варто бути обережними, уважно вивчити компанії, що пропонують свої послуги, та відгуки про них. За посиланням є, наприклад, сервіс порівняння фінансових та банківських послуг. Але найкращим варіантом буде звернутися за консультацією до юриста. Після вибору страхової на зв’язок вийде агент, якому можна поставити будь-які запитання, заповнити заявку та підписати договір.

Розцінки для щомісячних платежів залежать від різних факторів: самої страхової компанії, терміну дії поліса, віку та стану здоров’я людини тощо. Уявімо, що хтось хоче, щоб родичам виплатили 250 тис. грн в разі, якщо станеться нещасний випадок. При цьому це здоровий і без хронічних хвороб українець 30 років. Оптимальний варіант — оформити страховий поліс на 10 років з щорічним внеском у 2,5-3 тис. грн. 

Цифровий спадок

Для користувачів Apple доступна функція «цифрового спадкоємця». Це означає, що можна заздалегідь визначити, хто отримає доступ до даних людини в разі смерті. Не до всіх, а лише до фото та відео з iCloud Photos, документів і файлів з iCloud Drive, пошти, нотаток, контактів, завантажених програм, резервних копій пристроїв. А от до платіжної інформації та підписок, облікових записів у Keychain, де є паролі до сайтів і картки, а також до даних Apple ID — зась. Ця функція корисна та важлива для збереження спогадів про людину та доступу до цінних документів. 

Призначити таким «цифровим спадкоємцем» можна будь-кого, хто старший за 13 років і має Apple ID. Для цього треба діяти за схемою:

1. Перейти у налаштування Apple ID — Ваше ім’я — «Пароль і безпека» або «Вхід і безпека»;

2. Обрати опцію «Спадкоємець» та натиснути на «Додати спадкоємця»;

3. Підтягнути контакт вашої адресної книги;

4. Після цього система згенерує ключ доступу — код, який важливо передати спадкоємцю. Він знадобиться, щоб отримати після смерті людини подати заявку до компанії Apple. 

Серед варіантів, що доступні для всіх — зробити власний цифровий заповіт. Файл, документ, окремий лендінг або навіть паперовий лист з інформацією про слід у мережі, який планують передати. Це паролі від гаджетів, застосунків, акаунтів у соцмережах і загалом побажання, що робити з ними після смерті. Туди ж можна додати посилання на теку з оцифрованими документами. 

А от у випадку, якщо життю людини найближчим часом може щось загрожувати й вона про це знаєте, — а в умовах війни це вже не звучить так фантастично — можна налаштовувати на пошті відкладені листи для близьких з тією ж інформацією про паролі та дані, а також з щирими словами. Головне — не забувати скасувати надсилання відкладеного листа, якщо все добре. 

Моральне полегшення

Варто замислитися не тільки про матеріальний спадок. Можливо, хтось захоче зняти своє звернення до близьких людей в стилі короткометражки або щоденників, де згадає найцінніші спільні моменти або скаже те, що не наважувався озвучити наживо. Наприклад, за два дні до своєї смерті музикант Девід Боуі випустив кліп «Lazarus», який фактично став зверненням і водночас прощанням.

А може хтось забажає залишити нащадкам свої настанови та принципи, написавши їх на папері. Або навіть перетворивши на книгу, як це зробив американський професор і науковий дослідник інформатики Ренді Пауш. Він помирав від раку підшлункової, а коли зрозумів, що йому залишилося пів року, то провів для своїх студентів у прямому сенсі останню лекцію, куди вклав весь свій досвід і особистісні роздуми. Пізніше «Останню лекцію» упорядкували в книгу, яка стала посланням для наступних поколінь і особистою сповіддю автора до своїх дітей. 

А хтось вирішує залишити близьким після смерті … себе. Так, коли журналіст Джеймс Влахос дізнався, що його батько Джон невиліковно хворий, то намірився зберегти пам’ять про нього. Він записав 200 сторінок інтерв’ю, в яких літній чоловік розповідав про своє життя, жартував, ділився щемливими історіями та філософськими поглядами. Використовуючи штучний інтелект і за повною згодою свого батька Джеймс перетворив ці дані на чат-бот Dadbot. З ним можна було спілкуватися в месенджері після смерті Джона, він розпізнавав співрозмовника, адаптував тон бесіди та реагував відповідно до контексту. Dadbot став прикладом того, як технології можуть допомогти зберегти емоційний зв’язок з близькими навіть після їхньої смерті. Але, звісно, це рішення не для всіх.

А от порада, яку завжди краще використати, поки смертельна небезпека ще не майорить на горизонті, — це визнати провину та попросити пробачення, якщо хтось дійсно схибив. Загалом очистити совість та звільнитися від зайвих турбот є непоганим методом для того, щоб натомість жити довго. В цьому контексті золотим правилом буде «просто поговорити» — щиро з близькими про те, що бентежить; з партнером про проблеми в стосунках, з якими хотілося б попрацювати; з роботодавцем про умови роботи та атмосферу в колективі; з психотерапевтом про всі травми та болі.

Для самостійної роботи з моральним станом можна написати собі листа. Бажано від руки, адже так краще засвоюється інформація. Задача з зірочкою, адже треба буде детально проаналізувати своє життя та виписати: чим людина пишається, які події вважає визначними, кому і за що вдячна, а що зараз зробила б інакше. І, над чим особливо важливо порефлексувати, що ще не встигла зробити, але дуже хотіла б. 

Необхідно також попіклуватися про все, чим (або ким) хтось опікується. Першочергово це стосується дорослих, які мають дітей. Адже після смерті обох батьків служба у справах дітей визначає, хто може стати опікуном. Якщо не було іншої волі, то зазвичай це найближчі родичі. Проте у заповіті батьки можуть вказати інші варіанти (наприклад, найближчих друзів) — це враховується судом.

В будь-якому випадку обраний опікун має спочатку погодитися, а потім пройти всі перевірки від державної служби. Так само варто завчасно визначитися і домовитися з тією людиною, яка попіклується про домашнього улюбленця в разі непереборних обставин. В цьому випадку бюрократії взагалі немає, виключно людська угода.  

Комфортне поховання

Найоб’ємніша та найскладніша, напевно, тема для роздумів — це побажання щодо поховання, які також варто підкреслити у заповіті. У нас є два види поховання: традиційне, себто в труні, та кремація. А оскільки монополія у цій сфері у ритуальних бюро / сервісів / агенцій, ціни часто завищені, а альтернатив немає. Традиційне поховання з низкою додаткових можливостей і системою «конструктора похорон» взагалі часто виглядає як суто бізнес.

Комплекс послуг та ціна залежать від міста, агенції та бажаного рівня. В межах традиційного поховання обов’язковою опцією є купівля місця на кладовищі — від 4 тис. грн до 10 тис. грн, а от ціни на закритих на кшталт Байкового вимірюються в тисячах доларів. Також обов’язковими є бальзамування тіла, труна з подушкою та покривалом, катафалк, похоронна бригада, могильний хрест та табличка на нього. 

Загалом пакет «мінімальний», «стартовий» або «економ», як він називається в різних установах, в Києві коштує від 4,5 тис. грн до 9 тис. грн. Далі до базових послуг можна додавати інші, як-то особлива труна, виклик священника, макіяж та одяг для померлої людини, букети з живих квітів, допомога з документами, фотопортрет у рамці, підставка під труну, церковні півчі тощо. У деяких похоронних бюро пакет послуг «елітний», «преміум», «VIP» може сягати 280 тис. грн. Могильні плити в Україні в середньому коштують 8 тис. грн, гранітні хрести — 1,5-3,5 грн, а статуї з мармуру під замовлення зроблять близько за 180 тис. грн. 

Через ціни на традиційне поховання і брак місць на кладовищах все популярнішою стає кремація. Навіть Православна церква України зазначає, що «не забороняє її й допускає цей вид поховання тіла померлого». Активні крематорії в Україні є в трьох містах: Києві, Одесі та Харкові. Саме спалення тіла всюди коштує близько 1,5 тис. грн, а от повний комплекс послуг від агенцій — 4,5-9 тис. грн. До мінімуму входять: дерев’яна труна з подушкою та покривалом, церковний набір, урна для праху, необхідні документи, священник, транспорт по місту.

Урну з прахом зазвичай можна отримати за півтора-два тижні, або оплатити терміновість і забрати за 6 годин. Що робити з нею далі — воля замовника. Можна зберігати вдома, розвіяти прах (в законодавстві немає чіткої процедури, але й заборони на це) або поховати в колумбарії. Це спеціальне місце для урн, яке відповідно займає набагато меншу ділянку і не потребує встановлення пам’ятника та огорожі у майбутньому.

Насправді в Україні міг би бути ще один варіант — біопоховання. Проєкт закону щодо цього подали до Верховної Ради ще у далекому 2018 році, проте так і не ухвалили. Біопоховання передбачають екологічні матеріали (наприклад, урни з грибів, дерева, глини, соломи), що розкладаються протягом 5 років, і відсутність традиційних надгробків. В законопроєкті йшлося про такі поховання не тільки на окремих ділянках цвинтарів, а й в публічних місцях — на спеціальних ділянках у парках, скверах, зелених зонах.

П’ять розчарувань

Авторка книги «П’ять речей, про які шкодують смертельно хворі» Бронні Вер працювала медсестрою та доглядала за людьми в паліативній допомозі. За її спостереженнями, більшість людей наприкінці життя жалкують, що:

1. Їм не вистачило мужності залишатися вірними собі, а не жити так, як очікували інші;

2. Забагато працювали весь час;

3. Їм забракло сміливості виразити свої почуття;

4. Вони недостатньо спілкувалися з друзями;

5. Не дозволяли собі бути щасливими.

І хоч ця інформація та фраза «жити треба так, щоб ні про що не шкодувати перед смертю» може стати неабияким мотиватором до змін, навряд знайдеться людина, яка на 100% задоволена всіма своїми рішеннями та етапами у житті. Та й світ непередбачуваний і небезпечний, особливо в сучасних українських реаліях. 

Проте в силах людини зробити перед смертю все необхідне, щоб мати впевненість — остання воля буде виконана, а близькі точно знатимуть, що робити.