Стоїк служить у роті ударних безпілотників «Чорний рій» першої бригади Тероборони. До війни він здобув освіту у сфері історії та музейної справи, планував займатися бізнесом. Але після 24 лютого 2022 року усе змінилося.

«Я пішов добровольцем. Це був березень, я відправив родину в західну частину України, де хоч трохи безпечніше, а сам рушив у військкомат. Через кілька днів я вже був у бригаді, навіть без базової військової підготовки», — згадує він спокійно. Так, наче йдеться не про одне з найважливіших рішень у житті.

Після цього підрозділ Стоїка виконував завдання на Торецькому, Харківському, Лиманському, Бахмутському, Чернігівському напрямках. Сам він до переходу у дроновий підрозділ служив кулеметником в розвідці. Стоїк пригадує своє перше бойове завдання, коли ясно відчув, що зі своїми емоціями треба працювати.

«Ми пішли в розвідку в сіру зону. Це було одразу після мого дня народження, мені виповнилося 30. Літав ворожий дрон, ми намагалися від нього сховатися, закопувалися в землю. А вночі раптом почули голоси — виявилося, що ворожий спостережний пункт знаходився буквально в 15 метрах від нас через нешироку річку. До того ж з флангу позиції ворога були вже на нашому березі», — розповідає Стоїк.

За його словами, одразу запрацювала фантазія: мовляв, зараз росіяни прийдуть і всіх або вб’ють, або візьмуть у полон. До того ж після цілого дня на завданні всі були дуже спітнілі, а вересневі ночі на Харківщині тоді були холодні. Стоїк зізнається, що задумався: «Якщо виберусь, піду до командира і скажу, що все, я навоювався, відправляйте кудись в тил, я не можу». 

Додало нервів і те, що український підрозділ, через зону якого відходив загін Стоїка, не попередили про них. І лише завдяки витримці бійців вони не перестріляли один одного. 

«Коли ми вийшли, я зрозумів: треба будувати якусь протидію цим панічним настроям. Почав працювати зі своїми пристрастями, надмірними емоціями. А далі сталося дещо, що показало мені шлях».

Поранення

«У листопаді 2023 року я був під Бахмутом. З одних позицій треба було перейти на інші, закріпитися й чекати підкріплення. Я йшов останнім. Але коли до точки лишався десь кілометр, прямо над нами завис ворожий дрон-бомбер. Я крок вліво — він зміщується за мною. Я вправо — він теж. Вицілював. І я прийняв рішення побігти в протилежну сторону від групи», — ледве не флегматично розповідає боєць.

Дрон почав переслідувати Стоїка. Скид — вибух гранати ранить його в руку і спину. Пощастило, що не зачепило ноги, то я міг і далі на силі волі рухатися, — каже боєць. Однак дрон продовжував полювання.

«Я впав в якийсь окоп, підіймаю голову: а там друга граната. Після першого вибуху з мене ніби вибило всі сили. Не знаю, може на характері, але зміг побігти — і другий вибух стався збоку. Далі я потроху почав вибиратися, вже й хлопці примчали допомагати. А загалом просто пощастило. Мені ще за рік до цього допомогли придбати кевларовий захист шиї. І один з осколків застряг саме в ньому. Якби його не було — це смерть», — констатує Стоїк.

У госпіталі до його рук випадково потрапила книга Марка Аврелія «Наодинці з собою«.

«Це було як зустріти самого себе. Я побачив на папері свої думки, тільки систематизовані. Тоді я зрозумів, що є філософія, яка не тільки дає сенс, а й практичну опору — навіть в окопі, навіть під обстрілом».

Згодом був тримісячний курс українського філософа Олександра Полтавцева, занурення в ідеї Сенеки, Епіктета, Зенона та інших мислителів. Стоїцизм став не просто розрадою — він став щитом.

«Мені завжди було близьке життя згідно з розумом. І коли я прочитав, що стоїки вважають чеснотами — мудрість, мужність, справедливість і поміркованість — я просто ніби видихнув всередині. Це воно. Це мій шлях».

Стоїцизм — це вчення про те, як правильно жити й бути щасливим. Як керуватися розумом, а не почуттями, і як робити вибір на користь добра.

«Я не пригнічую свої емоції. Я просто не даю їм керувати. Стоїцизм — це не про холодність. Це про контроль, щоб не зробити помилок у хвилину слабкості. Я завжди пам’ятаю цитату Клеанфа: “Того, хто хоче, доля веде, того, хто не хоче — тягне”. Я вибрав іти сам».

У стоїцизмі є ідея Амор фаті — любов до долі. Фактично це про те, що всі події треба приймати з вдячністю. Але як із вдячністю приймати обстріли чи поранення?

«Безумовно, від дій ворога я не в захваті. Було б неправильно казати, ніби я вдячний їм за те, що вони хочуть мене підстрелити. Але стоїцизм допомагає тримати спокій. Що б не траплялося, яка б не виникала ситуація, я стараюсь брати з неї щось корисне. Стоїцизм вибудовує внутрішню цитадель духу. І незалежно від обставин цей дух не дає навіть найжахливішим подіям змінити тебе. Ти лишаєшся тим, яким ти себе сформував, а не тим, якого роблять з тебе обставини». 

За словами Стоїка, служба — чудове місце, щоб шліфувати людину. Філософія допомагає йому працювати над кращою версією себе. А армійські труднощі випробовують чесноти та цінності, за які він бореться.

«Є багато речей, які від мене не залежать і я на них не можу вплинути. Наприклад, на завершення війни. І я не буду через це нарікати — бо це нерозумно. Я розумію, що є негативна сторона реальності, є і позитивна. І я до всього, по суті, ставлюся однаково — як до негативу, так і до позитиву. Якщо я не можу змінити ситуацію, то я не переймаюся. У мене є зони контролю, де я дійсно здатний впливати. Тож я краще сконцентруюся на них».

Ділитися знаннями

«У Серебрянському лісі у 23-му році були прямо серйозні обстріли. За хвилину — шість прильотів. І так — щодня, безперервно. Якось до мене на позицію застрибує один з побратимів з суміжного підрозділу. Він максимально на паніці, кричить, що треба тікати, бо нас тут просто зітруть. Насправді я сам був за кілька кроків від паніки, але почав говорити йому, що ми якраз у безпечному місці, нижче рівня землі, а якщо спробуємо кудись бігти, то точно чи куля, чи уламок нас дістануть. Врешті він заспокоївся. Ми змогли перемогти нашу паніку. Бо де паніка — там немає розуму».

За словами Стоїка, йому часто допомагає візуалізація тих чи інших подій.

«Між завданнями я постійно думав, як буду поводитися в тій чи іншій ситуації: обстріли, скиди, поранення. Як реагувати, як діяти? Це мені допомагає. Навіть коли мене поранило, я зміг прийняти кілька правильних рішень: відволікти дрон від групи, не чекати наступної гранати, а пробувати тікати, далі пояснити хлопцям про поранення, попросити взяти зброю і рюкзак. Я не втратив розум».

Ще один принцип філософа у бронежилеті — робити трошки більше.

«В армії часто можна почути: так ніхто не робить. Я кажу: так ніхто не робить, але це можна зробити й це буде правильно. Не знімайте з себе відповідальність, десь зробіть більше, ніж від тебе очікують. Не для того, щоб похвалили, а тому, що ти можеш». 

У квітні 2024-го Стоїк вирішив, що може трошки більше для популяризації своїх цінностей. Він завів Телеграм-канал про філософію, який так і назвав — Стоїк. Тексти в основному — особисті історії з зони бойових дій або просто життя, які аналізуються крізь призму філософії. Зараз в ньому вже понад 10 тис. підписників й унікальна спільнота.

«Пишуть, що це канал, який заспокоює. Нещодавно один підписник висловився в коментарях, а через годинку знову пише: це що за канал такий? Чому мене ніхто досі не обматюкав, не обізвав, навпаки, вислухали, ввічливо наводять аргументи? У каналі є якась атмосфера культурного спілкування, я радий цьому».

Чимало українців дійсно знаходять у каналі підтримку та відповіді, як триматися у часи постійних обстрілів та трагедій. Зараз по всьому світу люди шукають опори. Можливо, боєць-філософ може знати про це трохи більше.

«Треба будувати внутрішні опори, не зовнішні. Не прив’язувати себе до матеріальних речей. І, може це буде звучати трошки дивно, не прив’язувати себе до людей. Їх потрібно любити, поважати, взаємодіяти, створювати сім’ю або дружбу. Але мають бути внутрішні опори. Коли щось або хтось буде втрачатися, то це нас менше зачепить. Розділяйте те, на що ми впливаємо, а на що ні. Мудрість, справедливість, поміркованість і мужність — це головні внутрішні чесноти. І якщо, не дай боже, щось трапиться, то поки я не зроблю вибір їх втратити, це нікуди від мене не дінеться».

Крім того, канал буквально підтримує функціонування підрозділу. Лише за перші 10 місяців існування він приніс понад 1,3 млн грн донатів.

Стоїк продовжує вести канал і воювати. Що буде після завершення війни — ще не знає. Каже, що можливо відправиться у пішу ходу на тисячі кілометрів: «Війна випробувала мене, а тепер я спробую сам себе випробувати такою мандрівкою. А потім, думаю, займуся бізнесом. Буду робити суспільство краще, а країну сильніше. В будь-якому випадку я не солдат, який захоплюється філософією. Я філософ, який змушений воювати, щоб захистити свої цінності».

Ви можете прочитати цей текст англійською тут.