Записували непристойні оповідки рідко, адже зазвичай такі історії розповідали в близькому колі або під час обрядових свят, які також часто мали пікантний характер. Проте з часом і ці традиції змінювалися, трансформувалися та втрачали свою сакральну силу для народу, тому і сороміцький фольклор губився у часі. Також треба зважати на контекст. Російська імперія не шанувала «непристойності» та цензурувала будь-які тексти. Ну а в Радянському союзі, як пам’ятаємо, сексу «взагалі не було».

У 19-20 століттях етнографи вивчали наш народ та займалися збереженням української спадщини, але свідомо, як представники інтелігенції, згладжували кути та романтизували, викидаючи з фольклору найсоковитіше (до речі, почитати про унікальні цикли древніх українських свят варто тут). Хоча були серед них й ті, які зберегли згадки про українців, якими ми були насправді — з усіма звичаями, настроями та, вочевидь, бажаннями. Завдяки таким з них, як антрополог та етнограф Федір Вовк, а також історик Стефан Килимник, свідчення про сексуальність наших предків збереглися донині.

Іноземні сучасники зазначали — на Русі не соромилися сексу та влаштовували в сучасному розумінні оргії

Візантійський імператор та історик Маврикій у своїй праці «Стратегікон» вражався сексуальною культурою слов’ян. Зокрема пестощам і любощам у водоймах — у річках та озерах, або на плотах посеред них — та груповим розвагам на свята. Це відображало язичницьке сприйняття сексу як природної та відкритої частини життя. Маврикій, коли писав про побут та суспільні відносини, також згадував, що цнотливість тоді не вважалася чимось сакральним. Навпаки, чоловік міг неприємно здивуватися, якщо до шлюбу у його обраниці не було сексуальних стосунків. 

Та й розуміння подружнього життя, за деякими даними, було дещо ширшим. Ще один візантійський історик Прокопій Кесарійський писав, що чоловік міг мати багато дружин. Що підтверджує уривок із «Повісті минулих літ»: «А радимичі, і вятичі, і сіверяни мали загальний звичай: жили в лісі… і шлюбів у них не бувало, але влаштовували ігрища між селами, і сходилися на ці ігрища, і тут умикали собі жінок за змовою з ними… мали ж по дві і по три жони».

Тодішні обряди та звичаї також були просякнуті вираженнями тілесності й сексуальності, які тісно пов’язані з родючістю. Так, під час посівної часто працювали оголеними або займалися коханням прямо на полі, активно по ньому катаючись, — щоб земля добре вродила. А на честь давньослов’янської богині кохання та шлюбу Лади влаштовували такі вечірки, що й сучасні кінкі-паті позаздрять.

… Аж доки не прийшло християнство. 

Від лукавого всі ті ваші любощі — вважала церква і пропагувала секс тільки заради продовження роду. При тому єдиною допустимою позицією вважалася місіонерська, а статевий акт стоячи взагалі був вищим рівнем неповаги до всього людського, адже ускладнював можливість завагітніти. Ні про яке задоволення мови й не було — виключно по справі та в обмежені дні, згідно з церковним календарем. Подружжю було заборонено торкатися одне одного у великі свята, піст, середу, п’ятницю та неділю. А божою карою вдавалося залякати іноді настільки переконливо, що подекуди молоді боялися будь-якої тактильності. А щоб тримати руку на пульсі та контролювати мирян, священники, не вагаючись, лізли в їхнє особисте життя та детально розпитували: хто, що, з ким і коли. 

Ну і, звісно, ніякої сексуальної близькості до шлюбу. Церква вважала цнотливість скарбом, який дівчина мала зберегти для майбутнього чоловіка. Якщо ж не вдавалося, то ставала «блудницею». 

Хоча до появи християнства слово «блудниця» не мало негативної конотації та означало ту, «яка блукає та шукає свого чоловіка» — тобто прирівнювалося до сучасного «в активному пошуку».

Також легко могли наректи «сороміцькою дівкою» або звинуватити у «перелюбі». Або того гірше, назвати «прогуляною» або «покритою» — не дуже приємно. Натомість якщо дівчина як вогню боялася сексу та уникала його навіть у шлюбі, то нарікалася «доброю дівою». Та, яка вберегла свою цноту, — «дівчина з калиною». Звідти й вираз «калину ламати» або «вінок збивати».

Плітки та церковні легенди розходилися блискавично, що формувало безглузді з сучасного погляду забобони. Наприклад, багато хто вірив, що порушення настанови «не кохатися на свята або у піст» може призвести до інвалідності у майбутньої дитини або навіть до природних лих. Так, є згадки про українського селянина, який подумав, що через його любощі з дружиною у непідхожі дні почалася епідемія холери — і сам себе кастрував. Також вірили, що якщо займатися сексом перед полюванням, риболовлею, сівбою, то вся праця не дасть ніякого результату. 

Окрема історія — менструація. В цей період жінка вважалася «нечистою» і не мала права готувати їжу, виконувати хатні справи та брати участь у релігійних обрядах. Що вже казати про секс під час місячних — чоловіків запевнили, що через це у них виникнуть проблеми зі здоров’ям. При цьому, щоб приворожити парубка, дівчата додавали свою місячну кров до його напою або їжі. Попри те, що церква була абсолютно проти подібних маніпуляцій. 

Однак проти природи не попреш, а заборони часто тільки породжують бажання порушити їх.

Наші розкуті та волелюбні предки знаходили способи усамітнитися. Через те, що зазвичай подружжя жило в хаті з купою родичів, тишком-нишком воно втікало кудись, щоб зайнятися коханням. У ліс, на сінник, у поле, на горище, в стайні, в хлів до худоби тощо, щоб «повалятися», «говорити до зорі», «бути до рання», «товктися» та інші метафори. До речі, почитати про те, як говорити про секс в Україні варто тут.

Тому для наших пращурів секс в різних місцях був не способом дослідити свою сексуальність, а мати хоч якийсь особистий простір. При тому групові забави не зникли аж зовсім, просто стали закритішими й набули ознак обрядовості — деякі джерела згадують про спільні громадські лазні, де наші пращури віддавалися різним забавам. Проте перевірених свідчень про це не збереглося, це тільки припущення. Дослідники виділяють це місце як важливий соціальний простір, проте про інтимні аспекти не згадують. Хоча язичницькі практики подібне схвалювали — оскільки лазня була місцем очищення тіла, то могла очистити й душу. А секс в таких умовах немов притягував щасливий шлюб і здорових діточок. Та й Катерина II на своїх теренах такі громадські лазні заборонила саме через аморальність та розпусту. Тому всяке бути може, але свічку ми не тримали.

А от підтверджений факт, що більшість дівчат здобували свій перший сексуальний досвід на спільних гуляннях — вечорницях. Тоді намагалися зберегти межу між бажанням пізнати світ інтимності та церковними нормами. Так виникла гра «В притулу», і сама назва вже багато про що мовить. Коли парубок запрошував дівчину на такі гуляння, то нарікав її залежно від відповіді. Якщо вона погодилася, то була «мокра», а як ні, то «суха». В процесі дівчина дозволяла парубку трохи увійти у себе або іншими словами «вмочити кінчика». Головною її задачею було слідкувати, щоб далі процес не зайшов. Звісно, не всі парубки були стриманими та шляхетними, тому подекуди користувалися положенням і обманювали дівчат. Оскільки сексуальної просвіти тоді не було та й батьки не надто відверто вели розмови на кшталт «звідки беруться діти», після подібних ігор деякі панянки не розуміли, як завагітніли.

Поширеною була і мастурбація, проте називалася інакше — «тьорки» або «секеляння». Етнограф Марк Грушевський, брат того самого Михайла, досліджував українські традиції та фольклор. У своїй праці «Дитина в традиціях і віруваннях українського народу» він писав, що секеляння для багатьох було першим досвідом сексуального контакту, який здобувався ще в дитинстві. Діти спостерігали за світом, зокрема за тваринами, слухали інстинкти та підглядали за дорослими. Та й самі потім без сорому роздягалися і терлися одне об одного. При чому гендерного розподілення не було, тобто секелялися і дівчата з дівчатами, і хлопці з хлопцями. У свідомішому віці для цього починали усамітнювалися, проте часто тьорки могли бути колективними. 

Дослідниця та авторка книги «Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях» Ірина Ігнатенко цитувала уривок із небагатьох записів про секеляння, які збереглися донині: «Хай би вже хлопчик та дівчинка собі секеляться, а то й дівчата з дівчатами. Ще й гаразд їсти не тямлять, а вже сучі діти шморгаються одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті. Оця Марійка та наша Хівринька. То соромно було й навернутися у повітку — все там вони любилися собі граться. Позаголюються обидві та повзають одне по одному».

Академік Зенон Кузеля зазначав, що в експедиції на Тернопільщину дізнався, що таке «робити пиво», та сам бачив, як цим займалися молоді пастухи. Так в тих краях називали онанізм, хлопці до 12 років могли робити це відкрито цілими днями. Дорослі ставилися до цього толерантно та зауважували, що так діти та підлітки пізнають своє тіло. 

У волинському селі Нуйно існувала традиція, яка називалася «Гірка». Це ніч після вечорниць, на яку хлопці та дівчата залишалися спати разом. Для молоді вона була сакрально-важливою та іміджевою, адже парубок, що не потрапив на «гірку», вважався не мужнім, а дівчина, за повір’ям, ще довго могла в дівках ходити. Ці ночівлі часом обмежувалися виключно сном, але часто перетворювалися на групові розваги. Про цю традицію у своїй книжці «Амазонки на Поліссі» розповідав професор Львівського університету Іван Денисюк, а у 1913 році в «Літературно-науковому віснику» писав дослідник Марко Луцевич. Любощами в цю ніч займалися відкрито, тому якщо хтось вагітнів після такого, за це не цькували. Але парубок, звісно, мав одружитися з майбутньою матір’ю своєї дитини.

Але були й звичаї, які зараз нам можуть здатися принизливими та негідними. Наприклад, славнозвісний Обряд комори. Це традиційний звичай першої шлюбної ночі, коли родичі зачиняли молодих у коморі, а самі збиралися поруч і прислуховувалися. Наречений мав забрати цноту дівчини прямо там, щоб всі почули та пересвідчилися в цьому. Самі ж родичі очікували на докази, а саме на артефакт білої сорочки, яку вдягала дівчина і на якій мали залишитися сліди крові.

Звісно, не всі дівчата залишалися цнотливими до весілля. Тому родичі молодого до комори роздягали бідненьку та детально оглядали — щоб та не пронесла з собою якийсь гострий предмет і не порізала себе, залишаючи на сорочці сліди крові. Дивилися навіть за вухами, поміж пальцями, у волоссі, вишукуючи також рани, які дівчина могла нанести собі заздалегідь, щоб пустити кров. 

Тож поки молоді придавалися коханню під деяким тиском, люд у хаті, якого могло бути досить багато, веселився, випивав, танцював і чекав на гарні новини. Іноді замість комори подружжю просто стелили на ліжку та завішували його тканиною. Так французький письменник Гійом Левассер де Боплан в «Описі України» 1650 року фіксує: «Коли під час щасливого поєднання наречена подасть якийсь знак втіхи, усі присутні одразу ж починають підскакувати й, плещучи в долоні, зчиняють веселий галас. Родичі нареченого, не відходячи, стоять на сторожі коло ліжка, прислухаючись, що там відбувається, чекаючи, щоб відслонити завісу, коли фарс буде закінчено. Тоді подають [нову] білу сорочку, а якщо на знятій з неї знаходять сліди невинності, наповнюють увесь дім гучними криками радості й вдоволення, і вся рідня їх підтримує».

Тоді співали: «Веди мене, мати, у комору спати. Да з твоїм синочком та пожартувати. В білеє личко да й поцілувати».

Одежину як доказ «чистоти» молодої та гордість показували всім присутнім, могли вивісити біля вікна або навіть пройтися з нею селом. Якщо ж слідів крові не було, що, як ми вже знаємо в сучасному світі, може статися і з цнотливою, на дівчину падала тінь ганьби та суспільного осуду. Традиція комори подекуди протрималася аж до середини 20 століття. 

Секс в українському селі був, а ефективна контрацепція — ні.

Хоча шукали різні способи та вірили в достатньо недоказові речі, попри те, що церква вважала будь-яку перешкоду вагітності страшним гріхом. Та й сам народ любив, коли дітей побільше, навіть казав: «Один син — не син, два сини — пів сина, три сини — ото тільки син». А на весілля часто бажали «мати дітей копицю», «скільки в стелі дощок, щоб було стільки дочок», ну і наше улюблене «діточок як на небі зірочок». Проте не всі цього хотіли, а частіше просто намагалися уникнути ганьби за дошлюбний перелюб.

Звісно, наші предки були амбасадорами перерваного статевого акту, який називали «Висмик». Не на 100% дієвий, але все ж безпечніший варіант, ніж те, що робили з собою дівчата для переривання вагітності. Також вираховували «неплідні» дні та вважали, що від сексу на боку складно стати батьками. Для того, щоб убезпечити себе, панянки пили трав’яні настої — ромашку, полин, пижмо. З них же робили такий собі тампон і вставляли у піхву як бар’єрну контрацепцію. Для цього ж могли використовувати шматки тканини, змочені у відварі.

На перших тижнях вагітності дівчата вдавалися у страшні та небезпечні способи перервати її. Пили отруйні речовини, як-то ртуть, сірку, селітру, або до відмови напивалися горілкою. Іноді вживали навіть терте скло. Також дівчата навмисне підіймали дуже важкі предмети, стрибали з великої висоти, перев’язували собі животи. Якщо ж нічого не допомагало, то зверталися до бабок, які нишком проводили кустарні аборти. Після такого втручання дівчина могла померти від кровотечі, яка не зупинялася днями.

Оскільки церква не схвалювала навіть розмови про секс, люд вигадав безліч алегорій та метафор, щоб спілкуватися.

Українська інтимна лексика багата на запозичення, матюки та евфемізми. Докладніше про це можна почитати у нашому епічному дослідженні «Пиптик, пуцька, шпілі-вілі». Але розберемося з основою (обережно, є милі, та все ж матюки):

Жіночий статевий орган — сковорода, гніздо, бандурка, ступа, пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, вишенька, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька, відро, капуста, пиріжечок, паляниця, пампушка. 

До слова, ось чому «дітей знаходять у капусті». А от кілька прислів’їв для прикладу: «В такім гнізді й мій пташок переночував би», «Моя ступка не порожня, топче шляхта подорожня», «В такім ярочку замочишся, та не втопишся», «Між яругами є студник, де б напився і мій коник».

Клітор — секель, скоботень, шкворень, семеник, линдик, а на берестяних грамотах є слово «кіль».

Чоловічий статевий орган — щупак, хуєньку, тичина, плуг, свердло, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька, смичок, кінь, перчик, колосок, кукурудза, рак, кочерга, шило, ковбаса. Тому, наприклад, «поставити коня в стайню» набуває абсолютно іншого значення. Як і фраза «поперчити дівчину».

Гуцули казали на член та піхву відповідно пуцька і потка. Є навіть приказка: «Дідо пхає, пуцька гнеться, баба сі нервує». Або рядки з сороміцьких пісень: «А та потка кучерява, всередині лиса, то вона мні виглядає як кусочок мнєса».

Займатися сексом — злягатися, перекидатися, молотити горох, гнути вербу, дати джмеля, кохатися, шуркатися, трахкатися, маститися, цілину орати, завести на солодкий медок, ламати калину, підкувати чобіток, розсипати жито, товкти просо. 

Петинг — телесування, цілування, лоскотання. Говорили: «Чом ти мене не лоскочеш, чи не вмієш, чи не хочеш?».

Статевий потяг — кортячка, свербіння. Також у фольклорі є згадки про примусовий статевий акт, який позначався негативно словом «занапастити», фразою «потоптати руту-м’яту» або романтизувався: «…взяли дівойку да й под боченьки. Завели єї под сухий явор, да й стали вони да й дилитися. Тому ручейку, тому другую. Тому ноженьку, тому другу».

Менструація — цигани, шарівські, місяшне, рубашне, женське, червоний Іван, той час, кошуля, регули. 

Всі ці слова, вирази, метафори активно використовувалися у сороміцьких творах. Кілька прикладів: 

*

Ой мамуню, маму неньку,

Я Гриця любила,

Як ми торкнув навстоячки,

Мало не зомліла.

*

Ішов гуцул з полонини

Та встрічає Марю.

Легай, Марє, під смереку,

Най корінь попарю.

*

Латав бабу на печі, латав і на лавці,

Коли б не заспав, полатав би і вранці.

*

Взяв кум куму за тіло,

Аж ся їй їсти схотіло;

Завів куму в вишеньки:

«Відпочиньмо трішеньки»

*

Ой була я молода, 

То була я різва,

Сіла срати серед хати — 

Жаба в пизду влізла. 

*

Ой я вчора п’яна була, 

Комусь дала і забула.

Тепер ходжу та й питаю —

Комусь дала і не знаю.

*

Татко з мамкою 

Скрипають лавкою,

А донька те слуха

Та й собі чуха.

Тож як би не намагалися десятиліттями замовчувати, цензурувати та художньо прикрашати український фольклор, очевидно, що наші пращури різними способами пізнавали свою сексуальність, навіть попри заборони та жорсткі правила. Українці віддавна усвідомлювали себе як істот, наближених до природи, тому і такі прояви як тактильність, тілесність, інтимність, чуттєвість, пристрасть, відвертість були нам притаманні. Словом, ми завжди вміли кохати та кохатися.

Наостанок ділимося сороміцькою розповіддю, яку дослідник та фольклорист Федір Вовк надрукував в одному з примірників паризького щорічного видання «Криптадії» у 1898 році. Видання спеціалізувалося на непристойних та відвертих творах різних народів. 

Був собі Іван Переїбан-Переплетипизда, куцої пизди онук, та було у его сім дочок, та всі без поцек. А за річкою, за Сухообівкою, жила баба Анастасія Оорокопиздасія. Пішов до неї Іван Переїбан-Переплетипизда куцої пизди онук пизд куповать: 

– «Здорова була Анастасіе Сорокопиздасіє!».

– Здраствуй Іване Переїхане-Переплетиішздо, куцої пизди онуче!

– Продай мені пизд! — каже. 

Пішла баба у комірку, та винесла пизд мірку: 

– Вибірай, Івано Переїбане-Переплетипиздо, куцої пизди онуче ! 

Він вибрав собі сім: руду, чорну, сиву, і усяку, яка ему до вподоби прийшлась, а баба дала ему й вісьму на придачу. Прийшов Іван Переїбан додому, поклав дочок на піл — сокирою цюкне і пизду уткне; усім дочкам порозтикав, а вісьма осталась. 

– Ну, тепер, Іване Переїбане-Переплетипиздо, куцої пизди онуче, як ти мене ніде не вткнеш, то я у тебе на носі почіплюсь!

От Іван порубав її на сім шматочків, та усім у пизди семеники й повставляв. Тепер Семен Пиздисемен і Дорош над пиздами сторож…

Кохайтеся, чорноброві!