Для наших пращурів ворожіння було традиційним обрядом, заснованим на міфології та зв’язку з потойбічним. Ворожіння дозволяло впоратися з невизначеністю, знайти відповіді на внутрішні запитання та ставало своєрідним способом запрограмувати себе на результат. А щоб ефект був ще сильнішим, для подібних традиційних обрядів обирали дні та ночі, коли межа між потойбічним і реальним нібито стиралася. 

Наприклад, день Андрія Первозванного або Калита — раніше це була ніч з 12 по 13 грудня, за новим календарем вона змістилася на 30 листопада — 1 грудня. Це народне свято завжди шанувалося на теренах України, адже саме Андрія вважають першим проповідником на наших землях. Але насправді день його імені має язичницькі корені й символізує початок зимових гулянь та обрядів. І саме цю ніч наші предки вважали наповненою магією. А от церква, до речі, ворожіння засуджувала і навіть зараз наголошує — не випробовуйте долю. Platfor.ma, між іншим, вже випробовувала її в дещо споріднений спосіб — в рамках експерименту наш головред місяць порушував усі можливі забобони та прикмети. Ось, що за цей час сталося з його життям.

Ніч на Андрія була стратегічно важливою для молодих панів і панянок, які на вечорницях знайомилися і шукали пару, а в січні вже відкривали сезон весіль (докладніше про унікальні цикли древніх українських свят і те, як їх відзначали, читайте тут). Тож і ворожіння часто стосувалися саме справ сердечних. Проте і на щасливе життя, багатство, здоров’я та добробут також чарували. 

На дровах

В українських селах для ворожінь використовували буквально все, що траплялося під руку, а оскільки дерево часто вважалося священним матеріалом, який має магічний зв’язок із природою, то розповсюдженим було чарування на дровах. Для цього вночі навпомацки обирали шматок деревини й за його виглядом визначали якість життя / нареченого. 

I.     Гладка та рівна — до щасливого життя / молодого та красивого нареченого;

II.   Сукувата та нерівна — труднощі на життєвому шляху / сварливий та непростий хлоп (за деякими віруваннями — плодовитий);

III.  Товста та важка  — до багатства / заможного чоловіка. 

На воску

Одне з найрозповсюдженіших ворожінь. Раніше вважалося, що віск є магічним провідником до сил природи, немовби він може поглинати та фіксувати енергію людини.

Для ворожіння знадобиться свічка та миска або будь-яка велика посудина з водою. Дівчата збираються колом і виконують по черзі дії: топлять віск в окремій місткості (зазвичай у ложці), а потім різко виливають його на воду. Тут важливо правильно трактувати зображення, яке вийшло. 

Серце — закоханість, хрест — складнощі або випробування, дорога або корабель — подорож і зміни в житті, око — заздрісники, кільце — вдалі заручини, будинок — достаток, людський профіль — удача, корона — успіх, квітка — розквіт і новий початок, зірка — здійснення мрій тощо. При трактуванні форм дівчата спиралися на свої інтуїцію та внутрішній голос, знаходячи особливі сенси в кожній фігурі. Також під час процесу особливу увагу звертали на контури — якщо вони були гладкі та округлі, то і в житті все мало бути стабільно. А от різні та хаотичні форми свідчили, що з прийдешніми подіями треба бути обережними.  

Ще один з варіантів — дати восковій фігурі охолонути, дістати з води та подивитися на її тінь. За химерними малюнками на стіні намагалися розгадати долю. 

На свічках

Схожий до попереднього спосіб, для якого теж потрібна була велика посудина з водою, а також свічки та цілі шкаралупи від волоського горіха. Далі способи ворожіння різнилися залежно від форми свічки. Якщо це шайба, то її поміщали в шкаралупу горіха, підпалювали та пускали водою. Так ці конструкції плавали, аж поки всі свічки не погасли. Дівчина, полум’я якої загасало першим, першою ж мала знайти щастя у прийдешньому році — зазвичай це означало коханого. Останній учасниці, відповідно, не дуже пощастить. А от якщо конструкція взагалі тонула, то нібито можна було забути про шури-мури на наступний рік. 

Якщо до шкаралупи горіха кріпили довгу свічку, то так само пускали конструкцію плавати, але орієнтувалися на воскові плями, які залишалися на воді. Їх, як і в попередньому ворожінні, трактували за формою.

На півні

Як можна здогадатися з назви, тут потрібен був живий півень із його щирими бажаннями. Перед птахом ставили воду, зерно, дзеркало і спостерігали, що ж той вибере. Якщо півень клював зерно — майбутній чоловік дівчини, яка ворожить, міг бути роботящим. Якщо пив воду — був пияком, а якщо ж дивився в дзеркало, то на неї очікував справжній нарцис, який понад усе любив себе та гуляти по дівчатах. 

На каблучці 

Каблучка, яка замикається по колу, символізувала для наших предків нескінченність і цикл життя. Тому не дивно, що її використовували у таких традиційних обрядах, як ворожіння. Один із них полягав в тому, що каблучку підвішували за волосину дівчини, яка ворожить, або на нитку. У склянку набирали воду — більше, ніж половину. І повільно опускали туди каблучку так, щоб та не торкалася рідини. Під час цього ставили доленосне запитання, відповіддю на яке могло бути кількісне значення. Найчастіше промовляли: «Коли ж я вийду заміж?» Скільки разів каблучка вдариться об стінки склянки, стільки років і чекати.

Альтернативний варіант — підвішену каблучку тримали над мискою з водою. Якщо та гойдалася по колу, то майбутні стосунки мали бути гармонійними, а якщо взад-вперед — можливі емоційні гойдалки. 

На розмовах

Оскільки вважалося, що в ніч на Андрія межа між людським і духовним світами стає тоншою, то вірили, що й через чужу розмову можна відкрити таємницю про своє особисте життя. Пізно ввечері, коли у більшості родинах тривала святкова вечеря, хлопці та дівчата ходили попід вікнами чужих осель і намагалися підслухати, про що говорять за столом. Фрази, слова та окремі звуки тлумачили як передбачення на майбутнє. Навіть тон бесіди міг багато про що сказати.

Наприклад, якщо чули гучні сварки або сумні розмови, це однозначно не обіцяло нічого хорошого. Якщо ж виділяли слова на кшталт «дорога», «їхати», «збиратися» — це віщувало подорож. «Прибуток», «гроші», «зарплата» — означали багатство. «Сльози» — можливі випробування. «Весілля», «наречений», «гості» — швидше заміжжя або одруження. Проте так за бажанням можна чути тільки те, що хочеться. 

На сновидіннях

Розповсюдженими були ворожіння, коли якусь маніпуляцію проводили перед сном, а на ранок дізнавалися про результат. Перший варіант — на шматочках паперу писали імена та ховали під подушкою. Вранці витягували одне з них і вірили — саме так будуть звати майбутнього нареченого або наречену. 

Ще один спосіб — сховати під подушкою свій гребінець та голосно промовляти: «Суджений-ряджений, прийди та розчеши мою косу!». Тоді майбутній наречений мав навідатися уві сні. Якщо відійти від теми весілля, то так само під подушкою ховали папірці з бажаннями. Ті три, які рандомним шляхом витягували на ранок, мали здійснитися у новому році. 

Також на сон прийдешній в цю ніч брали вже відому нам миску з водою, на неї ставили будь-яку дощечку, щоб конструкція нагадувала місточок. Після спокійно собі лягали спати в очікуванні, що у сон прийде їхня доля. 

На чашках

Для цього ворожіння брали якомога більше непрозорих чашок і у них ховали предмети, які мають символічне значення. В найкращих традиціях бульварних фокусів ці чашки тасували, а потім кожен учасник чи учасниця обирали одну з них із заплющеними очима. Що опиниться всередині, те й очікує в новому році. Для цього використовували, наприклад, хліб, що означав статок, гроші — багатство, каблучка — весілля, цибуля — сльози, вода — вагітність, сіль — можливі труднощі, цукор — радісні події, ключ — подорожі або щось нове тощо. Молоді пани та панянки могли самі визначати, який сенс закладають в той чи інший предмет.

На попелі

Це ворожіння достатньо багатогранне, тому що кожен може побачити в ньому те, на що спроможна його фантазія. Аркуш паперу кладуть на тарілку і спалюють за допомогою сірників. Тарілку тримають обережно, щоб не роздмухати попіл, а потім дивляться на його силует під світлом від свічки. Тінь, яку спалений папір відкидає на стіну, інтерпретують як ймовірне майбутнє. 

Ще один з варіантів — це висипати попіл на рівну поверхню або чистий аркуш і вивчати вже створені візерунки. Хтось заморочувався і шукав у них цілі сюжети, а хтось звертав увагу більше на форму. Наприклад, коло та округлі форми означали завершення якихось довготривалих справ або заміжжя. Прямі лінії могли бути свідченням дороги та розв’язання проблем, а от хаотичні малюнки віщували тривоги та непередбачувані події. Також до того, як спалити папірець, можна було написати на ньому своє запитання і тлумачити відповіді, орієнтуючись на нього.

На ланцюжку

Чимало матеріалів у наших пращурів вважалися магічними та пов’язаними з містичними силами або стародавніми духами. Метал, а особливо золото та срібло, не був винятком. Це ворожіння проводили на самоті, у пустій кімнаті. У праву руку брали ланцюжок і чітко формулювати запитання, на яке бажали отримати відповідь. Після цього ланцюжок різко кидали на стіл і дивилися, в яку форму він ліг. Загалом, як і в будь-яких інших ворожіннях, велику роль в цьому відігравали інтуїція людини та здатність знаходити в усьому певні форми.

Якщо ланцюжок склався у пряму лінію, це означало достатньо легкий шлях до своєї мети та здійснення бажань. Якщо у форму змії — то варто було пригледітися до людей навколо, адже ті могли мати недобрі наміри. Вузол означав приблизно те саме, а от трикутник — удачу. Серце — кохання, хрест — можливі труднощі або важкий вибір, а коло — завершення справи, але з можливими зусиллями для того, щоб все склалося добре.

На дзеркалах

Це наймістичніший варіант ворожіння, адже наші предки вірили, ніби дзеркало було порталом між людським світом і потойбічним. Це ворожіння часто проводили опівночі, коли магічні сили немовби найпотужніші. 

У дзеркалах шукали того самого судженого, а влаштовувати таке особливе та відповідальне ворожіння треба було на самоті та у повній тиші. Два дзеркала ставили одне навпроти одного, запалювали дві свічки та розміщували між ними так, щоб утворилася нескінченна рекурсія, щоб складалося враження, ніби між дзеркалами є окремий всесвіт з освіченим вогнем коридором. Туди й треба було вглядатися, шукаючи свою долю, яка має вийти назустріч. Проте ходили чутки, що багатьом являлися не суджені, а темні сили та химерні образи. Тоді свічки треба було терміново загасити. 

Загалом для наших пращурів ворожіння було важливим компонентом духовного життя та обрядом, на який можна спертися у світі невизначеності. Зараз всі ці маніпуляції з воском, попелом, дзеркалами тощо вже не мають такий сакральний характер. Проте вони є частиною народної української культури, нашого спадку та традицій. Займаючись ворожінням в ніч на Андрія або у новорічні свята, ми навряд будемо ухвалювати важливі рішення на основі того, що побачимо або почуємо. Проте — чим чорт не жартує?