Чи знали ви щось про рак грудей до того, як вам поставили цей діагноз?

Я просто знала, що ця хвороба існує. Але у мене в сім’ї таких випадків не було, тому я не сильно заглиблювалася в тему. Мені завжди було шкода людей, яких рак спіткав, але я більше оминала цю інформацію, ніж шукала її. Я була в цьому необізнана, тому що це лякало.

А як ви дізналися, що у вас рак? 

В грудні 2023 року одна з моїх грудей збільшилася — і це було помітно. Спочатку я думала, що це гормональний збій, тому сподівалася, що само мине. Але час йшов, нічого не змінювалося і я звернулася до мамолога у приватну клініку. Він мене оглянув, зробив УЗД і поставив зовсім інший діагноз. Сказав пропити антибіотики, зробити компресор на груди й ніби все має пройти. Проте за два тижні покращень не було. 

Я приїхала до того ж мамолога знову й помітила, що він був занадто впевнений у своїй правоті та в тому, що поставив вірний діагноз. Відчула — треба з цим спеціалістом прощатися та йти до іншого. А мені якраз порадили хорошу лікарку. Вона довго мене дивилася на УЗД і зазначила, що щось їй не подобається, треба робити МРТ. Коли я побачила ці знімки, відразу зрозуміла: рак. Пухлина була помітна. Хоча лікар, який робив МРТ, про це не сказав. 

Моя лікарка подивилася на знімки й направила на біопсію (укол голкою, яка забирає шматочок ураженої тканини). Результати отримала моя мама і відмовилася будь-що говорити мені телефоном, тільки особисто. Вже на цьому моменті все було зрозуміло. Я прийшла додому одразу з запитанням: «Добре, яка там стадія?» Мама одразу в сльози, а у мене ступор. Я була абсолютно спокійна і не могла усвідомити, що це відбувається зі мною. В голові каша і безліч запитань: в які двері стукати? Що першочергово робити? Де на це все взяти гроші?

І з чого ви почали ваш шлях лікування?

Я записалася в онкоцентр до хірурга, яка призначила мені дообстеження, і за результатами — хімієтерапію. Також мені порекомендували пройти таргетну терапію — це додаткова хімія, яка коштує багато грошей, але є дуже ефективною проти пухлинних кліток. 

Тим часом я була в прострації. Ніколи не думаєш, що це з тобою станеться, поки воно не стається. В такі важкі моменти, коли будь-яке твоє рішення може коштувати життя, як ніколи важливо дослухатися до себе. Вже тоді я відчувала, що ця лікарка мені теж не подобається. Об’єктивних причин для цього не було, але я вирішила бути вірною собі. Тож зв’язалася зі знайомою, у якої також був рак, і попросила рекомендації. Вона мені надала контакти, за її словами, найкращих лікарів. 

І вони дійсно були найкращими? 

Насправді так, з хімієтерапевткою у мене взагалі стався метч. Вона одразу розписала, як і що ми будемо робити, викликала довіру до себе. Мені також було важливо, щоб лікарка була зі мною на зв’язку. Щоб якщо мені погано після процедур, я написала і запитала, що робити. Тож я залишилася у цієї спеціалістки, але додатково пройшла ще кількох хімієтерапевтів, що раджу робити всім. Для того, що подивитися, яке лікування призначають вони, може є кращий варіант. 

В січні цього року ми написали план лікування й обговорили, чи ухвалюємо його. Таргетна терапія дорога, а ніяких заощаджень у мене не було. Але який тут вибір, коли це дійсно може мене врятувати. Тож рідні сказали, що щось вигадаємо, і ми почали лікування. 

З чого воно складається?

Це хімієтерапія та паралельно таргетна терапія. Вже з першого разу зменшилася моя пухлина — це була вже маленька перемога, хоча й тільки початок. 

Проте моя лікарка наголосила, що хімія вбиває не тільки все погане, а й все хороше. І оскільки я не народжувала, а яйцеклітини ми б не встигли заморозити, були ризики взагалі не мати дітей. Вона запропонувала рішення — колоти в живіт препарат Золодекс. Він захищає яйцеклітини, щоб в майбутньому я могла народити. Це працює як менопауза, тобто за весь період лікування у мене немає менструального циклу.

Також променева терапія — 25 разів. Під час неї ти лягаєш в апарат на кшталт КТ і 5 хвилин опромінюєшся. Сам процес безболісний, але після процедури сильна слабкість та почервонінні в зоні дії. Це закріпний ефект, щоб ніякі ракові клітини точно не залишилися. Зараз я зокрема проходжу її.

Крім того, мені проводили операцію і видаляли груди — одразу дві, бо так наполягли лікарі. Сказали, що часто рак повертається, то краще перестрахуватися. І видалили 4 лімфовузли під руками, які теж були уражені. Бувають різні форми раку і комусь видалення грудей не треба. Проте всюди є свої нюанси. Якщо це гормонозалежна форма, наприклад, там видаляють шматок пухлини, а потім саджають на гормони. В такому випадку людина вживає їх 5 років і не може завагітніти. 

Але через якийсь час ви зробили собі нові груди?

Одразу. Тобто мені вирізали мої груди й одразу вставили нові — розмір обирав лікар. Багато хто каже, що треба, щоб пройшло пів року. Але мій хірург запевнив, що зараз нові технології й можна зробити все разом, щоб не мучитися і не проходити через дві операції.

Операцію мені робили в клініці неподалік Охматдиту рівно в той момент, коли в один з його корпусів влучила російська ракета. Добре, що мене забрали першою, тому що якби я знала, що відбувається, то скасувала б операцію. А я ледве потрапила до того лікаря, в нього нереальні черги. Коли прокинулася, то мені все розповіли — я була шокована. Перша думка: «Як добре, що я взагалі жива». 

Був нюанс — мені могли й не залишити соски. Якщо вони уражені, їх також видаляють, зашивають і все. В такому випадку пропонували зробити 3D — як перманентом малюють брови, так роблять і соски на грудях. Я зголосилася на цей варіант, але про те, чи вдалося таки зберегти цю частину, я дізналася б тільки після операції. Коли прокинулася після наркозу, ніхто не міг мені відповісти на це запитання. Чому це взагалі для мене було таким важливим? Я вірю, що можу бути мамою. Я усвідомлюю, що не зможу ніколи годувати груддю, проте для мене як для молодої дівчини було важливо зберегти естетичний вигляд. На щастя, все залишили.

Нині після операції пройшло понад два місяці. Поки я не відчуваю, що це мої груди, адже збільшення — це одне, а коли тобі повністю видаляють твої власні… Період реабілітації також був нівроку, я не могла нормально спати та їсти. Але головне, звісно, щоб не було раку. 

Звучить як довгий і складний шлях. Як ви з усім цим справляєтеся, що допомагає триматися?

Це дійсно був і є дуже важкий шлях. Хімієтерапія — це гидка річ. У мене падали лейкоцити й гемоглобін, ми їх підтримували як могли. Я не могла їсти, завжди нудило і було багато побочок. Бували різні думки — і що я нікому не потрібна, і чому це сталося саме зі мною, і що я ніколи не зможу народити. І взагалі, що в країні війна, а я тут собі на лікування з людей гроші збираю. 

Я днями ревіла та жаліла себе. Було враження, ніби в мені сперечаються дві особистості. Одна каже: «Ти вмираєш», інша: «Борися!». І так було день у день. 

Я знайшла порятунок і місійність у тому, щоб розповідати про свій шлях. Тому я знімаю відео, публікую їх в Інстаграмі та Тіктоці. Була навіть історія, коли хтось мені написав: «А всі ці відео, що ви знімаєте, дійсно правдиві?» І так, хоч я щомісяця запитую себе «Це точно з тобою відбувається?», я давно прийняла цю реальність.

Багато хто з моїх підписників запитував: «Чому ти не поїхала за кордон?» Але якщо критична ситуація, ти не можеш цього зробити. Кожна секунда важлива, і якщо ти навіть швидко виїдеш, тебе не почнуть одразу лікувати. У мене була проблема й у тому, що перший лікар, до якого я звернулася, місяць лікував мене не від того. Ми втратили дорогоцінний час, за який пухлина збільшувалася шаленими темпами. І перша стадія, з якою я, ймовірно, до нього потрапила, переросла в третю стадію раку грудей.

Дійсно блог відволікає — я думаю не про те, яка я нещасна, а про те, як я можу стати корисною людям. Що я можу їм сказати. І дійсно я отримую багато фідбеку від жінок, які також хворіють на рак і яким моя історія дає можливість відчути себе менш самотніми. А подеколи й надихає, наприклад, зізнатися про діагноз близьким.

Я думаю, всім ця історія резонує, тому що ніхто не захищений.

Ніхто не знає, станеться це з багатим, з бідним, з малюком чи з дорослим. Хвороба не вибирає. Але я себе звинувачувала в той момент у тому, що тільки раз за життя була у мамолога. Бо я також, як і багато наших людей, зверталася до лікарів тільки тоді, коли щось болить. 

Ми можемо говорити про конкретну суму, яка потрібна для лікування?

Збір відкритий і досі, тому що я все ще лікуюся. Всі аналізи, процедури, маніпуляції коштують в сумі близько 2 млн грн. Для мене це колосальні гроші, і прикро, що препарат, який мені колють, не оплачується державою (підтримати Вікторію можна тут. — Platfor.ma).

Часто згадую історію. Ще до хвороби я брала участь у челенджі й знімала відео перед Новим роком, де на дзеркалі писала своє бажання. Не довго думаючи, я написала 1 млн грн. І коли мій збір на лікування доріс до такої суми, мені стало страшно. Бійтеся своїх бажань. 

Лікарі взагалі казали, через що у вас з’явився рак грудей?

Кожен лікар, до якого я приходила, питав, чи не було такого діагнозу в родині. В моєму випадку — ні, але часто це спадкова проблема. Зазначили, що, на жаль, зараз виріс відсоток онкохвороб через війну і пов’язаний з нею стрес. У мене, наприклад, дійсно бувають панічні атаки через обстріли. Я не та людина, яка сама себе може заспокоїти. На початку повномасштабного я переживала так, що прощалася з життям. Можливість виїхати була, проте тут залишалися батьки. І якби з ними щось сталося, я б собі не пробачила. Тому поки всі впевнені, що я «напереживала» собі пухлину.

Але зараз — можна сказати, що найстрашніше позаду? 

Думаю, що так. Я не можу сказати точно, що рак пішов з мого життя. Я вважаю себе зараз здоровою, можна сказати, що я в ремісії, адже пухлину вирізали, але лікування триває аж до травня. І має пройти ще п’ять років, щоб точно зрозуміти, що все добре. Цей період найважливіший, щоб ніде не вийшов метастаз і не сталося погіршення. Але я себе програмую на те, що все буде добре. 

Чи дають ще якісь додаткові рекомендації? 

Рекомендують багато ходити, також розминати руки, адже після видалення лімфовузлів мені було навіть важко їх підіймати. А от спортом чисто фізично не можу поки займатися, просто не відчуваю сил. 

Звичайно, не можна курити. А от щодо алкоголю, коли я хімію проходила, то навпаки радили в помірних дозах пити червоне домашнє вино, щоб підіймати гемоглобін, навіть коньяк в помірних дозах. Казали й сало їсти — нормальна українська дієта. Зараз треба спокій, наскільки це можливо, відпочинок і збалансоване харчування, щоб відновлюватися. 

Що ви можете порадити всім дівчатам, щоби попередити або вчасно виявити рак грудей?

Першочергово — раз на пів року обов’язково відвідувати мамолога і робити перевірки. Дбати про своє здоров’я, турбуватися про себе і любити. 

Важливий момент — навіть якщо вже у вас виявили цю хворобу, слухати себе і свою інтуїцію. Якщо відчуваєте, що лікар вам взагалі не підходить і щось не те відбувається, варто сходити до іншого. А краще — до двох, трьох інших онкологів, дізнатися думку кожного. 

Також не зайвим буде зробити генетичний скринінг раку — він визначить спадкову схильність до хвороби й ризик розвитку у людини того чи іншого виду онко. А це вже величезна справа, адже тоді лікар вивчить конкретно ваш випадок і розробить індивідуальний план нагляду. Щоб в разі чого діагностувати рак на ранніх стадіях, коли він піддається легшому лікуванню.

І дійсно варто слухати свій організм. Я, можливо, робила цього недостатньо, тому що в мене почала вага знижуватись, а я навіть не помічала. І апетиту як такого не було, хоча я люблю поїсти. Треба відстежувати такі сигнали. А також шукати шляхи заспокоєння, щоб знижувати рівень тривожності.