Навіть в умовах воєнного стану демократичні засади в Україні — це незворушна цінність. Platfor.ma поговорила з координаторкою моніторингової групи ОЗОН від Центру громадянських свобод Іванною Мальчевською про те, якими бувають мітинги, хто і як може їх організувати, на що насправді впливають мирні зібрання та чому ми маємо пишатися тим, що зараз вони у нас є.
Я правильно розумію, що проведення мітингів і різних акцій в Україні в наших умовах — це взагалі фантастика?
Наказ України про введення воєнного стану дозволяє обмежувати свободу мирних зібрань. Але усвідомлене рішення влади в нашій країні — не забороняти їх повністю. Ми не говоримо про «дозволити їх», адже як громадяни ми й так маємо таке право й особливе схвалення не потрібне.
Тому те, що в нас люди виходять на вулиці й можуть навіть в умовах великої війни організувати акцію та висловити свою думку, — це вже величезна перемога. Адже, якщо б почалися утиски мирних зібрань, то легальних інструментів, щоб з цим боротися, є насправді небагато.
На що можуть впливати мирні зібрання?
Вони є різні. Ми не можемо порівнювати акції «Гроші на ЗСУ» та, наприклад, «Полон вбиває». Мета останніх — підняти рівень обізнаності про проблему. Це про пам’ять і про стимулювання людей до дії, щоб зокрема влада робила кроки до звільнення цивільних і військових полонених. «Гроші на ЗСУ», коли сотні людей виходять під КМДА, називають прізвища і вимоги — це більш про практичні кроки від конкретних людей тут і зараз.
Мета кожної акції формується організаторами. Але спільна ціль — щоб люди доєднувалися, пам’ятали про ту чи іншу тему, говорили про неї не лише під час мітингу, а кожного дня і за будь-якої можливості. І висували вимоги до влади та омбудсмена, наприклад, щоб ті краще працювали в напрямку звільнення полонених. Це тиск, яким ми змушуємо уряд шукати інші шляхи, не тягнути з рішеннями, ефективніше працювати на майданчиках ООН, ОБСЄ та інших міжнародних платформах, залучати інші країни тощо.
Сила цього тиску також залежить від кількості учасників. Та сама акція «Гроші на ЗСУ» залучала по 100-300 людей. А в один з четвергів, коли якраз відбувалося засідання Київської міської ради з голосуванням щодо бюджету, зібралося близько 1000 учасників. Крім того, акція, що відбувається годину, і та, яка триває з 10 ранку до 18 вечора — це теж за своєю силою різні події. Але обидві вкрай важливі.
Щобільше, в Україні зараз безліч представників закордонних ЗМІ й ми як моніторингова група ОЗОН фіксуємо їхню кількість на мирних зібраннях. Це, звичайно, наша влада також розуміє. Іноземні журналісти завжди намагаються випитати, що відбувається, чому люди тут стоять і що хочуть. І нам як суспільству важливо це пояснювати. Адже журналістові з Австрії чи Нідерландів буде складно зрозуміти контекст і усвідомити, чому це в принципі можливо під час війни. Для них є здивуванням, що ми під час повномасштабки можемо протестувати проти влади та показувати, де вона працює добре, а де громадянам не подобається, як вона справляється. І це не про агресію та звинувачення, це про діалог.
Навряд чи ж можлива ситуація, коли в Києві відбувається велике мирне зібрання, це бачать уряди інших країн і такі: «От там люди вийшли, нам треба відправити в Україну більше зброї».
Звісно, ні. Наші мирні зібрання в Україні, будемо чесними, рідко можуть напряму вплинути на глобальні рішення міжнародної спільноти. Але важливо, що вони підтримують наш імідж і підтверджують, що ми попри все маємо один зі стовпів демократії та активно ним користуємося. Але насправді це важливіший фактор для нас, українців, адже це дійсно диво, що ми маємо свободу мирних зібрань, коли летять ракети, повітряна тривога може початися в будь-яку секунду і ніхто не знає, чи буде обстріл.
Щобільше, здається, що мирні зібрання змінилися, стали сучаснішими та популярнішими серед молоді. Всі протести, на яких я була останнім часом, виглядали як зустріч добрих знайомих з плакатами та кричалками.
Думаю, одна з причин в тому, що багато активних і небайдужих громадян пішли служити. Цей потужний кластер громадянського суспільства воює, але на зміну і на підтримку йому далі на акції продовжують виходити люди, які готові порушувати важливі питання та таким чином боротися за зміни.
Акції змінилися. Мені здається, вони стали виваженіші та спокійніші. Ще у 2019 році бійка на мітингу могла початися через будь-які матюк, образу чи штовханину. А 16 червня цього року в місті пройшов КиївПрайд. Раніше поліція швидше за все точно почала б застосовувати фізичну силу. А цього разу, коли група противників проривалася до Прайду крізь поліцію й почалася штовханина, ми побачили, як один з силовиків підняв руки й закричав: «Пацани, стоп!» Ми бачимо, що правоохоронні органи зараз більш налаштовані на діалог і кризову комунікацію.
Уявіть, поліція не зробила жодного затримання під час контрзібрання й навіть штрафи не виписала, хоча мала на це повноваження. Думаю, частково зіграло те, що серед противників були ветерани. І хоч вони кричали достатньо образливі речі зокрема в їхній бік, поліціянти не реагували. Тим паче зараз ми маємо об’єднатися проти спільного ворога, а не нападати одне на одного.
Чи має поліція бути присутньою на будь-якому мирному зібранні?
Бажано, щоб була, але це не є обов’язковою умовою проведення. Якщо ж організатори мирного зібрання таки хочуть, щоб поліція долучилася та надала захист, то мають завчасно попередити міську владу про свій намір. Не попросити дозволу, тому що це і так право громадян, а саме сповістити. Інакше поліція може просто не дізнатися про подію.
Хто взагалі може проводити мирні зібрання? Що для цього треба зробити?
Будь-хто. Стаття 39 Конституції зазначає, що всі громадяни України мають право на свободу мирних зібрань, без зброї й насильства. Також є Конвенція про права дитини, де теж гарантується право на мирні зібрання. Тобто фактично навіть дитина може організувати акцію.
Організатори не зобов’язані попереджувати владу, що виходять на мітинг, адже іноді бувають спонтанні акції. Щось трапилось і людина біжить з плакатом під КМДА, наприклад, або під Охматдит. Таке теж буває і чудово, що в цьому контексті держава дає нам простір. Проте, якщо ви хочете підтримку поліції або ж організувати акцію, яка вплине на рух транспорту чи, можливо, буде заважати чиємусь комфорту — краще сконтактувати заздалегідь та домовитися з органами місцевої влади.
Є держави, де цього простору на спонтанні мирні зібрання немає і в таких випадках поліція розганяє людей, бо вони нікого не попередили. Якщо ми глянемо на Брюссель, столицю Євросоюзу, це в порівнянні з Україною нікуди не годиться. Там потрібно подати запит на мирне зібрання і його мають погодити. Можуть відмовити, скоригувати дату і час проведення, сказати: «Вибач, але ти під Європарламент не підеш, бо в нас там безпекові обмеження, тож іди в парк». А це порушує базовий принцип свободи мирних зібрань — видимості та чутності. Поліція, держава, органи місцевого самоврядування мають сприяти організаторам в проведенні мирних акцій саме за цими принципами.
Ми в цьому плані дуже прогресивні. В Україні свобода мирних зібрань працює розкішно.
Хоча й обмеження, звичайно, є, особливо якщо мова про критичну інфраструктуру. Наприклад, цьогоріч КиївПрайд спочатку повідомили, що акція відбудеться в метро, проте ніякого погодження не відбулося і їм цю ідею не затвердили.
Чи можна перекрити Хрещатик? Можна. Але тоді організатори мають подбати про те, щоб як мінімум поліція була в курсі й не розганяла людей, які чомусь заважають руху транспорту на дорозі. А якщо попередити завчасно, то завдання місцевої влади та поліції — допомогти тобі влаштувати акцію навіть посеред проїжджої частини та організувати рух іншими вулицями, щоб не було колапсу.
Крім комунікації з місцевою владою, також важливо розуміти цільову аудиторію звернення. Якщо ви хочете, аби вас почув мер міста, то очевидно, що акція має відбутися під мерією, або в іншому місці з гарною видимістю і чутністю, але не на Банковій, наприклад.
Що треба знати, брати та враховувати людині, яка йде на мітинг?
Тут треба розмежувати, адже у нас є зібрання мирні, незаконні та насильницькі. Перші — це коли держава дозволяє проводити подібні акції, адже зокрема на них немає насильства і закликів до нього. Другі — це якби нам необхідно було запитати дозвіл у влади на проведення акції, вона б відмовила, а ми все одно вийшли на вулиці з протестом проти неї. Тобто порушили закон. Треті, насильницькі, завжди незаконні. Це, наприклад, коли організатори відкрито закликають до фізичної шкоди комусь і вчиняють її. Тоді завдання поліції — локалізувати групу осіб, яка чинить беззаконня, та забезпечити свободу мирних зібрань всім тим, хто не бере в цьому участь.
На мирні зібрання варто брати з собою базові речі: воду, панамку або кепку, мінімальну аптечку під індивідуальні потреби. Завжди з собою в телефоні треба мати карту укриттів і павербанк.
Інше залежить від того, яким учасником людина хоче бути. Якщо кортить вийти з плакатом, то, будь ласка, створюйте свої. Якщо хочете зробити перформанс, теж без проблем, беріть для цього все необхідне. Але треба пам’ятати, що в нас діє заборона на піротехнічні засоби, то ніяких петард, феєрверків і салютів. Проте підтримати мітинг можна і як мінімум своєю присутністю.
Я так розумію, що в цілях безпеки немає єдиного ресурсу, на якому збирають інформацію про всі ці мирні протести в Україні?
Це було б дуже зручно, але так, єдиної бази немає. Організатори публікують інформацію на своїх сторінках і поширюють вже через свою аудиторію. Треба слідкувати за різними ініціативними групами, які швидше за все будуть робити якийсь двіж. За свідомими людьми, організаціями та взагалі контекстом. Наприклад, нещодавно була акція проти рішень Київської міської ради віддати під забудову кілька територій. Тоді Спадщина.Київ так швидко її організувала, що ми тільки постфактум дізналися про те, що було зібрання. Точно скажу, що про акції FreeAzov можна дізнаватися на сторінці ГО «Спільнота Оленівки».
За оцінками групи ОЗОН, наскільки покращилася або погіршилася відвідуваність мирних зібрань, якщо порівнювати з часом до 2022 року?
Нині, під час воєнного стану, швидше за все не відбуваються всі ті акції, які мають потенціал відбутися. Ми розуміємо, що ворог в нас один єдиний і спільний, всі ресурси треба кидати проти нього, а якісь проблеми можна вирішити іншим шляхом: через діалоги, комунікацію тощо. Акції «Полон вбиває» на підтримку військовополонених та зниклих безвісти проходять не тільки регулярно в Києві, а й в інших містах. Навіть у нас на Волині в зовсім маленьких громадах, де багато людей долучаються, тому що їм це болить. От на «Гроші для ЗСУ» стабільно кілька сотень людей збирається, що хороший показник. Тобто залежить ще й від теми.
Чому ми взагалі говоримо про те, що це треба, важливо тощо?
В Україні діє воєнний стан, який дозволяє обмежувати певні права і навіть свободи громадян. Свобода мирних зібрань є однією з основних, а разом з тим, одним зі стовпів демократії. І вона підсилює інші свободи: проти тортур, слова і самовираження тощо. Якби у нас була повна заборона на мирні зібрання, ми б як народ не мали свого публічного голосу. Зараз ми можемо вийти на спонтанну акцію, пройтися маршем по Києву, зробити статичне мирне зібрання, яке буде тривати цілий день, зібратися на годину і докричатися до президента. Ми досі це можемо.
Варто трошки собою попишатися, що наша традиція свободи мирних зібрань дуже сильна. Цим нам треба користуватися і це берегти. Бо поки в нас є свобода мирних зібрань, доти ми можемо відстояти свою позицію як народ. Очевидно, що найважливіше завдання — це перемогти. Але що стосується внутрішньої політики, поки ви можете вийти з плакатом під свою міську раду, доти влада вас чує, як і інші люди, що теж важливо.
Мирні зібрання дають владі вас почути та побачити, сигналізують про якусь проблему чи потребу народу, об’єднують суспільство. Якийсь період у нас не було акцій щодо військових і цивільних полонених. А коли почалися, то сотні людей почали виходити та долучатися різними способами. Влада бачить, що ця тема звучить на мітингах вже кілька місяців, тому не може дати задню і просто сказати, що звільняти їх важко.
Керівництво ОБСЄ зазначає, що якщо мирне зібрання має потенціал відбутися, то воно має відбутися. Тому якщо ця проблема болить тільки тобі та ще трьом людям, а в місті живе мільйон людей, ти все одно маєш право вийти з цим питанням на протест.
Свобода мирних зібрань важлива завжди, тим більше під час воєнного стану, через те, що вона дозволяє нам зберегти ті демократичні принципи, які в нас були і є. І не перетворитися на авторитарну та тоталітарну державу, де немає ніяких демократичних можливостей. Де тебе можуть посадити за те, що ти вийшов на площу з пустим папірцем. Тому будь-які свободи нам треба використовувати, плекати та захищати.